Алкоголізм як деструктивний вихід із кризи

 

Стан психологічної кризи вимагає розв'язку важкої проблеми. Оскільки під час кризи виникає сильна емоційна напруга, яка є дискомфортною для людини, виникає гостра потреба зниження дискомфортного стану, зниження стресу. Тимчасово зменшити емоційну напругу дозволяє прийняття алкогольних напоїв. Згодом такий спосіб може стати звичним засобом зняття стресу. Поступово для досягнення бажаного результату потрібні все більші й більші дози. Збільшення кількості алкоголю й частоти його приймання приводить до типових розладів: мислення стає обмеженим, змінюються фізичні реакції, вони стають більш уповільненими, псуються відносини з людьми. Нові проблеми стають більш серйозними, чим ті, заради рятування від яких потрібен був алкоголь. Починає формуватися алкоголізм як особливий психічний стан людини.

У формуванні психічного стану алкоголізму виділяють три стадії:

■ руйнування антиалкогольних бар'єрів;

■ формування особистості алкогольного типу;

■ збідніння й деградація особистості.

Характер цих стадій можна простежити по динаміці зміни сфери потреб, емоцій, характеру діяльності людину, що систематично вживає алкоголь. Перша стадія - усе, що в психіці людини перешкоджає вживанню алкоголю, можна розділити на дві сфери. Це:

1. Усвідомлені й значимі для людини заборони з боку оточуючих людей. Починаючи вживати алкоголь, людина більш-менш усвідомлено переступає через ці заборони, що можливо, якщо руйнуються підстави, що роблять ці заборони значимими. Тому систематичному вживанню спиртного повинна передувати певна внутрішня боротьба між алкогольною спокусою й існуючою забороною;

2..Інтереси, потреби, звички, які об'єктивно, мимо волі й свідомості людину протидіють вживанню алкоголю. Коли антиалкогольні бар'єри зруйновані, людина попадає під владу тиску мікросередовища, що заохочує вживання алкогольних напоїв, і виявляється стійким до впливу антиалкогольних факторів. Із цього моменту прогресування алкоголізму визначається інтенсивністю впливу мікросередовища, що вживає спиртне, і специфічною особливістю організму, індивідуальною стійкістю до токсичного впливу спирту. Друга стадія починається, коли антиалкогольні бар'єри звалилися. Відкривається шлях до формування особистості алкогольного типу. Людина проходить цей шлях поступово.. Багато людей самі розуміють, якої шкоди вони наносять собі й навколишнім. Усе це спонукує їх до активного виправдання власної поведінки й з'являється новий (алкогольний) тип особистості.

Алкогольний тип особистості формується під впливом алкоголю, змінюються потреби, емоції, характер діяльності. До механізмів захисту, самовиправдання ставляться проалкогольні установки й погляди, рішення й певною мірою активна пропаганда їх серед навколишніх самими людьми котрі вживають алкоголь. По суті, тиск на людину, яка не п’є мікросередовища, що заохочує вживання спиртного, визначається не тільки фактором групового впливу - роби, як усі, - але й пропагандою тих, хто п’є своїх поглядів. Спостерігається віра в користь спиртного як засобу, що допомагає при стресі, переконаність у тому, що в деяких ситуаціях не випити не можна, а коло таких ситуацій постійно розширюється, поки не охопить практично всі сфери життя. Алкогольна поведінка пояснюється не своїм прагненням до спиртного, а зовнішніми факторами (не можна було відмовитися, треба було випити, ситуація так склалась), поділ людей, що перебувають у стані алкогольного сп'яніння на п'яних, що й випили, причому п'яні хоча й засуджуються за перебір, але є предметом співчуття, а, ті що випили аж ніяк не засуджуються, а навіть можуть бути предметом заздрості. Усе це прояви, властиві особистості алкогольного типу. У цілому таку особистість характеризує поблажливе відношення до всього, пов'язаного з алкоголем, схвальне відношення до його вживання. Численні дослідження особистості алкоголіків показують, що більшість із них емоційно незрілі, залежні від інших і пасивні. Через низький поріг тривожності вони постійно відчувають потребу в зменшенні тривожності. До вживання алкоголю

спонукує їх і те, що він полегшує прояв почуттів, у тому числі ворожих, які у звичайному стані виявити важко. Нерідко після епізодів інтенсивного пияцтва з'являється почуття провини, і бажання позбутися зниженого настрою знову спонукає до приймання алкоголю.

Третя стадія - на цій стадії спостерігаються алкогольні зміни психіки, що змушує говорити про інший тип особистості й про початок її деградації. На третій стадії починається витиснення із психіки всього, що не пов'язане з алкоголем, його добуванням і прийманням, зі специфічним станом алкогольного сп'яніння, тобто починається справжнє збідніння особистості. Виправдання своїм діям алкоголік уже не шукає, деградація особистості внаслідок поступового розпаду потреб, мотиваційної сфери пояснюється різким погіршенням нейрофізіологічних процесів у центральній нервовій системі внаслідок токсичного впливу алкоголю на головний мозок. Відбувається зміна в мотиваційній сфері людини, його емоційній сфері в міру розвитку алкоголізму.

На першій стадії потреба в алкоголі поступово виділяється в якості самостійної потреби, що домінує, починає існувати поряд з іншими потребами.

На другій стадії ця потреба стає домінуючою, але ще поряд з іншими, найбільш важливими людськими потребами. У психічно розвиненої людини до таких потреб ставиться, наприклад, потреба в повазі навколишніх, збереженні свого соціального статусу, прихильностей і так далі. Про значимість для алкоголіка таких потреб свідчить збереження ситуаційного контролю над уживанням алкоголю при втраті кількісного контролю. Знаючи свою слабість, людина у певних ситуаціях не вживає спиртного, побоюючись несприятливих наслідків, але при цьому вона випробовує сильне бажання випити.

На третій стадії потреба в алкоголі стає провідною, безумовно домінує, підкоряє собі всі інші потреби, які або вироджуються або витісняються. Ознакою витіснення потреб є байдужність людини до думки навколишніх про його поведінку, за винятком тих моментів, коли ця думка виражається в певних діях, що перешкоджають алкоголізації. Діяльність, яка могла б виправдовувати його поведінку, замінюється в алкоголіка алкогольними хвастощами - балаканиною про свої міфічні гідності. Поза станом сп'яніння потреба в алкоголі на цій стадії підкоряє собі навіть потреба в їжі й воді.

На першій стадії розвитку алкоголізму в стані тверезості яких-небудь змін у сфері емоцій не відбувається. У стані сп'яніння відбувається активне посилення позитивних емоцій і гальмування негативних. На другій стадії поза алкогольним сп'янінням позитивні емоції ослаблені, а негативні - посилені. У стані сп'яніння відбувається активація позитивних емоцій і гальмування негативних, тобто спостерігається картина, подібна зі станом сп'яніння на першій стадії. На даній стадії стан поза сп'янінням відчувається як тяжке, внаслідок не тільки постійного потяга до спиртного, але також ослаблення позитивних і посилення негативних емоцій.

На третій стадії в стані поза сп'янінням позитивні емоції повністю пригноблені, а негативні - різко посилені. У стані сп'яніння відбувається ослаблення негативних емоцій, але в деяких випадках і їх посилення. Позитивні емоції пригноблені навіть у стані сп'яніння.

З’являються значні проблеми на роботі, у родині, у побуті, людину бере гостре почуття провини, і вона на якийсь час може навіть кинути пити. Як правило, алкоголіки кидають пити десятки, сотні раз по самих різних причинах. Однак проблема залишається, і через деякий час людина починає пити знову. Чим більш тривале приймання алкоголю, тем складніше й глибше стають внутрішні конфлікти, усе більше й більше підсилюється страх перед самим собою. Багато фахівців уважають алкоголізм одним з видів аутодеструктивної, тобто саморуйнуючої поведінки. Багато алкоголіків стають гостро чутливими до критики, вони відразу займають захисну позицію.

Медики розділяють зловживання алкоголю на побутове пияцтво й алкоголізм.

Для побутового пияцтва характерно надмірне вживання спиртних напоїв у певних ситуаціях з різною частотою й у різних кількостях. При цьому в людини відсутня тяга до алкоголю, пошуки приводів для випивки - основна ознака алкоголізму.

Алкоголізм - це якісно інший стан психіки, алкоголік не - тільки не може самостійно припинити вживати спиртне, але й не може довільно контролювати його кількість. У його організмі відбуваються такі зміни, що при помірності якийсь час від алкоголю організм починає бунтувати, вимагаючи продовження приймання, так званий абстинентний синдром. Першими ознаками початку алкоголізму є наступні.

Перший симптом - тяга до спиртного.

Другий симптом - зміна критичного відношення до стану в алкогольнім сп'янінні.

Третій симптом - симптом втрати кількісного контролю - неможливість зупинитися на певних дозах випитого, необхідність пити доти, поки не здасться дно пляшки. При цьому перед випивкою людтинаможе обіцяти, що не буде напиватися, але після перших же доз втрачає контроль над своєю поведінкою й забуває про всі обіцянки. Кількісний контроль у широкому змісті - це рішення людини про припустимі дози спиртного, яке він може собі дозволити.

Наступна ознака алкоголізму, що починається, - це втрата захисного блювотного рефлексу. При прийнятті надмірних доз спиртного організм, захищаючись, викидає отруту у вигляді блювотної реакції. Поки цей механізм діє, він обгороджує організм від токсичного агента, здатного принести йому шкоди. Але чим частіше людина напивається до блювоти, тем швидше цей механізм ламається, організм перебудовується, по-іншому реагуючи на алкоголь, і навіть після прийняття величезних доз алкоголю не наступає блювотна реакція.

П'ята ознака - це збільшення толерантності. Толерантність - це здатність людини переносити певні дози спиртного. Чим довше й частіше людина уживає спиртне, тим більше вона може випити й тим більша кількість алкоголю потрібна для досягнення стану ейфорії. Така зміна й називається толерантністю.

Симптомом алкоголізму є зміна форми вживання алкоголю - це систематичне приймання замість епізодичних, несистематизованих приймань. Приймання алкоголю стає регулярним.

У звичайної, здоровішої людини, яка напередодні випила зайвого, вранці виникає відраза до спиртного, навіть його запах може викликати позив до блювоти. У такий спосіб організм захищається від продовження вживання алкоголю. Ранкова відраза до спиртного - це така ж захисна реакція організму, як блювотний рефлекс. В алкоголіка ця захисна функція втрачається. Після прийняття деяких доз алкоголю зникає його заспокійлива дія. З'являється перебільшений прояв рис характеру в сп'янінні.

Нарешті, найважливіший синдром, який з'являється на першій стадії алкоголізму - це синдром психічної залежності. Він включає два симптоми: психічний потяг до алкоголю й здатність відчувати психологічний комфорт тільки в стані сп'яніння. Людина у цьому стані активно шукає випивку, придумує масу вивертів, не пропускає ні однієї можливості, а якщо випити не вдалося, це викликає невдоволення, почуття незадоволеності, поганий настрій, і все це в цілому називається психічним дискомфортом. Прагнучи позбудеться цього дискомфорту людей ще більш активно й наполегливо шукає можливості випити. Починає активно формуватися алкогольна залежність.

У медичній практиці використовуються наступні критерії для виявлення наявності алкогольної залежності:

1. Розвиток толерантності до алкоголю - поступове наростання дози, що викликає сп'яніння. Помітне ослаблення ефекту звичних доз, порівняно нормальна поведінка при такій концентрації алкоголю в крові, яке викликало б значне порушення в людини, яка не п’є.

2. Поява алкогольного абстинентного синдрому.

3. Необхідність приймання алкоголю для полегшення абстинентного синдрому.

4. Нездатність регулювати дозу алкоголю, тривалість його вживання - втрата самоконтролю.

5. Кількаразові безуспішні спроби кинути пити.

6. Постійний пошук алкоголю, тривалий період відновлення після його вживання.

7. Неможливість нормально виконувати домашні й службові обов'язки.

8. Кількаразове вживання алкоголю в ризикованих ситуаціях, наприклад, за кермом або перед роботою, що вимагає, рухів і швидких реакцій.

9. Повне або часткове припинення професійної діяльності, звуження кола інтересів.

10. Здійснення незаконних дій у нетверезому виді й ускладнення відносин з оточуючими.

11. Триваюче вживання алкоголю, незважаючи на усвідомлення несприятливих наслідків усього цього.

На жаль, численні медичні програми, спрямовані на детоксикацию, показують низьку ефективність у відмові алкоголіка від зловживання спиртним. Найбільш ефективним методом припинення зловживання алкоголем є розповсюджене в усьому світі руху - Анонімні Алкоголіки, що опирається на програму "12 кроків".

Вважається, що програма Анонімних Алкоголіків торкається самої серцевини проблем алкоголіків - страх перед собою. Основне завдання цього руху - допомогти людям у подоланні алкогольної залежності. Основу програми становить проходження 12 кроків або 12 щаблів. У міру проходження цих кроків людина визнає наявність у себе важкого стану й приходить до необхідності повної відмови від алкоголю. Найважливішою умовою вважається смиренність, уміння прийняти допомогу інших і пізнання самого себе. Людина, що проходить програму "12 кроків", поступово позбувається від почуття провини й, допомагаючи іншим, вчиться альтруїзму.

Співтовариство Анонімних Алкоголіків проводить збори різного типу. Одні відкриті, з виступами доповідача, куди запрошуються всі бажаючі, інші закриті - проводяться в невеликих групах, що проходять по програмі "12 кроків". Вони чітко регламентовані й кожне заняття присвячено одному із щаблів. Спочатку зачитується глава з 12 щаблів і 12 завітів, потім члени групи її обговорюють. Іноді заняття проходять у більш вільній формі. Ці заняття проводяться в невеликих групах і призначені для того, щоб люди могли поділитися своїми думками й переживаннями особистого характеру. Окремі збори проводяться для новачків. Новачкам допомагають вибрати куратора - члена Суспільства Анонімних Алкоголіків, із тривалим стажем помірності. В обов'язки куратора входить: дружнє спілкування з новачком, роз'яснення йому принципів програми організації, практичні поради по утриманню від спиртного, психологічна підтримка на початкових етапах помірності й особистий приклад. У свою чергу, для самого куратора його завдання - удержати від пияцтва товариша по нещастю - стає найважливішим психотерапевтичним фактором, він наочно бачить наслідки пияцтва й зайвий раз переконується в ефективності ухваленого рішення кинути пити.

При цьому, для тих, що відвідують збори висувається всього кілька простих умов: не пити, регулярно відвідувати збори суспільства й знайти собі куратора. Особливо в

розділі 5. «Основні способи виходу із кризи», підкреслюється роль негативних емоцій у формуванні алкоголізму. Від тих, що відвідують зборів вимагають уникати почуття голоду, злості, самітності й утоми, тому що ці стані спонукають до приймання алкоголю. У міру збільшення періоду тверезості усе більше уваги приділяється впливу на характер людини.

Рух Анонімних Алкоголіків існує більше півстоліття й нараховує у своїх рядах більше 16 мільйонів людей в усьому світі. Принципи роботи дозволяють працювати не тільки з алкогольнозалежними, але й з їхнім оточенням - дружинами, дітьми, друзями. Програма "12 кроків" являє собою програму реорганізації потреб і системи цінностей особистості. Ця програма має свою логіку в здійсненні й послідовність реалізації в часі.

От ці 12 кроків:

1. Ми визнали своє безсилля перед алкоголем, визнали, що втратили здатність розпоряджатися своєю долею. Якщо залежна людина усвідомлює своє безсилля - це означає визнання того, що він потребує допомоги.

2. Ми прийшли до переконання, що тільки сила, більш могутня може повернути нам розсудливість.

3. Ми прийняли рішення довірити нашу волю й життя Богу так, як ми його розуміємо.

4. Ми глибоко й безстрашно проаналізували своє життя з моральної точки зору.

5. Ми визнали перед Богом, собою й хоча б ще однією людиною дійсну природу наших оман.

6. Ми повністю підготували себе, щоб Бог позбавив нас від усіх наших недоліків.

7. Ми смиренно просили його виправити наші недоліки.

8. Ми склали список усіх людей, кому ми заподіяли зло, і сповнені бажанням загладити свою провину перед ними.

9. Ми особисто відшкодували заподіяний збиток цим людям, де тільки можливо, крім тих випадків, коли це могло зашкодити їм або кому-небудь іншому.

10. Ми продовжили самоаналіз і, коли допускали помилки, відразу визнавали їх.

11. Ми прагнули шляхом молитви й міркування поглибитися дотиком Бога так, як ми його розуміємо, молячись лише про знання його волі, яку нам слід виконати, і про дарування сили для цього.

12. Досягши духовного, пробудження, до якого привели ці кроки, ми намагалися донести зміст наших ідей до інших людей і прийняти ці принципи у всіх наших справах.