Принципи кризової інтервенції.

Ромек В.Г., Конторович В.А., Крукович Е.И. Психологическая помощь в кризисных ситуациях. – СПБ.: Речь, 2007.

ПРИНЦИПИ КРИЗОВОЇ ІНТЕРВЕНЦІЇ

 

Кризова інтервенція - це екстрена психологічна допомога людині, що перебуває в стані кризи. Вона базується на принципах короткостроковості, реалістичності, особистісному залученню професіонала або добровольця кризової допомоги й симптомо- центрованого контролю.

Провідними методами кризової інтервенції є кризове консультування й кризова психотерапія.

Кризова психотерапія показана при так званих ускладнених кризах, тобто при розвитку або високому ризику розвитку хворобливих станів у людини, що переживає кризу.

Звичайно, будь-яка загрозлива або ситуація викликає зміни в почуттях, поведінці й думках людину. Якщо ці трансформації підконтрольні людині й вона у силах самостійно впоратися з ними, то втручання психотерапевта не потрібно. Якщо ж негативні зміни здобувають тривалий характер і виявляються поза зоною самостійного контролю, то виникає необхідність у професійній психологічній і психотерапевтичній допомозі.

У наступних главах на прикладі психологічної допомоги людям, що перенесли психологичну травму, в стані горя, других кризових станів и при суїцидальній активності ми розглянемо, яку саме допомогу в залежносту від прогноза течії кризи слід пропонувати. Даний же розділ присвячений викладу загальних підходів до кризової інтервенції й програми кризової допомоги.

 

ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ КРИЗОВОЇ ІНТЕРВЕНЦІЇ

1. Эмпатичний контакт. Це найважливіша умова кризової допомоги. Співпереживання й розуміння психологічного стану іншої людину - це найпростіше й саме складне. Із встановлення эмпатичного контакту починається кризове втручання.

2. Невідкладність. Кризове втручання характеризується невідкладністю, граничною терміновістю.

3. Високий рівень активності консультанта. Консультант повинен проявляти максимальну активність у встановленні контакту з людиною, що переживають кризу, і в зборі інформації, щоб якомога швидше оцінити ситуацію й намітити план дій.

4. Обмеження цілей. Найближча мета кризової інтервенції - запобігання катастрофічних наслідків. Основна мета - навчання користуватися адаптивними способами подолання кризи й відновлення психологічної рівноваги.

5. Підтримка. При роботі з подолання кризи консультант (доброволець, психолог, психотерапевт) у першу чергу забезпечує пацієнтові підтримку.

6. Фокусувати на основній проблемі. Кризове втручання повинне бути досить структурованим, щоб допомогти зосередитися на основній проблемі, яка привела до кризи.

7. Повага. Людина, що переживає кризу, сприймається консультантом як знаючий, цілком компетентний, незалежний, що прагне набути впевненості в собі, здатний зробити самостійний вибір.

Кризова допомога повинна бути реалістичної й цілеспрямованої, тому її загальна стратегія може бути побудована по типу навчання стратегії вирішення проблем.

Програма кризової допомоги як моделі вирішення проблеми

1. Виявлення проблеми. Задача кризового консультанта – допомогти в прояснити центральну проблему кризи. Розвиток проблеми передбачає зміни в житті і в здатності людини до подолання нових обставин. Тому корисно ставити слідуючі питання: «Що сьогодні змінилось в порівнянні з вчорашнім днем?», або: «Що нового трапилось в останні дні (тижні)?». Важливо вияснити всі обставини кризової проблеми, а також роль окремих людей в її розвитку, бо вони можуть допомогти або явитись причиною кризи. Якщо криза викликана травматичною подією, то дуже важливо відродити картину всіх подій і допомогти людині пояснити травмуючі події.

2. Вияснення дій людини, якапережила кризу. Важливо дізнатися, що уже робилося для вирішення проблеми. Питання «Що вам вдалося зробити для покращення ситуації (свого стану)?» і подібні йому відображають упевненість консультанта в тому, що людина може відновити контроль над подіями і знайти вихід із кризи. Це допомагає також подивитись з іншого боку на прожите. Людина переживаючи кризу, захоплена сильними емоціями, вона може відчувати страх, відчай, розгубленість. Його можливість ясно мислити блокована. Одна із цілей прояснення дій – зменшення емоційної напруги клієнта і допомогти відновити здатність раціонально мислити.

3. Допомога пошуку у виході із кризи. Інколи необхідно починати з дуже маленької цілі, головне, щоб вона була реальною. На перших етапах дуже важливо просто змінити емоційний стан потерпілого, підвищити активність, чи навпаки, заспокоїти його. Послідовно обговорюються всі можливі варіанти поведінки людини в найближчі дні: «Що ви будеде робити через годину, сьогодні вечором?» і т.д. Дуже корисно скласти конктетний план дій на період до наступної зустрічі («антикризовий план»), але якщо цього не вийде, не треба людину змушувати робити більше, чим вона може зробити в даний момент. Важливо пам’ятати, що самооцінка людини, яка пережила кризу, дуже часто різко знижується. Тому необхідно піклуватися про її відродження, не треба пропонувати будь-які образи ефективної поведінки в якості приклада, це може посилити тривогу і почуття слабкості клієнта. Спільно обговорюються можливі негативні й позитивні дії, вибираються більш практичні варіанти. В кінці людина повинна усвідомити, що вона самостійно вирішала свої проблеми, а не отримала готові рецепти поведінки від спеціалістів; тільки в цьому випадку психотерапевтична допомога не буде обмежена, а зростуть адаптивні можливості особистості, послугує профілактикою кризових станів в майбутньому.Таким чином, на етапі кризової інтервенції позиція психотерапевта повинна бути скоріше партнерською, а методи впливу – не прямими та м’якими.

Отже, загальним змістом описаної стратегії дій являється допомога (1) в розумінні значення пережитого, тобто в побудові суб’єктивної теорії кризової події, (2) в відродженні почуття контроля над власним життям, (3) в відродженні реалістичної самооцінки.

 

СХЕМА ВТРУЧАННЯ ПРИ КРИЗІ

1. Встановлення контроля на рівні почуттів:

· Не зосереджуйте увагу виключно на почуттях, так як людина, опинившись в кризі, можливо, не завжди точно знає як вона себе почуває. Якщо ви дуже довго будете зупинятися на цьому предметі, це може засмутити клієнта і привести його в збентеження.

· Визначте почуття клієнта і згоджуйтесь з його правом почувати себе саме так.

· Виразіть співчуття.

2. Досліджуйте проблему, яку він або вона переживають у даний момент:

· Після того як контакт налагоджений, спробуйте зробити так, щоб людина почала говорити про свою проблему, про конкретні деталі проблеми.

· Сконцентруйте увагу на останніх 6 тижнях.

· Спрбуйте визначити ту подію, яка викликала кризу.

3. Проаналізуйте все сказане про проблему разом з клієнтом:

· Ви повинні прийти до згоди відповідно визначення центральної проблеми и основних складових.

4. Зосередьте увагу на тій області проблеми, яку ви будете розглядати:

• чи потрапляв клієнт у таку ситуацію раніше і якщо так, то як справлявся з нею?

• Яким чином клієнт уникає проблем?

• що відбудеться, якщо проблема буде вирішена?

• що перебуває на шляху до розв'язку проблеми?

• чи існують альтернативні варіанти розв'язку проблеми, чи можна знайти інші способи розв'язку проблеми, не випробувані раніше?

• Яка ціна розв'язку проблеми? Яка ціна залишення проблеми без розв'язку і які вигоди й винагорода у випадку вирішення проблеми?

Щоб бути успішним кризовим терапевтом, ви повинні розуміти, що людина у кризовому стані перебуває під владою почуттів, а це може бути розгубленість, страх і т.д. Його поведінка може бути досить незвичайною і непередбаченою, однак ваше завдання - насамперед допомогти йому зрозуміти й прийняти свої почуття, а не впливати на його поведінку.

 

 

Медот кризової психотерапії

Ромек В.Г., Конторович В.А., Крукович Е.И. Психологическая помощь в кризисных ситуациях. – СПБ.: Речь, 2007.

 

МЕТОДИ КРИЗОВОЇ ПСИХОТЕРАПІЇ

Елементи раціональної психотерапії мають місце при кожному контакті із клієнтом. Вони засновані на принципах логічного аналізу стану, роз'яснення його природи, причин, симптоматики, плину й прогнозу. Цей неспецифічний вид терапії усуває невизначеність у думках клієнта, сприяє зменшенню характерних для психологічної кризи елементів психічної напруги й тривоги.

Когнітивна психотерапія ставить перед собою ціль виправлення неадаптивних думок, що викликають неадекватні або хворобливі емоції, що й утрудняють розв'язок якої-небудь проблеми, думок, які привели до кризи. Пацієнта навчають умінню ідентифікувати свої неадаптивні когніції й розглядати їх об'єктивно. Необхідно максимально використовувати досвід клієнта в позитивному розв'язку життєвих завдань і генералізації правил їх розв'язку на проблемні сфери. Потім наступає етап модифікації правил регуляції поведінки з метою зробити їх більш гнучкими, менш персоніфікованими, більш враховуючими реальність.

Гештальт-терапія. Використовуються методи, спрямовані на корекцію процесів сприйняття, переробки й актуалізації інформації клієнтом у стані кризи. Відомо, що гештальт- підхід ґрунтується на п'яти ключових поняттях: відносини фігури й тла, усвідомлення й зосередженості на сьогоденні, протилежності, функціях захисту, зрілості й відповідальності. "Гештальт" визначається як специфічна організація частин, що становлять певне ціле, яку не можна змінити без її руйнування. Ми вибираємо із тла те, що важливо або значиме для нас, - це стає гештальтом. Як тільки потреба задоволена, гешталът завершується, тобто втрачає свою значимість. Формується новий гештальт. Цей ритм формування й завершення гештальтов є природнім ритмом життєдіяльності організму. У кризових ситуаціях з наступною дезадаптацією гештальт залишається незавершеним. Гештальт- прийоми допомагають знайти вираження невираженим почуттям. Таким чином індивідуума, що травмує, гештальт завершується й виникає можливість перейти до роботи над неусвідомлюваними проблемами, які й привели до кризи.

Гештальт-Терапія сприяє актуалізації міжособистісних конфліктів, що може приводити до пошуку й особистісного росту. Актуальність усвідомлення й зосередженості на сьогоденні обумовлена тим, що люди, що потрапили в кризові ситуації, мають тенденцію переживати події, що тільки травмують, минулого - згадувати, зневірятися. Вони не живуть у сьогоденні й постійно не звертають уваги на необхідність усвідомлення того, що відбувається в цей момент у світі й усередині себе.

Гіпноз і трансовые техніки. Гіпносугестивний метод застосовується при кризових ситуаціях, пов'язаних з актуальною втратою (смертю) близької людини; при дезактуалізації кризових станів, супроводжуваних афектами гніву й образи (у тих випадках, коли ні раціональні, ні групові методи психотерапії не ефективні, наприклад, у ригідних і інфантильних особистостей у зв'язку з ефектами заперечення й витиснення).

Гіпнотерапія застосовується також як симптоматична методика для зняття психічної напруги при реакціях гострого горя, для блокування астенічної й фобічної симптоматики, нормалізації вегетативних функцій.,

Екзистенціальна терапія. Основна мета екзистенціальної терапії - допомогти людині краще розібратися у своєму житті, краще зрозуміти надані їй можливості й границі цих можливостей. При цьому екзистенціальна терапія не претендує на зміну клієнта, на перебудову його особистості; уся увага зосереджена на розумінні процесу конкретного життя, у її повсякденності протиріч, що проявляються, і парадоксах. Якщо людина сприймає реальність не перекрученою, вона позбувається ілюзій і самообману, чіткіше бачить своє покликання й свої цілі в житті, бачить сенс у повсякденних турботах, знаходить у собі мужність бути вільною й відповідальною за цю волю. Інакше кажучи, екзистенціальна терапія не стільки лікує, скільки вчить дисципліні життя. Це також можна назвати гармонізацією життя людину.

Іншої фундаментальною особливістю екзистенціальної терапії є прагнення до розуміння людини через призму його внутрішніх онтологічних характеристик, або універсальних екзистенціальних факторів. Виділяється сім таких універсальних характеристик людини:

1) почуття буття;

2) воля, її обмеженість і відповідальність за неї;

3) кінцівка людини, або смерть;

4) екзистенціальна тривога;

5) екзистенціальна провина;

6) життя в часі;

7 зміст і безглуздість.

У процесі психотерапії розглядаються установки клієнта стосовно цих універсальних обставин життя, у яких і сховане коріння психологічних труднощів і проблем.

Психологічне здоров'я й можливість психологічних розладів зв'язується зі справжнім і несправжнім способами існування. Жити справжнім життям, згідно з екзистенціальним терапевтом Дж. Бьюженталу, значить повністю усвідомлювати справжній момент життя; вибрати, як прожити цей момент, і прийняти відповідальність за свій вибір. У реальності це досить складно, тому більшу частину життя люди живуть несправжнім життям, тобто схиляються до конформізму, відмовляються від ризику, пов'язаного з вибором, відповідальність за своє життя намагаються перекласти на інших. Несправжній спосіб життя неминуче приводить до загострення почуття провини, страху перед смертю, втраті сенсу життя. Однак, не усвідомлюючи недійсність свого існування, людина може мучитися від страху, болі, апатії, або пережити кризу, у процесі якої стане мудріше.

В екзистенціальній терапії терапевтичні зміни зв'язуються, насамперед, з розширенням свідомості клієнта, з появою нового розуміння свого життя й виникаючих у ньому проблемах. З іншого боку, реальні результати терапії повинні проявлятися не тільки у внутрішніх змінах, але й обов'язково в реальних розв'язках і діях. Проте, ці дії повинні бути обміркованими, враховуючи їх можливі негативні наслідки, скоріше свідомими, чим спонтанними.

Метод прогресивної м'язової релаксації, метод аутогенной тренування. Криза викликає м'язова напруга, однак дуже часто цей стан не усвідомлюється тим, хто його переживає. М'язова напруга спричиняє багато неприємних наслідків: занепокоєння, утому, безсоння, болі в спині, порушення координації. Разом з іншими характерними труднощами кризи, що проявляються в поганій концентрації уваги, перераховані стани підвищують ризик виникнення нещасного випадку. Тому боротьбі з м'язовою напругою завжди слід приділяти першорядна увага. Широке застосування в системі психотерапевтичних впливів знаходять методи прогресивної м'язової релаксації й метод аутогенной тренування, орієнтовані на зниження напруги й активацію особистості. Найближча мета - прискорити вихід із кризового стану, блокувати супутні афективні й вегетативні розлади, створити базу для подальшої психотерапевтичної роботи. Більш віддалена мета - навчити клієнтів навичкам саморегуляції в стресових ситуаціях у майбутньому.

В аутогенную тренування входять приймання створення позитивного емоційного тла, отреагування агресивних тенденцій; кінцева мета цих вправ емоційно-образної регуляції - підвищення самооцінки й упевненості в собі, відчуття внутрішньої волі й розкутості, підвищення рівня оптимізму, посилення контролю над емоціями й поведінкою.

Групова поведінкова терапія. Ця форма психотерапії заснована на навчанні знанням і окремим навичкам. У ході групової психотерапії також створюються сприятливі умови для отреагурвання почуттів або, принаймні, з'являється можливість перемикання з вивчення й фіксації власних переживань на відволікаючу діяльність. У результаті терапії змінюються когнітивні стереотипи сприйняття клієнтами себе, ситуації й навколишнього світу. Заохочення до вираження агресивності допомагає клієнтам подолати непевність у собі, тому що наявність емоції гніву в нормі свідчить про силу й наявність ресурсів для зміни. Залучення в спільну діяльність, якийсь, по суті, є групова психотерапія, сприяє зростанню активності й спонтанності поведінки, його спрямованості на подолання ситуацій безвихідності й безнадійності, стимулює пошук адекватних засобів розв'язку проблеми. В остаточному підсумку групова терапія досягає своєї головної мети - забезпечення особистісної самореалізації, депривация якої є постійною й кардинальною умовою психологічної кризи.

Поведінка клієнта в групі допомагає психотерапевтові й психологові побачити систему відносин у тому виді, як вона реалізується в житті клієнта. Поведінкова терапія може містити в собі елементи інших психотерапевтич психотерапевтичних методів (наприклад, психодраматические приймання й техніки).