Техніки життя у складних умовах

Життєвий світ, що його будує особистість, впливає на вибір певної техніки життя, коли виникає кризова ситуація. Ще К.Левін обґрунтовував принцип психологічної єдності особистості та світу, що її оточує. Особистість і подія, взаєм­но заломлюючись, у залежності від психологічної переробкизних обставин життя, викликають різні переживання та реакції структурують дійсність у відповідності з глибиною страждань. Не можна відкидати й індивідуальної історії, яка активно впливає на вибір певної стратегії опанування.

Відомо, що попередні невдачі, стан горя, депресії значною мірою детермінують відповіді на складну життєву ситуацію. Саме тому бажано знати рівень «біографічного стресу», щоб обрати адекватні прийоми психологічної допомоги. Складні життєві обставини, що не мають глибинного підґрунтя у ви-гляді хронічного стресового стану, як вважають дослідники цієї проблеми, трапляються досить рідко (1-9% випадків), тобто, зовнішні неприємності, якими би складними та несподіваними вони не були, практично завжди знаходять підготовлений грунт.

Подолання передбачає внутрішнє «зважування» впливу сьогоднішнього травматичного чинника і післядії колишніх стресорів. На що саме я реагую? Коли раніше я реагувала подібним чином? Що тоді відбувалося? Подібні спроби спря­мованого самоаналізу нерідко приводять до усвідомлення наявності стійких, звичних надмірних реакцій на ситуацію.

Буває, що вміння розпізнати включення такої надмірної реакції вже полегшує ситуацію. Якщо ж цілеспрямовано пра­цювати разом із психотерапевтом над подібними диспропор­ційними реакціями на життєві негаразди, занурюючись у перші спроби такого реагування, можна поступово їх позбу­тися. І тоді клієнт з подивом відкриє для себе, що його нібито органічна, типологічна втомлюваність, невміння швидко при­ймати рішення, дратівливість у присутності людей, які дуже багато говорять, чи звичка завжди запізнюватись кудись по­ділися, адже ліквідовано їхні глибинні причини.

У драматичних життєвих умовах ми використовуємо не лише конструктивні, але й неконструктивні та самовражаючі стратегії подолання.

Типовий прийом самодопомоги — передбачений сум. Він полегшує самоналаштування на можливі випробування і дає змогу завчасно відвернути нещасливий поворот подій. Для Деяких типів особистості («білий клоун» — П'єро, який віч­но сумує і скаржиться на долю) ця стратегія виявляється до­сить природною і конструктивною, тоді як інші типи вважа­ють її самовражаючою.

Відомий прийом зміни ставлення до ситуації — прийом Позитивного тлумачення неприємних, морально тяжких переживань. Особистість може знайти у ситуації нетривіаль­ний сенс, побачити її у несподіваному ракурсі. Так, Т. де Прес який вивчав в'язнів нацистських концтаборів, виявив, що ті з них, хто вбачав сенс у визначенні можливостей виживання в нелюдських умовах, легше переносили страждання.

Ф.Зимбардо є автором прийому прийняття ролі, коли людина навчається тимчасово виконувати не свою роль, а роль «щасливчика» — людини сильної, впевненої, успішної. Слід зазначити, що тривале виконання ролі, яка не є характе­рною для людини, вносить небезпечні зміни в особистісні цінності та настанови.

Серед неконструктивних стратегій, які все ж полегшу­ють внутрішній стан людини, сприяють її адаптації до скла­дних умов, можна назвати стратегію втечі. Людина відмов­ляється від ніби привабливих пропозицій, службових під­вищень, відчуваючи, що за все це вона надто дорого розпла­чуватиметься.

У сфері здоров'я існують стратегії, які фокусуються на емоціях. Цс психологічна боротьба з негативними емо­ційними станами і болісними відчуттями, коли людина не хоче помічати симптомів хвороби, намагається оціню­вати свій стан з гумором, сподівається на допомогу над­природних сил.

Розповсюджений прийом самозбереження — техніка запе­речення, тобто відмова визнати, що жахлива подія вже трапи­лася. Людина знає про смерть своєї дитини, але продовжує мрі­яти про її вступ до коледжу. Р.Ліфтон, який вивчав мешканців Хіросіми, констатував у більшості з них так зване «психологіч­не відключення». Заперечення є психологічним бар'єром на шляху руйнівного проникнення трагедії у внутрішній світ лю­дини. Кризова ситуація перероблюється невеликими дозами таким чином, щоб у людини вистачило сил на неї відреагувати.

Серед самовражаючих стратегій слід назвати такі руйнівні форми самодопомоги, як вживання алкоголю, який у певних дозах дійсно ніби полегшує сприйняття ситуації, надає смі­ливості та оптимізму. Але ефект дуже нестійкий, і подальша регуляція емоційних станів за допомоги алкоголю потребує, як відомо, постійного збільшення доз. Ще небезпечнішою є наркотизація, яка теж сприяє зняттю напруги, тимчасовому відволіканню від страждань, але її руйнівну післядію важко переоцінити.

Найменш ефективними стратегіями подолання є уникання та самозвинувачення в яких завгодно варіантах. Коли людина заплющує очі на те, що відбувається, або коли вона починає себе картати, чекати на краще не слід. Зниження са­мооцінки, зневіра реально виснажує, забирає таку необхідну енергію. До речі, тривалі самозвинувачення можуть стати причиною психосоматичних захворювань.

Серед популярних стратегій перетворення критичних си­туацій можна назвати порівняння, шо йде донизу. Деякі люди намагаються порівнювати свій жалюгідний стан з тими, хто перебуває у ще гірших умовах, з тими, кому набагато тяжче. Дійсно, у стані розпачу слід спитати себе, чи насправді моя ситуація найгірша? Чи є у світі зараз люди, що переживають набагато сильніший біль?

Таке порівняння у декого виникає стихійно, без усвідом­люваних зусиль, тоді як більшості все ж треба призупинити потік жалю до себе, знайти у собі сили, щоб вирватися із замкненого кола власних страждань. У кризовій ситації всі ми стаємо на певний час Нарцисами, своєрідно милуючись своїм станом. Саме таке мазохістське милування-співчуття і треба зусиллям волі зупинити.

Порівняння, що йде донизу, допомагає первинній, повер­ховій адаптації до нових умов життя завдяки тому, що люди­на відшукує у собі приховані резерви оптимізму і навіть по­ступово починає відчувати бажання допомогти оточуючим.

Наступна техніка життя у складних умовах — порівняння, що йде вгору. Людина порівнює своє сьогодення з учорашнім днем і бачить, що вже стало трохи краще. Вона відчуває, що може передбачити наступний крок у розвитку ситуації, у пове­дінці ворога, і хоч якось підготуватися до нього. Потроху відбу­вається опанування, і рух у позитивний бік стає безумовним.

Так зване антиципуюче опанування теж дає змогу підго­туватись до важких випробувань і заздалегідь визначити шляхи запобігання ускладнень. Наприклад, для зменшення тривоги, що її відчуває людина перед операцією, така страте­гія є досить вдалою. Людині пропонується змоделювати, як мінімум, три варіанти розвитку подій: негативний, найне-сприятливіший, проміжний і сприятливий, позитивний. Ско­нструювавши три наративи, відчувши емоційне супрово­дження кожного з них, людина вже відчуває себе більш гото­вою до майбутніх несподіванок.

Здатність людини до самоконституювання шляхом спон­танного життєопису визначається актуальною потребою осо­бистості не лише у самопрезентації, але й у самоосмисленні, рефлексуванні з приводу свого життя як такого, і можливістю цю потребу реалізувати у конкретних життєвих обставинах.

Наратив стає засобом рефлексування, усвідомлення, роз­ширення, переструктурування особистого досвіду людини. Вирішальну роль у породженні та викривленні значень може відігравати не основний зміст, що формулюється, а на пер­ший погляд другорядні деталі, незначні інтонації, невиразні мімічні прояви. Контекст нерідко набуває особливої значу­щості, впливаючи на запам'ятовування та осмислення того, що відбулося, та на можливості подолання.

Форми і способи опанування

Коли людина переживає кризу, вона нерідко відчуває глу­хий кут, відсутність виходу. У кризовому стані майже зав­жди спочатку здається, що ніякого майбутнього немає і не може бути, адже вже нічого не вдієш, нічого не можна зміни­ти. Наприклад, коханий чоловік знайшов собі іншу і пішов із сім'ї чи людина дізналася про свій страшний діагноз. Клієн­ти, які звертаються до психотерапевта з подібними пробле­мами, дійсно спочатку не хочуть жити, напруживатися, бо­ротися. «Навіщо жити? Все закінчено. Нічого доброго вже не може бути», - так вони коментують свій стан.

Однак, з часом людина знаходить у собі сили для того, щоб прийняти таку складну, безрадісну, болісну нову реаль­ність. Прийняти без агресії, без докорів долі та самозвинува-чень. Просто подивитися на новий виток свого життя, як на факт, який вже існує та має певні причини, витоки, наслідки. І тоді поступово стає зрозумілим, що практично у кожному випадку є різні варіанти подальшого розгортання подій.

Так починає визрівати розуміння своєї власної ролі у по­шуку виходу із скрути. Можна дозволити собі місяць за мі­сяцем впадати у відчай, не спати, не їсти, відмовлятися від зустрічей із друзями, повторюючи, що життя закінчене, що без коханого чоловіка, який виявився зрадником, вже нічого гарного ніколи не буде. А можна поступово пригадати всі ба­гаторічні конфлікти з ним, свої нескінченні претензії щодо його ставлення до дітей, його лінощів, пияцтва, небажання заробляти гроші і, зібравши докупи все це, зрозуміти, що ви раптом отримали шанс звільнитися від тягаря, розпочати зо­всім нове життя. Життя вільне, спокійне, з новими обріями, новими знайомствами, новими заняттями.

Навіть наявність тяжкого діагнозу не є вироком. Досвід психотерапевтів, що працюють у хоспісах з безнадійно хвори­ми, свідчить, що нерідко ці люди, страждаючи від нестерпного болю, знаходять у собі сили для виходу із фази шоку, пережи­вання стадії заперечення свого кризового стану, подолання аг­ресії, яка маскує страх, довготривалої фази депресії, образи, провини. Ті з них, хто встигає дійти у внутрішньому розвитку до переоцінки цінностей, до релігійного пошуку, до інтенсив­ного духовного розвитку, створюють для себе нову якість життя на цьому останньому етапі свого земного шляху і вмирають спокійно (див. Гнездилов А.В., 2002).

Е.Кюблер-Росс - перша дослідниця можливостей психо­логічної допомоги тяжкохворим, помітила, що у тих, хто го­тується померти, гостро спалахує потреба відшукати сенс сво­го життя. Поверхневі інтереси до накопичення, влади, пре­стижу зникають у той момент, коли людина ччр. попереджу­вальний дзвоник хвороби.

Найчастіше все ж маємо справу не з такими вкрай тяжки­ми проблемами, які постають перед безнадійно хворим та його родиною. Втрата роботи, небажана вагітність, зрада близько­го друга, яка потягнула за собою великі фінансові трати та самотність, - саме такі кризові ситуації стають приводом для звернення до консультанта.

Під час роботи із спеціалістом, клієнт повільно навчається відмовлятися від ілюзій, перестає чекати від життя чогось не­реального. У ньому зріють сили для відмови від перфекціонізму, тобто, від бажання «ставити собі лише п'ятірки», все ро­бити виключно відмінно або не робити взагалі. По відношен­ню до скрутних життєвих обставин клієнт починає розуміти, що навіть якщо об'єктивно нічого не вдієш, всеодно є шанс змінити своє ставлення до того, що трапилось, побачити все іншими очима, відчути свою нову роль, свої перспективи.

Оскільки, успіх у розв'язанні складної життєвої ситуації залежить передусім від самої людини, розглянемо ставлення її до власних можливостей розв'язання конфлікту, подолан­ня напруженості, зменшення тривоги. Мій консультативний досвід свідчить, що здатність до опанування є певною індиві­дуально-психологічною характеристикою кожної людини, і життєвий успіх скоріше приходить до тих, хто цю здатність у собі цілеспрямовано розвиває.

Безперечно, існує певний зв'язок між характеристиками суб'єктивного змістового простору та ефективністю адапта­ційних можливостей людини. Важливими параметрами у су­б'єктивній картині ситуації виступають, по-перше, уявлення про ситуацію, і, по-друге, уявлення про способи її подолання. Йдеться про так зване «соріпg Ьеhауіог», опанування, тобто, про індивідуальний спосіб взаємодії із ситуацією у відповід­ності з її власною логікою, значущістю для людини та її сього­днішніми можливостями (Нартова-Бочавер С.К.,1997, с.21).

Навіщо людині опановувати ситуацію? Щоб якомога ско­ріше та ефективніше адаптуватися до неї, призвичаїтися до нових складних умов, хоча б таким чином зменшивши внут­рішню напругу, знизивши стресогенність того, що всеодно вже відбувається. Головне завдання опанування — забезпечити та підтримати певний рівень психічного та фізичного здоров'я, хоча б мінімальну, але все ж таки задоволеність собою, своєю діяльністю, спілкуванням.Яким чином здійснюється індивідуальне опанування? Від чого воно залежить?

Опанування може бути як цілком усвідомлюваним, так і несвідомим з усіма перехідними формами часткової, тимча­сової усвідомлюваності. У кризових ситуаціях маємо справу передусім з опануванням неусвідомленим. Класичні захисні механізми, що їх вперше описано З.Фрейдом, — типу раціона­лізації, проекції, придушення -можуть виступати знайомими кожному з власного досвіду прикладами опанування. Колись усі ці витіснення чи конфлуєнції були доречними, вони допомагали людині не зламатися, вистояти в обставинах, які були для неї непомірно тяжкими. Пізніше психологічні захисти могли стати вже зайвими, адже людина виросла, стала сильні­шою, гнучкішою, розумнішою, але все одно за звичкою користується своїми дитячими засобами опанування.

Як можна визначити, що таке опанування? Це певний еко­логічний спосіб інтерпретації скрутних життєвих обставин та своєї ролі у розв'язанні проблеми, який використовується лю­диною для керування власним передбаченням і переживанням кризової ситуації. Це спроба у думках, намірах та вчинках від­повідати вимогам, що їх диктує ситуація, і не лише відповідати, а трохи випереджати їх, бути готовим до несподіваних змін.

Людина трактує нові жорсткі вимоги як очікування від неї випробувань, що, на її думку, перевищують реальні мож­ливості. Процес опанування спрямований на пошук адекват­них вимогам шляхів подолання стресогенних впливів. Він підпорядковує собі практично всі сфери життя людини.

Серед способів опанування слід назвати, наприклад, акти-вно-вчинковий, коли людина швидко приймає рішення і здій­снює вчинок, який допомагає їй полегшити кризовий харак­тер ситуації. Наведу приклад із моєї консультативної практи­ки. Молода дівчина два роки зустрічалася з одруженим чолові­ком, який постійно обіцяв їй розлучитися і взяти з нею шлюб. Перед самим Новим роком, що його вони планували зустріти разом, він раптом подзвонив і повідомив, що їде в інше місто до сім 'ї. Тоді моя клієнтка вирішила діяти. Після свят ця дівчина звільнилася з роботи та переїхала у столицю, куди давно зби­ралася, щоб продовжити навчання. Ніхто з її оточення не знав, де вона, протягом кількох місяців. Потреба діяти: переїжджа­ти, шукати квартиру, нову роботу, влаштовуватися у магіс­тратуру, відвідувати психотерапевта, щоб остаточно позбу­тися залежності від колишнього коханого, - все це принесло їй відчутне полегшення, і кризу було подолано.

Інколи не менш ефективним виявляється опанування шляхом уникання, коли краще не діяти, а ігнорувати обста­вини, які склалися, просто перечікуючи неприємності. Для цього корисно спитати себе, як я подивлюся на ситуацію, що склалася, через півроку, рік, п'ять років? Що здаватиметься мені нестерпним тоді? Головне - дійсно уявити себе на п'ять років старшим, побачити, де і як ви живете, відчути свій стан на той майбутній період життя. Новий часовий масштаб практично завжди сприяє активізації терпіння, вміння абстрагу­ватися, відволіктися від того, що не вдається змінити.

Деякі люди обирають так зване активно-когнітивне опану­вання, пояснюючи собі та своєму оточенню всі можливі при­чини ускладнень, знаходячи виправдання тому, що відбува­ється. Так, мій клієнт, який протягом року не може знайти собі роботу, пояснює собі цю складну ситуацію загальноекономіч­ним та екологічним станом країни, тим, що він досить давно тут не жив і тепер не може прийняти законів, за якими люди влаштовуються працювати. Він так заглиблюється в аналіз глобальних чинників, які від нього аж ніяк не залежать, що за­спокоюється і, до речі, знаходить тимчасову роботу.

Цей вид опанування, за Фрейдом, можна назвати раціона­лізацією. Під час консультування такі психологічні захисти, як правило, розглядаються як неефективні, але певне полег­шення вони, безумовно, приносять. Якщо ставитися до них, як до швидкої психологічної самодопомоги, до засобу не впадати у відчай, - ці шляхи опанування є умовно корисними.

Кожна людина обирає саме той спосіб опанування, який більше відповідає вимогам ситуації, з одного боку, та її влас­ним індивідуальним особливостям, її досвіду, емоційному ста­ну - з іншого. Деякі способи опанування є типовими для осо­бистості, деякі сприймаються як чужі, епізодичні, випадкові. Під впливом натовпу чи якоїсь авторитетної особи власні спо­соби опанування, як правило, змінюються, і людина пізніше не може зрозуміти, як вона могла діяти таким чином.

За Р. Лазарусом, існують такі загальні типи опанування:

· проблемно-сфокусоване опанування, коли взаємозв'я­зок людини з середовищем змінюється завдяки діям подо­лання;

· емоційно-сфокусоване опанування, коли змінюється лише спосіб інтерпретації того, що відбувається;

· уникання, яке може комбінуватися як з проблемно-сфо­кусованим опануванням, так і з емоційно-сфокусованим опа­нуванням.

Навіщо нам опанування? Які функції цей процес виконує?Якщо ми не зможемо вчасно опанувати ситуацію, вона опа­нує нас. Ми захлинемось у власних стражданнях, не маючи сил діяти, або будемо імпульсивно починати одну спробу розв’язати кризу за іншою, не даючи собі шансів спокійно зважи­ти аргументи, визначити обставини, продумати план дій.

Опанування виконує дуже важливу регулятивну функ­цію, коригуючи емоційні стани. Завдяки опануванню, люди­на бере себе в руки, відчуваючи готовність щось змінити у власному житті, з чогось почати важкий шлях вперед. Мож­на сказати, що опанування виконує також і прогностичну функцію, функцію моделювання можливостей поступового вирішення проблеми.

Можливі як дієвий, так і суто уявлюваний модуси реагу­вання на скрутні обставини. Якщо в реальності дійсно нічого не можна змінити, непогано зробити це хоча б у власній уяві. Навіщо? Не лише для того, щоб трохи заспокоїтися і зняти напругу. Це робиться також для активізації додаткової енергії, для формування бажаних настанов. Мій досвід свідчить, що для деяких клієнтів багаторазове програвання в уяві бажано­го рішення особистої проблеми стає достатнім. В реальному житті актуальність ситуації відчутно знижується.

Так, одна моя тринадцятирічна клієнтка дуже страждала від кохання до поп-зірки, всерйоз думаючи про суїцид. Піс­ля кількох уявних спілкувань на дні його народження, у при­ймальні стоматолога, під час літнього відпочинку тощо, вона поступово почала бачити цю людину іншими очима і навіть написала про нього дотепну критичну статтю, яку відразу на­друкувала відома газета.

І проблемно-сфокусоване, і емоційно-сфокусоване опа­нування не завжди можуть бути ефективними для людини, якщо вона вчасно не звернеться до свого найближчого ото­чення, шукаючи підтримки. Бажання у всьому покладатися лише на себе, розраховувати тільки на власні сили, — це зо­всім не показник особистіеної зрілості. Радше навпаки. Якщо людині важко звернутися за допомогою, це свідчить про на­явність якихось глибоких, застарілих конфліктних пережи­вань, яких краще позбутися.

До речі, приховувати свої проблеми, нікому не показува­ти страждання найчастіше намагаються чоловіки. їхнє невмін­ня приймати свої емоції, давати їм проявлятися трактується ними як сила духу, як стриманість, стійкість характеру. Насправді - це страх довіритися емоційній стихії, дозволити собі слабкість, пожалітися, можливо, навіть поплакати. Це відсутність досвіду взаємодопомоги, довіри, відвертості.

Підтримка, якщо вона надається кимось, хто дійсно хоче допомогти, завжди полегшує реалізацію певної стратегії опа­нування. Так, наприклад, при проблемно-сфокусованій стра­тегії інші люди можуть використовуватись як джерело інформації. Вони розказують, як самі пережили подібні колізії, хто їм допоміг, як краще вирішувати подібні проблеми сьогодні.

При емоційно-сфокусованій стратегії, сусіди, знайомі, друзі стають природним засобом емоційної регуляції. Вони співчувають, допомагаючи людині пережити образу, вони мо­жуть разом гніватися, допомагаючи знайти адекватні способи вияву агресії. Вони стають і середовищем для соціального по­рівняння. Коли власна тяжка ситуація перестає сприйматися як унікальна, коли подібних проблем навколо виявляється чимало, людині стає легше пережити своє становище.

Звертання до близьких може стати і способом утечі від проблеми при стратегії уникання. Рідні допомагають побачи­ти нераціональність домагань, гальмують неконструктивну ак­тивність та знижують інтенсивність переживань, пропонуючи власний тверезий, відсторонений погляд на те, що сталося.

Спираючись на консультативний досвід та літературні дже­рела, спробую визначити найбільш поширені стратегії опануван­ня. Інколи для подолання напруження, зняття зайвої тривоги, полегшення страждання ми просто намагаємось відволіктися, переключити свою увагу на шось інше. Багатьом жінкам допома­гає тривала телефонна розмова із подругою, шопінг, прибирання в квартирі, плетіння. Чоловіки йдуть до спортзалу чи дивляться по телевізору бокс, футбол. Дехто обирає для себе енергійні пішоходні прогулянки, хтось сідає за кермо і виїжджає на швидкі­сну трасу. Таку стратегію називають дистракцією.

Схожою за дією є й стратегія релаксації, розслаблення, що також допомагає переключити увагу, змінити масштаби у власному життєвому світі. Ванна з ароматичними маслами, масаж, плавання, чай з шоколадом, кава з тістечком, смачна вечеря з кухлем пива - кожен обирає свій спосіб зняття гос­троти переживання. Непогано нагадувати собі, що завтра уранці буде видніше, що гострий момент бажано відкласти, перечекати. Майже у кожному випадку переживання скрут­них періодів, неприємних життєвих обставин корисно дава­ти собі відпочинок.

Знайомою кожному стратегією є й так зване перевизначення ситуації, нове її тлумачення. Людина намагається по­бачити свої проблеми в іншому світлі, щоб зробити ситуацію суб'єктивно терпімішою, не такою гострою. Найчастіше така нова інтерпретація з'являється в результаті кількох зустрі­чей із психотерапевтом. Буває, що таке перевизначення по­ступово приходить і під час самостійної роботи.

Серед прийомів, які можна запропонувати для самодопо­моги, є прийом написання автобіографії, в якій сьогоднішня проблема буде лише одним із багатьох епізодів. Взагалі, ме­тод автонаративів, тобто, створення оповідань про себе з пе­вним сюжетом, де є зав'язка, кульмінація, розв'язка, стає все більш популярним методом опанування (Фридман Дж., Ком-бс Дж. 2001). Краще, якщо наратив складається письмово.

Підкреслю, що під час саме письмового аналізу людина навчається у своєму життєописі не лише бачити сьогоднішню життєву колізію, але й водночас конституювати майбутнє, по-новому структуруючи свій життєвий досвід. Так поступово формується нова, більш цілісна та конструктивна опо­відна ідентичність. Згадаймо, що найвідоміший французь­кий філософ сучасності Ж. Дерріда ніколи не ставив під сум­нів пріоритет письмової мови над усною. І переважно на пись­мовому самоаналізі наполягає популярний у всьому світі і в Києві французський вчений А.Роше, автор методики само­аналізу, яка носить назву РКН, тобто, «Особистість і людські стосунки» (див. Регзош... 1997).

Буває, продуктивною стратегією опанування стає зовні па­сивне реагування на те, що трапилось. Це так звана стратегія прийняття — погодження з тим, що проблема дійсно є, хоча поки що нічого не можна зробити для її розв'язання. Відчути таке прийняття - зовсім нелегке завдання. Всередині все бун­тує, людина неперервно питає себе: «Чому таке мало статися саме зі мною? У чому я винна? Де моя помилка?». І поки вну­трішній діалог не зупиниться, людина не зможе подивитися на ситуацію без докорів і оцінок. На мій погляд, прийняття зав­жди передує подальшим конструктивним крокам до вирішен­ня ситуації. Без нього ніяких ефективних дій не буде.

Важливо назвати також стратегію емоційного відреагування, прояву почуттів у відповідь на ускладнення. Можли­во, людині треба посумувати, поскаржитися, заглибитись в образу, вихлюпнути свій гнів, пофантазувати з приводу по­мсти, щоб пережити катарсис і мати змогу раціональніше роз­в'язувати складну колізію. Декому у цьому допомагають близькі люди, а дехто може дозволити собі подібні емоційні вияви лише наодинці.

Чимало моїх клієнтів такою природною стратегією подо­лання не володіли, і їм доводилося допомагати долати внут­рішній опір, «домовлятися із своїм внутрішнім контролером», давати собі дозвіл на агресивні вислови чи жалібний плач. Так, одна стримана і напружена дівчина розповідала, яку по­їзді дуже сильно поранила палець дверима (зірвала ніготь) і докладала шалені зусилля, щоб не заплакати, хоча їй було всьо­го вісім років. Вона ж не плакала навіть наодинці вдома вже у чотирнадцять років, коли перевернула на себе каструлю з дуже гарячою водою. На запитання: «Чого мовчала, чому не плакала, не кликала на допомогу?» вона не без гордості відпо­віла: «А чого кричати? Треба терпіти.»

Для полегшення ситуації вияву своїх емоцій назовні не­поганим прийомом є малюнки, на яких бажано зображати свій стан, не дбаючи про наявність чи відсутність художніх здібностей. Головне - взяти досить великий аркуш паперу і дати змогу своїй руці виражати гнів, образу, біль. Закінчив­ши малювати, треба зосередитися на тому внутрішньому пей­зажі, який був намальований, і дати якомога більш точну на­зву переживанню, яке передано. Подібних малюнків інколи треба створити цілу серію, щоб бути готовим виражати емоції якимось іншим чином.

Допоміжним засобом може стати і метод творчої уяви, коли клієнту пропонується у стані релаксації уявити собі пе­вний казковий чи міфологічний персонаж і перевтілитися у нього. Пам'ятаю, як нещодавно одна молода жінка обрала для себе образ Снігової Королеви, яка ходила із зали у залу і всім, кого бачила у своєму розкішному палаці, із задоволенням наказувала: «Геть звідси!»

І нарешті, стратегією опанування є пряма дія, спрямована на вирішення болючої пробпеми, або хоча б збирання кон­кретної інформації про можливості такого вчинку. Досить ус­пішний зовні молодий чоловік, який самостійно заробив собі на квартиру і недешеву машину, зрозумів, що у своїй роботі йому треба щоденно «ламати себе у 95-и місцях», що це зовсім не та діяльність, якою він би хотів займатися. Поступово стало ясно, якою має бути нова робота. Виникли реальні перешкоди на шляху до неї, з'явилися перші плани наближення до бажаної мети. Так почала відступати багатомісячна хандра та з'яви­лася готовність до кардинальних життєвих змін.

Людині, яка переживає кризу, доводиться докорінно себе перетворювати, відмовляючись від звичного і зручного уяв­лення про власну цінність, про своє призначення у цьому світі. Нерідко доводиться починати рух у якийсь невідомий бік, уявляти життя не таким, як раніше, шукати нові засоби самопрояву. Завдяки діяльності подолання, інакшим стає став­лення до світу, інакшим виявляється образ самого себе, а цей процес ніколи не буває швидким або безболісним.

І хоча у кризовому стані майже завжди здається, що нічого не можна змінити, це тимчасове явище. Навіть якщо людина дійсно у глухому куті, всеодно вихід є — вона здатна на подолання, зда­тна змінити своє ставлення до того, що трапилось. У кожного з нас безумовно є свобода ставлення до скрутних обставин.