Напрямки більшовицького руху в Україні

Стала єдиною полі­тичною партією в Україні із середи­ни 1920-х рр..

Під тиском РКП(б) верхівка партії перейшла на пози­ції більшовиків і в березні 1920 р. само розпустилася.

В січні 1920р. УКП виникла на основі об'єднання части­ни УСДРП (незалежників) і боротьби­стів, що не ввійшли до КП(б)У. Спи­ралася на український пролетаріат. Партія була мало чисельною. Поділяючи комуністичні ідеали, підтримувала ідею самостійності УСРР.

У березні 1925 р. самоліквідувалася.

Ризький договір укладений 18 березня 1920 р. між Польщею,УНР, РСФРР передбачав:

- Визнання Польщею УСРР;

- Передача Польщі західноукраїнських та західнобілоруських земель;

- Забезпечення умов національно-культурного розвитку українців,білорусів, росіян на території Польщі;

 

Варшавський договір укладений 21—24 квітня 1920 р. між представниками УНР та Польщі,передбачав:

- визнання Польщею незалежності України на чолі з Директорією;

- згода УНР про передачу Польщі західноукраїнських земель;

- домовленість з Польщею про спільні дії проти Радянської Росії;

- підпорядкування збройних сил УНР польським збройним силам.

Радянсько - польська війна:

1.Початок наступу польсько-українських військ.

2.Вступ польської армії і частин УНР 6 травня 1920 р. до Києва.

3.14-26 травня 1920 р. початок наступу Червоної армії.

4.Захоплення 12 червня 1920 р. Києва більшовицькими військами.

5.Відступ у липні 1920 р. польсько-українського війська з території Наддніпрянської України та Білорусії; перенесення військових.

6.Дії на території Польщі та Галичини. На загарбаних територіях радянське командування створювало радянські органи влади, які втілювали в життя програму більшовиків.

7.Наступ польських військ в серпні – вересні 1920 р., у результаті якого Черво­на армія залишила територію Польщі та Західної України. Початок переговорів про укладення пере­мир'я між Польщею та Росією.

8.Підписання 12 жовтня 1920 р. радянсько-польського перемир'я, що означало розрив Варшавського договору Польщі з УНР. Українські війська продовжували вести від­чайдушну боротьбу з більшовиками самостійно.

Другий Зимовий похід військ УНР Метою походу було -об'єднання дій розрізнених повстанських загонів, повален­ня радянської влади в Україні. Добровольцями були колишні вояки армії УНР, що перебували на території Польщі, на чолі з отаманом Ю. Тютюнником (бли­зько 1500 осіб)

Учасники рейду були оточені кінною бригадою червоноармійців, очолюваною Г. Котовським під м. Базар на Жито­мирщині. У полоні опинилися майже 450 повстанців, більшість з яких була розстріляна 23 листопада 1921 р. Невелика група разом з Ю. Тютюнником вирвалася з оточен­ня в Польщу. Це була остання спроба військ УНР відновити незалежність України

 

Розгром військ Врангеля більшовицькими російським військами:

Головнокомандуючим Добровольчою армією став П. Врангель, який з метою забезпечення підтримки населення в боротьбі з більшовиками запропонував ряд заходів:

" розроб­ка «Закону про землю» (частина поміщицьких земель пере­давалася селянам за викуп);

" видання «Закону про волосні земства та сільські общини» (такі органи селянського само­врядування повинні були замінити сільські ради);

" надання обласної автономії козацьким землям;

" розробка нового фаб­ричного законодавства, яке б дійсно захищало права робіт­ників.

Зустріч 10 вересня 1920 р. делегації УНР з П. Врангелем із метою визнання незалежності України та координації дій проти більшови­ків. Отримання від Врангеля обіцянки «політично порозумі­тися з Україною», яка не була реалізована у зв'язку з насту­пом Червоної армії.

Форсування 7-12 листопада 1920 р. Червоною армією Сивашу; узяття Перекопських і Чонгарських укріплень.

17 листопада 1920 р. остаточне звільнення Криму від військ П. Врангеля

Основні події махновського руху:

Нестор Махно

Ø Боротьба махновців проти Директорії.

Ø Район операцій загонів Махна простирався від Дністра до західних меж Області Війська Донського.

Ø Столицею махновщини було село Гуляйполе.

Ø Своє основне завдання загони Махно бачив в захисті інтересів дрібних землевласників під гаслами анархізму.

Ø Головною бойовою силою повстанців були високо мобільні загони кавалерії, яка потай зосереджувалася в потрібних місцях, а потім наносила раптовий удар і знову розчинялася серед українських степів і українського селянства.

Ø Запеклі бої проти білогвардійців на ділянці фронту від Азовського моря до Волновахи. Розрив з більшовиками.

Ø Організація повстанських загонів у тилу денікінців. Ці загони стали називати себе Революційною повстан­ською армією України (махновців). Махновська армія, яка за різними даними нараховувала від 40 до 100 тис. бійців, завдала величезної шкоди військам Денікіна, руйнуючи їхні тили і відтягуючи на себе значні сили.

Ø Повстанські загони зайняли Катеринослав, Гуляйполе, Олександрівськ, Маріуполь, Нікополь, Мелітополь, Бердянськ. Проти Махна денікінське командування було змушене кинути найкращі сили на чолі з генералом Я.Слащовим та отаманом А.Шкуро.

Ø Підписання Угоди у Старобільську, згідно з якою Н. Махно обіцяв припинити збройну боротьбу проти радянської влади, а його загони переходили в опера­тивне підпорядкування командуванню Червоної армії і виступали проти армії Врангеля.

Ø Переформування його повстанських загонів в 3-тю бригаду Задніпровської дивізії.

Ø Спільна боротьба з Червоною армією проти П. Вранге­ля.

Ø Відразу після розгрому військ Врангеля, радянське командування, порушуючи підписану угоду, розпочало ліквідацію частин свого недавнього союзника.

Ø З кінця листопада 1920 р. до серпня 1921 р. Махно вів виснажливу і запеклу боротьбу проти більшовицької влади, здійснивши ряд повстанських походів по Азовському побережжі, на Дон і у Поволжя.

Ø Остаточний розгром махновського руху більшовиками, примусив 28 серпня 1921 р. Махно разом з 77 бійцями перейти кордон з Румунією.