Нетарифні методи регулювання зовнішньої торгівлі

В цілому методи регулювання зовнішньої торгівлі можна розділити на:

- тарифні - напрямлені на використання митного тарифу;

- нетарифні - квоти, ліцензії, субсидії, демпінг і т.д.

Важливе значення серед нетарифних інструментів регулювання зовнішньоекономічною діяльністю займають валютні обмеження, які виступають або фактором отримання розвитку зовнішньої торгівлі, або фактором, що стимулює розвиток зовнішньоекономічних зв'язків країни. Валютні обмеження являють собою регламентацію операцій резидентів і нерезидентів з валютою і іншими валютними цінностями і являються часткою валютного контролю держави. Сферою застосування валютних обмежень можуть виступати зовнішня торгівля товарами і послугами, рух капіталів і кредитів, податкових і інших платежів. В межах зовнішньої торгівлі дія валютних обмежень прирівнюється до кількісних обмежень імпорту, оскільки імпортер в такому випадку повинен отримати дозвіл на використання валюти для імпорту товарів і послуг, що негативно відбивається в цілому на зовнішній торгівлі країни.

19 тарифні методи регулювання зовнішньої торгівлі Найпоширенішим способом обмеження торгівлі є імпортне мито – податок, який накладається на кожну одиницю товару, що завозиться до країни. При запровадженні митного податку вітчизняна ціна імпортного товару піднімається вище світової ціни. Існує три основних види митних податків:• адвалерне мито – запроваджується у вигляді відсотка від митної вартості товару. При застосуванні адвалерного мита внутрішня ціна імпортного товару (Рd) складатиме:Рd = Рm+ta.Рm,де ta – ставка адвалерного мита;Рm – ціна, за якою товар імпортується (митна вартість товару);• специфічне мито – визначається у вигляді фіксованої суми з одиниці виміру (ваги, площі, обсягу і т.ін.). Внутрішня ціна імпортного товару (Рd) після застосування специфічного митного податку дорівнюватиме:Рd = Рm+ts,де ts – ставка специфічного митного податку;• комбіноване мито – визначається як поєднання ставок адвалерного та специфічного мита 20, 37 рівновага на товарному та грошовому Eкономічна рівновага в моделі IS-LM — точ­ка, в якій перетинаються обидві криві. Ця точка визначає відсот­кову ставку (r₀) і дохід (Уо), які відповідають умовам рівноваги як на товарному, так і на грошовому ринках. У точці рівноваги фактичні видатки дорівнюють запланованим, а грошовий попит — грошовій пропозиції.

Модель IS-LM використовують для пояснення впливу фіс­кальної і монетарної політики на дохід у короткостроковому періоді з припущенням, що ціни є стабільними. При цьому треба брати до уваги, що в даній моделі до екзогенних змінних належать державні закупівлі, чисті податки і грошова пропо­зиція, а до ендогенних — дохід і відсоткова ставка. Це визна­чає характер впливу фіскальної та монетарної політики на кри­ві IS-LM. У разі застосування стимулювальної фіскальної політики від­бувається збільшення доходу і зростання відсоткової ставки.Із застосуванням стимулювальної монетарної політики відбува­ється зниження відсоткової ставки і збільшення доходу.Модель IS-LM пояснює не лише автономний вплив фіскальної та монетарної політики на економіку. Оскільки об'єктами їх впливу є однакові ендогенні змінні (У, r), то завдяки цьому модель IS-LM дає можливість узгоджувати між собою дію окремих складових макроекономіч-ної політики. 45 21 36 Сучасна теорія економічного зростання Теорія зайнятості ставить наступне основне питання: «Що необхідно зробити для повного використання існуючих в економіці виробничих потужностей?» Що ж качається теорії економічного зростання, її основна проблема формулюється так: «Яким образом можна збільшити обсяг виробничих потужностей або ВНП в умовах повної зайнятості?» Економічний зростання у масштабі всього суспільного виробництва представлений збільшенням річного обсягу виробництва товарів і послуг. Тому показником, за допомогою якого вимірюється економічне зростання звичайно виступає ВНП. Крім того, використовується динаміка валового внутрішнього продукту (ВВП). При цьому в розрахунок приймаються всі зміни тільки реального ВНП, тобто зміна номінального (у ціновому вираженні) ВНП не може розглядатися як економічне зростання. Справді, якщо в даному році ніяких змін у загальному обсязі кінцевої продукції не відбулося, а ціни виросли, наприклад у 4 рази, свідчила б така ситуація про економічне зростання? Негативна відповідь очевидна. Для виміру економічного зростання, особливо при зіставленні на міжнародному рівні, широко використовується такий показник, як «величина ВНП на душу населення» (і темпи його зростання). Цей показник звичайно використовується для характеристики рівня життя і динаміки добробуту населення тієї або іншої країни. При однаковому обсязі реального національного продукту його величина, що приходиться на душу населення, буде залежати від чисельності населення даної країни. Так, ВНП Індії майже на 70% перевершує ВНП Швейцарії, однак за рівнем життя населення Індії відстає від Швейцарії більш ніж у 60 разів. Тому, якщо зміни ВНП використовувати як узагальнений показник життєвого рівня, необхідно враховувати зміни, що відбуваються в чисельності населення. Наприклад, якщо реальний ВНП за рік збільшився на 1,5%, але загальна чисельність населення за цей період теж виросла на 1,5%, те в середньому рівні життя населення ніяких змін не відбудеться. Підвищення середнього рівня життя викликає лише таке збільшення обсягу виробництва (ВНП), що перевищує зростання населення. Типи економічного зростання: Екстенсивний тип, Інтенсивний тип. 26, 44 Сутність економічного зростання та його показники. Екстенсивне та інтенсивне зростання економіки. Під економічним зростанням, за звичай, розуміють збільшення обсягів виробництва товарів і послуг, тобто збільшення реального ВВП. Але варто наголосити, що обсяг виробництва може збільшуватися у два способи: 1) на умовах усунення рецесійного розриву, який зумовлює розрив між сукупним попитом і потенційним ВВП; 2) на умовах збільшення потенційного ВВП. Економічне зростання вимірюється двома показниками: середньорічним темпом приросту реального ВВП; середньорічним темпом приросту реального ВВП на душу населення. Залежно від того, які чинники викликають збільшення обсягів виробництва, розрізняють дві форми економічного зростання: екстенсивне та інтенсивне. Екстенсивне зростання досягається за умов, якщо обсяг виробництва зростає лише за рахунок збільшення обсягів факторів виробництва за незмінної ефективності цих факторів. Це означає, що економічне зростання є чисто екстенсивним, коли обсяг виробництва збільшується прямопропорційно збільшенню кількості факторів виробництва. Якщо, навпаки, зростання обсягів виробництва відбувається лише завдяки підвищенню продуктивності виробничих факторів, то це означає, що економіка зростає на чисто інтенсивній основі.Проте в реальній економіці не буває чисто екстенсивного або чисто інтенсивного економічного зростання. Фактично обсяг виробництва збільшується на основі певного поєднання екстенсивного та інтенсивного типів економічного зростання. Тому, оцінюючи реальну економіку, можна говорити про переважно екс­тенсивне або переважно інтенсивне її зростання. 35, 39, 41, 60 Передатний механізм грошово-кредитної політики Канали, через які зміни в пропозиції грошей впливають на реальний сектор економіки, мають назву передатного механізму грошово-кредитної політики, або механізму грошової трансмісії. В кейнсіанській моделі механізм грошової трансмісії діє через зростання пропозиції грошей (М,) зменшує процентні ставки (і), знижуючи тим самим вартість капіталу і впливаючи таким чином на підвищення рівня інвестиційних видатків (І). Оскільки економіка не перебуває в умовах повної зайнятості ресурсів, зростає реальний обсяг виробництва (Y) при незмінних цінах. Передатний механізм кредитно-грошової трансмісії кейнсіанців – діє через прийняття підприємницьких рішень щодо інвестиційних витрат, основною ланкою його є вплив процентних ставок на планові інвестиції. Монетаристський передатний механізм кредитно-грошової трансмісії містить інші засоби впливу грошово-кредитної політики на зміну рівня економічної активності. Згідно з цим підходом, зростання пропозиції грошей (М) безпосередньо підвищує сукупний попит (АD) і таким чином впливає на зростання номінального обсягу виробництва (PY). Оскільки економіка перебуває в умовах повної зайнятості ресурсів (Y=Y*), зростання номінального обсягу виробництва відбувається за рахунок підвищення рівня цін (Р). Сучасне розуміння механізму грошової трансмісії містить широкий діапазон каналів впливу грошово-кредитної політики на економічну систему. Найважливіші з них: ефект процентних ставок, ефект валютного курсу, ефект багатства. Ефект процентних ставок. Зміна процентних ставок впливає на всі планові компоненти витрат як інвестиційні (планові інвестиції фірм, інвестиції в житлове будівництво), так і неінвестиційні (купівля в кредит споживчих товарів довготривалого користування, капітальні вкладення держави – державні закупки). Збільшення цих витрат приводить до підвищення інвестиційного та споживчого попиту і, отже, до зростання сукупного попиту і сукупної пропозиції в економіці. Схематично цей ефект збігається з кейнсіанським передатним механізмом. Ефект валютного курсу. Зміна пропозиції грошей (М) і короткострокових процентних ставок (і) впливають на динаміку обмінного курсу національної валюти (Е), зростання пропозиції грошей і відповідне падіння процентних ставок зменшують попит на національні гроші з боку нерезидентів. В результаті цього відбувається падіння валютного курсу національних грошей. Зниження валютного курсу сприяє зростанню експорту і зменшенню імпорту, що збільшує попит з боку чистого експорту (NХ) і стимулює зростання реального обсягу виробництва (Y). Ефект багатства. Цей ефект пов'язаний з впливом процентної ставки на ціну таких фінансових активів, як акції та облігації. Зменшення ставки процента (і) збільшує курсову вартість цінних паперів (Ps). Наслідком цього є: а) зростання багатства (W) власників цінних паперів, що підвищує автономне споживання (С); б) зростання курсової вартості акцій (Ps) полегшує фірмам фінансування інвестиційних проектів, оскільки збільшується співвідношення вартості фірми на фондовому ринку порівняно з вартістю купівлі її капіталу на ринку продукції (q), а це підвищує інвестиційні витрати (І). В кінцевому підсумку зростання споживчого та інвестиційного попиту приводить до зростання реального обсягу виробництва. 22, 23, 52. Макроекономічна рівновага в моделі сукупного попиту і сукупної пропозиції. В точці перетину кривих сукупного попиту й сукупної пропозиції досягається рівноважний рівень цін та рівноважний обсяг національного продукту.

На рисунку показано, що в короткостроковому періоді рівновага досягається в точці Е з рівноважним рівнем цін Ре і рівноважним обсягом виробництва Yе. Припустимо, що рівень цін становить не Ре, а Р1. Крива сукупної пропозиції показує, що за рівня цін Р1 підприємства вироблятимуть обсяг національного продукту Y1. За рівня цін Р1 покупці хочуть придбати обсяг продукції Y2, що показує крива сукупного попиту. Конкуренція між покупцями за наявний реальний обсяг продукції Y1 підвищить рівень цін до Ре, зростання рівня цін з Р1 до Ре стимулюватиме виробників збільшити обсяг продукції з Y1 до Yе і водночас змушує покупців зменшити свої закупівлі з Y2 до Yе. Коли вироблений реальний продукт дорівнює купленому обсягові продукції, як це має місце за рівня цін Ре, національна економіка досягла рівноваги. На положення кривих сукупного попиту і сукупної пропозиції, як нам уже відомо, впливає низка нецінових чинників. На кейнсіанському відрізку, де крива сукупної пропозиції положиста, зміна сукупного попиту, головним чином, впливає на обсяг національного виробництва, а рівень цін — відносно сталий. На класичному відрізку AS стає крутою, і зміна сукупного попиту, наприклад його розширення, сприятиме зростанню цін, а реальний ВВП майже не змінюватиметься. З коливанням цін на проміжному відрізку змінюватимуться і реальний обсяг виробництва, і рівень цін.

53 моделі економічного зростання харода домара та Солоу Dk – приріст капіталу на одного працюючого, або капіалоозброєність праці; L – чисельність працюючих; п – приріст населення; Е – ефективність технологічного процесу; І – інвестиції; К – капітал (основні фонди); А – амортизація (вибуття) капіталу; АN – норма амортизації; S – заощадження; S’ – норма заощадження; С – споживання. Серед чинників зростання визначено ті, що мають короткотерміновий вплив (запас капіталу та зростання кількості населення) і довготерміновий (технологічний прогрес). Визначальну роль відіграють заощадження, що споріднює її з моделлю Домара-Харрода. Кінцевим результатом є не зростання продукту як такого (Y), а зростання продуктивності праці (Y / L = y). Заощадження дорівнюють інвестиціям. Пропозиція валового продукту в моделі Солоу формалізується у вигляді виробничої функції Y = F(K, L) Цю функцію можна записати у вигляді взаємозвязку між рівнем продуктивності праці і фондоозброєності: Y / L = f(K / L) Або y = f(k) де, у – рівень продуктивності праці (Y / L); k – рівень фондоозброєності (капіталоозброєності) (K / L). Необхідно з’ясувати, які фактори визначають капіталоозброєність праці. Обсяг капіталу залежить від обсягу інвестицій та вибуття капіталу (амортизації). Тобто це є чисті інвестиції, які визначають зростання капіталу. Функція інвестицій зображується рівнянням: І = S’f(k) В останній функції прийнято, що норма заощаджень є постійною, а заощадження дорівнюють інвестиціям. Оскільки це так, то саме норма заощаджень визначає розподіл продукту на споживання (С) та інвестиції (І). Чим більшим є обсяг капіталу, тим більшим буде його зношування. Але в економіці завжди є стійкий рівень капіталоозброєності праці (k*), за якого досягається рівність між величиною інвестицій та амортизації (вибуття) капіталу. Отже, стійкий рівень капіталоозброєності (k*) – це певний стан рівноваги, що, за моделлю Солоу, визначає економічну динаміку. Це означає, що з якого б рівня капіталоозброєності не починався рух економіки, вона завжди тяжіє до рівноважного (k*) стану, за якого величина капіталу, що вибуває, дорівнює капіталу, що інвестується. Якщо рівень інвестицій перевищує рівень вибуття капіталу, то в економіці нарощуються запаси капіталу. І, навпаки, якщо рівень інвестицій є меншим, ніж рівень вибуття капіталу, то це означає абсолютне зменшення запасу капіталу. Висновок Солоу: лише за умови, що капіталоозброєність праці не досягла стійкого стану (всі значення, менші за k*), зростання капіталоозброєності може розглядатись як фактор економічного зростання. Тобто, капіталоозброєність, як фактор зростання, діє обмежено, до досягнення значення k*. Якщо нам відома виробнича функція (формула 23), норма заощаджень (S’) і норма вибуття капіталу (АN), ми можемо визначити стійкий рівень капіталозброєності. Як вже зазначалось, нарощування капіталу відбувається за умови, що інвестиції перевищують вибуття капіталу, тобто: Dk = S’f(k) - АN k На рівні k* приросту капіталу немає, тобто Dk = 0. Звідси, формула 27 набуває такого вигляду: 0 = S’f(k*) - АN k* Або S’f(k*) = АN k* Розділивши обидві частини рівняння на АN f(k*), запишемо: S’ / АN = k* / f(k*) Отже, з рівняння моделі Солоу випливає, що норма заощаджень є ключовим параметром рівноважного економічного зростання. За інших рівних умов при зростанні норми заощаджень економіка матиме більше інвестицій, більший запас капіталу, більший рівень виробництва. Але збільшення норми заощаджень супроводжується скороченням норми споживання. Як вирішується ця суперечність в моделі Солоу? Існує так зване, золоте правило, згідно з яким критерієм при виборі норми заощадження є максимізація добробуту суспільства, тобто споживання. “Золотому правилу” відповідає така норма заощаджень, за якої формується стійка капіталоозброєність, але з урахуванням максимуму споживання. Максимум споживання в моделі Солоу досягається лише тоді, коли приріст продукту на додаткову одиницю капіталу дорівнює вибуттю капіталу. Тобто, “золоте правило” витримується за умови, коли гранична продуктивність капіталу дорівнює амортизації. В моделі Солоу також досліджується вплив зростання населення і кількості зайнятих на капіталоозброєність праці. Доведено, що збільшення населення діє на капіталоозброєність так само, як і зношування капіталу. Якщо інвестиції збільшують запас капіталу і капіталоозброєність праці, то зношування капіталу і зростання кількості працюючих її зменшують. Цей зв’язок зображується рівнянням: Dk = І - АN k - nk = S’f(k) – (АN + n) k Складову ((АN + n) k) називають критичною величиною інвестицій, оскільки вона показує, на скільки треба збільшити величину капіталу, щоб його запас, який припадає на одного працюючого з урахуванням вибуття капіталу та зростання кількості працюючих, залишився незмінним. Зростання населення має досить неоднозначний вплив на економічне зростання. У межах стійкого стану економіки випуск продукції (Y) на одного працівника залишається незмінним, оскільки незмінною є капіталоозброєність (k*). Однак, сукупний продукт може зростати за рахунок збільшення кількості працюючих. Але зростання населення може викликати і зменшення капіталоозброєності (k*), якщо воно не компенсується зростанням інвестицій. Цей елемент моделі Солоу використовується як аргумент для пояснення того, чому в країнах із високим щорічним темпом приросту населення є низькими продуктивність праці та випуск продукції на душу населення. Високий темп приросту населення гальмує економічне зростання у тому випадку, коли зростання інвестицій не може його компенсувати. Третє джерело економічного зростання за моделлю Солоу – технічний прогрес. З урахуванням цього фактора зростання виробнича функція (23) набуває іншого вигляду: Y = F(K, L x E) де, Е – ефективність праці одного працівника; L x E – робоча сила, виміряна в одиницях праці з незмінною ефективністю. Якщо прийняти, що технічний прогрес зумовлює приріст ефективності праці (Е) з темпом g, то це означає, що віддача від кожної одиниці праці зростає протягом певного часу на g. Тоді формули для визначення капіталозброєності і продуктивності набувають вигляду: k = К / (L x E); у = Y / (L x E), де, k – капітал на одиницю праці з постійною ефективністю; у – обсяг виробництва на одиницю праці з постійною ефективністю. Звідси рівняння, що показує зміну капіталоозброєності, має вигляд: Dk = І – (АN + n + g) k = S’f(k) – (АN + n + g) k Висновок з моделі Солоу такий: якщо населення зростає з темпом п, а ефективність праці – з темпом g, то загальний обсяг виробництва збільшується під впливом приросту населення та технічного прогресу з темпом (п + g). Провідною ідеєю моделі Солоу є те, що тільки технічний прогрес може зумовити зростання рівня життя населення. Адже він забезпечує постійне зростання продуктивності та загального обсягу виробництва. Врахування технічного прогресу вносить певні зміни у формулювання “золотого правила”: для максимізації споживання необхідно, щоб чиста гранична продуктивність капіталу (приріст продукту на додаткову одиницю капіталу без амортизації) дорівнювала темпу приросту загального обсягу виробництва (п + g).

33, 58Ринок товарів і крива IS Крива IS відбиває взаємозв'язок між процентною ставкою і рівнем доходу, який виникає при рівновазі на товарному ринку. Відомо, що процентна ставка являє собою витрати, що виникають при отриманні кредиту для фінансування інвестицій. За інших рівних умов, чим вища ставка процента (r), тим нижчий рівень планових інвестицій (І). Таку залежність відтворює графік інвестиційної функції. Зменшення інвестиційних видатків скорочує заплановані сукупні витрати (Е) в економіці і зсуває графік планових витрат донизу, що, в свою чергу, скорочує рівноважний рівень доходу (Y). Ця залежність показана на графіку "кейнсіанського хреста". Аналогічним чином зміна процентної ставки впливає і на рівень споживання: її зростання сприяє зменшенню споживчого попиту і, відповідно, сукупних витрат. Отже, існує сталий зв'язок між процентною ставкою (r) і доходом (Y): при підвищенні ставки рівень доходу в економіці зменшується. Крива IS узагальнює цей негативний зв'язок і тому має від'ємний нахил (рис. 1). Таким чином, крива IS – це графічна інтерпретація залежності між процентною ставкою і рівнем доходу, яка з'являється в результаті взаємодії функції інвестицій і "кейнсіанського хреста". При заданій ставці процента кожній точці кривої IS відповідає певний рівень доходу. Оскільки "кейнсіанський хрест" визначає рівноважний рівень доходу, при якому заплановані витрати економічних агентів дорівнюють їхнім фактичним витратам і, відповідно, встановлюється рівність між плановими й фактичними інвестиціями та заощадженнями в економіці, то IS є кривою рівноваги на ринку товарів. Крива IS будується на основі певних передумов і, зокрема, припускає, що очікуваний використовуваний дохід, державні видатки і податки фіксовані. Зв'язок між процентною ставкою і рівнем доходу виникає і на ринку позичкових коштів (фінансовому ринку). Як відомо, ринок позичкових коштів можна розглянути за допомогою основної макроекономічної тотожності для закритої економіки, що записана у вигляді такого рівняння: Y – С(Y – Т) – G = I(r), SN = I. Ліва сторона рівняння описує національні заощадження (SN), які є пропозицією позичкових коштів. Права сторона – це інвестиції (І), які формують попит на позичкові кошти. Згідно рівняння, пропозиція позичкових коштів залежить від доходу, рівня податків і державних витрат, попит на позичкові кошти залежить від ставки процента. Зміна процентної ставки врівноважує попит і пропозицію позичкових коштів. Умови рівноваги товарного ринку у відкритій економіці мають такий вигляд: І = S – NX, де NX – зовнішньоторгівельне сальдо. Крива IS характеризує всі комбінації доходу (Y) та процентної ставки (r), які одночасно відповідають тотожності доходу, функції споживання та функції інвестицій: Y = С(Y – Т) + I(r) + G.

48 Мультиплікатор державних витрат Державні витрати. Акумульовані за рахунок податків кошти в державному бюджеті спрямовуються на різноманітні цілі, що дає підставу виокремити категорію «державні витрати».Державні витрати — відносини економічної власності (привласнення) між державою й юридичними та фізичними особами в процесі розподілу, споживання і використання частини національного доходу. Структуру державних витрат формують:1. Витрати на соціальні цілі (розвиток освіти, охорони здоров'я, виплати безробітним, пенсіонерам тощо) 2. Витрати на економічні цілі (житлове будівництво і його реконструкція, видобуток природних ресурсів й охорона навколишнього середовища, сільське господарство, транспорт, наука, зв'язок, державне регулювання і прогнозування економіки та ін.). 3. Витрати на військові цілі. Їх поділяють на прямі й непрямі. До прямих належать безпосередні витрати з державного бюджету на оборону; до непрямих — частина витрат на космічні дослідження, військову допомогу іншим країнам, виплату пенсій ветеранам війни тощо. 5. Витрати на утримання державного апарату влади, посольств, консульств, оплату внесків до міжнародних організацій тощо. Якщо державні витрати збільшуються на AG, то крива планованих витрат зсувається вгору на цю ж величину, а рівноважний обсяг виробництва зростає від У до Y на величину AY = AG т, де т - мультиплікатор державних витрат.Мультиплікаційний процес починається, коли витрати зростають на AG і збільшують дохід на ту ж величину, що у свою чергу дає приріст споживання на величину Ъ х AG. Це зростання споживання знову збільшує витрати і дохід, що знову призводить до зростання споживання на величину tfxAGn т. д. Гранична податкова ставка - співвідношення між приростом суми внесеного податку та приростом доходу.Прогресивна система оподаткування є чинником, що сприяє ослаблення ефекту мультиплікатора і стабілізації рівнів зайнятості і випуску. Чим нижче ставки оподаткування, тим, за інших рівних умов, більш значний ефект мультиплікатора. Ефект мультиплікатора державних витрат у відкритій економіці відносно нижчою, ніж в закритій.У відкритій економіці величина мультиплікатора держвидатків і рівноважний обсяг випуску можуть бути знайдені в результаті рішення системи рівнянь:lY = C + I + G + Xn \ C = a + b (l-ty ) XH = g - m 'Y