Функції систем фізичного захисту

 

Розкрадання й диверсії на території об'єкта можна відвернути двома способами – утриманням порушників від здійснення цих дій або успішною протидією порушникам.

Утримання забезпечується впровадженням СФЗ, що потенційні порушники розглядають як непереборну перешкоду. Під непереборністю варто розуміти не тільки неможливість подолання високих огорож, але й неминучість виявлення порушників технічними засобами, у тому числі апаратурою відеоспостереження. Зокрема, для реалізації функції утримання до складу ТВ-систем для СФЗ крім звичайних і прихованих телекамер іноді вводять їх муляжі. Пов'язана з методами утримання проблема полягає в тому, що виміряти ефективність утримання чисельно неможливо.

Протидія порушникам передбачає певні заходи сил охорони, які запобігають розкраданню або диверсії після початку фактичних дій порушників. Існує кілька функцій, які має виконувати система фізичного захисту. Для оцінки всієї системи в цілому необхідне вичерпне розуміння цих функцій і можливість кількісної оцінки ефективності їх виконання.

До основних функцій СФЗ належать:

– виявлення:

а) виявлення вторгнення технічними засобами;

б) забезпечення зв'язку засобів виявлення із силами охорони;

в) оцінка тривожної ситуації;

– затримка;

– дії сил охорони:

а) розгортання;

б) припинення протиправної дії.

Виявлення визначається як розкриття дій, спричинених порушниками. До функції виявлення відноситься оповіщення за допомогою технічних засобів про таємні або явні дії порушників. Ефективність виконання функції виявлення виміряється за допомогою таких характеристик, як імовірність виявлення й час, необхідний для передачі сигналу тривоги й оцінки вірогідності сигналу тривоги. Виявлення здійснюється у два етапи: первинне виявлення датчиком і системне виявлення оператором системи спостереження сил охорони. У зв'язку з цим імовірність виявлення поділяють на первинну P₁ (датчиком) і системну P(D).

Залежність системної ймовірності виявлення від часу оцінки по суті є нормованою автокореляційною функцією випадкового процесу ξ(t), яким можна змоделювати розподіл у часі тривалостей і частоти можливих вторгнень на об’єкт, що захищається. При моделюванні СФЗ вважається, що потік вторгнень (момент tо) випадковий, але кожне із вторгнень має приблизно відому тривалість, що дорівнює інтервалу кореляції τ процесу ξ(t). Статистика випадкового процесу така, що знання його значення у вилучений момент часу дає тим менше інформації про його значення в даний момент, чим більше інтервал часу між даними моментами. Це витікає з формули А. Н. Колмогорова, відповідно до якої взаємна інформація між двома значеннями випадкового процесу визначається коефіцієнтом кореляції між ними. Тому велика кількість часу, витраченого на перевірку істинності сигналу тривоги й оцінку ситуації, зводить нанівець всі зусилля по охороні об'єкта, зменшуючи ймовірність виявлення до неприйнятно малого рівня. Взаємозв'язок системної ймовірності виявлення й часу оцінки виражається графіком, наведеним на рис.1.2.

Рисунок 1.2 – Залежність імовірності виявлення P(D)
від часу t, що проходить між виникненням сигналу тривоги й оцінкою його істинності

 

Датчик спрацьовує в момент часу t_о. Через якийсь час, наприклад, у моменти часу t₁, t₂ або t₃, оператор одержує інформацію від датчика з виявлення й від ТВ-системи про оцінку тривожної ситуації. Якщо час, що пройшов з моменту спрацьовування датчика до моменту визначення істинності сигналу тривоги, невеликий (t=t₁), то ймовірність виявлення порушників системою близька до ймовірності спрацьовування тривожного сповіщувача. У міру збільшення тривалості часу оцінки тривожної ситуації ймовірність їх виявлення системою зменшуватиметься.

Система оцінки тривожної ситуації має надати силам охорони два види інформації:

– переданий сигнал тривоги є дійсним чи помилковим;

– визначити місце порушення й кількість порушників.

Ефективність підтримки зв'язку із силами охорони визначається ймовірністю підтримки безперебійного зв'язку й тривалістю часу, необхідного для передачі вказаної інформації. Ці два параметри взаємозалежні (рис. 1.3).

Кількість часу, що проходить з моменту передачі першого повідомлення про тривогу, може значно змінюватися залежно від методу підтримки зв'язку й кількості переданої інформації. Після закінчення цього початкового періоду ймовірність підтримки безперебійного зв'язку швидко зростатє. Наприклад, з кожним повторенням сюжету про перетинання порушником лінії периметра ймовірність передачі операторові точної поточної інформації збільшується. На практиці такий метод реалізується за допомогою цифрових накопичувачів відеосигналу, рециркуляція інформації в яких ініціюється сигналами тривог від інших датчиків виявлення.

 

Рисунок 1.3 – Залежність ймовірності успішної підтримки зв'язку P(C) від часу t

 

Виконанням функції затримки є уповільнення пересування порушників об'єктом. Затримку можна забезпечити пасивними (загородження, замки) і активними (димогенератори, строб-спалахи) засобами. Ефективність виконання функції затримки виміряється тривалістю часу, необхідного порушникам (після їх виявлення) для подолання кожного з елементів затримки. Затримка порушників до їх виявлення не підвищує ефективності СФЗ, оскільки вона не надає охороні додаткового часу на розгортання своїх сил і перехоплення.

Відповідні дії сил охорони містять у собі перехоплення й нейтралізацію порушників. Перехоплення визначається як прибуття сил охорони на ту ділянку території об'єкта, де вони можуть зупинити просування порушників. Нейтралізація – це поєднання дій, що зупиняють порушників перед тим, як вони виконають своє завдання. Ефективність виконання функцій сил охорони визначається часом розгортання сил охорони, імовірністю розгортання сил охорони на шляху порушників і ймовірністю успішного результату зіткнення сил охорони з порушниками.

Отже, СФЗ має виконувати функції виявлення, затримки й відповідної дії протягом інтервалу часу, ніж тривалість часу, необхідного порушникам для виконання їх завдання (рис.1.4).

 

 

Рисунок 1.4 – Залежність часу виконання завдання порушників від вимог до СФЗ

 

Тривалість часу виконання порушниками свого завдання залежить від ефективності їх затримки системою фізичного захисту.

Порушники можуть почати виконання свого завдання раніше подачі першого сигналу тривоги (момент t_о). Після подачі першого сигналу тривоги отриману інформація необхідно зареєструвати й перевірити. Час закінчення оцінювання істинності сигналу тривоги на рис. 1.3 позначено як t; у цей момент інформацію про місце вторгнення й кількість порушників слід передати силам охорони.

Після ухвалення остаточного рішення про виявлення починається розгортання сил охорони, що мають необхідні ресурси (кількість і озброєння) для перехоплення й нейтралізації порушників. Момент, у який сили охорони перехоплюють і нейтралізують порушників, позначений як t₁, а момент виконання порушниками їх завдання позначений як t. Тільки у випадку, коли час захисту (t₁ – t_о) менше часу виконання завдання порушниками (t_С – t_о), СФЗ виконує свою функцію.