Рухова та вестибулярна сенсорні системи

Руховий апарат інформує організм про положення тіла та його частин у просторі, координації рухів. Периферичний відділ рухового аналізатора являє собою пропріорецептори (м’язові веретена), що містяться в м'язах, сухожилках і суглобах. Імпульси, що виникають у пропріорецепторах під час рухів, по доцентровими нервами надходять до мозочка і задньої центральної закрутки кори півкуль головного мозку, де виникає відчуття зміни в положенні частин тіла. У результаті подразнення пропріорецепторів виникають рефлекторні скорочення тієї чи іншої групи м'язів, або зміна їх тонусу. Найбільш інтенсивно вдосконалюються всі відділи рухового аналізатора до 6-7 років. Формування пропріорецепторів, розташованих у суглобах і зв’язках закінчується у віці 13-14 років, а розташованих у м’язах – у 12-15 років.
Вестибулярна (гравітаційна) сенсорна система забезпечує сприйняття положень і рухів тіла, необхідне для орієнтації у просторі. Ця інформація є основою рівноваги у процесі виконання рухів. У підтриманні рівноваги беруть участь руховий, зоровий аналізатори й аналізатор шкірного чуття.

Вестибулярний апарат є периферичною частиною вестибулярного аналізатора. Разом із завиткою слухового аналізатора він розташований у лабіринті скроневої кістки внутрішнього вуха і складається з переддвер’я і трьох півколових каналів. На вільній поверхні клітин виступають пучки субмікроскопічних волосків, які є рецепторами рівноваги й утворюють отолітовий. В отолітовому апараті знаходяться чутливі рецепторні волоскові клітини — механорецептори.Волоси цих клітин занурені в драглисту масу з численними вапняними кристалами — отолітами, які утворюють отолітову мембрану. Таким чином, отолітовий апарат контролює положення тіла відносно сили тяжіння та реагує на прямолінійні прискорення при вертикальних і горизонтальних рухах тіла. Під час ушкодження вестибулярного апарата спостерігаються запаморочення, втрата рівноваги.

Нюхова та смакова сенсорні системи

Рецептори нюхової системи розташовані в області верхніх носових ходів. Загальна кількість нюхових рецепторів у людини - близько 10 млн. На поверхні кожної нюхової клітини є стовщення - нюхова булава, з якої виступає по 6-12 надзвичайно тонких (0,3 мкм) війок завдовжки до 10 мкм. Нюховіи занурені в рідке середовище, що виробляється нюховими залозами. Тривалість життя нюхо-клітини - близько 2 місяців. Молекули пахучих речовин потрапляють у слиз, що виробляється нюховими залозами, з постійною течією повітря або з ротової порожнини під час їжі. Принюхування прискорює приплив пахучих речовин до слизу.

Нюхові клітини здатні реагувати на мільйони різних просторових конфігурацій молекул пахучих речовин. Тим часом кожна рецепторна клітина здатна відповісти фізіологічним збудженням на характерний для неї, хоч і широкий, спектр пахучих речовин. Істотно, що ці спектри в різних клітин подібні. Унаслідок цього більш ніж 50 % пахучих речовин виявляються спільними для будь-яких двох нюхових клітин.

Смакова система. У процесі еволюції смак формувався як механізм вибору чи відторгнення їжі. У природних умовах смакові відчуття комбінуються з нюховими, тактильними й термічними, також створюваними їжею. Важливою обставиною є те, що перевага у виборі їжі почасти заснована на вроджених механізмах, але значною мірою залежить від зв'язків, вироблених в онтогенезі умовно-рефлекторним шляхом. Смак так само, як і нюх, заснований на хеморецепції. Смакові рецептори несуть інформацію про характер і концентрацію речовин, які надходять до рота, їхнє збудження запускає складний ланцюг реакцій різних відділів мозку, що призводять до різної роботи органів травлення чи до видалення шкідливих для організму речовин, що потрапили до рота з їжею. Смакові бруньки - рецептори смаку - розташовані на язику, задній стінці глотки, м'якому піднебінні, мигдалинах і надгортаннику. Більше за все їх на кінчику, краях і задній частині язика.Смакові клітини мають най-коротше життя серед епітеліальних клітин організму:

Абсолютні пороги смакової чутливості багато в чому залежать від стану організму (вони змінюються у разі голодування, вагітності тощо). При вимірюванні абсолютної смакової чутливості можливі дві її оцінки: виникнення непевного смакового відчуття (яке відрізняється від смаку дистильованої води) й усвідомлене сприйняття або впізнання певного смаку. Поріг сприйняття, як і в інших сенсорних системах, вищий від порога відчуття. У випадку тривалої дії смакової речовини спостерігається адаптація до нього (знижується інтенсивність смакового відчуття). Тривалість адаптації пропорційна концентрації розчину. Адаптація до солодкого й солоного розвивається швидше, ніж до гіркого І кислого. При змішанні кількох смакових речовин може виникнути нове смакове відчуття, що відрізняється від смаку компонентів, які складають суміш.

Вища нервова діяльність.Роль праць Сеченова та Павлова у дослідженні ВНД.

Кора кінцевого мозку і підкіркові утвори є вищими відділами ЦНС. Вони забезпечують рефлекторні реакції, які допомагають людині взаємодіяти з навколишнім середовищем.Перше уявлення про рефлекторний характер дії мозку висловив Сеченов 1863р. у праці "Рефлекси головного мозку". Павлов розвинув рефлекторну теорію, створив метод рефлекторного дослідження функцій кори великого мозку методом ум. рефл., розробив вчення про ВНД, яке обгрунтовує психічну діяльність людини.

ВНД-сукупність різноманітних форм спільної діяльності кори півкуль великого мозку і підкіркових структур, яка забезпечує взаємодію цілісного організму з навколишнім середовищем(поведінку людини).

Три принципи рефлекторної діяльності за Павловим:

Принцип структурності-кожній морфологічній структурі відповідає певна функція.

Принцип детальмінізму-рефлекторні реакціїє причиннообумовлені, тобто вони детальмінізовані. Для прояву будьякого рефлексу необхідна причина, вплив із зовнішнього або внутрішнього середовища.

Принцип аналізу і синтезу-аналітична і синтетична діяльність ЦНС здійснюється за рахунок складних взаємовідношень процесів збудження і гальмування.За рахунок аналічної діяльності кори великих півкуль головного мозку людина може розчленити складні явища і предмети на більш прості і вивчати їх окремо.Синтетична діяльність, в основі якої лежить утворення умовних рефлексів, дає можливість зрозуміти сутність предметів і явищ вцілому.

51) Подразники, що викликають природжені, спадкові рефлекси, називаються безумовними. Подразники, що викликають набуті рефлекси, називаються умовними.
Ознаки умовних та безумовних рефлексів
Безумовні рефлекси Умовні рефлекси
1. Природжені генетично запрограмовані реакції організму на подразнення з зовнішнього або внутрішнього середовища, вони сформувалися і закріпилися в процесі еволюції і передаються спадково. 1. Реакції набуті, виробляються у тварин і людини в процесі індивідуального життя і надбудовуються на базі безумовних рефлексів.
2. Відносно постійні, стійкі, незмінні та зберігаються протягом життя. 2. Непостійні – можуть виникати і зникати.
3. Є видовими, тобто властиві представникам даного виду. 3. Індивідуальні.
4. Здійснення зв’язане з діяльністю нижчих відділів ЦНС (підкоркові ядра, стовбур головного мозку, спинний мозок). 4. Здійснюються функцією вищого відділу ЦНС (кори великих півкуль головного мозку).
5. Виникають у відповідь на адекватні подразники, які діють на однорідне рецептивне поле. 5. Виникають на будь-які індиферентні подразники, які діють на різні рецепторні поля

Умови і механізм утворення умовних рефлексів

Умови:

Одночасна дія кількох подразників:індеферентного для для даного виду діяльності, який в подальшому стає умовним сигналом безумовного подразника, який викликає повний безумовний рефлекс

Дія умовного подразника завжди випереджає дію безумовного

Підкріплення умовного подразника безумовним повинно бути кількаразовим. Безумовний подразник повинен бути сильним, а умовний-володіти помірною оптимальною силою. Умовний рефл. швидше і легше формується при відсутності сторонніх подразників. Ум. рефл. можна формувати і на основі раніше набутих умовних рефлексів, якщо вони стали достатньо сильними.Це умовні рефлекси вищого порядку.

Умовні рефлекси є природні і штучні. Природні-рефлекторні дії, які виробляються на зміни навколишнього середовища і завжди супроводжують появу безум. рефл. Штучні- ум.рефл., що виробл. на подразники, які не мають до безумовних рефлекторних реакцій природного відношення.