Осн. Завдання:полягаэ в розкритті законів життєдіяльності живого організму та керування ними.

Шкільна гігієна — наука, що вивчає особливості взаємодії організму дитини із навколишнім середовищем для розробки гігієнічних нормативів, вимог, стандартів, спрямованих на охорону і зміцнення здоров’я дітей і підлітків.

Організм людини є цілісною, складною, системою, що виконує різноманітні функції. Він включає в себе підсистеми і системи, які об’єднані спільністю будови і виконуваною функцією: клітини, тканини, органи, системи органів. Клітина - структурна і функціональна одиниця людського організму(виконують функції росту і розмноження, здатні до самовідтворення, регенерації і пристосування до навколишнього середовища.Клітини утворюють тканини. Тканина - сукупність клітин та міжклітинної речовини, подібних за будовою, функціями, які мають спільне походження. 4типи тканин: епітеліальна(вкриває поверхню тіла, внутрішні органи, вистеляє порожнисті органи травної, дихальної, сечостатевої систем, утворює залози), сполучна(захисна і опорна ф-я), м’язова(здатність до скорочення), нервова(подразливість і провідність)

Орган - частина тіла, яка має певну форму і будову, займає постійне положення в тілі і виконує одну або декілька специфічних функцій (наприклад, нирки - виділення, серце - перекачує кров). Система органів - це об’єднання органів або фізіологічних систем для одержання корисного для організму результату.(надходження кисню до клітин і виведення з них вуглекислого газу здійснюється завдяки спільній діяльності фізіологічних систем крові, кровообігу, дихання)

3) Кожна клітина оточена клітинною оболонкою. Клітинна оболонка є бар'єром, що визначає, які речовини можуть виходити з клітини або проникати в неї іззовні.Під клітинною оболонкою міститься: цитоплазма - внутрішнє середовище клітини. Органели(мітохондрії, комплекс Гольджі(накопичення), Ендоплазматична сітка (синтез білка) лізосоми,(перетравлення реч.)- це постійно присутні структури клітини, які мають характерну будову, властиву лише відповідній органелі та виконують життєво важливі функції. Клітинне ядро є обов’язковим компонентом клітини.

У багатоклітинних організмах клитини розмножуються поділом. Розрізняють прямий поділ клітини та ядра — амітоз) найпростіший спосіб поділу, при якому спочатку ділиться ядро, а потім — цитоплазма.) і непрямий — мітоз.(починається з профази, в процесі якої формується мітотичний апарат.)Розмноження статевих клітин називають мейозом.

Розрізняють 4типи тканин: епітеліальна, сполучна, м’язова, нервова. Епітеліальна тканина вкриває поверхню тіла, внутрішні органи,

Вистеляє порожнисті органи травної, дихальної, сечостатевої систем, утворює залози.Особливості: - складається майже виключно з клітин, міжклітинної реч мало. Покривний епітелій утворює суцільні пласти.

Епітеліальні тканини поділяються на одношарові і багатошарові..

Особливості сполучних тканин:багато міжкліт. Реч., За своїми функціями сполучні тканини поділяються на дві групи:1)тканини з переважно трофічними і захисними функціями (кров і лімфа, ретикулярна тканина і ендотелій);2)тканини переважно з сполучними і опорними функціями (власне сполучна тканина, хрящова і кісткова тканини). Основна властивість м’язової тканини - скоротливість. М’язові тканини становлять близько 45% маси тіла дорослої людини. Побудовані з клітин видовженої форми, в яких містяться спеціальні органели - міофібрили, які забезпечують процес скорочення, завдяки чому і відбувається рух(кровообіг, пересування їжі в травному тракті, робота серця, переміщення організму або його частин у просторі). Розрізняють поперечно-посмуговану (забезпечує рух кісток у суглобах), гладеньку (здійснює рух внутрішніх органів -кишечнику, шлунка), серцеву м’язову тканину (виконує важливу функцію скорочення серця).

Нервова тканина володіє такими високоспеціалізованими властивостями, як подразливість і провідність. Вона виконує функції сприймання, переробки, збереження і передачі інформації, що поступає від зовнішнього середовища і від внутрішніх органів, забезпечує регуляцію і узгодження діяльності всіх систем організму.Складається з нейронів(будова нейрона) Нервова клітина оточена плазматичною мембраною, яка здатна сприймати зовнішні подразнення, проводити збудження, забезпечувати обмін речовин між клітиною і оточуючим середовищем

Організм людини є цілісною, складною, динамічною системою, що виконує різноманітні функції. Він включає в себе ієрархічно організовані підсистеми і системи, які об’єднані спільністю будови і виконуваною функцією: клітини, тканини, органи, системи органів.Цілісна єдність організму підтримується гуморальним регулюванням,через кров.Різні органи нашого тіла виділяють речовини,які надходять у кров,і вона розносить їх до всіх клітин,тканин і органів.Поняття про організм як єдине ціле включає взаємозвзок нервового і психічного(недостататній розвиток щитовидної залози призводить до розумової відсталості)

Гуморальна регуляція — один із механізмів координації процесів життєдіяльності. Він здійснюється через рідкі середовища організму (кров, лімфу або тканинну рідину) з допомогою біологічно активних речовин (гормонів), які виділяють спеціальні клітини, тканини і органи.

Нервова регуляція — регулює діяльність клітин і органів, об’єднує їх в одне ціле — організм, і забезпечує його взаємозв’язок з оточуючим середовищем

Кожна людина під час індивідуального розвитку проходить 3 етапи:дозрівання,зрілий вік,старіння.Дозріванння дитячого організму супроводжується процесами росту розвитку та формотворенням.Ріст-кількісні зміни,які проявляються в збільшенні маси та розмірів тіла внаслідок збільшення к-сті клітин та їх лінійного розтягування і диференціювання.

Розвиток-якісні зміни що приводять до формування людського організму або його окремих частин.Формотворення-процес зміни пропорцій тіла у процесі росту та розвитку.Процеси росту і розвитку характеризуються безперервністю,нерівномірністю,гетерохронністю,та індивідуальністю.

Вік людини починає свій відлік з моменту народження і до смерті орг. Його умовно поділяють на певні періоди між якими нема чітких меж.Розрізняють вік хронологічний(часові параметри) і біологічний..

Вікова періодизація за біолог. Ознаками

-новонароджений - 1-10 днів; - грудний - до 1 року; - раннього дитинства - від 1 до 4 років; - першого дитинства - з 4 до 7 років; - другого дитинства - з 8 до 11років у дівчаток, і до 12 років - у хлопчиків;

підлітковий - з 13 до 16 років - у хлопчиків. з 12 до 15 - у дівчаток - період статевого дозрівання;

Юнацький вік - з17 до 21 року - у хлопчиків, з 16 до 20 років - у дівчат.

Зрілий вік - з 22 років до 60 - у чоловіків, з 21 до 55 - у жінок; похилий вік - з61 до 74 років - у чоловіків, з 56 до 74років - у жінок; старечий вік - -з 75 до 90 років; довгожителі - понад 90 років.

Індивідуальний розвиток організму людини називають онтогенезом. В онтогенезі розрізняють 3 періоди:

-передембріональний - розвиток статевих клітин (гаметогенез),

Пренатальний - від запліднення до народження,

Постнатальний - розвиток після народження людини і до її смерті.

Раннє дитинство-дитина починає самостійно ходити,бігати,швидко костеніє скелет,харчується тією їжею що і дорослі.Зявляються 20 молочних зубів,збільшується головний мозок,розвивається мова.

Перше дитинство(3-6 років)-швидку відбув. Псих. Розвиток.Триває процес окостеніння скелета.Починається зміна молочних зубів на постійні,закінчується формування чіткої мови,Формується характер. Щорічне збільшення

зросту в цей період становить в середньому 5-8 см, маси – близько 2 кг, окружності грудної клітки – 1...2 см. Помітно змінюються пропорції тіла. В 6...7 років висота голови становить 1/6 довжини тіла. У віці семи років хребет ще гнучкий, процеси скостеніння в ньому не завершені.На кінець дошкільного періоду абсолютні розміри серця і його маса збільшуються, а відносно маси тіла зменшуються

Друге дитинство(6-12)- уповільнюються темпи росту,стійкішими стають шийний і грудний вигини хребта(вчителі мають спостерігати за поставою дітей),міцніє скелет,розвиваються і сильнішають м’язи, Діти починають навчатися оволодіваючи граматику,читання,математику.ліплять,малюють.Спостерігається розвиток розумових здібностей.

8) Нервова система забезпечує взаємозв'язок між окремими органами і системами органів і функціонування організму як єдиного цілого. Вона регулює і координує діяльність різних органів, пристосовує діяльність всього організму як цілісної системи до мінливих умов зовнішнього і внутрішнього середовища. За допомогою нервової системи здійснюється сприйняття і аналіз різноманітних подразнень із навколишнього середовища і внутрішніх органів, а також відповідні реакції на ці подразнення. Н.С. поділяється на периферичну, центральну та автономну (вегетативну) нервові системи. Центральна нервова система складається з головного і спинного мозку.Переферична включає нерви-12 пар черепно-мозкових,31-спинномозкових,нервові вузли та нервові закінчення(рецептори).Пернеферична Н.С. поділяється на автономну(регул. Діял. Вн. Органів) та соматичну(регулює діяльність скелетних мязів).Автоном. Н.С має 2 відділи-симпатичний,парасимпатичний.

Основною структурною і функціональною одиницею нервової системи э нейрон.В зовн. Будові його розрізняють тіло(сому)та відростки:короткі-дендриди,довгі-аксони.За структурою нейрони поділяють:уніполярні-1 відросток,біполярні-2,мультиполярні-з і б.Основну масу нейронів ЦНС складають мультиполярні.За ф-ями нейрони поділяються:1аферентні(доцентрові) нерви, які від рецепторів сприймають збудження і передають у ЦНС.2.Еферентні (відцентрові) -нерви, які посилають нервові імпульси до виконавчих органів.3.Вставні(проміжні)- нейрони, які розташовані між аферентними й еферентними і пов’язують їх між собою.

Відросток нейрона вкритий оболонками,наз. Нервовим волокном.Розрізняють мієлінові та не мієлінові нер. волокна.В центрі мієлінового нерв. Волокна розміщений осьовий циліндр.Зовні він вкритий мієліновою оболонкою,яка не є суцідбною,а переривається через проміжки рівної довжини,ділянки осьового циліндра які залишаються оголеними чи неприкритими наз. Вузлами нерв. Волокна або перехватами Ранв*є.Зверху мієлінової оболонки є тоненька безструктурна ендотиліальна оболонка.Немієлінові нерв. Волокна мієлінової оболонки не мають взагалі.

Синаптичні закінчення, або синапси– місця контакту двох нейронів, у яких відбувається передача збудження від однієї клітини до іншої. Синапс утворений двома мембранами – пресинаптичною, яка знаходиться на нервовому закінченні аксона і постсинаптичною, яка міститься на тілі або дендритах нейрона, до якого передається нервовий імпульс

Між двома мембранами знаходиться синаптична щилина. Збудження в хімічних синапсах відбувається за допомогою медіатора – хімічної речовини, що передає збудження або гальмування однієї клітини на іншу, і який знаходиться у синаптичних мішечках синаптичної бляшці. За способом передачі нервових імпульсів, крім хімічних синапсів, існують електричні, у яких імпульси проходять у вигляді електричних сигналів. За характером впливової дії на наступну нервову клітину, синапси поділяють на збуджуючі та гальмівні.

Зв’язок між нейронами здійснюється за допомогою синапсів, а зв’язок їх з м’язовими волокнами за допомогою нервово-м’язових сполучень, які виконують таку ж функцію, що і синапси, але імпульс у них сприймає м’язове волокно.

У дітей раннього віку в синапсах виділяється менше медіатора і він швидше витрачається, тому працездатність їхньої нервової системи, внаслідок швидкого настання втоми, знижується швидше, ніж у дорослих.

Гальмування – це нервовий процес, результатом якого є припинення або послаблення збудження.Розрізняють безумовне та умовне.Безумов. виникає тоді коли у корі великого мозку під час здійснення умовного рефлексу виникає нова досить сильна ділянка збудження не пов’язана з даним умовним рефлексом.Наприклад:у молодших школярів гальмуються умовні рефлекси пов’язані з письмом якщо на них подіє подразник:крик вчителя,почуття голоду,запальний процес,переповнення сечового міхура.До безумов. Гальмування належить позамежове гальмування.Воно проявляється при надмірному збільшенні сили або часу дії умовного подразника.Позамеж. гальм. Захищає нервові клітини від виснаження.У школярів таке гальмування спостерігається тоді коли вчитель пояснює матеріал надто гучним голосом.

Умовне гальмування Характерне лише клітинам кори великого мозку тоді як безумовне гал. Може проявлятися в любому відділі цнс.Умовне г. виникає тільки за певних умов і настає не одразу а розвивається поступово.Розрізняють такі види умовного гальмування: згасаюче,запізнювальне,диференціювальне,зберігальне та умовне гальмо.

Нервовий центр-сукупність нервових клітин які організовують певний рефлекс обо регулюють певну фізіологічну ф-ю.нервові центри характеризуються: - однобічне проведення збудження - обумовлене наявністю в нервових центрах синапсів;- затримка проведення збудження - пов’язана з наявністю великої кількості синапсів;- сумація збуджень- виникає або при нанесенні слабких подразнень, що повторюються, або при одночасному нанесенні кількох підпорогових подразнень. - трансформація ритму збудження - здатність змінювати ритм імпульсів, що до них надходять. - рефлекторна післядія - рефлекторні акти закінчуються не одночасно з припиненням дії подразника, а через деякий час. - легка втомлюваність - при тривалому подразненні аферентних нервових волокон втома нервового центра проявляється поступовим зниженням, а потім і припиненням рефлекторного акту. - пластичність - функціональна мінливість і пристосованість нервових центрів. При пошкодженні або виключенні окремих частин мозку виконання їхніх функцій забезпечують інші центри. - дуже високий обмін речовин, тобто висока потреба в кисні і поживних речовинах, а також вибіркова чутливість до деяких фармакологічних речовин. Наприклад, при зупинці серця і дихання більш як на 5-6хв. гинуть клітини кори великих півкуль.

Одностороннє проведення збудження в синапсах, забезпечує рефлекторну діяльність нервовій системі, основою якої є рефлекс – відповідна реакція організму на подразнення зовнішнього, або внутрішнього середовища. З’єднуючись між собою за допомогою синапсів, нейрони утворюють рефлекторні дуги. Рефлекторна дуга – це шлях, яким рухаються нервові імпульси від рецепторів через ЦНС до виконавчого органа. Вона складається з п’яти ланок

рецепторів, що сприймають подразнення;

аферентних (доцентрових, чутливих) нервових волокон, які передають нервові збудження від рецептора до нервових центрів ЦНС;

ЦНС, нервового центру - ділянки нервової системи, де збудження, у якому відбуваються складні зміни, передається на відцентровий нейрон;

еферентних (рухових, відцентрових) нервових волокон, що несуть збудження до виконавчих органів;