Анатомія людини-наука.що вивчає форму і будову організму людини в цілому,його тканин,органів та с-м органів у взаємозв’язку з їхніми ф-ями що склалися в процесі онтогенезу та філогенезу.

Анатомія людини-наука.що вивчає форму і будову організму людини в цілому,його тканин,органів та с-м органів у взаємозв’язку з їхніми ф-ями що склалися в процесі онтогенезу та філогенезу.

Вікова фізіологія — наука, що вивчає особливості життєдіяльності організму людини в різні вікові періоди. Вона вивчає функції органів, систем органів, організму в цілому в міру його росту і розвитку, особливості цих функцій на кожному віковому етапі.

Осн.завдання:полягаэ в розкритті законів життєдіяльності живого організму та керування ними.

Шкільна гігієна — наука, що вивчає особливості взаємодії організму дитини із навколишнім середовищем для розробки гігієнічних нормативів, вимог, стандартів, спрямованих на охорону і зміцнення здоров’я дітей і підлітків.

Організм людини є цілісною, складною, системою, що виконує різноманітні функції. Він включає в себе підсистеми і системи, які об’єднані спільністю будови і виконуваною функцією: клітини, тканини, органи, системи органів. Клітина - структурна і функціональна одиниця людського організму(виконують функції росту і розмноження, здатні до самовідтворення, регенерації і пристосування до навколишнього середовища.Клітини утворюють тканини. Тканина - сукупність клітин та міжклітинної речовини, подібних за будовою, функціями, які мають спільне походження. 4типи тканин: епітеліальна(вкриває поверхню тіла, внутрішні органи, вистеляє порожнисті органи травної, дихальної, сечостатевої систем, утворює залози), сполучна(захисна і опорна ф-я), м’язова(здатність до скорочення), нервова(подразливість і провідність)

Орган - частина тіла, яка має певну форму і будову, займає постійне положення в тілі і виконує одну або декілька специфічних функцій (наприклад, нирки - виділення, серце - перекачує кров). Система органів - це об’єднання органів або фізіологічних систем для одержання корисного для організму результату.(надходження кисню до клітин і виведення з них вуглекислого газу здійснюється завдяки спільній діяльності фізіологічних систем крові, кровообігу, дихання)

3) Кожна клітина оточена клітинною оболонкою. Клітинна оболонка є бар'єром, що визначає, які речовини можуть виходити з клітини або проникати в неї іззовні.Під клітинною оболонкою міститься: цитоплазма - внутрішнє середовище клітини. Органели(мітохондрії, комплекс Гольджі(накопичення), Ендоплазматична сітка (синтез білка) лізосоми,(перетравлення реч.)- це постійно присутні структури клітини, які мають характерну будову, властиву лише відповідній органелі та виконують життєво важливі функції. Клітинне ядро є обов’язковим компонентом клітини.

У багатоклітинних організмах клитини розмножуються поділом. Розрізняють прямий поділ клітини та ядра — амітоз) найпростіший спосіб поділу, при якому спочатку ділиться ядро, а потім — цитоплазма.) і непрямий — мітоз.(починається з профази, в процесі якої формується мітотичний апарат.)Розмноження статевих клітин називають мейозом.

Розрізняють 4типи тканин: епітеліальна, сполучна, м’язова, нервова. Епітеліальна тканина вкриває поверхню тіла, внутрішні органи,

Вистеляє порожнисті органи травної, дихальної, сечостатевої систем, утворює залози.Особливості: - складається майже виключно з клітин, міжклітинної реч мало. Покривний епітелій утворює суцільні пласти.

Епітеліальні тканини поділяються на одношарові і багатошарові..

Особливості сполучних тканин:багато міжкліт. Реч., За своїми функціями сполучні тканини поділяються на дві групи:1)тканини з переважно трофічними і захисними функціями (кров і лімфа, ретикулярна тканина і ендотелій);2)тканини переважно з сполучними і опорними функціями (власне сполучна тканина, хрящова і кісткова тканини). Основна властивість м’язової тканини - скоротливість. М’язові тканини становлять близько 45% маси тіла дорослої людини. Побудовані з клітин видовженої форми, в яких містяться спеціальні органели - міофібрили, які забезпечують процес скорочення, завдяки чому і відбувається рух(кровообіг, пересування їжі в травному тракті, робота серця, переміщення організму або його частин у просторі). Розрізняють поперечно-посмуговану (забезпечує рух кісток у суглобах), гладеньку (здійснює рух внутрішніх органів -кишечнику, шлунка), серцеву м’язову тканину (виконує важливу функцію скорочення серця).

Нервова тканина володіє такими високоспеціалізованими властивостями, як подразливість і провідність. Вона виконує функції сприймання, переробки, збереження і передачі інформації, що поступає від зовнішнього середовища і від внутрішніх органів, забезпечує регуляцію і узгодження діяльності всіх систем організму.Складається з нейронів(будова нейрона) Нервова клітина оточена плазматичною мембраною, яка здатна сприймати зовнішні подразнення, проводити збудження, забезпечувати обмін речовин між клітиною і оточуючим середовищем

Організм людини є цілісною, складною, динамічною системою, що виконує різноманітні функції. Він включає в себе ієрархічно організовані підсистеми і системи, які об’єднані спільністю будови і виконуваною функцією: клітини, тканини, органи, системи органів.Цілісна єдність організму підтримується гуморальним регулюванням,через кров.Різні органи нашого тіла виділяють речовини,які надходять у кров,і вона розносить їх до всіх клітин,тканин і органів.Поняття про організм як єдине ціле включає взаємозвзок нервового і психічного(недостататній розвиток щитовидної залози призводить до розумової відсталості)

Гуморальна регуляція — один із механізмів координації процесів життєдіяльності. Він здійснюється через рідкі середовища організму (кров, лімфу або тканинну рідину) з допомогою біологічно активних речовин (гормонів), які виділяють спеціальні клітини, тканини і органи.

Нервова регуляція — регулює діяльність клітин і органів, об’єднує їх в одне ціле — організм, і забезпечує його взаємозв’язок з оточуючим середовищем

Кожна людина під час індивідуального розвитку проходить 3 етапи:дозрівання,зрілий вік,старіння.Дозріванння дитячого організму супроводжується процесами росту розвитку та формотворенням.Ріст-кількісні зміни,які проявляються в збільшенні маси та розмірів тіла внаслідок збільшення к-сті клітин та їх лінійного розтягування і диференціювання.

Розвиток-якісні зміни що приводять до формування людського організму або його окремих частин.Формотворення-процес зміни пропорцій тіла у процесі росту та розвитку.Процеси росту і розвитку характеризуються безперервністю,нерівномірністю,гетерохронністю,та індивідуальністю.

Вік людини починає свій відлік з моменту народження і до смерті орг. Його умовно поділяють на певні періоди між якими нема чітких меж.Розрізняють вік хронологічний(часові параметри) і біологічний..

Вікова періодизація за біолог. Ознаками

-новонароджений - 1-10 днів; - грудний - до 1 року; - раннього дитинства - від 1 до 4 років; - першого дитинства - з 4 до 7 років; - другого дитинства - з 8 до 11років у дівчаток, і до 12 років - у хлопчиків;

підлітковий - з 13 до 16 років - у хлопчиків. з 12 до 15 - у дівчаток - період статевого дозрівання;

Юнацький вік - з17 до 21 року - у хлопчиків, з 16 до 20 років - у дівчат.

Зрілий вік - з 22 років до 60 - у чоловіків, з 21 до 55 - у жінок; похилий вік - з61 до 74 років - у чоловіків, з 56 до 74років - у жінок; старечий вік - -з 75 до 90 років; довгожителі - понад 90 років.

Індивідуальний розвиток організму людини називають онтогенезом. В онтогенезі розрізняють 3 періоди:

-передембріональний - розвиток статевих клітин (гаметогенез),

Пренатальний - від запліднення до народження,

Постнатальний - розвиток після народження людини і до її смерті.

Друге дитинство(6-12)- уповільнюються темпи росту,стійкішими стають шийний і грудний вигини хребта(вчителі мають спостерігати за поставою дітей),міцніє скелет,розвиваються і сильнішають м’язи, Діти починають навчатися оволодіваючи граматику,читання,математику.ліплять,малюють.Спостерігається розвиток розумових здібностей.

8) Нервова система забезпечує взаємозв'язок між окремими органами і системами органів і функціонування організму як єдиного цілого. Вона регулює і координує діяльність різних органів, пристосовує діяльність всього організму як цілісної системи до мінливих умов зовнішнього і внутрішнього середовища. За допомогою нервової системи здійснюється сприйняття і аналіз різноманітних подразнень із навколишнього середовища і внутрішніх органів, а також відповідні реакції на ці подразнення. Н.С. поділяється на периферичну, центральну та автономну (вегетативну) нервові системи. Центральна нервова система складається з головного і спинного мозку.Переферична включає нерви-12 пар черепно-мозкових,31-спинномозкових,нервові вузли та нервові закінчення(рецептори).Пернеферична Н.С. поділяється на автономну(регул. Діял. Вн. Органів) та соматичну(регулює діяльність скелетних мязів).Автоном. Н.С має 2 відділи-симпатичний,парасимпатичний.

Основною структурною і функціональною одиницею нервової системи э нейрон.В зовн. Будові його розрізняють тіло(сому)та відростки:короткі-дендриди,довгі-аксони.За структурою нейрони поділяють:уніполярні-1 відросток,біполярні-2,мультиполярні-з і б.Основну масу нейронів ЦНС складають мультиполярні.За ф-ями нейрони поділяються:1аферентні(доцентрові) нерви, які від рецепторів сприймають збудження і передають у ЦНС.2.Еферентні (відцентрові) -нерви, які посилають нервові імпульси до виконавчих органів.3.Вставні(проміжні)- нейрони, які розташовані між аферентними й еферентними і пов’язують їх між собою.

Відросток нейрона вкритий оболонками,наз. Нервовим волокном.Розрізняють мієлінові та не мієлінові нер. волокна.В центрі мієлінового нерв. Волокна розміщений осьовий циліндр.Зовні він вкритий мієліновою оболонкою,яка не є суцідбною,а переривається через проміжки рівної довжини,ділянки осьового циліндра які залишаються оголеними чи неприкритими наз. Вузлами нерв. Волокна або перехватами Ранв*є.Зверху мієлінової оболонки є тоненька безструктурна ендотиліальна оболонка.Немієлінові нерв. Волокна мієлінової оболонки не мають взагалі.

Синаптичні закінчення, або синапси– місця контакту двох нейронів, у яких відбувається передача збудження від однієї клітини до іншої. Синапс утворений двома мембранами – пресинаптичною, яка знаходиться на нервовому закінченні аксона і постсинаптичною, яка міститься на тілі або дендритах нейрона, до якого передається нервовий імпульс

Між двома мембранами знаходиться синаптична щилина. Збудження в хімічних синапсах відбувається за допомогою медіатора – хімічної речовини, що передає збудження або гальмування однієї клітини на іншу, і який знаходиться у синаптичних мішечках синаптичної бляшці. За способом передачі нервових імпульсів, крім хімічних синапсів, існують електричні, у яких імпульси проходять у вигляді електричних сигналів. За характером впливової дії на наступну нервову клітину, синапси поділяють на збуджуючі та гальмівні.

Зв’язок між нейронами здійснюється за допомогою синапсів, а зв’язок їх з м’язовими волокнами за допомогою нервово-м’язових сполучень, які виконують таку ж функцію, що і синапси, але імпульс у них сприймає м’язове волокно.

У дітей раннього віку в синапсах виділяється менше медіатора і він швидше витрачається, тому працездатність їхньої нервової системи, внаслідок швидкого настання втоми, знижується швидше, ніж у дорослих.

Гальмування – це нервовий процес, результатом якого є припинення або послаблення збудження.Розрізняють безумовне та умовне.Безумов. виникає тоді коли у корі великого мозку під час здійснення умовного рефлексу виникає нова досить сильна ділянка збудження не пов’язана з даним умовним рефлексом.Наприклад:у молодших школярів гальмуються умовні рефлекси пов’язані з письмом якщо на них подіє подразник:крик вчителя,почуття голоду,запальний процес,переповнення сечового міхура.До безумов. Гальмування належить позамежове гальмування.Воно проявляється при надмірному збільшенні сили або часу дії умовного подразника.Позамеж. гальм. Захищає нервові клітини від виснаження.У школярів таке гальмування спостерігається тоді коли вчитель пояснює матеріал надто гучним голосом.

Умовне гальмування Характерне лише клітинам кори великого мозку тоді як безумовне гал. Може проявлятися в любому відділі цнс.Умовне г. виникає тільки за певних умов і настає не одразу а розвивається поступово.Розрізняють такі види умовного гальмування: згасаюче,запізнювальне,диференціювальне,зберігальне та умовне гальмо.

Нервовий центр-сукупність нервових клітин які організовують певний рефлекс обо регулюють певну фізіологічну ф-ю.нервові центри характеризуються: - однобічне проведення збудження - обумовлене наявністю в нервових центрах синапсів;- затримка проведення збудження - пов’язана з наявністю великої кількості синапсів;- сумація збуджень- виникає або при нанесенні слабких подразнень, що повторюються, або при одночасному нанесенні кількох підпорогових подразнень. - трансформація ритму збудження - здатність змінювати ритм імпульсів, що до них надходять. - рефлекторна післядія - рефлекторні акти закінчуються не одночасно з припиненням дії подразника, а через деякий час. - легка втомлюваність - при тривалому подразненні аферентних нервових волокон втома нервового центра проявляється поступовим зниженням, а потім і припиненням рефлекторного акту. - пластичність - функціональна мінливість і пристосованість нервових центрів. При пошкодженні або виключенні окремих частин мозку виконання їхніх функцій забезпечують інші центри. - дуже високий обмін речовин, тобто висока потреба в кисні і поживних речовинах, а також вибіркова чутливість до деяких фармакологічних речовин. Наприклад, при зупинці серця і дихання більш як на 5-6хв. гинуть клітини кори великих півкуль.

Одностороннє проведення збудження в синапсах, забезпечує рефлекторну діяльність нервовій системі, основою якої є рефлекс – відповідна реакція організму на подразнення зовнішнього, або внутрішнього середовища. З’єднуючись між собою за допомогою синапсів, нейрони утворюють рефлекторні дуги. Рефлекторна дуга – це шлях, яким рухаються нервові імпульси від рецепторів через ЦНС до виконавчого органа. Вона складається з п’яти ланок

рецепторів, що сприймають подразнення;

аферентних (доцентрових, чутливих) нервових волокон, які передають нервові збудження від рецептора до нервових центрів ЦНС;

ЦНС, нервового центру - ділянки нервової системи, де збудження, у якому відбуваються складні зміни, передається на відцентровий нейрон;

еферентних (рухових, відцентрових) нервових волокон, що несуть збудження до виконавчих органів;

Завдяки рефлекторній діяльності, організм здатний швидко реагувати на різні зміни зовнішнього та внутрішнього середовища і пристосовуватись до цих змін.За походженням рефлекси поділяються на безумовні й умовні, за біологічним значенням на харчові, захисні, статеві, орієнтувальні, рухові.У залежності від місця розташування рецепторів можуть виникати екстерорецептивні, інтерорецептивні, або пропріоцептивні рефлекси.Для здійснення будь–якого рефлексу необхідна цілісність усіх ланок рефлекторної дуги.

15) Спинний мозок – розташований в кістковому хребтовому каналі від першого шийного хребця до першого другого поперечного хребці і закінчуються мозковим конусом, від якого вниз тянеця тонка кінцова нитка. Спинний мозок має сигментарну будову у вигляді циліндричного тяжа завдовжки 40-45 см. Діаметром 1-1.5 см. Самою до 30 грам.Спинний мозок оточений трьома оболонками:

Твердою, 2. Павутинною, 3. Внутрішня або м’яка оболонка.Тверда оболонка зовнішня утворює навколо мозку щільний фіброзний мішок.Павутинна оболонка – м’яка тонка прозора покриває всі опухлості, бідна на нерви і судини.Внутрішня оболонка м’яка щільно оточує спинний мозок проникає у всі щілини і вистилає їх.В середині спинного мозку знаходиться сіра речовина яка на поперечному зрізі нагадує літеру Н або крила метелика. Вона утворює парні передні задні роги, у грудному відділи і в верхніх сегмента поперекового відділу є бічні роги. Функціонально передні роги є руховими задні чутливими а бічні вегетативними. Спинний мозок людини складається з таких сигментів:- 8 шийних- 12 груних- 5 поперечних- 5 крижовий- 1-3 куприковийЗовнішня частина спинного мозку біла речовина в ній лежать волокна і чутливих і рухових нейронів. Від спинного мозку відходять 31 пара спинномозкових нервів кожен нерв починається двома корінцями які утворюють при виході з хребетного каналу один спинномозковий нерв що йде на периферію.Спинний мозок виконує дві основні функції – рефлекторну і провідну, обсяг функцій які здійснює спинний мозок над звичайно великий в ньому знаходяться центри всіх рухових рефлексів, які забезпечують терморегуляцію організму, регулюють метаболізм тканин, центри більшості судинних рефлексів. За природних умов ці рефлекси завжди знаходяться під впливом відділів головного мозку.

17.. У людини кора великих півкуль забезпечує такі функції:

- Взаємодія організму з навколишнім середовищем.

- Регуляція діяльності внутрішніх органів.

- Регуляція обміну речовин та енергії.

- Вища нервова діяльність -мова, память, мислення, свідомість.

Кора головного мозку є вищим відділом ЦНС. Це сіра речовина товщиною 3-5 мм, вкриває півкулі головного мозку. Вона займає площу 22 м2, утворюючи багаточисельні складки. В складі кори до 109-1010 нейронів, які утворюють 6 шарів:

В шарах клітини розміщуються перпендикулярно до поверхні кори, утворюючи ланцюги. Елементарні нервові ланцюги відповідають за переробку певної інформації. Такий функціональний принцип названо - кортикальні колонки. Це елементарна функціональна одиниця, в якій здійснюється локальна переробка інформації від рецепторів однієї модальності. Кожна колонка має діаметр 500-1000 мкм, в складі яких розміщується 5-6 нейронів. Пірамідні клітини орієнтовані вертикально, їх аксони утворюють зворотні колатералі, які забезпечують як процеси полегшення в межах мікромодуля, так і гальмування між мікромодулями. Аксони зірчастих клітин ідуть через інтернейрони горизонтально, тому вони, головним чином, забезпечують гальмівні процеси. Веретеноподібні клітини мають довгі аксони, які орієнтовані як горизонтально, так і вертикально. Вони формують кортико-таламічні шляхи.

Мікромодулі обєднуються в макромодулі завдяки горизонтальним розгалуженням терміналей. В колонці можуть бути прості та складні нейрони. Поряд з цим, в корі існує система, яка зчитує елементарні процеси в колонках та обєднує всю інформацію. Формування таких систем зумовлено внутрішньо-кортикальними звязками між окремими макромодулями. Збудження одного мікромодуля викликає гальмування сусідніх. Активація мікромодулів відбувається за рахунок горизонтальних волокон таламокортикальних шляхів.

Ретикулярна формація простягається через весь стовбур головного мозку від верхніх шийних спінальних сегментів до проміжного мозку. Анатомічно вона може бути розділена на ретикулярну формацію довгастого мозку, варолієва моста і середнього мозку. Разом з тим, у функціональному відношенні в ретикулярної формації різних відділів мозкового стовбура є багато спільного. Тому доцільно розглядати її як єдину структуру.

Ретикулярна формація являє собою складне скупчення нервових клітин, що характеризуються широко розгалуженою дендритних деревом і довгими аксонами, частина з яких має спадний напрямок і утворює ретікулоспінальние шляху, а частина висхідний. У ретикулярну формацію надходить велика кількість шляхів з інших мозкових структур. З одного боку, це колатералі волокон, що проходять через стовбур мозку сенсорних висхідних систем, ці колатералі закінчуються синапсами на дендритах і сомі нейронів ретикулярної формації. З іншого боку, спадні шляхи, що йдуть з передніх відділів мозку (у тому числі, пірамідний шлях), теж дають велику кількість колатералей, які входять у ретикулярну формацію і вступають в синаптичні з'єднання з її нейронами. Велика кількість волокон надходить до нейронів ретикулярної формації з мозочка. Таким чином, з організації своїх аферентних зв'язків ця система пристосована до об'єднання впливів з різних мозкових структур. Вихідні з неї шляху можуть надавати у свою чергу впливу як на вищерозміщені, так і на нижні мозкові центри.

Нейронна організація ретикулярної формації до цих пір залишається недостатньо вивченою. У зв'язку з надзвичайно складним переплетенням в ній відростків різних клітин розібратися в характері міжнейронних зв'язків цій галузі дуже важко. Спочатку широко поширеним було уявлення, що окремі нейрони ретикулярної формації тісно пов'язані один з одним і утворюють щось подібне нейропілю, в якому збудження поширюється дифузно, захоплюючи велику кількість різних клітин. Однак результати прямого вивчення активності окремих нейронів ретикулярної формації виявилися не відповідають таким уявленням. При Мікроелектродна відведення такої активності з'ясувалося, що близько розташованих клітини можуть мати абсолютно різними функціональними характеристиками. Тому доводиться думати, що організація міжнейронних зв'язків у ретикулярної формації досить диференційована і окремі її клітини поєднані між собою досить специфічними зв'язками.

Аферентні шлях рефлекторної дуги вегетативного рефлексу представлений вісцеральними і соматичними нервовими волокнами. Вегетативні нервові центри закладені в спинному і довгастому мозку, вищі центри - в гіпоталамусі. Еферентної шлях - периферичну ланку вегетативної нервової системи.

Вісцеро-вісцеральні - це рефлекси з рецепторів внутрішніх органів на ці ж або інші внутрішні органи; вісцеро-Кута - рефлекси з рецепторів внутрішніх органів на судини і інші структури шкіри; кутати-вісцеральні - рефлекси з рецепторів шкіри на судини і інші структури внутрішніх органів.

Через вегетативні нервові волокна здійснюються судинні, трофічні та функціональні впливи на органи. Судинні впливу визначають просвіт судин, тиск крові, кров; трофічні - проявляються у зміні проникності мембран клітин і активності ферментів, обміну речовин у тканинах і органах; функціональні - пускові, що коригують, стимулюючі і гальмують діяльність органів.

 

Симпатична іннервація універсальна, оскільки іннервує тканини усіх органів і кровоносні судини скелетних м'язів. Парасимпатична система іннервує м'язи очей, слинні залози, м'язи язика, трахеї та бронхів, легені, всі органи травлення, серце, нирки, сечовий міхур і сечоводи та інші внутрішні органи, деякі кровоносні судини. Метасемпатична нервова система іннервує тільки внутрішні органи.

Симпатичні нервові волокна стимулюють роботу серця, секреторну діяльність потових залоз, обмін речовин у м'язах, звужують кровоносні судини, спільно з парасимпатичної іннервації забезпечують діяльність травного апарату, розширюють зіниці, розслаблюють стінку сечового міхура і ін Діяльність її активується при дії на організм несприятливих чинників.

Парасимпатичні нервові волокна спільно з симпатичними забезпечують оптимальну діяльність органів, як і вони іннервують, при стресових впливах надають частіше впливу, протилежні дії симпатичної нервової системи.

20. Однією з найважливіших систем органів людини є ендокринна система, яка складається зі специфічних органів, які називаються залозами внутрішньої секреції. Вони об'єднані за функціональними ознаками в єлиний ендокринний апарат.

Залози внутрішньої секреції(glandulae endocrinae s. sine ductibus) – це специфічні залозисті утворення, які приймають участь в регуляції функціональних систем організму за допомогою гормонів, виділяючи їх безпосередньо в кров або тканинну рідину.

Особливості залоз внутрішньої секреції такі:

1)мають невеликі розміри;

2)мають густу сітку судин і, звісно, добре забезпечуються кров'ю;

3)розташовані в різних місцях тіла людини;

Мають різну будову та походження, але споріднену функцію. Всі залози внутрішньої секреції поділяють на залежні від гіпофіза та незалежні. До залоз, залежних від гіпофіза, відносять щитовидну залозу, коркову речовину наднирників,статеві залози. Незалежать від гіпофіза паращитовидні залози, панкреатичні островки(островки Лангерганса підшлункової залози), мозкова речовина наднирників, паранглії.

На першому році життя дитини щитовидна залоза має масу 1-2,5г. В дитячому віці залоза інтенсивно росте, в період статевої зрілості вона досягає в масі 10-14г. З 20 до 60 років маса залози практично не змінюється але секреторні властивості зберігаються на пристойному рівні.

Гіпофіз –розміщений в гіпофізарній ямці турецького сідла клиноподібної кістки черепа. Маса гіпофіза у дорослої людини від 0,5 до 0,8г. У період вагітності жінки його маса досягає 1 г. У новонароджених – 0,2-0,3г. Гіпофіз є анатомічним продовженням гіпоталамуса і разом з ним утворює гіпоталамо гіпофізарну систему, будучи анатомічно єдиним, гіпофіз поділяється на 3 частини:передню,проміжну та задню.Не дивлячись на малі розміри гіпофіза він є свого роду центральною залозою ендокринної системи, оскільки через свої гормони здійснює стимулюючий влив на діяльність інших ендокринних залоз. Аденогіпофіз синтезує ряд стимулюючих гормонів: СТГ (соматропін або гормон росту) – стимулює ріст та розвиток кісток; АКТГ (кортекотропний) – стимулює діяльність кори надниркових залоз, які виробляють кортекостероїди) ТТГ (тиетропін)- стимулює діяльність щитовидної та паращитовидної залоз; ГТГ (гонадотропні) – стимулюють діяльність статевих залоз.Нейрогіпофіз власних гормонів не синтезує, в ньому накопичуються гормони гіпоталамуса, а саме окситоцин та вазопресин. Тільки проміжна частка гіпофізу синтезує власний гормон МСГ, який стимулює синтез меланіну у шкірі.

Вилочкова залоза (тимус) розміщена у верхній частині переднього середостіння, між правою та лівою середостінними плеврами. Складається з правої та лівої асиметричних часток, з'єднаних пухкою сполучною тканиною. Зовні залоза покрита тонкою сполучнотканинною оболонкою, від якої в глибину залози відходять перегородки, розділяючи її на окремі часточки. Кожна часточка складається з кіркової речовини (зовні) та мозкової (всередині). Залоза побудована з епітеліальної тканини, клітини якої, сполучаючись відростками, утворюють сітку. У петлях сітки знаходяться лімфоцити тимуса (тимоцити).плазматичні клітини, макрофаги, лейкоцити (гранулоцити). Маса залози у новонародженого — 10—15 г, а в 13—15 років, у період статевого дозрівання, найбільша — 25—35 г..Вилочкова залоза – центральний орган імунної системи. Вона контролює розвиток і розподіл Т-лімфоцитів, які відповідають за клітинний і гуморальний імунітет.

Як ендокринний орган тимус виробляє гормони: тимозин (контролює обмін кальцію і фосфору в організмі). тимопоетин (впливає на кровотворення). фактор росту (регулює ріст скелета). інсуліноподібний фактор (впливає на вуглеводний обмін)

Надниркові залози - парні залози невеликих розмірів, масою до 4 г. розташовані на верхніх полюсах нирок, тому їх так і називають. Складаються із мозкового і кіркового шарів. Клітини мозкового шару продукують декілька гормонів. Основні з низ адреналін і норадреналін. Вони звужують просвіт кровоносних судин, підсилюють розщеплення глікогену, підвищують працездатність, серцеву діяльність. Звуження кровоносних судин супроводжується підвищенням тиску крові. Підсилення розщеплення глікогену супроводжується збільшенням кількості глюкози в плазмі крові.Такі зміни в організмі відбуваються при емоційних напруженнях людини, що є наслідком підвищенням виділення адреналіну із наднирників. У корі надниркових залоз синтезуються гормони під загальною назвою кортикостероїди. Їх близько 40 видів. Серед широко використовуваних в медицині відомо кортизон та гідрокортизон. Вони регулюють обмін вуглеводів, перешкоджають розвитку запалення. При нестачі цих гормонів виникає бронзова хвороба, при якій шкіра набуває бронзового кольору. Крім цього людина худне, втрачає працездатність через розлади нервово-м'язової системи. Таким чином, функція наднирників складна і різноманітна: вони регулюють обмін речовин, тиск крові, тонус м'язів, стан імунітету.

Статеве виховання – процес, спрямований на вироблення якостей, властивостей, а також установок особистості, необхідне суспільству відношення людини до представників іншої статі. Тому в сферу статевого виховання входять не тільки лише такі специфічні відносини між представниками жіночої і чоловічої статей, як подружні, але також й інші, у суспільному житті, у відпочинку і т.д.

Відповідно до цих задач кожна дівчинка, підліток, дівчина повинна на рівні свого віку знати специфічні особливості хлопчиків, вважати їх природними і закономірними, правильно розуміти принцип рівноправності чоловіків і жінок. Незнання цих особливостей – пороть виховання.

Підлітки і дівчата повинні засвоїти, що раннє полове життя має в собі погрозу зараження венеричними захворюваннями. Треба відзначити, що в епоху розкріпачення сексуальних удач поширеність, переданих половим шляхом захворювань, сильно зросла в всіх шарах суспільства. Це обумовлено головним чином великим числом сексуальних партнерів, з якими зустрічаються середньостатистичний чоловік чи жінка. У числі численних венеричних інфекцій і найважча – вірус СНІДу. На думку фахівців, ефективний засіб від цього захворювання буде створено не раніше, ніж через 7-8 років. А поки єдиним загальнодоступним методом профілактики СНІДу - є відмовлення від зв'язків з малознайомими людьми, використовування запобіжних засобів, обмеження полового життя одним партнером.

Для того, щоб підлітки зрозуміли реальну небезпеку зараження венеричними захворюваннями, необхідно, щоб у школі проводилися бесіди, у яких приймали участь як безпосередньо класний керівник, так і лікарі, запрошені з жіночих консультацій.

Зважаючи на те, що молодь зараз дуже рано починає жити половим життям, треба грамотно і доступно розмовляти з підлітками про методи профілактики. Важливе завдання полягає в тому, щоб у випадку підозри на зараження зуміти переконати підлітка звернутися в центр по анонімному обстеженню.

В кожного підлітка повинний бути сформований моральний ідеал родини, розуміння її цінності і необхідності для людини. Родина є основою життєвого благополуччя, тому що вона сприяє збереженню здоров'я, полегшує перенесення життєвих труднощів.

Необхідно, щоб для дівчинки, підлітка, дівчини була природна думка, що в неї обов'язково будуть діти, щоб дівчина, вступивши в наслідку в шлюб, заздалегідь відчувала потребу мати визначену кількість дітей і свідомо, з обліком цього будувала свої життєві плани.

Статеве виховання варто здійснювати з використанням усіх традиційних методів педагогічного впливу, не зводячи його в ранг чисто особливого, спеціального, а тим більше таємничого. Не все те, що має значення для статевого виховання, може використовуватися спеціально, більш того, в деяких ситуаціях може лише перешкодити виховному ефекту.

Варто враховувати, що виховання базується на інформації, що одержує дитина. Ця інформація може мати словесну чи наочно-образну форму – особистий приклад, визначена ситуація, у якій дитина є діючою чи спостерігачем. Ефективною у виховному відношенні виявиться та інформація, що залишиться не на рівні запам'ятовування, а торкне особистість. Для цього необхідно, щоб ця інформація впливала на почуття, викликала визначені емоції.

До засобів виховного впливу при статевому вихованні, відносяться:

правильна і своєчасна реакція дорослих на ті чи інші особливості поводження, підлітка, дівчини, їх взаємини з однолітками протилежної статі, емоційна оцінка цих особливостей;

Педагоги зобов'язані завжди пам'ятати, що їхня реакція на всі ці прояви – один з важливих шляхів статевого виховання; приклади правильного відношення дорослих до представників іншої статі. Дорослі не повинні доводити до відома дітей свої конфлікти, не повинні з'ясовувати при них свої відносини. Учителю варто спеціально звертати увагу учнів на позитивні приклади відносин людей різної статі один до одного, на взаємні прояви любові, увагу і турботи дорослих, супроводжуючи їх відповідними коментаріями. Це може розглядатися як спеціальний метод статевого виховання – виховання на позитивних прикладах.

Приклади можуть бути узяті з художньої літератури, кіно і т.д.; повідомлення учням орієнтованої інформації – як у відповідь на їхні питання, так і за власною ініціативою, чи індивідуально у виді спеціально організованих бесід, занять, а також інформації, включеної в зміст різних предметів. Ця інформація може бути донесена як роздільно – по статевій приналежності, так і спільно для хлопчиків і дівчинок.

Інформація, що повідомляється підліткам, повинна знаходитися на доступному розумінню рівні, бути природною по характеру, з акцентом на моральну сторону, цікавою і досить вичерпаною, щоб школярі були задоволені і не шукали інших джерел інформації, коректною за формою, навіть якщо запитується що-небудь не цілком пристойне, з погляду педагога, за своїм характером що спонукує, тобто зухвале прагнення довідатися що-небудь нове, задуматися про моральну сторону відносин представників чоловічої і жіночої статей.

Як відзначено вище, шляхи і методи статевого виховання різні. Це можуть бути і спеціальні заняття по окремих темах, і різні ситуації з життя, і приклади з художньої літератури, і з історії і т.д. У зв'язку з цим в інтересах статевого виховання можуть бути використані будь-які елементи шкільної діяльності, спільного життя педагогів і учнів, учнів різних статей. Обов'язковою умовою здійснення статевого виховання є зацікавленість педагогів і батьків.