Здобутки і прорахунки президенства Л. Кравчука і Л. Кучми.

 

На початку 90-х рр. разом з виникненням незалежної держави почало формуватися і громадянське суспільство. Зокрема, була створена громадська організація «Український союз промисловців та підприємців». Леонід Кравчук першим з-поміж партійних чиновників зумів налагодити діалог з рухівською аудиторією. Журналістка Діана Куришко у статті «Леонід Кравчук: незалежність, інфляція, кравчучка» цілком слушно, на нашу думку, виділила такі надбання та прорахунки в діяльності першого Президента.

Позитивами у президентській діяльності стало те, що:

— після путчу Кравчук вийшов з Компартії та погодився на ініціативу депутатів з Народного руху проголосувати за Акт проголошення незалежності України. «Виходячи зі смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною у зв’язку з державним переворотом в СРСР», — сказано в документі;

— 31 серпня Кравчук підписав указ Президії Верховної Ради про заборону Компартії. У грудні він став Президентом за підтримки 61,6% виборців;

— на період правління Кравчука припала розбудова державних структур незалежної країни, формування Міністерства закор донних справ, визнання України іншими країнами світу;

— було прийнято перші 400 законів, зокрема Земельний кодекс, який визнав приватну власність на землю. Почалися ринкові реформи, зокрема розквіт приватного підприємництва.

Разом із тим, у діяльності Л. Кравчука виявилися і суттєві прорахунки:

— через політичну боротьбу першому Президенту не вдалося затвердити нову Конституцію України;

— економічні зв’язки з іншими союзними республіками було розірвано, натомість стрімко зростав борг за енергоносії перед Росією: вже восени 1993 р. він становив 2,5 млрд. дол.;

— Україна опинилася серед лідерів світу за дефіцитом державного бюджету. Спроби Національного банку зупинити інфляцію через друк непідкріплених товарами грошей лише розхитували економіку. У 1993 і 1994 рр. грошова маса у обігу зростала у 18 разів;

— Кравчук тяжів до адміністративного регулювання, не погоджуючись на глибокі економічні реформи [5].

Ліві сили, що підтримали на виборах кандидатуру Л. Кучми, сподівалися, що він буде слухняним знаряддям в їхніх руках, але це було зовсім не так. Прийшовши до влади, Л. Кучма рішуче відмовився від лівих гасел і "повернення до соціалізму", і почав формувати свою власну владну команду, що в основному складалася з представників нової української олігархії. Незабаром комуністи і їх прибічники перейшли в опозицію до Президента, але він отримав значну підтримку центристських і національно-демократичних сил.

У жовтні 1994 р. Президент проголосив новий курс соціально-економічної політики, головною метою якого було рішуче прискорення ринкових стосунків в українській економіці. Президентська програма містила 6 основних напрямів: 1 - лібералізація оподаткування, створення дієвої банківської системи, ліквідація платіжної кризи; 2 - прискорене проведення приватизації, передача більшості управлінських функцій регіонам; 3 - пріоритет в розвитку наукоємких і високотехнологічних галузей економіки; 4 - проведення радикальної земельної реформи, передача землі тим, хто її обробляє; 5 - створення відкритої економіки і входження України в світову спільноту, співпрацю з Міжнародним валютним фондом, активне залучення в країну іноземного капіталу; 6 - визнання неможливості поліпшення матеріального положення населення коштом держави і створення умов для розширення комерційної діяльності громадян України.

Ухвалення такої програми викликало активний опір лівої більшості у Верховній Раді, і далеко не всі пункти програми можна було реалізувати в повному об'ємі. Почався тривалий процес політичної конфронтації між Президентом і Верховною Радою, який не сприяв швидкому і цілеспрямованому проведенню радикальних реформ в Україні. Частим явищем стала зміна прем'єр-міністрів, що призначаються Президентом, що свідчило, з одного боку, про нестабільність політико-економічної ситуації в країні, а, з іншого боку, про прагнення Президента самому робити вирішальний вплив на хід політичних, економічних і соціальних процесів в країні. Як у калейдоскопі мінялися голови Кабінету Міністрів України (В. Ма-сол, Є. Марчук, П. Назаренко, В. Пустовойтенко, В. Ющенко і ін.), так і не встигнувши практично реалізувати свої уявлення про подальший розвиток країни.

Але розвиток відбувався, і йшов у бік ринкової економіки. Правда, назвати це реформування цивілізованим і демократичним було не можна. Величезна кількість підприємств приватизовувалася найближчим оточенням Л. Кучми, та і сам Президент не залишався в осторонь від цього процесу. З'явилися нові політико-економічні клани (у Києві, Дніпропетровську, Донецьку), які ставали реальними "господарями" в Україні. Ще в більшій мірі посилився процес зрощення політичної і економічної верхівки країни з кримінальними структурами, що прагнула до легалізації своєї діяльності.

Разом з тим, відбувалися і певні позитивні зміни. На початок 1995 р. удалося зупинити інфляцію на відмітці 12 %, що означало подолання кризових процесів в економіці України. До 1997 р. рівень інфляції в Україні склав всього 2 %. Значно знизилися темпи падіння промислового виробництва. Так, якщо в 1995 р. зниження склало 11,5 %, то вже в 1996 р. - тільки 5,1 %. І ця тенденція набувала цілком сталого характеру. У вересні 1996 р. була запроваджена національна грошова одиниця - гривня, яка відрізнялася достатньою стабільністю і надійністю. Росли об'єми капіталовкладень, почався процес стабілізації фінансової системи, дещо зросли надходження до державного бюджету, збільшився зовнішньоторговельний оборот країни. Україна активно розвивала багато конкурентоздатних галузей: літакобудування, ракетно-космічна техніка, важке машинобудування, кольорова і порошкова металургія, створення інформаційних систем, матеріали надпровідники, та ін. Проте важливо відзначити ту обставину, що реформування економіки здійснювалося, перш за все, на користь української олігархії, тоді як більшість населення країни як і раніше залишалися на межі бідності. Середньомісячний прибуток на душу населення складав в Україні 15 дол. США, тоді як цей показник в Польщі дорівнював 150 дол., в Туреччині - 300 дол., в Словенії - 400 дол., в США - 1500 дол.

У березні 1998 р. відбулися чергові вибори до Верховної Ради України, які зафіксували значні зміни в новому складі народних депутатів. Найбільшу кількість місць в парламенті отримали наступні партії: КПУ - 25,4 %, Народний Рух - 10,2 %, Народно-демократична партія - 6,8 %, об'єднання "Громада" - 5,1 %, "Партія зелених" - 4,6 %, СПУ і СДПУ(О) - по 3,9 %>, Аграрна партія - 1,7 %. Крім того, 30,3 % депутатів залишалися поза всякими політичними партіями. Хоча ліві сили і зберегли в парламенті більшість, воно вже не було таким міцним, як раніше. Все частіше з найважливіших питань політичного і економічного життя в країні ліві не отримували підтримки більшості у Верховній Раді.

На президентських виборах 1999 року, не маючи серйозних конкурентів, впевнену перемогу знову отримав Л. Кучма. У 2002 р. Президент виступив з новою програмою, яка націлювала Україну на вступ в ЄС. Перш за все, підкреслювалися успіхи України, досягнуті до 2000 року. Повністю припинилося падіння в промисловому і сільськогосподарському виробництвах. Більш того, в 20002002 рр. відбувалося значне зростання в економічних показниках країни. Здійснилася реальна зміна форм власності. Вже 75 % промислової продукції давали недержавні підприємства, а в сільському господарстві цей показник наблизився до 100 %. Стабілізувалася національна валюта, яка стала в повному об'ємі конвертованою. Дещо зросла заробітна плата. Зник товарний дефіцит і наповнився національний ринок, правда, високоякісні товари були доступні далеко не всім громадянам України. Українська продукція на продовольчому ринку країни складала 94 %, на ринку промислових товарів - 62 %.

31 жовтня 2004 р. відбувся І тур виборів Президента України. На найвищу посаду у державі претендувала безпрецедентна кількість кандидатів - 24. У другий тур, який відбувся 21 листопада, вийшли 2 кандидати, - В. Ющенко і В. Янукович. Центральна Виборча Комісія оголосила переможцем В. Януковича, який за її даними отримав на 800 тис. голосів більше. Проте представники В. Ющенка опротестували це рішення у Верховному Суді України, який скасував рішення ЦВК і призначив пере голосування II туру на 26 грудня 2004 року. В. Ющенко отримав трохи менше 52 % голосів, а його суперник - В. Янукович - більше 44 %. Такого протистояння та вибуху емоцій, як під час цих виборів, новітня історія України ще не знала. В Києві вібувалися масові акції прибічників В.Ющенка, які носили шарфи, косинки, стрічки жовтогарячого кольору, тому ці події отримали назву "помаранчева революція".

В січні 2005 р. відбулася інаугурація Президента України В.Ющенка. 4 лютого 2005 р. Верховна Рада України дала згоду на призначення Прем'єр-міністром Ю.Тимошенко, яка стала першою жінкою, що обійняла цю посаду. Більшість виборців пов'язували великі надії з діяльністю нового уряду. Але згодом загострилися суперечності між оточенням президента і прем'єра, які згодом набули форм відкритого протистояння. В 2008 р. розпочалася світова економічна криза, яка безпосередньо торкнулася України. На світовому ринку різко впав попит на метал, що призвело до згортання виробництва, зростання безробіття. Розпочалися негаразди в фінансовій сфері. Скоротилася видача кредитів, і це позначилося на стані середнього та дрібного бізнесу. Поглиблення економічної кризи викликало у населення країни настрої розчарування та зневіри до заяв та заходів діючої влади. Взаємні звинувачення президента та прем'єра позначилися на міжнародному престижі України.