Економічні нововведення М. Горбачова в Україні. 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Економічні нововведення М. Горбачова в Україні.



 

Перебудова — теоретично-політична програма реформування командно-адміністративної, бюрократичної соціальної системи СРСР. Метою перебудови був перехід до демократичного соціалізму і ринкової економіки. Основи концепції перебудови було сформульовано на квітневому Пленумі ЦК КПРС в 1985 р. Її теорія, політика, програма дій були розвинені і конкретизовані в рішеннях XXVII і XXVIII з'їздів КПРС. По суті, перебудова виявилася типовою, з усіма притаманними їй обмеженнями, революцією згори.

Політика перебудови призвела до значних змін в житті країни і цілого світу в цілому — гласності, подоланню суспільством різного роду ідеологічних стереотипів і догм, відмові від політичної монополії КПРС, становленню багатопартійності (політичного плюралізму), закінченню «холодної війни» і ін.

Передусім було проголошено нове мислення у міжнародній політиці. Найважливіше значення стосовно цієї проблеми мало визнання політиками в Кремлі пріоритету загальнолюдських інтересів над класовими. У 1987 р. було укладено договір з США про ліквідацію ядерних озброєнь. Одночасно в «гарячих точках» (Нікарагуа, Афганістан, Кампучія та ін.) було проголошено курс на примирення та пошуки розв'язання спірних проблем за столом переговорів.

Програма перебудови передбачала зміну організаційних структур, форм і стилю діяльності органів управління. Важливою ланкою цієї роботи в Україні мала стати реалізація генеральної схеми управління народним господарством республіки, яка була здебільшого схвалена на позачерговій сесії Верховної Ради УРСР у квітні 1988 р. Ця схема мала забезпечити організаційні основи для переходу від командно-адміністративних до економічних методів управління, створити умови для втілення в життя Закону СРСР про державне підприємство (об'єднання).

У процесі реалізації цієї схеми було скасовано 103 республіканські органи управління, передано багато управлінських функцій місцевим органам, підприємствам та об'єднанням.

Важливою особливістю економічних перетворень у республіці стало здійснення заходів щодо структурної перебудови народного господарства.

Важливою особливістю економічних перетворень у республіці стало здійснення заходів щодо структурної перебудови народного господарства. Значним етапом було прийняття у серпні 1990 р. закону про економічну самостійність України. Закон проголосив такі основні її принципи: власність народу республіки на її національне багатство і національний дохід; різноманітність і рівноправність різних форм власності та їх державний захист; повна господарська самостійність і свобода підприємництва. Для України це мало велике значення, адже структура її економіки була зорієнтована переважно на виробництво засобів виробництва, добування сировини і палива.

Перебудова починалася із сфери інформації. У вжиток увійшов суто радянський термін «гласність» на позначення своєрідного проміжного етапу на шляху до свободи слова. Завдяки гласності люди долали стереотипи й догми старого мислення. Суспільство стрімко політизувалося.

Суть політичної реформи М. Горбачова полягала у поступовому переході влади від партапарату до державних органів, які обиралися б парламентським шляхом. Навесні 1989 р. відбулися перші після 1917 р. вільні вибори народних депутатів СРСР, а в 1990 р. — до верховних рад союзних республік та місцевих рад. Відмова від маніпулювання виборами, вільне обговорення виборчих програм,, висування будь-якої кількості кандидатів на одне місце, контроль з боку громадськості за виборчим процесом — усе це було новим для суспільства. Тому далеко не всі можливості, що відкрилися для формування демократичного депутатського корпусу всіх рівнів, були використані. Загалом перші вільні вибори виявили чимало нових політичних лідерів, у тому числі з представників Компартії України. Одночасно виборці забалотували багатьох кандидатів від консервативної частини партапарату.

Однак побудувати "гуманний, демократичний соціалізм" так і не вдалося.

Спроба економічної реформи в СРСР хоч і була кроком у напрямку до ринку, але дії керівництва країни були не до кінця продумані й послідовні. Стара система піддалася серйозному ударові, а нова так і не була створена. Власником підприємств, що одержали певну економічну самостійність, залишалася держава, а це призводило до того, що директори прийнялися збагачуватися самі, не особливо піклуючись про розвиток і модернізацію виробництва. Порушення колишніх планово-адміністративних важелів спричинило подальше збільшення кризи, що рано або пізно однаково б відбулася, але, імовірно, розвивалася б не настільки стрімко. Підвищення зарплатні на тлі зниження виробництва призвело до інфляції, дефіцитною стала вся продукція легкої промисловості й продукти харчування. Горбачов з улюбленця перетворився в одіозного лідера, винуватця розвалу, що охопив все народне господарство. У країні ріс страйковий рух, робітники були незадоволені погіршенням постачання, почався їхній відтік у незалежні профспілки.

Улітку 1989 р. прокотилася перша потужна хвиля страйків, ініціаторами яких стали шахтарі майже всіх вугільних басейнів. Вони висловили недовіру правлячим колам центру і республіки. Восени 1990 р. в боротьбу включилися студенти, які 2 жовтня на площі Жовтневої революції (тепер майдан Незалежності) в Києві розмістили наметовий табір і оголосили політичне голодування. Вони вимагали відставки прем'єр-міністра УРСР В. Масола, призначення нових виборів на основі багатопартійності, націоналізації майна КПРС та ВЛКСМ, відмови від укладення союзного договору, повернення в Україну всіх її громадян, які проходять строкову військову службу за межами республіки. 17 жовтня Верховна Рада задовольнила основні вимоги студентів.

Проголошення незалежності України: обставини, дійові особи, суспільно-політичні наслідки.

 

1.Декларація про державний суверенітет України

16 липня 1990 р. Верховна Рада Української РСР — коли Україна ще перебувала у складі Союзу РСР — прийняла важливий політичний і правовий акт — Декла рацію про державний суверенітет України, який відіграв значну роль у розбудові української держави.

У преамбулі та в десяти розділах Декларації держав ний суверенітет України розкрито як верховенство, неподільність, повнота і самостійність влади республіки на її території. У Декларації зазначено, що Україна як суверенна національна держава розвивається в існуючих ко донах на основі здійснення українською нацією свого не від'ємного права на самовизначення; що громадяни всіх національностей становлять народ України, який є єдиним джерелом державної влади в Республіці.

2. Утворення незалежної Української держави. Референдум 1 грудня 1991 року.

24 серпня 1991 р. Верховна Рада України прийняла Історичний документ виняткового значення для долі українського народу — Акт проголошення незалежності України. У ньому зазначалося: «Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною у зв'язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року, продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні, виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами, здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної української держави — України. Територія України є неподільною і недоторканною. Віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України. Цей акт набирає чинності з моменту його схвалення». За Акт проголосувала абсолютна більшість депутатів Верховної Ради. УРСР перестала існувати. На геополітичній карті світу постала нова самостійна держава — Україна.

Загальноукр референдум 1 грудня 1991 р. На підтвердження Акта проголош незалежн ВРада Укр вирішила провести 1 грудня 1991 республ референдум. Він був потрібен, щоб нейтралізувати політичні спекуляції противників української незалежності, особливо у східних і південних областях республіки, які заявляли, що народ буцімто не підтримує Акт про незалежність. Союзне керівництво на чолі з президентом СРСР М. Горбачовим, не втрачаючи надій на укладення нового союзного договору, вело активну роботу в цьому напрямі. Крім того, світове співтовариство не поспішало з визнанням самостійності України, вичікуючи, як розгортатимуться події. На всеукраїнському референдумі кожен громадянин мав чітко відповісти «Так, підтверджую», або «Ні, не підтверджую» на запитання: «Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?»

У голосуванні взяли участь 84,18% населення, внесеного до списку. Із них позитивно відповіли 90,92% виборців. Зокрема, у Криму відповіли на запитання референдуму «Так, підтверджую» 54,19% громадян, у Севастополі — 57,07%; у Донецькій, Луганський, Одеській, Харківській областях підтвердили Акт про незалежність понад 80% виборців; в І-Франківській, Львівській, Тернопільській, Волинській, Рівненській, Житомирській, Київській, Хмельницькій, Черкаській, Вінницькій областях за незалежн проголос понад 95%, у решті областей — понад 90% громадян.

3. Результат історичного значення розпаду СРСР та утворення СНД.

Результати Всеукраїнського референдуму, вибори Президента України створили у республіці якісно нову політичну ситуацію. Було прискорено остаточну ліквідацію СРСР.

7—8 грудня 1991 р. на території. Білорусі (у Біловезькій пущі під Брестом) відбулася зустріч Голови ВР Білорусі С. Шушкевича, Президента РФ Б. Єльцина і Президента України Л. Кравчука. Підсумком її стали офіційна констатація факту розпаду СРСР, укладення угоди про утвор Співдружн Незалежн Держав (СНД).

21 грудня 1991 р. на зустрічі в Алмати керівники Росії, України, Білорусі, Азербайджану, Вірменії, Молдови, Казахстану, Киргизії, Туркменистану, Узбекистану і Таджикистану підписали Декларацію про утворення СНД. Це означало, що СРСР як суб'єкт міжнародного права і геополітична реальність перестав існувати; кожна республіка стала самостійною. СНД не є державою, вона не має наддержавних управлінських структур. Незалежність України була визнана всіма колишніми радянськими республіками, світовим співтовариством.

4. Прийняття конституції.

Прийняття Основного Закону України стало закономірним та логічним завершенням тривалого і надзвичайно складного та суперечливого конституційного процесу в Україні. Він розпочався 16 липня 1990 р., коли Верховна Рада прийняла Декларацію про державний суверенітет України, і відбувався у два етапи.

1 етап: 1990-1993. Головним на цьому етапі було опрацювання на основі чинних конституційних положень легітимного, що відповідав би сподіванням громадян, логічного та юридичне завершеного проекту Конституції. Розпочався він із вироблення концепції нової Конституції. Було запропоновано сім варіантів концепції, після цього у червні 1991 р. вона була затверджена ВРадою. На її основі було створено чотири варіанти проекту Конституції. Один з них у липні 1993 р. ВРада винесла на всенародне обговорення. За його результатами у жовтні 1993 ВРада доручила Конституційній комісії допрацювати проект Конституції та оприлюднити його через засоби масової інформації. Опублікуванням проекту завершився перший етап конституц процесу.

2 етап: 1994 — 1996 рр. Розпочався він 20 вересня 1994 р., коли Верховна Рада вирішила питання про склад і принципи утворення нової Конституційної комісії. До її складу увійшли представники законодавчої, виконавчої та судової гілок влади. Комісія діяла під головуванням Президента України Л. Кучми і Голови В.Ради О. Мороза.

Основним на цьому етапі конституційного процесу було вироблення логічно і юридичне завершеного документа, що узгоджував би позиції різних політичних сил. Зробити це було нелегко, оскільки на шляху до Конституції виникло ще два концептуально нових проекти, які відрізнялися не лише від проекту 1993, а й від багатьох принципових положень Декларації про держ суверенітет 1990. Дискусії точилися щодо форми державного управління (президеньська чи парламенська республіка), рівноправності різних форм власності, державного статусу української мови, державної символіки, розташування іноземних військових баз на території України, правового статусу Республіки Крим, розподілу повноважень між гілками влади, гарантій соціальних прав громадян. На початку квітня 1996 р. питання про проект Конституції України було внесено до порядку денного сесії Верховної Ради, а 17 квітня 1996 р. розпочався розгляд проекту, запропонованого Конституційною комісією. За результатами його розгляду було утворено Тимчасову спеціальну комісію Верховної Ради для доопрацювання проекту. 28 травня — 4 червня 1996 р. проект Конституції розглядався Верховною Радою і був прийнятий у першому читанні. Однак 19 червня 1996 р. у другому читанні проект був заблокований. За таких обставин 26 червня 1996 р. Президент оголосив Всеукраїнський референдум, на який виносився проект Конституції, не прийнятий Верховною Радою. Протистояння Президента і Верховної Ради знову загострилося. Це змусило більшість депутатів повернутись до розгляду проекту Конституції.

ервня 1996 р. Верховна Рада прийняла Конституцію України кваліфікованою більшістю (315) голосів і закон про введення її в дію (338 голосів). 28 червня став Днем Конституції України.

 



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-08-26; просмотров: 365; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.140.185.170 (0.009 с.)