Класифікація ризиків у банківській діяльності

Категорію «ризику» визначають як небезпеку потенційно можливої, імовірної втрати ресурсів чи недоотримання прибутку. Іншими словами, ризик - це імовірність того, що банк понесе збитки у вигляді додаткових витрат, чи отримає менші прибутки, ніж ті, на які він розраховував, у результаті реалізації ризикової ситуації.

На основі наведених визначень можна зробити висновок, що поняття «ризику» означає деякий небезпечний фактор і наслідки від його впливу на той чи інший аспект ведення банківської діяльності. Однак, насправді, існує суттєва різниця між поняттями «ризик» і «загроза».

Під ризиком будемо розуміти похідне поняття від двох величин: імовірності виникнення загрози і кількісної оцінки можливих наслідків. Загроза сама по собі не несе жодних збитків для діяльності банку: вона
існує об'єктивно, потенційно і незалежно від нашого знання про її
існування. Однак, у деякий момент часу, кожна загроза може перейти з
потенційної у реальну - реалізуватися. У цей момент часу банк вже має
визначений збиток, якщо реалізація даної загрози не була вчасно
нейтралізована, і банк має справу з коефіцієнтом збитку від реалізації даної загрози.

Ризики, з якими зіштовхуються українські банки у своїй діяльності, дуже різноманітні. Найбільшими ризиками, за свідченнями фахівців, є:

- кредитні ризики, суть яких полягає у непогашенні клієнтами кредитів;

- ризики неліквідності, тобто ризики нестачі у банку засобів (коштів) для погашення кредиту, взятого банком. Такий ризик виникає з вини управлінців банку, але може настати в результаті зміни процентних ставок;

- валютні ризики, позв'язані зі зміною курсу валюти, у якій виданий чи отриманий кредит;

- майновий ризик. Банки зберігають не лише готівку, але і цінні папери (акції, векселі тощо), платіжні картки і т.п. Існують ризики їх втрати не лише в результаті пограбування, але і зловживань посадовцями банку;

- адміністративний і бухгалтерський ризики. Дані ризики виникають у силу значного об’єму операцій, які щодня здійснюються працівниками банку. Свідомі чи несвідомі помилки, зловживання можуть не лише нанести банку значні збитки, але і погіршити репутацію, дискредитувати його імідж;

- інформаційний ризик. Ефективність інформації є вирішальним чинником у боротьбі за підвищення рентабельності банку та його адаптації до більш складного конкурентного оточення. А тому помилки при розробці концепції інформаційного забезпечення та її реалізації, затримки з запровадженням новітніх технологій та освоєння складних інформаційних систем є важливим джерелом ризику, що знижує якість і ефективність банківських послуг;

- страховий ризик. Ризик має місце, як правило, при міжнародному кредитуванні, тобто ризик можливої зміни економічної і політичної ситуації в країні, результатом якого є відмова у поверненні кредитів.

Окрім наведених існує ще кілька груп ризиків.

Перша група - ризики, пов'язані з загальним економічним становищем у країні. До цієї групи відносять наступні ризики:

- кон'юнктурні ризики, пов’язані зі зміною загальної економічної ситуації в
країні;

- ризики банкрутства, обумовлені взаємною заборгованістю підприємств, коли банкрутство боржника може викликати труднощі і навіть банкрутство кредитора;

- ризики структурних змін у галузі, коли технологічні зміни викликають потрясіння на ринках і вимагають швидкого реагування і перебудови підприємств.

Друга група - це ризики, пов'язані з фінансуванням міжнародних операцій з нерухомості. Фахівці виділяють кілька груп ризиків цієї категорії:

- ризики, пов'язані з якістю самого проекту. Недосконалий проект чи проект зі змінною геометрією, коли інвестор змінює зміст первісного проекту, не завжди вірно оцінюючи свої можливості. Проекти, реалізація яких пов'язана зі зміною економічної кон'юнктури чи погіршенням положення на ринку нерухомості;

- адміністративні ризики виникають при втраті сили адміністративних дозвілів на будівництво у зв'язку зі значною затримкою реалізації проекту та початку робіт. При фінансуванні таких проектів банки повинні
уважно відноситися до цього ризику, оскільки дозвіл на будівництво може і
не бути відновлено. Адміністративні ризики можуть виникати також через
те, що ті чи інші проекти зв'язані з національним культурним надбанням,
тому фахівці рекомендують банкам, що беруть участь чи збирається брати
участь у фінансуванні таких проектів, зв'язаних з культурним чи
національним надбанням країни, утримуватися від фінансування таких
проектів;

- ризики, пов'язані зі співробітництвом з іноземними банками. Банки,
що беруть участь у фінансуванні закордонних проектів, вважають, що вони
значно зменшать свої ризики, якщо стануть членами банківського пулу, що
включає провідні банки країни, в якій реалізується проект. В цьому випадку існує небезпека того, що саме на іноземний банк будуть покладені всі витрати, пов'язані з фінансуванням проекту. Тому, в даному випадку варто дуже обережно йти на співробітництво з іноземними банками при реалізації проекту в зарубіжній державі. Тим більше, що завжди існує загроза змови;

- ринкові ризики, пов'язані з характеристикою і станом ринків, на яких реалізуються проекти. В даному випадку можливі наступні фактори збільшення ризику:

- незначна місткість ринку, у порівнянні з масштабами проекту;

- проекти, реалізовані на модних ринках, на яких часто виникає
швидкоминаючий спекулятивний попит. До числа таких ринків відносять столиці східноєвропейських країн. Мати такий проект престижно, але в більшості випадків дані проекти не приводили до бажаного результату;

- ризиковими є також проекти зростаючих промислових центрів.

Фахівці також вважають, що при налагодженні відносин з іноземними інвесторами, що ведуть операції з нерухомістю, варто керуватися наступними підходами:

- проект не стане менш ризикованим, якщо інвестор залучить до нього
ще кількох інвесторів;

- банк-кредитор, як правило, вважає, що всі зусилля варто перекладати на плечі банкірів-акціонерів. Мова йде про створення банківських об'єднань для фінансування такого проекту. Як правило, банк, що очолює банківський пул, не захищає (не цілком захищає) інтереси банків-учасників пулу.

Окрім названих груп ризиків існують також ризики, пов'язані з використанням інструментів грошово-кредитного і фінансового ринків, так званих дериватів чи деривативних угод. Дані угоди являють собою методи страхування від ризиків.

Важливою складовою перевірки надійності підприємства є вивчення балансу фінансово-господарської діяльності. Слід також враховувати, що причин неплатоспроможності боржника може бути багато. Часто банки роблять помилки (несвідомі чи свідомі), вважаючи, що причиною неплатоспроможності боржника є якась одна причина, а насправді таких причин може бути кілька. Дослідження, здійснені в Німеччині, показали наступні причини неплатоспроможності боржника:

1. Надмірні витрати на особисті цілі.

2. Відсутність у керівництва здатності до комерційної діяльності.

3. Помилки (свідомі чи несвідомі) при веденні рахунків.

4. Занадто високий рівень запасів.

5. Зниження обсягу оборотів.

6. Незадовільне фінансове планування.

7. Значний обсяг ризикованих інвестицій.

8. Збитки від дебіторської заборгованості.

Критеріями для оцінки надійності позичальника, за рекомендацією закордонних експертів, повинні слугувати:

1. Компетентність і здатність керівного персоналу підприємства.

2. Продукція і послуги підприємства.

3. Фінансове становище підприємства.

При оцінці керівників підприємства слід враховувати їх освіту, досвід, здібності, репутацію, звички, родинний стан, стиль життя, оточення.

При оцінці продукції підприємства, товарів і послуг слід враховувати його конкурентноздатність, позиції на ринку, перспективи розвитку даного виду товарів і послуг, структуру споживачів продукції підприємства і т.п.

Для оцінки фінансового становища підприємства слід керуватися такими критеріями, як ліквідність підприємства, тобто здатність вчасно платити за своїми зобов'язаннями, можливості самофінансування, прибутки, фінансова сила.

Найважливішим джерелом для оцінки фінансового становища підприємства є його річний баланс фінансово-господарської діяльності. Однак слід пам'ятати, що за допомогою балансу можна приховати реальне фінансове становище підприємства, особливо становище з прибутками. На основі балансу важко встановити співвідношення між термінами надходжень коштів компанії і її платежів, тим часом це співвідношення має важливе значення для оцінки ліквідності компанії. Тому ліквідність компанії слід оцінювати шляхом дослідження її фінансового плану.

Для розрахунку фінансової сили підприємства, що характеризує здатність підприємства здійснювати інвестиції чи погашати отримані для цієї мети кредитні ресурси, необхідно проаналізувати рух готівки. Оцінка фінансової сили підприємства виробляється шляхом обчислення готівки у відсотках, або до обороту підприємства, або до земельного капіталу. Результат ділення позикового капіталу на величину готівки показує, скільки років буде потрібно підприємству для погашення своїх зобов'язань.

Отримання інформації для оцінки надійності позичальника базується на двох принципах: по-перше, слід визначити обсяг необхідної інформації, а по-друге, інформацію слід отримувати з різних і незалежних один від одного джерел.