Право засновників як правова форма реалізації прав власника.

Незалежно від виду юридичної особи, товариство це чи установа, між нею і її засновниками виникають правові відносини. Найбільш розвинуті вони у підприємницьких товариствах, менше - в установах. Яка ж природа цього взаємозв'язку, що є підставою для його виникнення та припинення. Пошук відповідей на ці питання і є метою даного розділу. Грунтовних досліджень цієї актуальної проблеми в Україні немає. Але її вирішення надзвичайно важливе для регулювання, насамперед, економічних відносин, підприємництва.
Реалізуючи своє суб'єктивне право шляхом створення юридичної особи, засновник має намір діяти таким чином назовні, стосовно невизначеного кола третіх осіб, які не перебувають в правових відносинах безпосередньо з ним. Створення юридичних осіб завжди відбувається на підставі угоди, про що вже йшлося у попередніх розділах. Основною метою таких угод є реалізація суб'єктивних прав учасників угоди. Засновнику не було б жодного сенсу створювати юридичну особу, якщо б це не було шляхом реалізації його прав. Досягнення цієї мети опосередковується створенням спеціального суб'єкта - юридичної особи. Вона виникає лише тому, що інший суб'єкт (засновник) обрав відповідну організаційно-правову форму реалізації свого права. Таким суб'єктивним правом може бути будь-яке право особи: на підприємницьку діяльність, освіту, працю, здоров'я тощо. Суб'єктивне право засновника виражається у меті юридичної особи. Мета визначає загальну орієнтацію юридичної особи, що, в свою чергу, зумовлює її економічну поведінку. Це і дає підстави для висновків про діяльність юридичних осіб як делегованої засновниками (довірчої) діяльності.
В зв'язку з тим, що юридична особа створюється для реалізації прав засновника, вона завжди буде залежна від нього. Лише з цивільно-правової точки зору юридична особа і її засновник - самостійні, рівні суб'єкти. Волю юридичної особи формують і виражають її органи, до складу яких входять засновники, які завжди залишаються її вищим органом (в товариствах). Формуючи органи управління (директора, правління), засновник своїм вибором опосередковано визначає і прогнозує здійснення керівним органом функцій управлінння оперативно-господарською діяльністю. Навіть якщо виходити з того, що в юридичних особах типу установ засновники не беруть участі в її управлінні (з чим ми не згідні), то порядок формування органів та їх склад все одно визначається засновниками в установчому акті, а діяльність установи цілком підпорядкована визначеній ними меті. Остання може бути змінена лише в особливому порядку, але і в цих випадках, - враховуючи наміри засновника.
Констатуємо, таким чином, що незалежно від організаційно-правової форми юридичної особи між нею і її засновниками виникають певні правовідносини. Для них характерна залежність юридичної особи від засновника.
Для позначення взаємозв'язку засновника і юридичної особи в Україні застосовується поняття корпоративного права. Законодавче його визначення міститься у п.1.8. Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств": корпоративні права - право власності на частку (пай) у статутному фонді (капіталі) юридичної особи, включаючи права на управління, отримання відповідної частки прибутку такої юридичної особи, а також частки активів у разі її ліквідації відповідно до чинного законодавства. Отже, законодавець виділяє такі ознаки корпоративного права:
Первинним суб'єктом корпоративних відносин є, з одного боку, засновник (кожен з засновників), з другого - юридича особа. Єдиного терміну для позначення суб'єкта корпоративного права в Україні немає. Це і засновники (у вузькому розумінні), учасники господарських товариств, вкладники, члени кооперативів, члени об'єднань громадян, власники підприємств тощо. Корпоративне право пов'язане, але не визначається лише самим фактом заснування юридичної особи. Корпоративні права мають і особи, які безпосередньої участі в створенні юридичної особи не брали. Наприклад, серед акціонерів відкритого акціонерного товариства можуть бути особи, які заснували це товариство (підписали установчий договір, організували підписку на акції) і оплатили акції, а можуть бути також особи, які лише підписалися на акції та оплатили їх. Як перші, так і другі, набувають корпоративних прав. Отже, для визначення суб'єкта корпоративного права важливим є не стільки факт заснування ним юридичної особи, скільки участь у формуванні майна цієї юридичної особи. Така участь може полягати у внесенні внесків в статутний фонд, придбанні акцій, часток, належних учасникам господарських товариств, або ж безпосередньо самим товариствам. Внески, не пов'язані з формуванням статутного фонду не можуть породжувати корпоративних прав. Причина в тому, що внесення засновником майна в статутний фонд не породжує для юридичної особи обов'язку повертати цей внесок. Майно вноситься в статутний фонд безоплатно, засновник втрачає право на нього, ризикує його втратити у випадку неефективної діяльності юридичної особи, а отже, він повинен мати можливість впливу на подальшу "долю" цього майна. Правовим засобом забезпечення такої можливості є корпоративне право. Воно дає можливість реально впливати на діяльність юридичної особи в цілому, не лише в частині внесеного в статутний фонд майна. Втрачаючи право власності на майно, внесене в статутний фонд, особа набуває корпоративного права.
Таким чином, основним юридичним фактом, який породжує виникнення корпоративних правовідносин, є участь особи у формуванні майна підприємства. Щодо підприємств, створення яких не вимагає формування статутного фонду (наприклад, приватні підприємства, дочірні підприємства, підприємства об'єднань гомадян) корпоративні правовідносини виникають з самого факту їх заснування. У подальшому, корпоративні права можуть бути відчужені засновниками іншим особам.
За змістом корпоративне право є комплексним і включає наступні елементи:
1) організаційні - право брати участь в управлінні, право голосу, право на отримання інформації про діяльність юридичної особи. Разом з правами є і організаційні обов'язки - виконувати рішення органів управління; не перешкоджати своїми ціями досягненню цілей товариства; не розголошувати комерційну таємницю і конфіденційну інформацію.
2) майнові - право на отримання частини прибутку від діяльності юридичної особи, право на отримання частини активів у разі її ліквідації. Майновими обов'язками, які є елементами корпоративного права є - обов'язок сплатити свій внесок, нести відповідальність за зобов'заннями товариства своїм майном, якщо це передбачено законом; вносити додаткові внески

Названі елементи майнового і організаційного характеру лише у сукупності становлять корпоративне право. Інакше кажучи, корпоративне право - це сукупність усіх прав та обов'язків, які має особа щодо конкретної юридичної особи. Конкретний зміст корпоративного права, співвідношення у ньому майнових і організаційних елементів, визначається організаційно-правовою формою юридичної особи. Так, відповідно до ст.81 Закону України "Про господарські товариства" вкладники командитного товариства не мають права брати участі в управлінні справами такого товариства. Існує обмеження на право брати участь в управлінні акціонерним товариством для власників привілейованих акцій. У цих випадках корпоративне право не містить частини організаційних елементів. Щодо комерційних юридичних осіб законодавство України не передбачає випадків обмеження майнових елементів корпоративних прав. Більше того, між організаційними і майновими елементами є певна взаємозалежність - у випадку обмеження організаційних прав, особа має певні переваги у реалізації майнових прав. Так, вкладник командитного товариства несе обмежену відповідальність і має першочергове право перед іншими учасниками, що несуть повну відповідальність на повернення свого внеску; акціонер, який володіє привілейованими акціями має право отримувати дивіденти у фіксованому розмірі незалежно від результатів діяльності акціонерного товариства. Отже, зменшення об'єму організаційних прав компенсується розширенням майнових прав.

В некомерційних юридичних особах їх члени не мають майнових прав, хоча можуть мати майнові обов'язки у вигляді сплати вступних та членських внесків. Разом з тим, відсутність майнових прав впливає на організаційні права - всі члени мають рівне право на участь в управлінні, яке базується на приналежності до організації у формі членства. Тривалість членства, а також розмір внесків не впливають на зміст організаційних прав.
Відсутність майнових прав засновників щодо некомерційних юридичних осіб ще не означає, що між ними не виникають корпоративні правовідносини. Вважаємо, що і таких організаціях названі правовідносни існують, але їх зміст є специфічним у порівнянні комерційними юридичними особами. Членство в некомерційній організації також може бути предметом угод. На таких засадах побудовано членство в дисконтних організаціях, в яких надання суттєвих знижок при придбанні товарів (послуг) обумовлено належністю до організації - членством.
У вітчизняній літературі склалася одностайна думка про те, що корпоративні правовідносин за своєю природою не є речовими. З цим важко не погодитися. Традиційно вважається, що між засновником і підприємством виникають зобов'язальні правовідносини. Підприємство, зокрема, зобов'язане здійснювати діяльність відповідно до установчих документів, передавати засновнику (іншій уповноваженій особі) обумовлені доходи, одержані від підприємницької діяльності. Цей висновок видається нам що найменше спірним. Вважаємо, що корпоративні правовідносини не є ні речовими, ні зобов'язальними.
Суть зобов'язання полягає у праві однієї особи (кредитора) вимагати від іншої особи (боржника) вчинення певної дії, або утримання від певних дій. Центральним моментом зобов'язання є право вимоги кредитора і обов'язок боржника її виконати. Отже зобов'язання може існувати лише як правовідношення між щонайменше двома суб'єктами, які протистоять один одному у вигляді кредитора і боржника.
Хто є кредитором у корпоративних правовідносинах? З точки зору концепції корпоративних правовідносин як зобов'язальних - засновник. Але ж у відносинах засновника і юридичної особи не лише засновник може бути кредитором. Так, товариство має право вимагати від засновників внесення внеску до статутного фонду у встановлений строк, оплати акцій у повному розмірі. В цих відносинах засновник є боржником, а не кредитором. Отже, якщо це і зобов'язальні правовідносини, то аж ніяк не односторонні.
Підставами виникнення зобов'язань є відповідне волевиявлення (угода) суб'єктів права або заподіяння шкоди стосовно так званих позадоговірних зобов'язань. В момент створення юридичної особи, її, як такої, немає. Статус суб'єкта у неї виникає лише після завершення процедури державної реєстрації. Відповідно, не можна покласти зобов'язання на особу, якої не існує, оскільки брати на себе обов'язки, рівно як і набувати права можуть лише суб'єкти. Відносини засновника і підприємства не виникають як зобов'язальні. Причиною створення підприємства є не покладення на нього обов'язку сплачувати засновнику частину прибутку, а реалізація права засновника на підприємницьку діяльність.
Сплата частини прибутку (дивідентів) на користь засновника також не може вважатися зобов'язанням підприємства. Засновник чи збори учасників самостійно визначають частину чистого прибутку підприємства, що підлягає розподілу між ними. Підприємство не може не виконати такого рішення, оскільки рішення засновника в даному випадку є рішенням органу юридичної особи. Підприємство не може само по собі, поза діями засновника визначити сплачувати чи не сплачувати частину прибутку. Воля засновника на отримання дивіденту і воля підприємства щодо його сплати співпадають. Натомість, для зобов'язальних правовідносин характерним є наявність щонайменше двох суб'єктів, кожний з яких має самостійну волю та інтерес. Навіть якщо припустити, що з певних причин рішення засновника про сплату частини прибутку підприємства на його користь не виконується, наприклад, внаслідок бездіяльності або умислу директора, то засновник застосовує не цивільно-правові, а адміністративні способи захисту - призначає іншого директора. Те саме спостерігається і щодо акціонерів, які не мають можливості впливати на рішення загальних зборів про виплату дивідентів через незначну кількість належних їм акцій. Вони не мають права в судовому порядку вимагати виконання так званого зобов'язання по сплаті дивідентів, навіть якщо акціонерне товариство отримало пибуток. І лише в тому випадку, коли загальними зборами акціонерів було прийнято рішення про спрямування частини прибутку на виплату дивідентів, акціонер може вимагати їх стягнення примусово. В інших випадках ніхто не вправі примусити акціонерне товаиство виплачувати дивіденти. Яке ж це тоді зобов'язання, якщо воно не користується судовим захистом, не може бути виконано примусово?
На нашу думку, корпоративні права є специфічним об'єктом права власності. Специфіка його полягає в тому, що до жодної відомої групи об'єктів цивільних правовідносин їх віднести не можна: це не річ, не гроші, не цінні папери, не інтелектуальна власність, не дія, не послуга.
На зовні корпоративне право може бути виражене в інших об'єктах - наприклад, акціях. Остання лише виражає корпоративне право, належне власнику цього цінного паперу стосовно до акціонерного товариства, яке здійснило їх емісію. Замість акцій акціонеру може видаватися сертифікат на сумарну номінальну вартість придбаних акцій, який не є цінним папером. Якщо акціонеру замість акцій видали сертифікат на певну кількість акцій, то чи означає це, що він не є власником акцій. Вважаю, що незалежно від того, як саме засвідчується придбання акцій (сертифкатом акцій, чи акціями), особа, що придбала акції є їх власником. Навіть у тих випадках, коли акції були видані, але втрачені, є можливість їх поновити. І це тому, що акція лише засвідчує корпоративні права. Не видача акції є підставою виникнення корпоративних відносин між акціонером і акціонерним товариством. Підставою є придбання акції. Особа купує акції не заради них самих, а заради тих прав, які з ними пов'язуються. Засвідчення цих прав акцією пов'язано із специфікою самого акціонерного товариства, як форми об'єднання капіталів. Необхідність виразу корпоративних прав в акціях зумовлена потребами їх обігу на ринку капіталів, що надає власнику акцій можливість відносно просто здійснювати їх відчуження. Акціонер володіє правами, вираженими у акції і без фактичного володіння нею, якщо придбав її на законних підставах. Стосовно акцій на пред"явника діє лише презумпція правомірності володіння. Але й вона може бути спростована в загальному порядку. Таким чином, право власності акціонера на акції буде існувати і в тому випадку, коли акція, як об'єктивно виражений цінний папір відсутня. Чому ж не визнати право власності на корпоративні права і за тими особами, права яких не виражаються у додаткових проміжних об'єктах (як-от акція). Чи можна стверджувати, що особа не є власником корпоративних прав лише тому, що вони не виражені в інших об'єктах права власності? Це було б безпідставно. В тих випадках, коли мова йде не про акціонерні товариства, корпоративне право закріплюється безпосередньо в установчих документах юридичної особи. Зазначення засновників є обов»язковим для установчих документів господарських товариств (ст.4 Закону України «Про господарські товариства»), інших підприємств (ст. 9 Закону України «Про підприємства в Україні»).
Висновки:
1. Суб'єктивне корпоративне право - це сукупність правових можливостей особи щодо створеної нею (або за її участю) юридичної особи, зміст яких визначається її організаційно-правовою формою.
2. Суб'єктивне корпоративне право а) виникає внаслідок створення або участі у формуванні майна підприємницьких юридичних осіб або на підставі членства у непідприємницьких юридичних особах б) виражає взаємовідносини між засновником і юридичною особою; в) за змістом визначається організаційно-правовою формою юридичної особи; г) включає в себе елементи організаційного і майнового характеру; д) пов'язане з впливом засновника на формування волевиявлення юридичної особи шляхом участі в роботі її вищого органу.