Економічний зміст корпоративного управління.

Економічний зміст корпоративного управління.

Поняття "корпоративне управління" широко використовується в західній економічній літературі і досить швидко запроваджується в Україні. Це пояснюється поширеною формою корпоративного господарювання і власності, необхідністю управління нею і стрімким розвитком такої власності в Україні.

Корпоративне управління являє собою складну систему економічних відносин, яка включає багато внутрішніх і зовнішніх елементів. Термін "корпоративне управління" застосовується досить часто. На сьогодні не існує єдиного визначення корпоративного управління ні у зарубіжній, ні у вітчизняній науковій літературі. Часто під корпоративним управлінням розуміють загальний менеджмент, що не точно визначає його сутність. Іноді корпоративне управління подають як систему органів управління або сукупність організаційно-правових норм. Усі визначення мають право на існування, але складність проблеми потребує більш глибокого підходу. Тому слід вивчати корпоративне управління в кількох його вимірах.

Насамперед корпоративне управління можна розглядати як управління корпоративними правами. Таке визначення є найбільш загальним, оскільки управління корпоративними правами стосується усіх їх власників, а ними є значна частина людей у світі, у тому числі громадяни України. Корпоративні права це найбільш загальний об'єкт корпоративного управління. Його можна охарактеризувати так: корпоративне управління –це регулювання власником корпоративних прав із метою отримання прибутку, управління корпоративним підприємством, відшкодування витрат через отримання частки майна при його ліквідації. Головною метою корпоративного управління є отримання частини прибутку, яку називають дивідендом. Дивіденд — це частина прибутку (платіж), що проводиться на користь власника (довірених осіб власника) корпоративних прав, емітованих юридичною особою внаслідок розподілу частини її прибутку. Суть корпоративного управління може бути більш конкретизована в разі визначення його суб'єктів і об'єктів.

 

Корпорація як об’єкт упр-ня

Економісти і правники США в основу поняття „корпорація” покладають правову форму бізнесу, яка відокремлена від конкретних осіб,які нею володіють.При цьому пон. „корп.” жорстко відокремлена від приватного підприэмництва і товариств, які формуються за рахунок об’єднань осіб, а не капіталів.

Корпорація має право юридичної особи і найбільш адекватне відображення отримує у формі АТ.

У правових базах розвинутих країн основна розмежувальна лінія між корпоративним і некорпоративним сектором пролягає у відділенні функцій розпорядження й обмеженій відповідальності. В українській правовій базі поняття корпорації істотно відріз. від загальноприйнятого у світ. практиці. Відповідно до З-ну У „Про під-ва” корпорації –це договірні об’єднання, створ. на осн. поєднання вироб.,науков. та комерц. інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діял. кожного з учасників. Слід дотримуватися загальноприйнятого в ек. літ-рі визначення корп. упр-ня як упр-ня корпораціями,які,в свою чергу, представлені в основному АТ.

Отже,об’єктами корп упр-ня обов’язково є АТ,а також та частина тов-в з обмеж. відповідальністю, в яких упр-ня віддлене від власності.

Суб’єкти корпоративного управління.

Корпоративне управління здійснюється окремими громадянами, державними органами, а також на рівні окремих підприємств — емітентів корпоративних прав. Слід знати, що емітент цінних паперів — це юридична особа, яка від свого імені випускає цінні папери і зобов'язується виконувати обов'язки, що випливають з умов їх випуску. Права й обов'язки щодо цінних паперів виникають з моменту їх передачі емітентом покупцю. При цьому покупцями таких корпоративних прав стають громадяни, інші юридичні особи (підприємства та організації), держава, які з цього моменту стають суб'єктами корпоративного управління.

Треба також ураховувати, що не кожний емітент і не у кожному випадку емітує корпоративні права, оскільки багато видів цінних паперів не є свідченням корпоративних прав, оскільки вони не є часткою у власності емітента. Суб'єктами корпоративного управління виступають власники корпоративних прав. Проте вони не є єдиними, бо загальні норми управління створює держава, крім того, існує інституція менеджменту, що бере участь у корпоративному управлінні, регулюючи більш-менш важливі його напрями. Водночас можна вважати, що учасниками управлінських корпоративних відносин є також працівники корпоративних підприємств. Так, у законодавстві багатьох країн, що стосується діяльності корпоративних підприємств, є положення про роль працівників у прийнятті рішень.

Тому з погляду регулювання руху корпоративних прав є чітко визначені суб'єкти корпоративного управління: окремі громадяни — власники корпоративних прав; власники та менеджмент окремого підприємства — емітента корпоративних прав або їх власника; державні та недержавні органи, які здійснюють пряме або опосередковане регулювання руху корпоративних прав і діяльності підприємств.

Отже, суб'єктами корпоративного управління виступають власники корпоративних прав та деякі державні і недержавні регулятивні органи, менеджмент, працівники корпоративних підприємств, які беруть участь у корпоративному управлінні, регулюючи більш-менш важливі його напрями, фінансові посередники.

Поняття про корпоративні права.

Корпоративні права- це право власності на частку (пай) у статутному фонді юридичної особи, включаючи права на управління, отримання відповідної частки прибутку такої особи, а також частки активів у разі її ліквідації відповідно до чинного законодавства. Наприклад, у США власниками акцій є значна кількість громадян (більш як 25 млн. чол.), у цілому більш як 50 млн. американців володіють цінними паперами корпорацій, банків, муніципальних і державних органів. Унаслідок приватизації в Україні і у зв'язку зі створенням нових господарських товариств власниками корпоративних прав стали мільйони громадян. Так, на 1999 р. було отримано більш як 90% емісії приватизаційних майнових сертифікатів загальною кількістю 46 млн. шт. і близько 30% емісії компенсаційних сертифікатів. Навіть знаючи, що частина отриманих сертифікатів не була використана, загальна кількість громадян України, які мають корпоративні права, дуже велика і становить більш як 20 млн. чол. Крім того, власниками корпоративних прав виступають також юридичні особи і держава.

 

Зовнішнє середовище корпоративного управління.

Зовнішні елементи:

1)державні органи загальної та спеціальної компетенції;

2)механізми ринкового контролю. Значну роль в корпоративному управлінні відіграють ринки продукції і фінансові ринки. Ринки продукції- це індикатори правильності корпоративної стратегії і тактики фірми, що приводять до ліквідації неефективно діючих структур. Фінансові ринки- це показниками, що через котирування корпоративних цінних паперів, вказують стан корпорації.

3) громадські організації, засоби масової інформації, які впливають на корпоративну стратегію й тактику. Існує досить розвинута система захисту акціонерів.Це державні органи і громадські організації, що здійснюють певний нагляд за розвитком корпоративного сектору, і впливають через засоби масової інформації. Корпоративна стратегія та культура часто відображається на сторінках преси і телебачення.

Система аутсайдерів

Аутсайд.сис-ма характ-ся широкою акціонерною власністю,яка є досить розпорошеною і тому вплив на прийнятя рішень великою мірою залежить від мен-рів,застосув.різних форм перехопленя контролю за корпор-ією.Існує в США,Великобритан.Проблемами є забезпеч.інтересів,суперечності між коротко та довго строк.інтересами інвесторів,а також між виконавчими та не виконавчими директорами,між різними групами інвесторів,у томі числі державними та іноземними.Практика засвідчила,що в Україні вже сформувалась змішана,але з відчутними аутсайдерськими рисами сис-ма корпор-го упр-я,яка потребує відповідного аналізу її позитивних і негативних сторін.Аутсайдерський характер сис-ми корпр-го упр-я в Укр.повязаний із наявністю величезної к-ті дрібних власників корпоративних цінних паперів,які намагаються реалізувати свої права. Переваги:-орієнтація на підвищ.вартості компанії її прибутковості в коротк.періоді;-висока гнучкістьсис-ми упр-ня;-пристосув.компанії до мобільності зовн.середовища.;-іннов.і достатня ризиковість проектів. Недоліки:- наявність воржих злиттів і поглинань;-переоцінений фондовий ринок і як наслідок-«перегріта»економіка.

 

15.Сис-ма інсайдерів.

Інсайдервизнається фіз..або юрид особа,яка має значний пакет акцій у власності. Переваги:-орієнтація на довгостр.роз-к.компанії;-стабільність внутр.і зовн.факторів;-невеликі ризики банкрутсв і руйнівних “конфліктів інтересів»;-стабільні партнерські відносини в групі акціонерів-інсайдерів(стратегічні альянси);-ефективний контроль за інсайдерами,зокрема за мен-рами компанії .Недоліки:- темпи зростаня і прибутковість західноєвроп.і япон.компаній нижчі ніж америк.;-слабке впровадж.інновац.та інвестиц.проектів.Інсайдерська сис-ма існує у разі коли власність сконцентрована в руках кількох осіб,які володіють великими частками корпор-го майна.У цьому випадку значна частина функцій упр-ня здійсн-ся цими(юрид.чи фіз.)особами і менед-т перебуває під їх прямим впливом.Характерним є те,що інсайдери є водначас і акціонерами і менеджерами таких корпорацій.Важлим є той факт,що для Укр.яка тривалий час не мала своєї корпоративної культури і упр-ня надзвичайно актуальним є свореня корпоративної сис-ми регулюваня.

Загальні збори акціонерів (ЗЗА)

Заг.збори акціонерів є вищим органом управління акціонерного товариства. Порядок скликання, процедура проведення - визначається відповідно до ЗУ «Про господарські товариства», статуту товариства та його внутрішніх нормативних актів. У більшості товариств на перших загальних зборах приймається Регламент загальних зборів акціонерів.

Компетенція загальних зборів:

-визначення основних напрямів д-сті АТ

-внесення змін до статуту товариства;

-затвердження річних рез-тів д-сті АТ, включаючи його дочірні п-ва, затвердження звітів і висновків, порядку розподілу прибутку, строку виплати дивідендів, визначення порядку покриття збитків;

-створення, реорганізація та ліквідація дочірніх п-ств,філій і представництв,

-визначення організаційної структури т-ва;

-вирішення питання про придбання АТ-ом акцій, що випускаються ним;

-визначення умов оплати праці посадових осіб АТ, його дочірніх п-ств, філій

-затвердження договорів, укладених на суму, що перевищує вказану в статуті

-прийняття рішення про припинення д-сті т-ва.

Організація роботи, голосування. Робочими органами ЗЗА є голова зборів, секретар, лічильна, протокольна, редакційна комісії. Створення комісій не є обов’язковим.Голова зборів керує роботою ЗЗА, оголошує питання порядку денного і надає слово виступаючим, проводить голосування з питань порядку денного і повідомляє про рез-ти голосування. Секретар зборів веде їх протокол. Достовірність даних, внесених до протоколу, завіряється підписами голови і секретаря зборів. Голова і секретар зборів відповідають за достовірність відомостей, внесених до протоколу.

Протокол зборів і додатки до нього повинні бути остаточно оформлені в строк не більше 3-ох робочих днів з моменту проведення зборів і зберігатися протягом всього строку д-сті т-ва. Секретар правління несе особисту відповідальність за збереження протоколів зборів. Копії протоколу ЗЗА повинні надаватися в б.-я. час на вимогу б.-я. акціонера т-ва.

Рішення ЗЗА є обов’язковим для всіх акціонерів, навіть для тих, хто голосував проти даного рішення чи не брав участі у зборах. Рішення ЗЗА приймаються більшістю в ¾ голосів акціонерів, що беруть участь у зборах, з таких питань:

- зміна статусу т-ва;

- ухвалення рішення про припинення д-сті т-ва

- створення і припинення д-сті дочірніх п-ств філій і представництв т-ва.

З інших питань рішення приймається простою більшістю голосів.

Організація голосування, підрахунок голосів і підбиття підсумків голосування проводиться спеціальним органом – лічильною комісією.

Голосування на ЗЗА проводиться за принципом: одна акція – один голос.

Голосування може бути відкритим і закритим (таємне).

Правовий режим акцій

Правовий режим акцій регулює Закон України "Про цінні папери і фондову біржу". Цей закон визначає поняття і функції акцій, права власника акцій, порядок випуску і придбання акцій та інші питання (статті 4-9).

Акція - це вид цінного папера, її юридична природа обумовлена вкладом акціонера у статутний фонд товариства.

Статутні фонди неакціонерних товариств як колективну власність законом приписано розподіляти безпосередньо на частки учасників. Розміри часток визначають установчі документи. Правовою формою часток неакціонерних товариств є свідоцтва, які визначаюсь розміри часток і права майнової участі членів товариств у статутних фондах.

Акція, на відміну від свідоцтва, регулює частки у статутних фондах і права акціонерів більш уніфіковано.

Статутний фонд акціонерного товариства як колективну власність прийнято розподіляти на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, тобто акція є індивідуальним, але уніфікованим регулятором статутного фонду і прав участі акціонера у ньому.

З економічної точки зору акція являє собою нематеріалізований майновий інтерес у майні товариства, з правової - обіговий Документ (правовий акт встановленої форми), який виражає цей інтерес. Як правовий акт акцію можна визначити в розумінні договору часткової участі акціонера в статутному фонді товариства. Сторонами цього договору є акціонер і товариство. Економічним змістом зазначеного договору є умови про дивіденди, про частину виручки від реалізації майна товариства, що припиняється, про ціну акції як вартості права часткової участі. Правовою формою договору є акція.

Оскільки акція є цінним папером, вона має точно визначені законом реквізити: фірмове найменування акціонерного товариства та його місцезнаходження, найменування цінного папера - "акція", її порядковий номер, дату випуску, вид акції та її номінальну вартість, ім'я власника (для іменної акції), розмір статутного фонду акціонерного товариства на день випуску акції, а також кількість акцій, що випускаються, строк виплати дивідендів та підпис голови правління акціонерного товариства або іншої уповноваженої на це особи, печатку акціонерного товариства.

Крім права участі, акція посвідчує членські права акціонера.

Класи (види) акцій. Стаття 4 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" передбачає поділ акцій на класи або види. Юридична суть класу (виду, серії) полягає в тому, що акції одного класу дають їхнім власникам однакове за обсягом право майнової участі в товаристві.

За ознакою класу закон визначає, по-перше, привілейовані і прості акції. По-друге, залежно від передбачених статутами обмежень прав відчуження (трансферт) розрізняють іменні акції та акції на пред'явника (пред'явницькі).

Простими іменними закон визначає акції з рівними правами участі акціонерів, імена яких входять до обов'язкових реквізитів акції. Власниками простих іменних акцій є, як правило, громадяни.

Статус іменних акцій має на увазі спеціальні правила їх відчуження. Власники іменних акцій у принципі вільно розпоряджаються ними (продають, передають, відчужують іншим способом), але з додержанням цих правил.

Обіг іменних акцій фіксується або товариством (емітентом), яке зобов'язане вести реєстр власників іменних цінних паперів, або реєстратором (юридичною особою - суб'єктом підприємницької діяльності, який одержав у встановленому порядку дозвіл на ведення реєстрів власників іменних цінних паперів), якому емітент доручає вести реєстр шляхом укладення відповідного договору (п.1 ст. 9 Закону України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" від 10 грудня 1997 p.).

Реєстр власників іменних цінних паперів, зокрема, містить інформацію про емітента; інформацію про реєстратора; інформацію про випуск (категорію) цінних паперів, для якого складено реєстр; інформацію про власників іменних цінних паперів, зареєстрованих у системі реєстру; інформацію про номінальних утримувачів; інформацію про власників іменних цінних паперів - клієнтів номінальних утримувачів; інформацію про іменні цінні папери, які обліковуються на особовому рахунку емітента (п. 3.3 Положення про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів, затвердженого рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 26 травня 1998 р. № 60).

Реєстрації підлягає і передача (трансферт) акцій іншим особам, тобто перехід прав участі. Права на участь в управлінні, одержання дивідендів тощо, які випливають з іменних акцій, можуть бути реалізовані з моменту внесення змін до реєстру власників іменних цінних паперів (п. 1 ст. 5 Закону України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні").

Якщо умовами емісії спеціально не зазначено, що іменні акції, випущені в документарній формі, не підлягають передачі, передача новому власникові здійснюється шляхом повного індосаменту. В цьому разі підставою для внесення до системи реєстру записів про передачу прав власності на акції є передавальне доручення від зареєстрованої особи або уповноваженої нею особи, а також надання самих акцій (сертифіката акцій). Підставою для внесення змін до реєстру, крім передавального доручення, є такі документи: договір купівлі-продажу; договір дарування; договір міни; договір застави; рішення суду та інші документи згідно з чинним законодавством України.

Акції на пред'явника на відміну від іменних обертаються вільно, тобто без індосаментних процедур. Акціонерне товариство фіксує у книзі реєстрації загальну кількість пред'явницьких акцій.

Привілейовані акції - це акції з пільговими правами майнової участі. Власники таких акцій мають певні майнові привілеї і несуть менший ризик порівняно з простими акціонерами. Конкретні права привілейованих акціонерів визначають загальні збори акціонерного товариства. Опис таких прав міститься у статуті товариства.

Привілеями є насамперед переваги на одержання дивідендів, а саме: річний розмір дивіденду фіксується у процентах до номінальної вартості акції і виплачується незалежно від річного прибутку товариства. Якщо прибутку не вистачає, дивіденд виплачується з резервного фонду, а не лише з фонду дивідендів.

Привілейована акція передбачає також доплату її власникові у тому разі, якщо розмір дивіденду на привілейовану акцію виявиться нижчим від дивіденду на просту акцію.

Привілеєм є також пріоритетна участь власника привілейованої акції в розподілі ліквідних активів товариства, яке припиняється.

Оскільки власники привілейованих акцій ризикують як підприємці менше, ніж власники простих акцій, вони мають обмежені управлінські права. За загальним правилом, привілейовані акціонери не мають права на участь в управлінні товариством, але статути можуть визначати коло питань, у розв'язанні яких бере участь і ця категорія акціонерів.

Закон обмежує кількість привілейованих акцій, їх випуск не повинен перевищувати суми, яка становить 10 відсотків статутного фонду акціонерного товариства.

 

Поняття та види акцій

Акція — це цiнний папiр без установленого термiну обiгу, що засвiдчує пайову участь у статутному фондi акцiонерного тонариства, пiдтверджує членство в акцiонерному товариствi та право на участь в управлiннi ним, дає право його власниковi на одержання частини прибтку у виглядi дивiденду, а також на участь у розподiлi майна при лiквiдацi акцiонерного товариства. Вiдповiдно до чинного законодавства акцiя є неподiльною. У свiтовiй практицi досить активно застосовуються методи консолiдацiї та дроблення акцiї. Під консолiдацiею розумiють дiї, коли розмiщенi (двi чи бiльше) акцiї конвертуються в одну нову акцiю того самого товариства i типу. При дробленнi акцiя конвертуеться в кiлька акцiй такого самого типу. В Укранi акції можуть бути iменними та на пред’явника, привiлейованими i простими. Обiг іменної акцiї фiксується у книзi реєстрацiї акцiй, що ведеться товариством. До неї має бути внесено вiдомостi про кожну iменну акцiю, включаючи вiдомостi про власника, час придбання акції, а також кiлькiсть таких акцiй у кожного з акцiонерiв. За акцiями напред’явника у книзi реєструється їх загальна кiлькiсть. Специфiчними корпоративними цiнними паперами можна вважати привiлейованi акцiї, якi мають певне застосування в Укранi. Привiлейовані акції дають власниковi переважне право на одержання дивiдендiв, а також на прiоритетну участь у розподiлi майна акцiонерного товариства у разi його лiквiдацi. Власники привiлейованих акцiй не мають права брати участь в управлiннi акцiонерним товариством, якщо iнше не передбачено його статутом. Виплата дивiдендiв провадиться у розмiрi, зазначеному в акцiї, незалежно вiд розмiру одержаного товариством прибутку у вiдповiдному роцi. В Укранi не може бути випущено привiлейованих акцiй на суму, що перевищус 25 % статутного капiталу акцiонерного товариства.

 

Додаткові емісії акцій.

Додатковий випуск(емісія)акцій може здійснюватись тільки за умови.що всі раніше випущені акції повністю сплачені за вартістю,не нижчою від номінальної.Ціна на додаткові акції не зовсім чітко визначена в правовій базі.при збільш.статут.фонду акціонери користуються переважним правом на придбання акцій додаткового випущених акцій.Ніякої іншої конкретизації можливостей акціонерів на придбання акцій додат.емісії і встан.цін на них немає.У голосуванні про затвердж.результатів підписки додат.випуск акцій беруть участь особи,які підписалися на ці акції.збільш.статутюфонду А.Т.не більш як на 1/3 може бути здійснена за рішенням правління,якщо це передбач.статутом.Додат.емісія акцій пов'язана зі збільш.статут.фонду і мають бути за реєстр.органом,що за реєстр.статут А.Т.

 

Етичні цінності корпорації

Корпоративна етика виступає як форма суспільної свідомості, притаманна як підприємцям, так і найманим працівникам, яких об'єднують спільні цілі їх професійної діяльності. У цьому розумінні вона істотно відрізняється від класової інтерпретації соціальних відносин. Наприкінці XX століття в розвинених країнах ідеологія корпоративізму стала знову актуальною у зв'язку з посиленням конкуренції і необхідністю об'єднання зусиль усіх членів корпорації незалежно від їх статусу в боротьбі за виживання і розвиток.

Культура і етика корпорації не є ізольованим феноменом. Останнім часом об'єктом пильної уваги стали міждержавного відмінності в характері трудових відносин і корпоративної етики. Особливо успішною слід визнати японську практику. У США та європейських країнах навіть виник особливий феномен, прозваний «японізації (тойотізаціей) менеджменту». І важко знайти таку розвинену західну країну, де б не намагалися впровадити японські «гуртки якості». Мода на японський стиль управління не пройшла і до цього дня. Але настав період деякого протверезіння, виявилась обмеженість механічного перенесення форм організації трудових відносин на чужорідну грунт. Проте все ж таки варто зупинитися на універсальних і загальнозначущих рисах корпоративної етики як інструменту управління трудовими відносинами

У зарубіжній практиці управлінської вироблений ряд спеціальних заходів та методів, спрямованих на формування здорової етичної основи трудових відносин [15]:

1. корпоративні кодекси, що представляють собою звід принципів і правил ділової поведінки, є центральним елементом корпоративної етики. Сьогодні їх мають майже всі великі корпорації і близько половини дрібних фірм;

2. «Карти етики» - набір етичних правил і рекомендацій, конкретизують етичний кодекс корпорації для кожного співробітника компанії. Вони містять також ім'я і телефон консультанта компанії з етичних питань. Даний метод активно застосовується в японських компаніях;

3. комітети (або окремі фахівці) з етики покликані виробляти етичну політику організації, а також вирішувати конкретні етичні проблеми, що виникають в ході повсякденної практики;

4. навчання співробітників і керівників етичної поведінки проводиться, як правило, на базі семінарів і короткострокових курсів. Етична проблематика також активно інтегрується до системи вищої освіти

5. етична експертиза являє собою всебічний аналіз конкретного аспекту діяльності організації або окремого проекту. Результатом такої експертизи стає система пропозицій, спрямованих на поліпшення морального клімату в організації, її іміджу в очах громадськості, внесення корективів в діяльність організації. Коли з тих чи інших причин проблеми організації не можуть бути вирішені власними силами, запрошуються незалежні консультанти з етики з боку.

Економічний зміст корпоративного управління.

Поняття "корпоративне управління" широко використовується в західній економічній літературі і досить швидко запроваджується в Україні. Це пояснюється поширеною формою корпоративного господарювання і власності, необхідністю управління нею і стрімким розвитком такої власності в Україні.

Корпоративне управління являє собою складну систему економічних відносин, яка включає багато внутрішніх і зовнішніх елементів. Термін "корпоративне управління" застосовується досить часто. На сьогодні не існує єдиного визначення корпоративного управління ні у зарубіжній, ні у вітчизняній науковій літературі. Часто під корпоративним управлінням розуміють загальний менеджмент, що не точно визначає його сутність. Іноді корпоративне управління подають як систему органів управління або сукупність організаційно-правових норм. Усі визначення мають право на існування, але складність проблеми потребує більш глибокого підходу. Тому слід вивчати корпоративне управління в кількох його вимірах.

Насамперед корпоративне управління можна розглядати як управління корпоративними правами. Таке визначення є найбільш загальним, оскільки управління корпоративними правами стосується усіх їх власників, а ними є значна частина людей у світі, у тому числі громадяни України. Корпоративні права це найбільш загальний об'єкт корпоративного управління. Його можна охарактеризувати так: корпоративне управління –це регулювання власником корпоративних прав із метою отримання прибутку, управління корпоративним підприємством, відшкодування витрат через отримання частки майна при його ліквідації. Головною метою корпоративного управління є отримання частини прибутку, яку називають дивідендом. Дивіденд — це частина прибутку (платіж), що проводиться на користь власника (довірених осіб власника) корпоративних прав, емітованих юридичною особою внаслідок розподілу частини її прибутку. Суть корпоративного управління може бути більш конкретизована в разі визначення його суб'єктів і об'єктів.

 

Корпорація як об’єкт упр-ня

Економісти і правники США в основу поняття „корпорація” покладають правову форму бізнесу, яка відокремлена від конкретних осіб,які нею володіють.При цьому пон. „корп.” жорстко відокремлена від приватного підприэмництва і товариств, які формуються за рахунок об’єднань осіб, а не капіталів.

Корпорація має право юридичної особи і найбільш адекватне відображення отримує у формі АТ.

У правових базах розвинутих країн основна розмежувальна лінія між корпоративним і некорпоративним сектором пролягає у відділенні функцій розпорядження й обмеженій відповідальності. В українській правовій базі поняття корпорації істотно відріз. від загальноприйнятого у світ. практиці. Відповідно до З-ну У „Про під-ва” корпорації –це договірні об’єднання, створ. на осн. поєднання вироб.,науков. та комерц. інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діял. кожного з учасників. Слід дотримуватися загальноприйнятого в ек. літ-рі визначення корп. упр-ня як упр-ня корпораціями,які,в свою чергу, представлені в основному АТ.

Отже,об’єктами корп упр-ня обов’язково є АТ,а також та частина тов-в з обмеж. відповідальністю, в яких упр-ня віддлене від власності.