Чи має право інвестиційний фонд видавати майнові гарантії, забезпечені майном фонду, для третіх осіб.

а). Може у всіх випадках.

б). Може, якщо отримав дозвіл Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку.

в) Може, якщо є ліцензія Національного банку України.

г) Не може.

91. Діяльність, пов'язана зі збором, фіксацією, об­робкою, зберіганням та наданням даних щодо іменних цінних паперів, "їх емітентів та власників, визначається як:

а). Діяльність з управління цінними паперами.

б). Розрахунково-клірингова діяльність.

в) Діяльність з ведення реєстру власників іменних цінних паперів.

г). Депозитарна діяльність.

д). Діяльність з організації торгівлі на ринку цінних паперів.

92. Платником за казначейськими векселями виступає:

а) Міністерство фінансів України.

б) Національний банк України.

в) Головне Управління Державного казначейства.

г) Уповноважені комерційні банки.

93.. Діяльність фондової біржі припиняється у тому разі, коли:

а) число її членів становить менше як 5;

б) число її членів становить менше як 10;

в) число її членів становить менше як 25;

г) число її членів становить менше як 50.

94. Казначейські векселі можуть використовуватися їх дер­жателями для:

а) видатків на оплату праці.

б) погашення кредиторської заборгованості за згодою відповідних кредиторів.

в) грошових виплат населенню.

г) застави з метою забезпечення зобов'язань перед резиден­тами.

д) застави з метою забезпечення зобов'язань перед нерези­дентами.

е) зарахування у сплату податків до державного бюджету за бажанням векселедержателя.

95. Іноземні цінні папери, які пропонуються для обігу на території України, мають пройти лістинг на фондовій біржі, бу­ти допущені до обігу у торговельно-інформаційній системі в країні їх походження та мати лістинг на одній із названих фон­дових бірж:

а) нью-йоркській, Американській;

б) торонтській;

в) франкфуртській, Лондонській;

г) токійській;

д) гонконгзькій;

е) на одній із зазначених у пунктах 1, 3, 4;

ж) на одній із зазначених у пунктах 1—4;

з) на одній із зазначених у пунктах 1—5.

96. Значення фондових індексів для біржової торгівлі поля­гає в наступному:

а) це порада купувати або продавати цінні папери;

б) це показник біржової активності, який дозволяє слідку­вати за змінами в курсах акцій;

в) є основою інструментів хеджування на строковому фінансовому ринку - ф'ючерсних та опціонних кон­трактів;

г) є індикатором та інструментом аналізу і прогнозування кон'юнктури ринку поточних та довгострокових змін цінних паперів.

97. Державне регулювання фондового ринку здійснюється через:

а) спеціальні державні органи (комісії);

б) законодавчі та нормативні акти;

в) відповідальних осіб на виборних основах;

г) депутатів;

д) само регульовані організації;

е) Національний банк, Міністерство фінансів, Державну по­даткову адміністрацію.

 

2. ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ

 

1. Сутність, значення і структура фінансового ринку. Передумови виникнення фінансових ринків в Україні.

 

Фінансовий ринок - це система економічних та правових відносин, пов'язаних з купівлею-продажем або випуском та обігом фінансових активів.

Іншими словами, фінансовий ринок - це грошові відносини, що склалися в процесі купівлі-продажу фінансових активів під впливом попиту і пропозиції на позичковий капітал, рух якого втілюється в цінних паперах.

Фінансові ринки виконують багато важливих функцій:

1) забезпечують таку взаємодію продавців і покупців фінансових активів, в результаті якої встановлюються ціни на фінансові активи, що зрівноважують попит і пропозицію на них (при цьому на ефективно діючому фінансовому ринку формується рівноважна ціна на фінансовий актив, яка задовольняє і інвесторів, і емітентів, і фінансових посередників);

2) фінансові ринки запроваджують механізм викупу в інвесторів належних їм фінансових активів і тим самим підвищують ліквідність цих самих активів (чим ефективніше функціонує фінансовий ринок, тим вищу ліквідність він забезпечує фінансовим активам, що перебувають в обігу на ньому, оскільки будь-який інвестор може швидко і практично без втрат у будь-який момент часу перетворити фінансові активи на готівку);

3) фінансові ринки сприяють знаходженню для кожного з кредиторів контрагента угоди, а також істотно зменшують витрати на проведення операцій та інформаційне забезпечення (фінансові посередники, здійснюючи великі обсяги операцій з інвестування та залучення коштів, зменшують для учасників ринку витрати і відповідні ризики від проведення операцій з фінансовими активами).

На фінансовому ринку постійно відбуваються процеси акумуляції, розподілу та перерозподілу вільних фінансових ресурсів серед галузей економіки. Передачі фінансових ресурсів від одних суб'єктів ринку до інших відбуваються через різні фінансові інструменти, які для інвесторів є фінансовими активами, а для тих, хто потребує інвестицій і виступає емітентом фінансових активів, є зобов'язаннями.

Структуру фінансового ринку можна подати в такий спосіб:

РИНОК КАПІТАЛІВ

ФІНАНСОВИЙ РИНОК

 

 

Рис. 1.1 Структура фінансового ринку

 

На ринку грошей продаються і купуються грошові кошти на короткий термін. До ринку капіталів належать довготермінові капітали, тобто вкладан­ня коштів на триваліший період часу.

Ринок короткотермінових банківських кредитів (ринок позичкового капіталу) охоплює відносини, що виникають з приводу акумуляції кредит­ними установами грошових коштів підприємств, населення і надання їх у вигляді короткотермінових позик на умовах поверненості.

Ринок короткотермінових фінансових активів має справу з частками капіталу (акціями), облігаціями, що погашаються в короткий час, векселями, заставними та іншими вимогами на реальні активи.

Валютний ринок - це розгалужена система механізмів, функціонування яких покликане забезпечити купівлю і продаж національних грошових одиниць та іноземних валют з метою їх використання для обслуговування міжнародних платежів.

Ринок цінних паперів (фондовий ринок) - це частина (складова) ринку капіталів, на якому купуються і продаються фінансові інструменти - цінні папери.

Ринок середньо- та довготермінових банківських кредитів - це ринок, де відбуваються економічні відносини, пов'язані з забезпеченням середньо- та довготермінових кредитних зобов'язань і часток капіталу акціонерних товариств.

Державне регулювання фінансового ринку полягає в здійсненні державою комплексних заходів щодо упорядкування, контролю, нагляду за ринком та запобіганні зловживанням і порушенням в цій сфері.

Основними формами державного регулювання фінансового ринку є:

• прийняття актів законодавства з питань діяльності учасників ринку;

• регулювання випуску та обігу фінансових активів;

• регулювання прав і обов'язків учасників ринку;

• створення системи захисту прав інвесторів і контролю за дотриманням цих прав емітентами фінансових активів і особами, які здійснюють професійну діяльність на фінансовому ринку;

• контроль за дотриманням антимонопольного законодавства на ринку;

• реєстрація випусків (емісій) фінансових активів, контроль за дотриманням емітентами порядку реєстрації випуску та продажу фінансових активів.

Метою утворення та функціонування фінансового ринку є акумулювання та ефективне розміщення заощаджень в економіці, стан якої, своєю чергою, значною мірою зумовлений ефективністю переливу інвестиційних коштів від тих, хто має заощадження, до тих, у кого на цей момент є потреба в капіталі. Чим різно­манітніша з точки зору суб'єктів і розмірів структура заощаджень та можливостей інвестицій, тим більшою є необхідність в існуванні фінансового ринку.

Необхідними передумовами для створення фінансового ринку були:

1) господарська самостійність підприємств;

2) перехід до нової системи організації грошових потоків в економіці;

3) ліквідація державної монополії на використання заощаджень населення;

4) рівноправність всіх учасників фінансового ринку;

5) формування та вдосконалення дворівневої банківської системи;

6) утворення інфраструктури фінансового ринку за рахунок різних фінансо­вих посередників;

7) утворення сучасної технічної бази, що обслуговує функціонування фінансо­вого ринку.

 

2. Структура фінансового ринку.

 

Структуру фінансового ринку можна подати в такий спосіб:

 

Рис. 1.1 Структура фінансового ринку

 

На ринку грошей продаються і купуються грошові кошти на короткий термін. До ринку капіталів належать довготермінові капітали, тобто вкладан­ня коштів на триваліший період часу.

Ринок короткотермінових банківських кредитів (ринок позичкового капіталу) охоплює відносини, що виникають з приводу акумуляції кредит­ними установами грошових коштів підприємств, населення і надання їх у вигляді короткотермінових позик на умовах поверненості.

Ринок короткотермінових фінансових активів має справу з частками капіталу (акціями), облігаціями, що погашаються в короткий час, векселями, заставними та іншими вимогами на реальні активи.

Валютний ринок - це розгалужена система механізмів, функціонування яких покликане забезпечити купівлю і продаж національних грошових одиниць та іноземних валют з метою їх використання для обслуговування міжнародних платежів.

Ринок цінних паперів (фондовий ринок) - це частина (складова) ринку капіталів, на якому купуються і продаються фінансові інструменти - цінні папери.

Ринок середньо- та довготермінових банківських кредитів - це ринок, де відбуваються економічні відносини, пов'язані з забезпеченням середньо- та довготермінових кредитних зобов'язань і часток капіталу акціонерних товариств.

 

3. Державне регулювання фінансового ринку.

 

Державне регулювання фінансового ринку полягає в здійсненні державою комплексних заходів щодо упорядкування, контролю, нагляду за ринком та запобіганні зловживанням і порушенням в цій сфері.

Основними формами державного регулювання фінансового ринку є:

• прийняття актів законодавства з питань діяльності учасників ринку;

• регулювання випуску та обігу фінансових активів;

• регулювання прав і обов'язків учасників ринку;

• створення системи захисту прав інвесторів і контролю за дотриманням цих прав емітентами фінансових активів і особами, які здійснюють професійну діяльність на фінансовому ринку;

• контроль за дотриманням антимонопольного законодавства на ринку;

• реєстрація випусків (емісій) фінансових активів, контроль за дотриманням емітентами порядку реєстрації випуску та продажу фінансових активів.

 

4. Класифікація фінансових ринків.

 

Наявність багатьох типів фінансових ринків пов'язана з існуванням різних підходів до їх класифікації.

Типи фінансових ринків:

1. За умовами передачі фінансових ресурсів в користування:

- ринок позикового капіталу. На цьому ринку ресурси передаються на умовах позики на визначений термін та під відсотки за допомогою боргових цінних паперів або кредитних інструментів;

- ринок акціонерного капіталу. На цьому ринку кошти вкладаються на невизначений термін. При цьому інвестор отримує право на частину прибутку у вигляді дивіденду, право співвласності на активи підприємства і повністю поділяє підприємницькі ризики з іншими акціонерами підприємства.

2. За термінами обігу фінансових активів, що можуть бути в обігу на ринку:

- ринок грошей. На цьому ринку перебувають в обігу фінансові активи,

термін дії яких не перевищує одного року (короткотермінові казначейські зобов'язання, ощадні та депозитні сертифікати, векселі, різні види короткотермінових облігацій тощо);

- ринок капіталів. На цьому ринку надаються середньо- та довготермінові кредити, перебувають в обігу середньо-та довготермінові боргові цінні папери, а також інструменти власності.

3. Залежно від того чи нові фінансові активи пропонуються для продажу, чи емітовані раніше:

- первинний є ринком перших та повторних емісій, на якому здій-нюється початкове розміщення фінансових активів серед інвесторів та початкове вкладення капіталу в різні галузі економіки;

- вторинний на якому мають обіг емітовані раніше фінансові активи.

4. Залежно від місця, де відбувається торгівля фінансовими активами: - - біржовий. Цей ринок пов'язують з поняттям біржі як уособленого

способу організованого ринку. На ньому в більшості випадків відбувається торгівля емітованими раніше фінансовими активами;

- позабіржовий, на якому діють так звані торгово-інформаційні системи.

5. Якщо взяти за ознаку поняття глобальності:

-міжнародні;

- національні;

- ринок резидентів - це ринок фінансових активів, емітованих резидентами на національному ринку;

-ринок нерезидентів - це ринок, на якому нерезиденти емітують фінансові активи відповідно до законодавства певної країни.

6. Враховуючи специфічну структуру та механізми функціонування фінансо­вого ринку:

- ринок цінних паперів;* валютний ринок; * кредитний ринок.

Процес інтеграції фінансових ринків пов'язаний з багатьма процесами, що відбуваються на національних та міжнародних ринках. Найважливішу роль серед них відіграють:

1) розвиток новітніх технологій, що робить високоефективними інформа­ційну інфраструктуру фінансового ринку та систему розрахунків між учасниками ринку;

2) концентрація діяльності учасників ринку в світових фінансових центрах;

3) інституціалізація фінансових ринків, тобто постійне збільшення частки інституційних учасників ринку (інвестиційних, страхових компаній, пенсійних фондів тощо);

4) лібералізація фінансових ринків, тобто створення законодавства, що сприяє проникненню учасників ринку на фінансові ринки різних рівнів і стимулює їх активність.

 

5. Суб’єкти фінансового ринку та їх класифікація.

 

На ринках діють суб'єкти ринку (продавці, посередники, покупці), які беруть участь у торговельних операціях різних специфічних товарів інструментів ринку. Характер (тактика)поведінки суб'єкта на ринку залежить від мети, яку він поставив перед собою (стратегія).

Суб'єктами фінансового ринку є:

- фізичні особи;

- юридичні особи;

- фінансові посередники, які отримують для управління гроші клієнтів і повинні, виконуючи правила й вимоги банківського та інвестиційного менеджменту, одержати дохід у розмірі, що дозволяє задовольнити вимоги клієнтів,, та мати нор­му прибутку, середню для цього виду діяльності.

Суб'єктами фінансового ринку можуть бути: практично кожний індивідуум як фізична особа, що не обмежена законом у правосуб'єктності та дієздатності; групи громадян (партнерів); трудові колективи; юридичні особи усіх форм власності.

Суб'єкти фінансового ринку класифікуються за формою та функціями.

За формою:

- господарчі суб'єкти;

- домашні господарства; держава;

- місцеві органи влади.

За функціями:

- емітенти;

- інвестори;

- інституційні інвестори;

- фінансові посередники;

- інститути інфраструктури ринку тощо.

Юридичні особи:

індивідуально-трудова діяльність; державні підприємства; кооперативи; орендні підприємства; фермерські господарства; колективні господарства; акціонерні товариства; малі підприємства; корпорації; об'єднання; господарські товариства; асоціації; консорціуми; спільні (змішані) підприємства.

Найпоширенішими є три основні форми підприємництва (бізнесу): одноосібне володіння; товариство; корпорації.

6. Домогосподарство як суб’єкт фінансового ринку.

 

Домогосподарство - це економічна одиниця, що скла­дається з одного та більше чоловіків, які ведуть спільне господар­ство, що забезпечує економіку факторами виробництва і викори­стовує зароблені на цьому кошти для поточного споживання то­варів та послуг і заощадження з метою задоволення своїх май­бутніх потреб.

Домогосподарству належить надзвичайно важлива роль у системі ринку фінансових послуг. Воно є одним із його суб'єктів, тому що частина доходу, що не використовується домогосподарством упродовж поточного періоду, перетворюється на заощад­ження і може, за наявності відповідного фінансового механізму, стати потужним джерелом економічного зростання країни.

Сфера фінансів домашніх господарств с складовою части­ною фінансової системи країни. Це грошові фонди, що форму­ються у жителів країни з доходів, отриманих на основі трудової, господарської та інших видів діяльності. Основною метою фінансів цієї сфери є формування дохідної частини загальносімейних бюджетів (бюджетів окремих громадян) і використання цих доходів на цілі поточного споживання і накопичення.

Заощадження населення - це та частина доходу сімейних господарств, що не йде на купівлю товарів і послуг, а також на сплату податків. При цьому кошти, призначені для накопичення, можуть бути інвестовані громадянами в різні види дохідних фінансових інструментів.

Сфера фінансів домашніх господарств забезпечує надход­ження грошових коштів у загальнодержавний і регіональні (місцеві) бюджети у формі податків, зборів та інших обов'язко­вих платежів, а також інвестиції в різні цінні папери (Інші фінан­сові активи), емітовані різними державними органами та окреми­ми підприємствами.

Можна констатувати, що домогосподарство виконує в економіці три основні функції: споживання; постачання факторів виробництва; заощадження.

Найбільш розповсюдженою формою заощаджень є вико­ристання частини доходу для створення накопичень у вигляді готівкових грошей чи вкладів в ощадних банках або для придбання цінних паперів.

Слід відмітити, що .не всі домашні господарства відносять­ся до категорії заощаджуючих. Наприклад, молоді сім'ї витрача­ють набагато більше, ніж заробляють, щоб придбати деякі дорогі товари і послуги, такі, наприклад, як житло і освіта. Ці покупки здійснюються за рахунок позик. Люди похилої о віку, перебуваю­чи на пенсії, теж схильні.витрачати більше коштів, але за рахунок вилучення засобів, Накопичених у результаті здійснених у мину­лому заощаджень. Однак від'ємна величина заощаджень сімей­них господарств такого типу перекривається позитивною, величиною заощаджень сімейних господарств, що складаються із осіб з високими доходами і стабільною кар'єрою.

Якщо домашні господарства в середньому витрачають протягом року менше, ніж заробляють, то підприємства і фірми в середньому щорічно витрачають трохи більше, ніж отримують від продажу своєї продукції. Вони так чинять, бо, крім плати за ресурси, підприємства повинні здійснювати й інвестиції (в основ­ний капітал та у товарно-матеріальні запаси).

 

7. Місцеве та регіональне самоврядування як суб’єкт фінансового ринку.

 

Рефінансування бюджетів місцевих адміністрацій за допо­могою випуску боргових зобов'язань вже близько ста років є нормою фіскальної політики будь-якої країни з розвиненою рин­ковою економікою. У деяких країнах за допомогою ринку цінних паперів вдається повністю обслуговувати бюджетний дефіцит. Сучасна Україна, в якій ринкові відносини тільки формуються, намагається відродити досить розвинений колись спосіб мобі­лізації фінансових ресурсів. Згідно з чинним законодавством Ук­раїни рішення про випуск облігацій приймається органами місце­вого самоврядування.

Можливість одержати значні додаткові фінансові ресурси дія розвитку інфраструктури регіонів через випуск облігацій обу­мовлює, згідно зі світовим досвідом, високі темпи розвитку ринку муніципальних (регіональних) цінних паперів, суб'єктами якого, перш за все, виступають місцеві (регіональні) органи влади.

Світова практика свідчить, що випуск цінних паперів, за­безпечених доходами за інвестиційними проектами, - досить по­ширений механізм залучення необхідних грошових коштів у інфраструктуру регіонів: інституційну, інформаційну, законодав­чу, соціальну, ділову, управлінську.

Муніципальні позики є одним із важливих інструментів фі­нансування критичних суспільних потреб, таких, як розвиток си­стем електро-, водопостачання та каналізації, будівництва жит­ла, розвиток транспортних мереж, будівництво об'єктів освіти, охорони здоров'я тощо. Перерозподіл боргових зобов'язань між різними рівнями управління дозволяє реалізувати регіональні програми, підвищує фінансові можливості місцевого самоврядування та знижує тиск на загальнодержавний бюджет.

Привабливі риси облігаційної форми муніципального за­позичення:

- зниження вартості запозичень (емісія облігацій дозволяє знижувати відсоткові ставки за запозиченими ресурсами, мобілізуючи на внутрішньому фінансовому ринку вільні кошти нерезидентів, фізичних осіб і небанківських установ для покрит­тя дефіцитів і тимчасових касових розривів місцевих бюджетів, фінансування сезонних робіт. Широке коло інвесторів забезпечує можливість запозичення на більш привабливих умовах порівня­но із залученням на ці цілі прямих кредитів комерційних банків);

- відсутність негативних перерозподільних ефектів (на відміну від використання для фінансування бюджетних розрахун­ків банківських векселів, випуск облігацій дає можливість уник­нути негативного впливу ефекту перерозподілу, у результаті яко­го профінансовані за допомогою векселів за номіналом підприємства й організації бюджетної сфери з метою отримання "живих" грошей змушені продавати їх із 15-40% дисконтом кінцевим інвесторам, що негайно погашають векселі за номіна­лом шляхом сплати податків або пред'являють їх до погашення за номіналом після закінчення строку обігу);

- фінансування виробничих проектів (велика надійність і ліквідність муніципальних облігацій дозволяє зробити їх опти­мальним інструментом залучення інвестицій у виробництво. Емісія конвертованих муніципальних облігацій, призначених для фінансування конкретних виробничих проектів, дозволяє забезпечити страхування прямих іноземних інвестицій);

- удосконалення інфраструктури регіональних фінансових ринків (успішне проведення позик відіграє важливу роль у поліп­шенні інвестиційного клімату в регіоні, створює потужний імпульс для розвитку інфраструктури регіональних фондових ринків);

- сприяння міжрегіональному руху капіталів:

- сприяння трансформації заощаджень населення в інвес­тиції (емісія муніципальних облігацій дозволяє вирішити пробле­му трансформації заощаджень населення в інвестиції*).

Серед вад формування вітчизняного ринку муніципальних облігацій:

· неможливість для учасників ринку централізованого доступу до проспектів емісії муніципальних облігацій;

· не доступ­ність для учасників ринку інформації про кількісні результати проведення емісії муніципальних цінних паперів;

нестача науко­вих досліджень, присвячених проблемам розвитку і функціонува­ння ринку муніципальних цінних паперів в Україні і за кордоном.

 

8. Учасники фінансового ринку на ринку позичкових капіталів.

 

На ринку позичкових капіталів основними видами пря­мих учасників фінансових операцій с:

- кредитори. Вони характеризують суб'єктів фінансового ринку, які надають позичку у тим часове користування під певний відсоток. Основною функцією кредиторів є продаж грошових ак­тивів (як власних, гак і залучених) для задоволення, різноманіт­них потреб позикоотримувачів у фінансових ресурсах. Кредито­рами на фінансовому ринку можуть виступати: держава (здійснюючи ці.Іьове кредитування підприємств за рахунок за­гальнодержавного та місцевих бюджетів, а також державних цільових позабюджетних фондів); комерційні банки, які здійсню­ють найбільший обсяг і широкий спектр кредитних операцій; не-банківські кредитно-фінансові установи;

- позичальники. Вони характеризують суб'єктів фінансово­го ринку, які отримують позики від кредиторів під певні гарантії їх повернення і за певну плату у формі відсотка. Основними по­зичальниками грошових активів на фінансовому ринку виступа­ють держава (отримуючи кредити від міжнародних фінансових організацій і банків), комерційні банки (отримуючи кредити на міжбанківському кредитному ринку), підприємства (для задово­лення потреб у грошових активах з метою поповнення оборот­них коштів і формування інвестиційних ресурсів); населення (у формі споживчого фінансового кредиту, який використовується в інвестиційних цілях).

 

9. Учасники фінансового ринку на ринку цінних паперів.

 

На ринку цінних паперів основними видами прямих учас­ників фінансових операцій с:

- емітенти. Вони характеризують суб'єктів фінансового ринку, які залучають необхідні фінансові ресурси за рахунок ви­пуску (емісії) цінних паперів. На фінансовому ринку емітенти ви­ступають виключно в ролі продавця цінних паперів із зобов'язан­ням виконувати всі вимоги, які випливають із умов їх випуску. Емітентами цінних паперів є держава (виконавчі органи держав­ної влади та органи місцевого самоуправління), а також різно­манітні юридичні особи, створені, як правило, у формі акціонер­них товариств. Крім того, на національному фінансовому ринку можуть обертатись цінні папери, емітовані нерезидентами;

- інвестори. Вони характеризують суб'єктів фінансового ринку, які вкладають свої грошові кошти в різноманітні види цінних паперів з метою отримання доходу. Цей дохід формується за рахунок отримання інвесторами відсотків,.дивідендів приро­сту курсової вартості цінних паперів. Інвестори, які здійснюють свою діяльність на фінансовому ринку, класифікуються за таки­ми ознаками: за своїм статусом вони поділяються на індивідуаль­них (окремі підприємства, фізичні особи) й інституціональних інвесторів (представлені різними фінансово-інвестиційними інс­титутами); залежно від цілі інвестування виділяють стратегічних (купують контрольний пакет акцій для..здійснення стратегічного управління підприємством) і портфельних інвесторів (купують окремі види цінних паперів виключно в цілях отримання доходу); за приналежністю до резидентів на національному фінансовому ринку розрізняють вітчизняних та іноземних інвесторів.

 

10. Способи розміщення цінних паперів на фінансовому ринку.

 

Розміщення цінних паперів на ринку може здійснюватися:

1) безпосередньо їх емітентом;

2) через посередників;

3) на аукціонах.

Розміщення цінних паперів на ринку безпосередньо емітен­том (прямий продаж) відбувається дуже рідко і, головним чином, тоді, коли емітент не тільки добре відомий, а й має зв'язки з мож­ливими покупцями. Зокрема, прямий продаж набув поширення на ринку корпоративних облігацій у вигляді їх продажу безпосередньо інституціональним інвесторам без публічного оголошен­ня та відкритої передплати, а також без попередньої купівлі облігацій інвестиційним дилером. Прямий продаж дає мож­ливість корпораціям уникнути витрат, пов'язаних зі складною процедурою публічних випусків та оплатою послуг дилерів, і, крім того, уникнути гласності.

1. Посередники, які беруть участь в операціях у цінними папе­рами, поділяються на брокерів та дилерів. Брокер зводить продавця з покупцем, одержуючи за посередництво комісійні. Дилер купує цін­ні папери від свого імені та за свій рахунок з метою їх перепродажу. У ролі посередників виступають як окремі особи, так і цілі. фірми, інтегруючи у своїй роботі брокерські та дилерські опе­рації, а також комерційні банки.

2. Розміщення цінних паперів може здійснюватися за допо­могою аукціонів. Так, у США федеральні резервні банки реалізу­ють казначейські векселі, облігації на аукціонах. Інвестори пода­ють заявки на купівлю векселів із зазначенням ціни. Спочатку ви­конуються заявки з найвищою ціною, потім наступні, з нижчою ціною і т. д., поки не буде продана-необхідна кількість векселів.

3.

 

11. Роль НБУ та комерційних банків на ринку цінних паперів.

 

Різноманітні операції з цінними паперами здійснюють ко­мерційні банки. Вони виконують роль інвесторів і купують цінні папери для власного портфеля, беруть участь у первинному роз­повсюдженні нововипущених паперів серед покупців, виступа­ють посередниками при перепродажу цінних паперів, виконують операції з цінними паперами за дорученням клієнтів, видають по­зички під цінні папери. У ряді країн - США, Англії, Франції та деяких інших - банківське законодавство обмежує інвестиційну діяльність комерційних банків і забороняє їм використовувати ресурси банку для інвестицій в акції та корпоративні облігації. У цих країнах портфель цінних паперів комерційних банків скла­дається, головним чином, з державних цінних паперів. Проте банки намагаються обминати цю заборону: вони створюють холдинг-компанії, які вкладають капітал в акції-та корпоративні облігації, надають кредити інвестиційним банкам та посередни­кам фондової біржі під заставу цінних паперів тощо.

Важливу роль на ринку цінних паперів та, зокрема, на ринку державних цінних паперів відіграє центральний банк. Разом з Мінфіном та казначейством він вирішує питання про доцільність випуску нових боргових зобов'язань, визначає умови їх обігу. розробляє заходи щодо забезпечення сталого курсу державних цінних паперів.

 

12. Поняття фінансового посередництва. Функції та значення фінансових посередників.

 

Фінансові посередники - це інвестиційні компанії, банки, страхові ком­ин, кредитні спілки, трастові компанії, пенсійні фонди тощо.

Основна функція фінансових посередників - це допомога в передачі коштів від потенційних заощаджував до потенційних інвесторів, і навпаки.

Фінансові посередники утворюють свої власні фонди, беручи кошти в борг у заощаджувачів, за що останнім виплачується відсотковий дохід. Акумулюючи кошти в такий спосіб, вони надають їх під вищі відсотки інвесторам. Іншім між отриманим і виплаченим відсотковим доходом іде на покриття фиг фінансового посередника та його прибуток.

До причин користування послугами фінансових посередників, а не інших суб'єктів ринкових відносин, можна віднести:

1) знижується ризик неповернення позики або ризик неефективних капіталовкладень;

2) знижуються сумарні витрати позичальника на отримання позики за рахунок зменшення моральних і фізичних витрат часу на відшкодування декількох заощаджувачів для отримання відповідної сумарної позики;

3) через фінансових посередників є можливість одержання гарантованого доходу

4) фінансові посередники зменшують вартість здійснення фінансових операцій і це досягається шляхом їх спеціалізації.

Роль фінансових посередників визначена через те, що вони:

- зменшують операційні витрати;

- знижують ризик;

 

13. Ощадні установи як посередники на фінансовому ринку.

 

Ощадні установи контрактного типу залучають довготермінові заощад­ження на контрактній основі. Свої фонди ці установи формують у вигляді періодичних внесків згідно з контрактами. Ці установи - це страхові ком­панії та пенсійні фонди.

Страхові компанії - це фінансові посередники, що здійснюють виплати своїм клієнтам при настанні певних подій, обумовлених в страховому полісі. Власники полісів сплачують страховій компанії премії в обмін на зобов'язання сплатити обумовлені суми в майбутньому при настанні певних подій. Страхові внески використовують для придбання облігацій, акцій, заставних та інших цінних паперів.

Пенсійні фонди забезпечують працівників доходом після виходу на пенсію у формі періодичних виплат. Засновниками пенсійного фонду виступають корпорації, приватні фірми, установи, спілки і фізичні особи. Кошти залучаються до фонду через надходження періодичних внесків як роботодавців, так і працівників. До 90 % активів пенсійних фондів становлять акції та цінні папери з фіксованим доходом, що обумовлюється специфікою діяльності фондів, а саме - необхідністю здійснювати періодичні виплати пенсіонерам протягом тривалого періоду.

 

14. Інвестиційні посередники на фінансовому ринку.

 

До інвестиційних посередників відносять інвестиційні банки, інвестиційні компанії, іпотечні і житлові банки, фінансові компанії взаємні фонди, взаємні фонди грошового ринку.

Інвестиційний банк мобілізує довготерміновий позичковий капітал і передає його позичальникам через випуск та розміщення облігацій або інших боргових зобов'язань.

Інвестиційна компанія - це компанія, яка спеціалізується на інвестиціях в цінні папери інших компаній. Інвестиційна компанія акумулює кошти при­ватних інвесторів шляхом емісії акцій. Вона відрізняється від інвестиційного банку тим, що виражає інтереси індивідуального інвестора.

Іпотечний банк - це банк, що спеціалізується на іпотечних операціях, тобто видає депозитарні і довготермінові кредити під іпотеку, акумулює ресурси за рахунок емісії та розміщення іпотечних облігацій і виконує операції, які пов'язані з оформленням іпотечних позик.

Житловий банк - це банк, який спеціалізується на кредитуванні та фінансуванні житлового будівництва.

Фінансові компанії отримують свої фонди шляхом продажу комерційних паперів та випуску акцій і облігацій. Одержані позики надаються споживачам у вигляді кредитів на придбання дорогих товарів. Вони утворюються при великих виробництвах для стимулювання продажу своїх товарів шляхом надання кредитів покупцям.

Взаємний фонд продає акції багатьом дрібним інвесторам і залучені кошти формує у диверсифікованому портфелі цінних паперів. Існування взаємного фонду дає можливість вкладникам фонду об'єднати кошти та отримати виграш за рахунок зниження питомих витрат на придбання акцій та облігацій великими пакетами.

На фінансовому ринку функціонують взаємні фонди грошового ринку, які є різновидами взаємних фондів, мають їхні ознаки, але їхній спектр операцій дещо розширений. Наприклад, акціонери фонду мають право виписувати чеки з певним обмеженням на їх суми. Залучені кошти інвесторів потім вкладаються в середньотермінові цінні папери. Отримані відсотки виплачуються акціонерам фонду.

 

15. Функції банківських установ як фінансових посередників.

 

В Україні найпоширенішими фінансовими посередниками є банки. Вони виконують функції, пов`язані з організацією розрахунків і платіжного обороту. Беручи участь в інвестиційному процесі, банки обслуговують рух коштів, які належать інвесторам-клієнтам і призначені для інвестування. Одна з інвестиційних функцій банків – мобілізація заощаджень населення і спрямування їх на інвестування через ринок цінних паперів. Важливою також є функція вкладення в інвестиційні проекти власних і залучених ресурсів.

 

 

16. Значення парабанківської системи на фінансовому ринку.

 

До складу парабанківської системи відносять:

• спеціалізовані кредитно-фінансові інститути, які орієнтуються на об-слуговування певних типів клієнтури;

• поштово-ощадні установи - це особливи