Тема 8. Кредит у ринковій економіці

Методичні вказівки

Під час вивчання цієї теми слід звернути увагу на обґрунтування і визначення двох концепції теорії кредиту – натуралістична і капіталоутворююча.

Основоположниками натуралістичної теорії кредиту були англійські економісти А.Сміт (1723-1790) і Д.Рікардо (1772-1823). Найважливіші положення натуралістичної теорії кредиту:

• об’єкт кредиту – натуральні блага (матеріальні цінності), а не гроші;

• кредит – спосіб перерозподілу існуючих у певному суспільстві цінностей, тому що це рух натуральних речовин;

• банки – це посередники, які не відіграють ролі у створенні кредиту;

• відсутня роль кредиту в сприянні розширеного капіталістичного відтворення;

• відсутнє з’ясування різниці між позичковим і реальним капіталом, позичковий капітал розглядається лише як відображення нагромадження реального капіталу.

Таким чином, представники натуралістичної теорії розглядали кредит як засіб перерозподілу матеріальних цінностей у натуральній формі, не визначаючи ролі банків у створенні кредиту. Проте слід зазначити заслугу представників натуралістичної теорії в обґрунтуванні ряду положень щодо кредиту:

- кредит сам по собі не може створювати реального капіталу, який виникає тільки в процесі виробництва;

- кредит залежить від прибутку, не створює реального капіталу.

Основоположниками капіталоутворюючої теорії кредиту були англійські економісти Дж.Ло (1671-1729), Г.Маклеод (друга половина ХІХ століття), австрійський економіст Й.Шумпетер та німецький економіст А.Ган (ХХ століття).

Основні положення капіталоутворюючої теорії кредиту:

кредит може створювати багатства і капітал, з ним ототожнюються гроші;

- банки не посередники, вони відіграють роль у створенні кредиту і капіталу;

- кредит і банки вирішальні фактори розвитку виробництва, здатні запобігти економічним кризам, інфляції, забезпечити процвітання суспільства.

Кредит – від латинського creditum – позичка, credo – вірю.

Позичковий капітал – це капітал, що віддається власником у позичку і забезпечує надходження прибутку у вигляді процента.

За висновками ряду науковців [3, 4] позичковий капітал це:

• капітал – власник. Особливість полягає в тому, що він передається в тимчасове користування промисловому або торговому капіталу і повертається після закінчення терміну позички;

• капітал як товар. Об’єктом купівлі-продажу є гроші, не як товар, а як капітал;

• капітал з особливою формою руху. Гроші віддаються в позику для того, щоб після закінчення терміну вони були повернуті з відсотками;

• це капітал, який має специфічну форму відчуження. Не продається з переданням права власності, а надається в позику – тобто відчужується від власника лише на певний термін і за умови повернення з позичковим процентом.

Прибуток, одержаний від позичкового капіталу, поділяється на:

• процент, що отримується позичковим кредитором;

• підприємницький прибуток, що привласнюється позичальником.

Для виникнення реальних кредитних відносин потрібні наступні умови:

1) наявність об’єктів кредиту – грошових чи матеріальних цінностей, щодо яких може укладатися кредитна угода;

2) наявність суб’єктів (учасників) кредитної угоди – кредитора і позичальника;

Кредитор (лат. кreditor – позикодавець) – один з учасників стосунків, котрий надає кредит і має право вимагати від боржника сплату боргу.

Кредитором може бути держава, банк, підприємство, громадянин.

Позичальник – одержувач позики; сторона в кредитній угоді, від якої інша сторона (кредитор) має право вимагати повернення грошей (майна) і сплати процента. Позичальником може бути держава, юридична особа, громадянин..

3) наявність збігу інтересів кредитора і позичальника.

Сутність кредиту як економічної категорії проявляється в його функціях. Найбільш дискусійним в теорії кредиту є питання про функції кредиту. Ознайомлення та критичний аналіз багатьох літературних джерел дали підстави для визначення наступних функцій:

• перерозподільна - полягає в тому, що тимчасово вільні кошти юридичних та фізичних осіб передаються в тимчасове користування підприємств і населення для задоволення їхніх виробничих чи особистих потреб. При реалізації цієї функції кредиту перерозподіляються як грошові кошти, так і товарні ресурси;

• емісійна – здійснення емісії грошей як платіжних засобів методом кредитної експансії (розширення кредиту) та кредитної рестрикції (звуження кредиту), що регулює кількість грошей в обігу;

• стимулювальна – ефективне використання позики з боку позичальника, щоб на зароблені кошти не тільки повернути кредит, але й одержати прибуток;

• контрольна – здійснення взаємного контролю кредитора і позичальника за цільовим використанням кредиту і поверненням позички.

Усі функції кредиту взаємопов’язані, тільки їх взаємодія може забезпечити якісні і стійкі кредитні відносини.

Питання про форми та види кредиту в економічній науці є дискусійним. Це випливає з різних підходів щодо розуміння критеріїв, принципів та ознак визначення видів кредиту.

Виді кредиту можливо класифікувати наступним чином:

• комерційний кредит;

• банківський кредит;

• державний кредит;

• споживчий кредит;

• іпотечний кредит;

• лізинговий кредит;

• міжнародний кредит.

Комерційний кредит – це товарна форма кредиту, це відносини між продавцями (постачальниками) і покупцями, коли останні одержують товари чи послуги з відстрочкою платежу.

Такі відносини перерозподілу матеріальних ресурсів між двома суб’єктами господарської діяльності може оформлюватись борговим зобов’язанням – векселем. З метою прискорення реалізації товарів, які є у достатній кількості в торговельній мережі, відбувається продаж товарів тривалого користування в кредит (з розстрочкою платежу) такий кредит називається споживчим.

Отже, суб’єктами комерційного кредиту є:

• підприємство-постачальник (кредитор), яке надає відстрочку платежу за товар;

• підприємство – покупець (позичальник), яке надає кредитору вексель як боргове свідоцтво і зобов’язання платежу.

Комерційний кредит може також оформлятися договором між кредитором і позичальником.

Об’єктом комерційного кредиту можуть бути реалізовані товари, послуги, виконанні роботи, щодо яких постачальник (кредитор)надає відстрочку платежу.

Мета комерційного кредиту – прискорення реалізації товарів, послуг, виконання робіт, коли у покупця тимчасово відсутні кошти.

Комерційний кредит має економічні межі, які обумовлюються фінансовим станом його суб’єктів.

Здійснення сплати (погашення) по комерційному кредиту здійснюється:

• шляхом сплати позичальником за векселем;

• передачею векселя іншій юридичній особі (згідно чинним законодавством);

• переоформленням комерційного (споживчого) на банківський.

З комерційним кредитом пов’язані специфічні відносини, які можуть виникати (згідно чинного законодавства) між податковими організаціями і підприємствами-платниками податків. Такий кредит називається податковим кредитом.

Він розглядається як одна із податкових пільг (термінова відстрочка сплати податку) і дає можливість суб’єктам господарювання спрямувати тимчасово вільні кошти на розвиток виробництва.

Банківський кредит – це кредит, коли однією із сторін кредитної угоди є банк.

Кредитні відносини, які виникають у випадку банківського кредиту поділяються на дві групи:

- Кредити, які отримує сам банк для формування своїх ресурсів (формує за рахунок залучених вкладів і депозитів, позики, випуску облігацій і векселів, міжбанківських кредитів; вкладає у кредити, цінні папери, нерухоме майно, іноземну валюту).

- Кредити, які банк надає своїм клієнтам.

Кредитний портфель – сукупність кредитів, наданих банком на певну дату.

Ознайомлення з багатьма науковими працями надає можливість виділити три групи принципів банківського кредитування.

І. Загальноекономічні принципи кредитування:

• від повідність ринковим відносинам – наявність конкуренції, суперництва комерційних банків за клієнта, забезпечення максимально можливої вигоди (прибутку);

• раціональність та ефективність – економічність використання позики як з позиції інтересів банку, так і з позицій позичальників;

• комплексність – врахування всіх можливих чинників, що впливають на кредитні операції;

• розвитку – використання нових, раціональних методів кредитування, оперативна зміна методів кредитування.

ІІ. Особливі принципи кредитування:

• поверненість – кредит має бути повернений позичальником банкові;

• забезпеченість – недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальника;

• строковість – повернення позички у визначений в кредитному договорі строк;

• платність – повернення позички з відповідною оплатою за його користування;

• цільове спрямування – передбачає вкладення позичкових коштів на конкретні цілі, обумовлені кредитною угодою.

ІІІ. Часткові, одиничні принципи кредитування або правила кредитування у конкретних умовах роботи комерційного банку:

• структурування, систематизація, програмування, амортизація, стандартизація способів і прийомів проведення банківських операцій.

Розглянемо суть окремих видів банківського кредиту.

Кредит в основний капітал – позика на технічне переозброєння, реконструкцію і розширення діючих підприємств, будівництво нових підприємств, у тому числі шляхом проведення самим банком лізингових операцій.

Кредит в оборотний капітал – позика на придбання предметів праці - сировини, матеріалів, палива, тари тощо, на покриття витрат виробництва та обігу, на покриття дефіциту коштів для розрахунків.

Кредит на споживчі потреби – позика на індивідуальне і кооперативне житлове будівництво на придбання житла, будівництво житлових будинків, гаражів для легкових автомобілів, на невідкладні потреби населення тощо.

Забезпеченням кредиту може бути нерухоме та рухоме майно, цінні папери, гарантія чи поручительство третьої особи, страховий поліс, передавання на користь банку дебіторської заборгованості позичальника тощо. Зокрема, до забезпечених кредитів відносять іпотечні кредити, які надаються під заставу нерухомого майна. Незабезпеченні кредити банки надають рідко, переважно досить надійним постійним клієнтам. Такі кредити можуть також надаватися в обмежених нормативами актами розмірах інсайдерам – особам, тісно пов’язаним з банком певними інтересами.

Стандартні кредити надаються позичальникам, що раніше своєчасно розраховувалися з банком за позичками і процентами та мають належну фінансову стійкість, яка забезпечить погашення кредиту в майбутньому. До інших належить бланкові кредити та кредити, надані клієнтам з нестійким фінансовим становищем або які допускали прострочені платежі банкові в минулому.

Одноразові – кредити видаються на підставі документів, які позичальник подає банку для розгляду щоразу, коли в нього виникає потреба в позичці. Зокрема, банки у такий спосіб надають кредити клієнтам, поточні рахунки яких перебувають в іншому банку.

Перманенті позички – переважно надаються клієнтам, які мають постійні кредитні відносини з банком. У цьому разі з позичкового рахунку оплачується розрахункові документи (платіжні доручення, платіжні вимоги-доручення, чеки, тощо) в межах установленого кредитним договором ліміту кредитування без погодження з банком розміру кожної позички і без оформлення її спеціальними документами.

Гарантійні кредити - надаються тоді, коли банк взяв на себе договірні зобов’язання надати клієнту в разі потреби позичку протягом певного періоду у визначеному розмірі. Такий кредит може бути обумовлений конкретною датою або настанням певної причини, яка викликає потребу в кредиті (наприклад, відсутність у клієнта власних коштів для оплати за гарантованим акредитивом).

Кредити з одноразовим поверненням – позика, коли заборгованість за кредитом погашається у визначений у кредитній угоді день або достроково на вимогу банку чи за бажанням самого позичальника.

Кредит з погашенням у розстрочку - тобто окремими платежами протягом установленого кредитним договором терміну (наприклад, кредити на капітальні вкладення) або у міру надходження виручки від реалізації продукції на позичковий рахунок після завершення кожного циклу кругообігу капіталу.

Кредити з регресією платежів – позика, коли кредити були видані під гарантію, поручительство чи інше боргове зобов’язання третьої особи.

У двосторонньому кредиті беруть участь банк і позичальник.

За консорціумного кредиту для кредитування клієнта з метою зменшення ризику чи неможливості надання кредиту одним банком (за недостатності кредитних ресурсів або необхідності дотримання економічних нормативів, установлених центральним банком) створюється банківський консорціум. При цьому один банк виступає в ролі банку-менеджера, який укладає з позичальником кредитну угоду й надає, а також стягує заборгованість за позичкою і процентами та розподіляє їх між членами консорціуму.

Револьверний кредит – це кредит, який автоматично поновлюється в межах обумовленого кредитним договором розміру.

Контокорентний кредит – банк відкриває клієнту контокорентний рахунок, з якого здійснюються усі платежі клієнта, в тому числі за рахунок кредиту в межах установленого ліміту, та зараховуються усі надходження клієнту, в тому числі в рахунок погашення кредиту. Це зручно як клієнтові, так і банку. Перший має можливість безперебійно і без оформлення спеціальних документів отримувати кредит саме на ту суму, яка йому потрібна, а значить, не переплачувати проценти. Для банку спрощується процес кредитування. Банк і клієнт у будь-який момент бачать, чи є на рахунку вільні кошти, чи числиться заборгованість за позичкою. Через технічні причини українськими банками контокорентні рахунки не відкриваються.

Овердрафт – вважають різновидом контокоренту. Окрім поточного рахунку, у разі потреби банк відкриває клієнтові позичковий рахунок, з якого оплачуються розрахункові документи. Розмір кредиту обмежується лімітом, величина якого і строк користування кредитом за овердрафтом визначаються кредитним договором.

Строкові – це кредити, строк погашення яких ще не настав.

До запитання – видаються банком на невизначений термін. Погашаються вони в міру появи для цього можливостей у клієнта. Але позичальник має погасити такі кредити за першою вимогою банку.

Відстрочені – (пролонговані) – є кредити, погашення яких на прохання клієнта банк переніс на пізніший термін;

Прострочені – вважаються кредити, які на погашені клієнтом у передбачений договором термін.

Державний кредит – залучення державою тимчасово вільних коштів юридичних і фізичних осіб у розпорядження відповідних органів державної влади для використання їх на фінансування державних витрат.

За дефіцитного бюджету для фінансування державних витрат виникає необхідність мобілізації грошових коштів (позичкових коштів). Державні позики класифікуються за певними ознаками.

До інструментів державної позики відносять: облігації, векселі, сертифікати.

Найпоширенішим видом державних цінних паперів є облігації державних позик. Випускаються облігації внутрішніх і зовнішніх державних і місцевих позик.

Споживчий кредит – кредит, що надається банком, підприємством чи організацією фізичній особі для придбання предметів особистого споживання переважно тривалого користування (житла, транспортних засобів, меблів, теле - та радіоапаратури, іншої побутової техніки).

Товарний споживчий кредит пов’язаний із продажем товарів тривалого користування в кредит (з розстрочкою платежу).

Грошовий споживчий кредит – це надання банківськими або небанківськими кредитними установами позик фізичним особам на задоволення їхніх споживчих потреб

Іпотечний кредит – довгострокова позика під заставу нерухомого майна – землі, виробничих або житлових будівель. Її надають переважно спеціалізовані іпотечні банки

Лізинговий кредит - стосунки між юридичними особами, що виникають унаслідок оренди майна і супроводжуються укладанням лізингової угоди

Міжнародний кредит – кредит, що надається державою, банком, іншою юридичною або фізичною особою однієї країни іншій країні, а також банкові, юридичній або фізичній особі іншої країни на певний термін на умовах повернення та оплати процентів

Також вивчаючи цю тему, необхідно розглянути поняття кредитного процесу. Кредитний процес – рух банківського кредиту як послідовний перебіг його організаційних стадій (етапів). У теорії і практиці кредитування виокремлюють, як правило, сім основних стадій:

І. Розгляд заявки на отримання кредиту.

ІІ. Аналіз фінансового стану (кредитоспроможності) клієнтів.

ІІІ. Розробка умов позики; підготовка та укладання кредитного договору.

ІV. Визначення порядку забезпечення кредиту, гарантій повернення позики.

V. Процедура надання позики.

VІ. Процедура погашення позики

VІІ. Контроль за кредитною операцією.

Банки мають право самостійно встановлювати рівень процентної ставки за міжбанківськими кредитами залежно від попиту та пропозиції на міжбанківському ринку та рівня облікової ставки Національного банку України.

Суть процента як економічної категорії полягає в тім, що він становить частину прибутку, котру позичальник сплачує за взятий у кредит грошовий капітал.

За призначенням позичковий процент, з одного боку, відображає ефективність використання позичкового капіталу, з іншого – він має забезпечити доходи банку, компенсувати його витрати.

Процентні ставки бувають:

• постійні (фіксовані), які не змінюються протягом усього періоду кредитування;

• змінні (плаваючі), які змінюються в процесі кредитування. Щоб запобігти втратам (зменшити ризик), банки, особливо в період інфляції, користуються змінними процентними ставками за кредит, періодично їх переглядаючи.

Оцінка зміни вартості грошей в часі (дисконтування або нарощування) може здійснюватися за простими (для короткострокових) або складними (для довгострокових) процентами.

Якщо ставки відсотків застосовуються до початкової суми протягом всього періоду – це простий процент. Складний процент – це сума, що нараховується до вартості з нарахованими в попередньому періоді відсотками.

Сума простого процента в процесі нарощування визначається за формулою:

I=P*n*i,

де: І – сума процента за період в цілому;

Р - первісна вартість грошових засобів;

n - кількість періодів, за якими відбувається кожна процентна виплата;

і – процентна ставка у вигляді десяткового дробу.

Майбутня вартість вкладу за простими процентними визначається за формулою:

S=P+I= P (1+in),

З цієї формули виводиться розрахунок первісної вартості вкладу за простими процентами:

P= ,

Майбутня вартість вкладу за складними процентами визначається за формулою:

S=P* ,

З цієї формули виводиться розрахунок первісної вартості вкладу за складними відсотками:

P = S/(1+ì)ⁿ

Відсотковий платіж за користування кредитом банку може здійснюватись у помісячному та поденному режимах:

- у помісячному режимі:

I_м= ,

- поденному режимі:

I_д= ,

де:

n_д, (n_м) – термін користування грошима у днях, місяцях;

365 – кількість днів у році,

12 – кількість місяців у році;

I _д I _м – розмір плати за користування коштами у поденному та помісячному режимах.

Реальна майбутня вартість вкладу з урахуванням індексу інфляції

S_Р= ,

де:

Sр- реальна майбутня вартість вкладу.

 

Розмір процентної ставки на макрорівні залежить від:

а) попиту та пропозиції, які склалися на кредитному ринку. Зрозуміло, що підвищений попит на кредити має наслідки підвищення процентної ставки. Проте у разі конкурентної боротьби кредитних установ за розширення ринків банківських послуг це правило не завжди спрацьовує. Банки не можуть необмежено підвищувати розмір процентної ставки, бо втратять клієнтів. Помірні процентні ставки залучатимуть більшу кількість клієнтів та збільшуватимуть конкурентні можливості. Через міжбанківську конкуренцію процентні ставки усереднюються;

б)стабільності грошового ринку в країні. Чим вищий темп інфляції, тими дорожчою має бут плата за кредит, оскільки збільшується ризик банку;

в) рівня облікової ставки центрального банку. Комерційні банки самі встановлюють розміри процентних ставок і визначають їх у кредитному договорі, укладеному з позичальниками. Як правило, за основу беруть облікову ставку центрального банку з додачею “маржі”.

Маржа (переклад з фр.- край) різниця між процентною ставкою за наданий банком кредит і ставкою, яку банк сам сплачує за залучені (куплені) ресурси.

Розмір маржі для банків, як правило, не регламентується, хоч у певних випадках центральний банк може це зробити (наприклад, на кредити, що надаються комерційними банками за рахунок ресурсів центрального банку).

Розмір процентної ставки на мікрорівні залежить від:

а) мети кредиту. Кредити, які надаються торгово-посередницьким фірмам, що будують свій бізнес за принципом купівлі–продажу, повинні бути найдорожчими, оскільки прибуток від цього виду діяльності має спекулятивний характер, а операції – підвищений рівень ризику; кредити ж які надаються виробничим підприємствам повинні бути найдешевшими;

б) розміру кредиту. Як правило, розмір кредитної ставки за великі кредити буває нижчим, ніж за користування дрібними кредитами, оскільки витрати, пов’язані з кредитною послугою, не залежать від розміру кредиту, а тому, надаючи великі кредити, банки несуть відносно менші витрати. Крім того, великі кредити надаються надійним позичальникам, ймовірність банкрутства котрих, як правило, є нижчою;

в) терміну користування кредитом. Чим триваліший термі, тим вища процентна ставка за кредит, оскільки існує більший ризик втрат від неповернення кредиту чи знецінення позичених коштів у наслідок інфляції, завжди притаманній ринковій економіці;

г) рівня ризику. Надаючи позики, комерційні банки мають справу з двома основними видами ризику – кредитним і процентним. Кредитний ризик пов’язаний із втратами від неповернення основної суми боргу у зв’язку з можливим банкрутством позичальника, а процентний – із втратами від несплати процентів за користування позикою. Позики з вищим рівнем ризику надаються під вищий процент, щоб компенсувати кредитну можливість збитків від ризикового розміщення коштів.

 

Плани семінарських занять

 

1. Необхідність кредиту. Загальні передумови формування кре­дитних відносин.

2. Суть кредиту як форми руху вартості на зворотній основі. По­зичковий капітал і кредит.

3. Стадії та закономірності руху кредиту. Об'єкти, суб'єкти та типи кредитних відносин.

4. Форми кредиту. Комерційний кредит.

5. Банківський кредит.

6. Споживчий кредит.

7. Державний кредит.

8. Міжнародний кредит.

9. Види кредиту. Принципи банківського кредитування.

10. Поняття економічних меж кредиту, види, причини і наслідки їх порушення. Кредитні відносини та інфляція.

11. Процент за кредит: суть, види, економічні межі руху та факто­ри зміни ставки процента.

12. Функції кредиту та їх класифікація. Роль кредиту в розвитку економіки.

13. Розвиток кредитних відносин у перехідній економіці України.

Рекомендована література

1. Гроші та кредит / Авт. кол. під кер. М. І. Савлука — К.: КНЕУ 2006.

2. Деньги, Ікредит, банки / Авт. колл. под рук. Г. Й. Кравцовой. — Минск: Меркованне, 1994. — Гл.5,6.

3. Лаврушин О. Й. Кредит как стоимостная категория. — М., 1990,

4. Поляков В. П., Московина Л. А. Основы денежного обращения и кредита. — М.: Инфра, 1996.

5. Жуков Е. Ф. Общая теория денег и кредита. — М.: Банки и биржи, 1995.

 

Термінологічний словник

Банківський кредит –вид кредиту, що надається банками підприємствам, домашнім господарствам і державам.

Банківський процент – процент, установлений як плата за здійснювані банком операції.

Бланковий кредит – кредит, який видається без забезпечення – лише під зобов’язання повернути кредит.

Відстрочені – (пролонговані) кредити – кредити, погашення яких на прохання клієнта банк переніс на пізніший термін;

Вільний резерв – це сукупність грошових коштів комерційного банку, які в даний момент є в розпорядженні банку і можуть бути використані ним для активних операцій.

Гарантійні кредити – надаються тоді, коли банк взяв на себе договірні зобов’язання надати клієнту в разі потреби позичку протягом певного періоду у визначеному розмірі.

Дебіторська заборгованість – сума заборгованостей підприємству (організації) від юридичних або фізичних осіб (дебіторів) на певну дату.

Депозит банківський – грошові кошти фізичних і юридичних осіб або цінні папери, які передані на зберігання до банку за відпо­відну плату.

Державний кредит –вид кредиту, при якому одним з суб’єктів кредитних відносин виступає держава.

Джерела формування позичкового капіталу – грошові кошти, що тимчасово вивільнились у процесі кругообігу промислового капіталу, грошові капітали рантьє (осіб, що живуть на проценти від передання свого капіталу в позичку), доходи і заощадження населення, акумульовані кредитною системою, тимчасово вільні кошти бюджету та громадських організацій, емітовані пасиви.

Довгостроковий кредит –кредит, що охоплює позики, які надаються на строк понад 3 роки і призначені для формування основних фондів.

До запитання – видаються банком на невизначений термін. Погашаються вони в міру появи для цього можливостей у клієнта. Але позичальник має погасити такі кредити за першою вимогою банку.

Економічні межі кредиту –границя відносин з приводу передачі вартості у тимчасове використання.

Елементи кредитних відносин – суб’єкти кредиту (кредитор і позичальник) та об’єкт кредиту (позичена цінність).

Емісійна функція кредиту –у сучасній економіці гроші виникають унаслідок банківського кредитування. Нестача платіжних засобів у економіці також може покриватись за рахунок розширення комерційного кредиту.

Забезпечення кредиту –матеріальні й нематеріальні активи, які в разі неповернення кредиту кредитор може використати для компенсації своїх збитків.

Залучені кошти банку – сукупність коштів, які акумулюються банком на різних рахунках клієнтів у вигляді депозитів, або це при­дбані на грошовому ринку міжбанківські кредити чи централізовані ресурси.

Застава – спосіб забезпечення зобов’язань, за яким кредитор (заставодержатель) має право у випадку невиконання боржником забезпеченого заставою зобов’язання отримати задоволення із вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Іпотека (від грецького hipotheke – застава) – застава нерухомого майна (будівель, землі) для отримання в банку чи інших фінансових організаціях довготермінового (іпотечного) кредиту.

Іпотечний кредит економічні відносини, що виникають з приводу надання кредиту під заставу нерухомого майна.

Комерційний кредит –вид кредиту, що надається продавцем покупцеві у вигляді відстрочення платежу за реалізовані товари і послуги.

Контрольно - стимулювальна функція кредиту – використання кредиту передбачає контроль з боку кредитора над використанням коштів позичальником.

Контокорентний кредит – банк відкриває клієнту контокорентний рахунок, з якого здійснюються усі платежі клієнта, в тому числі за рахунок кредиту в межах установленого ліміту, та зараховуються усі надходження клієнту, в тому числі в рахунок погашення кредиту.

Короткостроковий кредит –кредит, що надається для задоволення короткострокових (до 1 року потреб позичальника, які виникають у зв’язку з витратами виробництва й обігу та не забезпечується надходженням коштів і відповідному періоді.

Кредит – економічні відносини між юридичними та фізичними особами, а також державами з приводу отримання позики в грошовій або товарній формі на засадах поверненості, строковості, платності.

Кредити з одноразовим поверненням – позика, коли заборгованість за кредитом погашається у визначений у кредитній угоді день або достроково на вимогу банку чи за бажанням самого позичальника.

Кредит з погашенням у розстрочку – тобто окремими платежами протягом установленого кредитним договором терміну (наприклад, кредити на капітальні вкладення) або у міру надходження виручки від реалізації продукції на позичковий рахунок після завершення кожного циклу кругообігу капіталу.

Кредити з регресією платежів – позика, коли кредити були видані під гарантію, поручительство чи інше боргове зобов’язання третьої особи.

Кредитні відносини – вартісні нееквівалентні відносини, що виникають між кредитором і позичальником з приводу надання позички. Вони проявляються в момент отримання позички, користування нею та погашення боргу і процентів.

Кредитна експансія – комплекс заходів, спрямованих на розширення банківського кредитування.

Кредитна історія – сукупність інформації про юридичну або фізичну особу, що її ідентифікує, відомостей про виконання нею зобов’язань за кредитними право чинами, іншої відкритої інформації відповідно до чинного законодавства.

Кредитна картка – іменний грошовий документ, що видається банком власнику поточного рахунку і дає йому можливість оплати­ти через ЕОМ свої покупки і погасити борги переказом грошей по рахунку без використання готівки.

Кредитна операція – угода про надання кредиту, що супроводжується відповідними записами в балансах кредитора і позичальника.

Кредитний портфель – сукупність кредитів, наданих банком на певну дату.

Кредитна система – сукупність установ, які реалізують кре­дитні відносини у конкретній державі.

Кредитна спілка – громадська організація, головною метою якої є фінансовий та соціальний захист її членів шляхом залучення їх особистих заощаджень для взаємного кредитування.

Кредитний ризик –ризик несплати позичальником основного боргу і відсотків за користування кредитом.

Кредитна угода (договір) – юридичний документ, у якому фіксуються умови кредиту: обсяг кредиту, термін користування ним, контроль за використанням кредиту, величина і порядок сплати позичкового процента, порядок погашення кредиту, відповідальність сторін за порушення умов угоди тощо.

Кредитні гроші – неповноцінні знаки вартості, які виникають і функціонують у обігу на основі кредитних стосунків.

Кредитор – суб’єкт кредитних відносин, який надає кредит іншому суб’єкту господарської діяльності у тимчасове користування.

Кредиторська заборгованість – тимчасово залучені підприємством (організацією) кошти, які підлягають сплаті відповідним юридичними або фізичними особами (кредиторам).

Кредитоспроможність –спроможність суб’єкта повернути кредит у випадку його надання.

Кредити безнадійні - прострочені від 60 до 180 днів незабезпечені кредити і недостатньо забезпечені кредити, простро­чені понад 180 днів.

Кредити небезпечні - прострочені від 30 до 60 днів незабезпечені кредити; прострочені від 60 до 180 днів недостатньо забезпечені кредити, а також прострочені понад 180 днів за­безпечені кредити.

Кредити нестандартні - кредити, пролонговані більш ніж 2 рази або із загальним строком пролонгації понад 6 місяців; про­строчені до 60 днів і забезпечені кредити, а також простро­чені до 30 днів недостатньо забезпечені кредити.

Кредити стандартні - кредити, незалежні від виду забезпечен­ня, строк погашення яких не настав; кредити, за якими своє­часно і в повному обсязі погашається основний борг, вклю­чаючи кредити, пролонговані в установленому порядку, але не більше двох разів, із загальним строком пролонгації не більше 6 місяців.

Кредити сумнівні - прострочені до 30 днів незабезпечені кре­дити; прострочені від 30 до 60 днів недостатньо забезпечені кредити, а також прострочені від 60 до 180 днів забезпечені кредити.

Купівельна спроможність – “сила” валюти, що виражається як сума товарів та послуг, які можна придбати на дану грошову одиницю.

Лихварський кредит – економічні відносини, що виникають за умови порушення рівноваги між кредитором і боржником та переваги на боці кредитора.

Лізинг (від анл. leasinq, від lease – здавати в оренду, в найм; орендувати, наймати) – довготермінова оренда машин, обладнання, споруд виробничого призначення; є способом фінансування інвестицій і активізації збуту

Лізинговий кредит –економічні відносини між юридичними особами, що виникають у випадку оренди майна і супроводжується укладанням лізингової угоди.

Міжнародний кредит – вид кредиту, що обслуговує рух позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин.

Норма процента – співвідношення доходу на позичковий капітал з сумою наданої позики.

Обліковий процент – процент, установлений як плата за кре­дити, що надаються центральним банком комерційним банкам.

Овердрафт – вважають різновидом контокоренту. Окрім поточного рахунку, у разі потреби банк відкриває клієнтові позичковий рахунок, з якого оплачуються розрахункові документи. Розмір кредиту обмежується лімітом, величина якого і строк користування кредитом за овердрафтом визначаються кредитним договором.

Одноразові – кредити видаються на підставі документів, які позичальник подає банку для розгляду щоразу, коли в нього виникає потреба в позичці. Зокрема, банки у такий спосіб надають кредити клієнтам, поточні рахунки яких перебувають в іншому банку.

Перманенті позички – переважно надаються клієнтам, які мають постійні кредитні відносини з банком.