Порядок і умови укладення шлюбу.

 

Відповідно до ст. 21 СК України шлюб - це сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану.

Для повної характеристики шлюбу як юридичної категорії слід докладно розглянути його ознаки:

· захист з боку держави (регулюється правовими нормами),

обов’язковість встановленої державою форми (юридичні наслідки породжує лише шлюб, зареєстрований в офіційному порядку. Проте згідно ст. 21 СК релігійний обряд шлюбу є підставою для виникнення у жінки та чоловіка прав та обов'язків подружжя у тому разі, коли релігійний обряд шлюбу відбувся до створення або відновлення державних органів реєстрації актів цивільного стану)

· добровільність (укладається виключно за взаємною згодою чоловіка і жінки, не допускається будь-який примус чи вплив на волю осіб, які укладають шлюб),

· моногамність (одношлюбність; в Україні не допускається багатожонство),

· рівноправність (чоловік і жінка рівні в шлюбі),

· довічність (укладається безстроково і може бути припинений за життя подружжя лише шляхом розірвання у встановленому законом порядку).

Важливим питанням є умови укладення шлюбу, до яких належать: взаємна згода осіб, які одружуються, та досягнення ними шлюбного віку. В Україні встановлено шлюбний вік - 18 років. За заявою особи, яка досягла 16 років, рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам. На практиці такими причинами можуть бути вагітність жінки, народження дитини, фактичне складення шлюбних стосунків чи інші підстави, які будуть визнані поважними. Різниця у віці осіб, які одружуються не має значення; не обмежується законодавцем і максимальний вік, в якому можна укласти шлюб.

Не дозволяється укладення шлюбу з особою, яка визнана недієздатною, а також з особою, яка з інших причин не усвідомлювала значення своїх дій чи не могла керувати ними.

Закон встановлює певні обмеження й щодо можливості укласти шлюб між особами, які перебувають у родинних (сімейних) стосунках. Так не можуть бути у шлюбі між собою: особи, які є родичами прямої лінії споріднення; рідні повнорідні, неповнорідні) брат і сестра; двоюрідні брат та сестра, рідна тітка, дядько та племінник, племінниця; усиновлювач та усиновлена ним дитина. Поряд з цим, рішенням суду може бути надане право на шлюб між рідною дитиною усиновлювача та усиновленою ним дитиною, а також між дітьми, які були усиновлені ним. Порушення вимог закону щодо перешкод до укладення шлюбу призводить до недійсності такого шлюбу.

Державна реєстрація шлюбу (ст. 27-37 СК). Особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, вважаються зарученими. Заручини, як такі, ще не створюють обов’язку укласти шлюб. Як чоловік, так і жінка, які подали таку заяву, вправі відмовитися від його укладення до моменту реєстрації. Однак, особа, яка відмовилася від шлюбу, зобов’язана відшкодувати другій стороні затрати, що були понесені останньою у зв’язку з приготуванням до реєстрації шлюбу та весілля. Проте, якщо відмова від шлюбу була викликана протиправною, аморальною поведінкою нареченої, нареченого, прихованням обставин, що мають для того, хто відмовився від шлюбу, істотне значення (важка хвороба, наявність дитини, судимість тощо), то такі витрати не підлягають відшкодуванню.

Також наречені зобов’язані попередити один одного про стан свого здоров’я. Приховання таких відомостей може бути підставою для визнання шлюбу недійсним.

Шлюб реєструється після закінчення одного місяця від дня подання заяви у приміщенні державного органу реєстрації актів цивільного стану. За наявності поважних причин керівник державного органу реєстрації актів цивільного стану може дозволити реєстрацію до закінчення цього строку. А в разі вагітності нареченої, народження нею дитини, а також, якщо є безпосередня загроза для життя нареченої або нареченого, шлюб реєструється у день подання заяви.

За законом обов’язковою є особиста присутність нареченої та нареченого в момент реєстрації їхнього шлюбу. Зареєструвати шлюб через представника не можливо. Шлюб, зареєстрований у відсутності особи (осіб), вважається неукладеним.

Державна реєстрація засвідчується Свідоцтвом про шлюб, яке видається подружжю в день реєстрації шлюбу.

Недійсність шлюбу (ст. 38-48 СК). До підстав визнання шлюбу недійсним чинне законодавство відносить такі обставини:

а) недосягнення особою, яка уклала шлюб, шлюбного віку (ст. 22 СК); б) відсутність добровільної згоди чоловіка та жінки, які уклали шлюб (ст. 24 СК);

в) укладання шлюбу з особою, яка в судовому порядку визнана недієздатною (ст. 24 СК);

г) реєстрація шлюбу з особою, яка не усвідомлювала значення своїх дій або не могла керувати ними (ст. 24 СК);

ґ) перебування особи (осіб), які уклали шлюб, в іншому нерозірваному шлюбі (ст. 25 СК);

д) укладання шлюбу між близькими родичами (ст. 26 СК);

є) укладання шлюбу між усиновителем і усиновленою ним дитиною (ст. 26 СК);

ж) приховання тяжкої хвороби, а також хвороби, небезпечної для іншого подружжя чи їхніх нащадків (ст. ЗО СК);

з) укладання шлюбу жінкою та чоловіком або одним із них без наміру створення сім'ї та набуття прав та обов'язків подружжя.

 

 

Права і обов’язки подружжя.

Шлюб є підставою виникнення подружніх відносин особистого та майнового характеру, змістом якого є взаємні права та обов’язки.

До особистих немайнових прав (ст. 49-56 СК) належать право:

- на материнство, батьківство (небажання чоловіка чи дружини мати дитину або нездатність до народження дитини може бути причиною для розірвання шлюбу)

- зміну дошлюбного прізвища,

- повагу до своєї особистості,

- на особисту свободу,

- спільне вирішення питань життя сім’ї

- обов’язок піклування про членів сім’ї.

Майновими є права та обов’язки жінки та чоловіка щодо володіння, користування та розпорядження спільним майном, а також щодо взаємного утримання.

В майні подружжя виділяють їх загальне майно, яке належить їм обом на праві спільної (сумісної) власності, та особисте – належить кожному з них окремо, є особистою приватною власністю одного з них.

Згідно нового Сімейного кодексу України особистою приватною власністю дружини або чоловіка є майно:

- набуте кожним до шлюбу;

- подароване одному з них або успадковане за час шлюбу;

- набуте одним з них за кошти, які належали йому особисто;

- житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду",

- земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України;

- речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя;

- премії, нагороди, які один з них одержав за особисті заслуги;

- кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала одному з них, а також як відшкодування завданої моральної шкоди;

- страхові суми, одержані одним з них за обов’язковим або добровільним особистим страхуванням. Якщо річ, що належить одному з подружжя, плодоносить, дає приплід або доход (дивіденди), то він і є власником цих плодів, приплоду або доходу (дивідендів).

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності (ст. 60-74 СК), незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Об’єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи одержані одним із подружжя і внесені до сімейного бюджету або внесені на його особистий рахунок у банківську (кредитну) установу, та все інше майно.

Всі питання, пов’язані з таким майном, в тому числі розпорядження ним, вони вирішують за взаємною згодою. При укладенні договорів одним з подружжя вважається, що він діє зі згоди другого. Якщо такий договір підлягає нотаріальному посвідченню та або державній реєстрації, то необхідно подати заяву про згоду іншого подружжя письмово і нотаріально посвідчити.

У разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Тобто, кожному з них належить ½ частина майна.

Суд при вирішенні спору про поділ майна може відступити від принципу рівності часток подружжя, якщо для цього є поважні причини. Зокрема, якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім’ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім’ї. Частка одного з них може бути збільшена і в тому разі, якщо з ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син або дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Якщо жінка та чоловік проживають однією сім’єю, але шлюб між ними не зареєстровано, то майно, набуте ними за час спільного проживання, також належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо письмовим договором між ними вони не встановили для себе інших правил.

Дружина та чоловік зобов’язані матеріально підтримувати одне одного. (ст. 75-91 СК). Той з подружжя, який досяг пенсійного віку або є інвалідом І, ІІ чи ІІІ групи, тобто є непрацездатним, та потребує матеріальної допомоги, має право на утримання (аліменти), якщо другий з подружжя може його надавати.

Якщо ж один із подружжя негідно поводився у шлюбних відносинах, або став непрацездатним у зв’язку із вчиненням ним умисного злочину, що встановлено судом, то він не має права на утримання.

Дружина також має право на утримання від чоловіка під час вагітності, а якщо вона проживає з дитиною, - до досягнення дитиною трьох років. Якщо дитина має вади фізичного або психічного розвитку, дружина, з якою проживає дитина, має право одержувати утримання від чоловіка до досягнення дитиною шести років. При цьому не має значення її матеріальний стан, та чи працює вона. Однак, враховується можливість чоловіка надавати матеріальну допомогу. Аналогічне право на аліменти має чоловік, якщо він проживає з такою дитиною.

Право на утримання має також той з подружжя, що проживає з дитиною-інвалідом, яка не може обходитися без постійного стороннього догляду, і опікується нею. Це право триває протягом всього часу проживання з дитиною-інвалідом та опікування нею і не залежить від матеріального стану того з батьків, з ким вона проживає. Однак, реалізувати його можливо тільки за умови, що другий з подружжя спроможний надавати матеріальну допомогу.

Утримання може надаватися у натуральній або грошовій формі. Аліменти можуть стягуватися за рішенням суду. Вони присуджуються від дня подання позовної заяви.

Подружжя, а також особи, шлюб між якими було розірвано, мають право укласти договір про припинення права на утримання замість набуття права власності на житловий будинок, квартиру чи інше нерухоме майно або одержання одноразової грошової виплати.

 

 

Шлюбний договір.

Особливу увагу слід приділити такому нововведенню Сімейного кодексу 2002 р., як шлюбний договір (ст. 92-103 СК), який можуть укладати як особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, так і подружжя. На укладення шлюбного договору до реєстрації шлюбу, якщо його стороною є неповнолітня особа, потрібна письмова згода її батьків або піклувальника, засвідчена нотаріусом.

У шлюбному договорі подружжя врегульовують майнові відносини, визначають майнові права та обов’язки їх як подружжя та як батьків. Такий договір не може регулювати особисті немайнові відносини подружжя, або такі ж відносини між ними та дітьми.

Шлюбний договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується. Він набирає чинності у день реєстрації шлюбу, або у день його нотаріального посвідчення. У ньому може бути визначене майно, яке дружина або чоловік передають для використання на спільні потреби сім’ї, а також правовий режим майна, подарованого подружжю у зв’язку з реєстрацією шлюбу.

Сторони вправі у шлюбному договорі: домовитися про те, що майно, набуте ними за час шлюбу, буде спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них; встановити можливий порядок поділу майна, у тому числі і у разі розірвання шлюбу; передбачити використання належного їм обом або одному з них майна для забезпечення потреб їхніх дітей, а також інших осіб; встановити порядок користування житловим приміщенням, що належить одному з них; домовитися про надання утримання одному з подружжя незалежно від непрацездатності та потреби у матеріальній допомозі тощо. Вони вправі включити до договору будь-які інші умови про майно, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства.

Подружжя можуть вносити зміни до шлюбного договору, які повинні оформлятися нотаріально посвідченою угодою. На вимогу одного з подружжя шлюбний договір може бути розірваний судом з підстав, що мають істотне значення, зокрема, у разі неможливості його виконання.

 

Припинення шлюбу.

 

Ст. 104 -120 СК

Підставами припинення шлюбу є:

1. смерть одного з подружжя або оголошення його померлим. У таких випадках інший з подружжя може укладати новий шлюб, не порушуючи питання про розірвання попереднього шлюбу, оскільки той припинився (його вже не існує).

2. розірвання шлюбу.

За життя подружжя шлюб може бути розірваний лише шляхом розлучення за заявою одного з подружжя або їх обох у встановленому законом порядку: судом або органами реєстрації актів цивільного стану.

Розірвання шлюбу відбувається:

1) Подружжя, які мають дітей та взаємно бажають розірвати шлюб, повинні подати заяву про розірвання шлюбу до суду. Разом із заявою вони можуть подати письмовий договір про те, з ким із них будуть проживати діти, яку участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той з батьків, хто буде проживати окремо, а також про умови здійснення ним права на особисте виховання дитини. Договір між подружжям про розмір аліментів, які будуть надаватися дитині, має бути посвідчений нотаріусом. У разі невиконання цього договору аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка, що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей, суд розриває шлюб. Таке рішення суд постановляє після закінчення одного місяця від дня подання заяви. До закінчення цього строку дружина і чоловік мають право відкликати заяву про розірвання шлюбу (ст. 109 СК).

2) Якщо бажання розірвати шлюб є лише в одного з подружжя, а інший не згоден, чи просто ухиляється від подання заяви, то перший з них вправі пред’явити до суду позов про розірвання шлюбу (ст. 110 СК).

Позов про розірвання шлюбу не може бути пред’явлений протягом вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини, крім випадків, коли один з подружжя вчинив протиправну поведінку, яка містить ознаки злочину, щодо другого з подружжя або дитини або якщо батьківство зачатої дитини визнане іншою особою.

Суд з’ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітніх дітей, дітей-інвалідів та інші обставини життя подружжя, вживає заходів до їх примирення. Якщо ж буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення, то суд постановляє рішення про розірвання шлюбу.

Шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу. Розірвання шлюбу, здійснене за рішенням суду, має бути зареєстроване в державному органі реєстрації актів цивільного стану за заявою колишньої дружини або чоловіка.

3) Подружжя, які не мають дітей, вправі подати заяву про розірвання шлюбу до державного органу реєстрації актів цивільного стану. Після закінчення одного місяця від дня подання такої заяви, якщо вона не була відкликана, цей орган виносить постанову про розірвання шлюбу.

4) Державний орган реєстрації актів цивільного стану може розірвати шлюб і за заявою одного з подружжя, якщо другий з подружжя визнаний безвісно відсутнім або визнаний недієздатним.

Орган РАЦС розриває шлюб незалежно від наявності між подружжям майнового спору. Шлюб припиняється у такому випадку в день винесення цим органом відповідної постанови. Розірвання шлюбу засвідчується Свідоцтвом про розірвання шлюбу, яке видається кожному із колишнього подружжя.

Жінка та чоловік, шлюб між якими було розірвано, якщо жоден з них не був після цього у повторному шлюбі, мають право подати до суду заяву про поновлення їхнього шлюбу. Якщо суд виносить рішення про поновлення шлюбу, державний орган РАЦС видає нове Свідоцтво про шлюб, у якому день реєстрації шлюбу, за вибором подружжя, може бути визначений днем першої його реєстрації або днем набрання чинності рішенням суду про поновлення шлюбу.

У разі неможливості чи небажання дружини або чоловіка проживати спільно, за заявою обох з подружжя або позовом одного з них суд може постановити рішення про встановлення для них режиму окремого проживання. Це тягне за собою певні наслідки: майно, набуте в майбутньому дружиною та чоловіком, не вважається набутим у шлюбі; дитина, народжена дружиною після спливу десяти місяців, не вважається такою, що походить від її чоловіка. Поряд з цим, встановлення режиму окремого проживання не припиняє інших прав та обов’язків подружжя, що встановлені законом чи шлюбним договором.