Поняття сім’ї. Предмет і джерела сімейного права.

Поняття сім’ї. Предмет і джерела сімейного права.

 

Сім’я відіграє важливу роль у вихованні дитини, становленні особистості, функціонуванні суспільства. Розуміння поняття сім’ї на кожному етапі розвитку суспільних відносин зазнавало змін.

Так в племінний період шлюбні стосунки виникали без врахування ступеня спорідненості; допускалися шлюби між батьками і дітьми, братами і сестрами; плем'я функціонувало як неподільне кільце без сім'ї, шлюбу і т.п. понять. З розвитком суспільства дедалі ширшали поняття спорідненості, родинності та відповідно звужувалося коло осіб, між якими були заборонені шлюбні стосунки.

Стосовно визначення сім'ї в юридичному значенні, то у новому Сімейному кодексі воно відсутнє, у ст. З лише зазначається, що сім'я є первинним та основним осередком суспільства. У ст. З СК дається також визначення складу сім'ї, до якої належать особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. За положеннями цього кодексу сім’я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. Права члена сім’ї має й одинока особа. Право на створення сім’ї має особа, яка досягла шлюбного віку. Сім’ю може створити особа, яка народила дитину, незалежно від віку.

Сім'я в соціологічному значенні є поняттям ширшим порівняно з юридичним її значенням. Це обумовлено тим, що правові норми регламентують лише окремі, визначені в сімейному законодавстві, питання діяльності сім'ї, її створення і припинення як вже об'єктивно існуючого явища. Тобто правові норми встановлюють юридичні факти, які є підставами для виникнення, зміни і припинення сімейних правовідносин. Правові норми регламентують не всі аспекти життя та відносин, що складаються в сім'ї, а лише ті, на які держава може впливати шляхом встановлення обов'язкових правил поведінки.

Сімейний кодекс встановлює наступний перелік суб'єктів сімейних правовідносин: 1) подружжя; 2) батьки, діти, усиновлювачі, усиновлені; 3) баба, дід, прабаба, прадід, онуки, правнуки; 4) рідні брати, рідні сестри; мачуха, вітчим, падчерка, пасинок.

При цьому всі інші родичі (двоюрідні брати та сестри, тітки, дядьки, племінники, племінниці та ін.) не є учасниками сімейних правовідносин за винятками, встановленими законом. Наприклад, у разі перебування у них на вихованні дитини на цих суб'єктів покладається обов'язок щодо надання дитині матеріальної допомоги у випадках, передбачених ст. 269 СК.

Суб’єктами сімейних правовідносин є лише фізичні особи. Окремі елементи їх правоздатності в сімейному праві виникають не з моменту народження, а з досягнення певного віку (право на шлюб виникає в особи з 18 р.).натомість до досягнення повноліття дитина може вчиняти певні юридично значимі дії самостійно, без згоди батьків чи інших законних представників (напр.., з 7 років давати згоду на зміну свого прізвища у разі зміни прізвища обома батьками, з 10 років давати згоду на визначення свого місця проживання).

Окрім того, сімейні права (майнові та особисті немайнові) є невідчужуваними(їх не можна продати, подарувати, заповісти).

Отже, сімейне право – це система правових норм, спрямованих на врегулювання особистих немайнових та майнових відносин між подружжям, батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими, опікунами, піклувальниками та підопічними, патронатними вихователями та їх вихованцями, інших сімейних відносин між членами сім’ї та родичами.

Джерелами СП є СК 2002 року (колись - Кодекс про шлюб та сім’ю), ЗУ «Про охорону дитинства», Закон України «Про попередження насильства в сім’ї», Положення про прийомну сім’ю, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2002 р. №565, правила реєстрації актів цивільного стану, затв. Наказом МЮУ від 03.09.2002 року

СК складається з Загальної та Особливої частини. Загальна частина містить норми, які стосуються усіх сімейних правовідносин, зокрема, що визначають засади та джерела їх правого регулювання, коло учасників, підстави застосування до сімейних відносин цивільного законодавства, а також аналогії закону чи аналогії права, порядок реалізації сімейних прав, обов’язків та механізм їх захисту. Особлива частина включає інститути, наприклад, шлюбу, материнства (батьківства), правого режиму майна подружжя, батьків та дітей, аліментів, форм виховання дітей, що залишились без батьківської опіки та ін.

Вперше в сімейному законодавстві задекларовано можливість вирішення окремих питань, керуючись звичаями. Запроваджено такі унікальні правові інститути як заручини та сепарація, що відображає національні традиції, моральні та релігійні засади функціонування укр. суспільства.

 

Права і обов’язки подружжя.

Шлюб є підставою виникнення подружніх відносин особистого та майнового характеру, змістом якого є взаємні права та обов’язки.

До особистих немайнових прав (ст. 49-56 СК) належать право:

- на материнство, батьківство (небажання чоловіка чи дружини мати дитину або нездатність до народження дитини може бути причиною для розірвання шлюбу)

- зміну дошлюбного прізвища,

- повагу до своєї особистості,

- на особисту свободу,

- спільне вирішення питань життя сім’ї

- обов’язок піклування про членів сім’ї.

Майновими є права та обов’язки жінки та чоловіка щодо володіння, користування та розпорядження спільним майном, а також щодо взаємного утримання.

В майні подружжя виділяють їх загальне майно, яке належить їм обом на праві спільної (сумісної) власності, та особисте – належить кожному з них окремо, є особистою приватною власністю одного з них.

Згідно нового Сімейного кодексу України особистою приватною власністю дружини або чоловіка є майно:

- набуте кожним до шлюбу;

- подароване одному з них або успадковане за час шлюбу;

- набуте одним з них за кошти, які належали йому особисто;

- житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду",

- земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України;

- речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя;

- премії, нагороди, які один з них одержав за особисті заслуги;

- кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала одному з них, а також як відшкодування завданої моральної шкоди;

- страхові суми, одержані одним з них за обов’язковим або добровільним особистим страхуванням. Якщо річ, що належить одному з подружжя, плодоносить, дає приплід або доход (дивіденди), то він і є власником цих плодів, приплоду або доходу (дивідендів).

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності (ст. 60-74 СК), незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Об’єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи одержані одним із подружжя і внесені до сімейного бюджету або внесені на його особистий рахунок у банківську (кредитну) установу, та все інше майно.

Всі питання, пов’язані з таким майном, в тому числі розпорядження ним, вони вирішують за взаємною згодою. При укладенні договорів одним з подружжя вважається, що він діє зі згоди другого. Якщо такий договір підлягає нотаріальному посвідченню та або державній реєстрації, то необхідно подати заяву про згоду іншого подружжя письмово і нотаріально посвідчити.

У разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Тобто, кожному з них належить ½ частина майна.

Суд при вирішенні спору про поділ майна може відступити від принципу рівності часток подружжя, якщо для цього є поважні причини. Зокрема, якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім’ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім’ї. Частка одного з них може бути збільшена і в тому разі, якщо з ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син або дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Якщо жінка та чоловік проживають однією сім’єю, але шлюб між ними не зареєстровано, то майно, набуте ними за час спільного проживання, також належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо письмовим договором між ними вони не встановили для себе інших правил.

Дружина та чоловік зобов’язані матеріально підтримувати одне одного. (ст. 75-91 СК). Той з подружжя, який досяг пенсійного віку або є інвалідом І, ІІ чи ІІІ групи, тобто є непрацездатним, та потребує матеріальної допомоги, має право на утримання (аліменти), якщо другий з подружжя може його надавати.

Якщо ж один із подружжя негідно поводився у шлюбних відносинах, або став непрацездатним у зв’язку із вчиненням ним умисного злочину, що встановлено судом, то він не має права на утримання.

Дружина також має право на утримання від чоловіка під час вагітності, а якщо вона проживає з дитиною, - до досягнення дитиною трьох років. Якщо дитина має вади фізичного або психічного розвитку, дружина, з якою проживає дитина, має право одержувати утримання від чоловіка до досягнення дитиною шести років. При цьому не має значення її матеріальний стан, та чи працює вона. Однак, враховується можливість чоловіка надавати матеріальну допомогу. Аналогічне право на аліменти має чоловік, якщо він проживає з такою дитиною.

Право на утримання має також той з подружжя, що проживає з дитиною-інвалідом, яка не може обходитися без постійного стороннього догляду, і опікується нею. Це право триває протягом всього часу проживання з дитиною-інвалідом та опікування нею і не залежить від матеріального стану того з батьків, з ким вона проживає. Однак, реалізувати його можливо тільки за умови, що другий з подружжя спроможний надавати матеріальну допомогу.

Утримання може надаватися у натуральній або грошовій формі. Аліменти можуть стягуватися за рішенням суду. Вони присуджуються від дня подання позовної заяви.

Подружжя, а також особи, шлюб між якими було розірвано, мають право укласти договір про припинення права на утримання замість набуття права власності на житловий будинок, квартиру чи інше нерухоме майно або одержання одноразової грошової виплати.

 

 

Шлюбний договір.

Особливу увагу слід приділити такому нововведенню Сімейного кодексу 2002 р., як шлюбний договір (ст. 92-103 СК), який можуть укладати як особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, так і подружжя. На укладення шлюбного договору до реєстрації шлюбу, якщо його стороною є неповнолітня особа, потрібна письмова згода її батьків або піклувальника, засвідчена нотаріусом.

У шлюбному договорі подружжя врегульовують майнові відносини, визначають майнові права та обов’язки їх як подружжя та як батьків. Такий договір не може регулювати особисті немайнові відносини подружжя, або такі ж відносини між ними та дітьми.

Шлюбний договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується. Він набирає чинності у день реєстрації шлюбу, або у день його нотаріального посвідчення. У ньому може бути визначене майно, яке дружина або чоловік передають для використання на спільні потреби сім’ї, а також правовий режим майна, подарованого подружжю у зв’язку з реєстрацією шлюбу.

Сторони вправі у шлюбному договорі: домовитися про те, що майно, набуте ними за час шлюбу, буде спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них; встановити можливий порядок поділу майна, у тому числі і у разі розірвання шлюбу; передбачити використання належного їм обом або одному з них майна для забезпечення потреб їхніх дітей, а також інших осіб; встановити порядок користування житловим приміщенням, що належить одному з них; домовитися про надання утримання одному з подружжя незалежно від непрацездатності та потреби у матеріальній допомозі тощо. Вони вправі включити до договору будь-які інші умови про майно, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства.

Подружжя можуть вносити зміни до шлюбного договору, які повинні оформлятися нотаріально посвідченою угодою. На вимогу одного з подружжя шлюбний договір може бути розірваний судом з підстав, що мають істотне значення, зокрема, у разі неможливості його виконання.

 

Припинення шлюбу.

 

Ст. 104 -120 СК

Підставами припинення шлюбу є:

1. смерть одного з подружжя або оголошення його померлим. У таких випадках інший з подружжя може укладати новий шлюб, не порушуючи питання про розірвання попереднього шлюбу, оскільки той припинився (його вже не існує).

2. розірвання шлюбу.

За життя подружжя шлюб може бути розірваний лише шляхом розлучення за заявою одного з подружжя або їх обох у встановленому законом порядку: судом або органами реєстрації актів цивільного стану.

Розірвання шлюбу відбувається:

1) Подружжя, які мають дітей та взаємно бажають розірвати шлюб, повинні подати заяву про розірвання шлюбу до суду. Разом із заявою вони можуть подати письмовий договір про те, з ким із них будуть проживати діти, яку участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той з батьків, хто буде проживати окремо, а також про умови здійснення ним права на особисте виховання дитини. Договір між подружжям про розмір аліментів, які будуть надаватися дитині, має бути посвідчений нотаріусом. У разі невиконання цього договору аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка, що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей, суд розриває шлюб. Таке рішення суд постановляє після закінчення одного місяця від дня подання заяви. До закінчення цього строку дружина і чоловік мають право відкликати заяву про розірвання шлюбу (ст. 109 СК).

2) Якщо бажання розірвати шлюб є лише в одного з подружжя, а інший не згоден, чи просто ухиляється від подання заяви, то перший з них вправі пред’явити до суду позов про розірвання шлюбу (ст. 110 СК).

Позов про розірвання шлюбу не може бути пред’явлений протягом вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини, крім випадків, коли один з подружжя вчинив протиправну поведінку, яка містить ознаки злочину, щодо другого з подружжя або дитини або якщо батьківство зачатої дитини визнане іншою особою.

Суд з’ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітніх дітей, дітей-інвалідів та інші обставини життя подружжя, вживає заходів до їх примирення. Якщо ж буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення, то суд постановляє рішення про розірвання шлюбу.

Шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу. Розірвання шлюбу, здійснене за рішенням суду, має бути зареєстроване в державному органі реєстрації актів цивільного стану за заявою колишньої дружини або чоловіка.

3) Подружжя, які не мають дітей, вправі подати заяву про розірвання шлюбу до державного органу реєстрації актів цивільного стану. Після закінчення одного місяця від дня подання такої заяви, якщо вона не була відкликана, цей орган виносить постанову про розірвання шлюбу.

4) Державний орган реєстрації актів цивільного стану може розірвати шлюб і за заявою одного з подружжя, якщо другий з подружжя визнаний безвісно відсутнім або визнаний недієздатним.

Орган РАЦС розриває шлюб незалежно від наявності між подружжям майнового спору. Шлюб припиняється у такому випадку в день винесення цим органом відповідної постанови. Розірвання шлюбу засвідчується Свідоцтвом про розірвання шлюбу, яке видається кожному із колишнього подружжя.

Жінка та чоловік, шлюб між якими було розірвано, якщо жоден з них не був після цього у повторному шлюбі, мають право подати до суду заяву про поновлення їхнього шлюбу. Якщо суд виносить рішення про поновлення шлюбу, державний орган РАЦС видає нове Свідоцтво про шлюб, у якому день реєстрації шлюбу, за вибором подружжя, може бути визначений днем першої його реєстрації або днем набрання чинності рішенням суду про поновлення шлюбу.

У разі неможливості чи небажання дружини або чоловіка проживати спільно, за заявою обох з подружжя або позовом одного з них суд може постановити рішення про встановлення для них режиму окремого проживання. Це тягне за собою певні наслідки: майно, набуте в майбутньому дружиною та чоловіком, не вважається набутим у шлюбі; дитина, народжена дружиною після спливу десяти місяців, не вважається такою, що походить від її чоловіка. Поряд з цим, встановлення режиму окремого проживання не припиняє інших прав та обов’язків подружжя, що встановлені законом чи шлюбним договором.

 

 

Патронат над дітьми

Патронатом у сімейному праві називається передача за договором дитини, яка є сиротою або з інших причин позбавлена батьківського піклування, на виховання у сім'ю іншої особи (патронажного вихователя) до досягнення дитиною повноліття.

За договором про патронат над дітьми орган опіки і піклування передає дитину, яка є сиротою або з інших причин позбавлена батьківського піклування, як правило, з врахуванням згоди самої дитини, патронатному вихователю за плату, а патронатний вихователь зобов'язується виховувати і утримувати дитину у своїй сім'ї, захищати її права та інтереси як опікун або піклувальник без спеціальних на те повноважень.

Згідно зі ст. 255 СК України основними обов'язками патронатного вихователя є:

1) Забезпечення дитини житлом, харчуванням тощо. При перевірці виконання цього обов'язку необхідно виходити із загальних правил забезпечення житлом громадян (особи різної статі старше 9 років не повинні проживати в одній кімнаті). Одягом і харчуванням діти повинні бути забезпечені принаймні не гірше, ніж вони були б забезпечені в дитячих будинках чи інших державних закладах подібного типу;

2) Створення дитині умов для навчання, фізичного та духовного розвитку. Ці умови повинні відповідати вимогам Закону України "Про охорону дитинства";

3) Захист дитини, її прав та інтересів так само як опікун або піклувальник без спеціальних на те повноважень.

 

Прийомна сім'я

1. Прийомна сім'я - сім'я, яка добровільно взяла на виховання та спільне проживання від одного до чотирьох дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

Прийомні батьки - подружжя або особа, яка не перебуває у шлюбі, які взяли для спільного проживання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

2. Прийомні батьки несуть обов'язки по вихованню та розвитку дітей, передбачені статтею 150 цього Кодексу.

3. Прийомними батьками не можуть бути особи:

1) визнані в установленому порядку недієздатними або обмежено дієздатними;

2) позбавлені батьківських прав, якщо ці права не були поновлені;

3) звільнені від повноважень опікуна, піклувальника в разі невиконання покладених на них обов'язків;

4) поведінка та інтереси яких суперечать інтересам прийомної дитини;

5) які за станом здоров'я не можуть виконувати обов'язки щодо виховання дітей;

6) які проживають на спільній житловій площі з членами сім'ї, які мають розлади здоров'я, що можуть негативно вплинути на здоров'я прийомної дитини.

4. Прийомні батьки є законними представниками прийомних дітей і діють без спеціальних на те повноважень як опікуни або піклувальники.

Стаття 256³. Прийомні діти

1. Прийомні діти - діти-сироти і діти, позбавлені батьківського піклування, влаштовані на виховання та спільне проживання до прийомної сім'ї.

2. На влаштування дитини-сироти і дитини, позбавленої батьківського піклування, до прийомної сім'ї потрібна згода дитини, якщо вона досягла такого віку та рівня розвитку, що може її висловити.

Згода дитини на її влаштування до прийомної сім'ї з'ясовується службовою особою закладу, в якому вона перебуває, у присутності прийомних батьків і представника органу опіки та піклування, про що складається відповідний документ.

3. Прийомні діти проживають і виховуються у прийомній сім'ї до досягнення 18-річного віку, а в разі навчання у професійно-технічних, вищих навчальних закладах I - IV рівнів акредитації - до його закінчення.

4. За прийомними дітьми зберігається право на аліменти, пенсію, інші соціальні виплати, а також на відшкодування шкоди у зв'язку з втратою годувальника, які вони мали до влаштування до прийомної сім'ї.

5. Прийомні діти мають право підтримувати особисті контакти з батьками та іншими родичами, крім випадків, коли це може завдати шкоди їхньому життю, здоров'ю та моральному вихованню.

Стаття 256⁴. Створення прийомної сім'ї

1. Рішення про створення прийомної сім'ї приймається районною, районною в містах Києві та Севастополі державними адміністраціями, виконавчим комітетом міської (міст республіканського Автономної Республіки Крим і міст обласного значення) ради в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

2. Між прийомними батьками та органом, який прийняв рішення про створення прийомної сім'ї, на основі типового договору укладається договір про влаштування дітей до прийомної сім'ї.

3. Орган, який прийняв рішення про створення прийомної сім'ї, зобов'язаний контролювати виконання прийомними батьками своїх обов'язків щодо виховання та утримання дітей.

Поняття сім’ї. Предмет і джерела сімейного права.

 

Сім’я відіграє важливу роль у вихованні дитини, становленні особистості, функціонуванні суспільства. Розуміння поняття сім’ї на кожному етапі розвитку суспільних відносин зазнавало змін.

Так в племінний період шлюбні стосунки виникали без врахування ступеня спорідненості; допускалися шлюби між батьками і дітьми, братами і сестрами; плем'я функціонувало як неподільне кільце без сім'ї, шлюбу і т.п. понять. З розвитком суспільства дедалі ширшали поняття спорідненості, родинності та відповідно звужувалося коло осіб, між якими були заборонені шлюбні стосунки.

Стосовно визначення сім'ї в юридичному значенні, то у новому Сімейному кодексі воно відсутнє, у ст. З лише зазначається, що сім'я є первинним та основним осередком суспільства. У ст. З СК дається також визначення складу сім'ї, до якої належать особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. За положеннями цього кодексу сім’я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. Права члена сім’ї має й одинока особа. Право на створення сім’ї має особа, яка досягла шлюбного віку. Сім’ю може створити особа, яка народила дитину, незалежно від віку.

Сім'я в соціологічному значенні є поняттям ширшим порівняно з юридичним її значенням. Це обумовлено тим, що правові норми регламентують лише окремі, визначені в сімейному законодавстві, питання діяльності сім'ї, її створення і припинення як вже об'єктивно існуючого явища. Тобто правові норми встановлюють юридичні факти, які є підставами для виникнення, зміни і припинення сімейних правовідносин. Правові норми регламентують не всі аспекти життя та відносин, що складаються в сім'ї, а лише ті, на які держава може впливати шляхом встановлення обов'язкових правил поведінки.

Сімейний кодекс встановлює наступний перелік суб'єктів сімейних правовідносин: 1) подружжя; 2) батьки, діти, усиновлювачі, усиновлені; 3) баба, дід, прабаба, прадід, онуки, правнуки; 4) рідні брати, рідні сестри; мачуха, вітчим, падчерка, пасинок.

При цьому всі інші родичі (двоюрідні брати та сестри, тітки, дядьки, племінники, племінниці та ін.) не є учасниками сімейних правовідносин за винятками, встановленими законом. Наприклад, у разі перебування у них на вихованні дитини на цих суб'єктів покладається обов'язок щодо надання дитині матеріальної допомоги у випадках, передбачених ст. 269 СК.

Суб’єктами сімейних правовідносин є лише фізичні особи. Окремі елементи їх правоздатності в сімейному праві виникають не з моменту народження, а з досягнення певного віку (право на шлюб виникає в особи з 18 р.).натомість до досягнення повноліття дитина може вчиняти певні юридично значимі дії самостійно, без згоди батьків чи інших законних представників (напр.., з 7 років давати згоду на зміну свого прізвища у разі зміни прізвища обома батьками, з 10 років давати згоду на визначення свого місця проживання).

Окрім того, сімейні права (майнові та особисті немайнові) є невідчужуваними(їх не можна продати, подарувати, заповісти).

Отже, сімейне право – це система правових норм, спрямованих на врегулювання особистих немайнових та майнових відносин між подружжям, батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими, опікунами, піклувальниками та підопічними, патронатними вихователями та їх вихованцями, інших сімейних відносин між членами сім’ї та родичами.

Джерелами СП є СК 2002 року (колись - Кодекс про шлюб та сім’ю), ЗУ «Про охорону дитинства», Закон України «Про попередження насильства в сім’ї», Положення про прийомну сім’ю, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2002 р. №565, правила реєстрації актів цивільного стану, затв. Наказом МЮУ від 03.09.2002 року

СК складається з Загальної та Особливої частини. Загальна частина містить норми, які стосуються усіх сімейних правовідносин, зокрема, що визначають засади та джерела їх правого регулювання, коло учасників, підстави застосування до сімейних відносин цивільного законодавства, а також аналогії закону чи аналогії права, порядок реалізації сімейних прав, обов’язків та механізм їх захисту. Особлива частина включає інститути, наприклад, шлюбу, материнства (батьківства), правого режиму майна подружжя, батьків та дітей, аліментів, форм виховання дітей, що залишились без батьківської опіки та ін.

Вперше в сімейному законодавстві задекларовано можливість вирішення окремих питань, керуючись звичаями. Запроваджено такі унікальні правові інститути як заручини та сепарація, що відображає національні традиції, моральні та релігійні засади функціонування укр. суспільства.