Стратегії i техніки структурної школи.

Стратегія включає 7 послідовних технік:

1) приєднання i адаптація;

2) робота з інтеракціями;

3) постановка діагнозу;

4) виявлення i видозміна інтеракцій;

5) пробудова меж;

6) зміна рівноваги (зсув рівноваги);

7) боротьба з непродуктивними припущеннями (атрибуція – припущення).

Перша фаза –лікування(1-3 пункти), друга ─ фаза корекції. Без чіткого планування і виконання перших трьох пунктів, корекція не дасть результатів. Ці прийоми складають першу обов’язкову фазу терапії. Початок планування цієї фази має бути ще до зустрічі з сім’єю. Під час телефонної розмови про запис на консультацію треба задати ряд запитань: в чому полягає проблема, хто ініціатор, хто дзвонить, повідомити, що сім’я має прийти в повному складі, до відповіді ще ряд запитань за допомогою яких можна було б вибудувати попередню гіпотезу про структуру сім’ї.

Коли ми не знаємо нічого про сім’ю при першій зустрічі ми потрапляємо в ситуацію стресу невизначеності, можемо хвилюватися, вичікувати, боятися порушити етичні норми, не підтвердити свого фахового авторитету, а за той час сім’я може перехопити ініціативу. Нападки на звичний стиль сім’ї будуть викликати спротив сім’ї, якщо терапевт не продемонструє сім’ї їх прийняття і розуміння їхньої важливості, але і тоді виникає проблема, що сім’я буде дружити проти терапевта. Це небезпечно тому, що на відміну від індивідуального клієнта, який приходить з власної волі, члени сім'ї вважають, що терапія не потрібна, що сім’ї не потрібно разом всім ходити до терапевта, сім’я не мотивована на роботу в першу зустріч з кожним членом сім’ї i в силу того, що вона є згуртованим колективом, який виступає проти одного терапевта.

1. Приєднання i адаптація (акомодація). Тому, що сім’я погано мотивована на роботу із структурою, вона не впевнена в авторитеті терапевта i тому вона буде чинити спротив. Тому нам потрібно обійти цей спротив, а не загострювати. Можна сказати «Я розумію, що не можна втручатися хочу в чужий монастир зі своїм статутом. І тому хочу, щоб Ви допомогли мені». Необхідно підтримувати у сім’ї чітку ієрархію.

Спочатку радять запитати в найстарших: «Як ви думаєте, якою є ваша думка?». Це робиться з метою підтримати авторитет старших, обеззброїти їх у спротиві та ослабити напругу. Можна щоб підтримати авторитет старших, привітатися з ними (можна за руку), розпитати як вони бачать проблему, в чому, на їх думку, її причина, дати їм можливість висловитись, що на їх думку повинно тут відбутися, щоб була користь від зустрічі з психологом.

Важливо також приєднатися до незадоволених тим, що сім’я звернулася до психолога. Тому з ними необхідно привітатися, познайомитися і запитати про їхнє бачення ситуації одразу після розмови зі старшими. Важливо також через певні проміжки часу призупиняти розмови з такими людьми, особливо коли ситуація напружується. Необхідно просто вислухати та зрозуміти їх погляди. Переповісти їх своїми словами та звернутися до когось іншого зі словами: «Ви теж так вважаєте?».

2. Робота з інтеракціями. Сімейна структура проявляється в інтеракціях членів сім’ї. Крім того в процесі інтеракцій проявляється сімейна динаміка, тобто те, як вони насправді взаємодіють, а не те як вони думають що вони взаємодіють і не те що може в цій сім’ї відбуватися на думку психолога. Сім’ї ж описують себе так, як їм здається вони взаємодіють, а не так як вони насправді взаємодіють. Щоб проявилась структура і динаміка сім’ї необхідно організувати реальну чи ігрову сімейну взаємодію в присутності психолога.

З цією метою можна використати техніки на зразок «Солом’яної вежі», «Корабельної катастрофи» чи «Лялькового інтерв’ю» або вийти на це в процесі інтерв’ю. Це складніше, проте не всі одразу готові виконувати ці вправи.

Для цього необхідно починати з того, щоб дати кожній людині висловитися. При цьому, зазвичай, хтось буде досить емоційно говорити щось про іншого. Психолог може перейти до розігрування сказавши: «ваш … говорить, що занадто … ви можете щось відповісти?» Такий влучний вибір певного аспекту для реакції психолога краще спровокує реальну взаємодію аніж техніки чи прохання на зразок «Чому б Вам про це не поговорити?».

Аналізувати потрібно:

Скільки часу можуть говорити двоє членів сім’ї, щоб не апелювати до когось іншого або щоб хтось не втрутився?

Чи не нападає хтось один,а інший захищається?

Хто займає головну позицію в сім’ї?

Чи батьки в свою розмову впускають, або навіть задіюють дітей?

Чи здатні батьки керувати поведінкою своїх дітей?

3. Постановка діагнозу. Сім’ї переважно усвідомлюють тільки ті проблеми, котрі є у ідентифікованого клієнта. Вони сподіваються, що психолог змінить цього члена сім’ї. Натомість психолог має запровадити у їх розуміння проблеми думку, що симптоми ідентифікованого клієнта є наслідком дисфункціональних моделей інтеракцій, які зачіпають всю сім’ю. Таким чином структурний діагноз розширює проблему в очах членів сім’ї. Проте він формулюється таким чином, щоб всі члени сім’ї отримали вигоду у формі підказки як їм треба змінюватися. Діагноз має містити і ту проблему, яка є у сім’ї і ту структурну динаміку, котру демонструють її члени.

Перші уявлення про сім’ю формуються до початку першої сесії. Ці уявлення вже на першій сесії перевіряються. Діагноз опирається на спостереження за взаємодією сім’ї під час першої сесії. Далі гіпотези уточняються та вдосконалюються. Якщо до формулювання діагнозу підійти занадто швидко, то існує небезпека підгонки уявлень про структуру сім’ї до якоїсь теорії. Якщо ж перетримати цей процес, то виникає небезпека звикання до сім’ї, того що психолог починає сприймати її членів як близьких людей, втягнеться у їх долі емоційно і втратить об’єктивне бачення суті проблеми. Тоді психолог потрапляє в пасивну позицію і уже не зрозуміло хто кого «лікує». Замість того, щоб знати куди рухатися терапевт починає гасити дрібні конфлікти і допомагає її членам подолати певні інциденти. Постійне усвідомлення діагнозу щодо структури сім’ї допомагає психологу упізнати за різним змістом суть проблеми.

Помилковим діагнозом буде діагноз, що є лінійним, а не системним Тобто таким, який характеризує одного члена сім’ї чи тільки частину сім’ї. Наприклад: «батько не приймає участі у справах сім’ї» чи «ці діти неслухняні та невиховані».

4. Виявлення паталогічних інтеракцій та їх видозміна. Проблема не в лінійних інтеракціях за схемою S-R на зразок чоловік поводить себе деспотично ─ дружина замовкає. Проблема у розгортанні паталогічних патернів поведінки, їх невротизації. Тобто чим більше він тисне і бурчить, тим більше вона віддаляється. Він бурчить, щоб вона з ним спілкувалася. Та робить це так, що тільки віддаляється від своєї мети. Чим більше він старається, тим гіршою стає ситуація. В теорії когнітивної школи це називається ________.

Треба висунути цей патерн на перший план і змінити його, навчити їх переламувати стандартні сценарії. Техніку того як це зробити можна запозичити у трансактному аналізі та NLP.

Інколи для такої заміни необхідно використати своєрідний психологічний динаміт, щоб зрушити систему з гомеостазу. В якості такого динаміту структурні психологи використовують прийом підсилення.

Підсилення. Сім’ї, зазвичай, реагують на цей прийом. Структурні терапевти досягають підсилення за допомогою підвищення рівня емоційної напруги в певний момент сесії, повторів та збільшення тривалості епізоду.

Емоційне підсилення полягає у тому, що певний негативний аспект дуже чітко і різко формулюється. При цьому необхідно суть справи окреслюється чітко та переконливо. Часто використовуються крилаті фрази на зразок слів, подібних до висловлювання Д. Кенеді «не питайте що має робити для Вас сім’я, подумайте, що Ви можете зробити для сім’ї». Ще один приклад ─ дружина, намагаючись згладити конфлікт між дочкою та вітчимом у відповідь на звинувачення дочки, каже: «Він не винний». Мінухін погоджується: «Ви маєте рацію». «У цьому ніхто не винний.» ─ продовжує жінка. «Помиляєтесь.» ─ каже С. Мінухін, ─ «В цьому винні Ви!». Це було зроблене з метою жорсткої моделі уникання усвідомлення конфліктів у цій сім’ї.

С. Мінухін стверджував, що сім’ї нагадують впертого віслюка, котрого інколи необхідно вдарити по голові, щоб привернути його увагу. А психологи занадто пом’якшують свої втручання, вибачаючись чи змінюючи тему. В гештальтгрупах це називається _____________.

Можна підсилювати багато разів повторюючи якесь твердження про певне явище у конкретній сім’ї відслідковуючи його у різних контекстах та ситуаціях та наголошуючи на його притаманності даній сім’ї у формі висловлювань «Я ж говорив Вам, що …», «Ви заперечували, що …, як же Ви б це прокоментували?» кожний раз, як тільки поточні інтеракції його підтверджують.

Збільшення тривалості епізоду. Часто члени сім’ї не досягають мети, навіть тоді, коли роблять правильні речі тільки тому, що роблять це занадто короткий час. Наприклад спроби приборкати капризну дитину припиняються через незручність перед оточуючими. Мінухін наполягав на тому, щоб продовжувати ці спроби доти, доки дитина не припинить своєї небажаної поведінки.

Формування компетентності. Якщо підсилення, зазвичай, використовується з метою блокування потоку неефективних чи невротичних інтеракцій, то формування компетентності, образно висловлюючись, змінює напрямок інтеракцій за допомогою наголошення того, що необхідні інтеракції уже є у репертуарі сім’ї, проте або рідко ними використовуються, або дуже швидко припиняються.

Типовою помилкою психологів є наголос на тому, що члени родини роблять не так. Вказування на помилки або прохання робити щось по-іншому, навіть при найкращих намірах, означає критику компетентності. А це до певної міри приниження. Хоча такого уникнути неможливо, вдаватися до таких інтервенцій можна дуже рідко. Натомість ефективніше буде вказати людям на те, що вони вже роблять правильно. Навіть якщо вони майже все роблять не ефективно, завжди можна відшукати те, що вони роблять успішно. Необхідно тільки дочекатися слушного моменту. Наприклад швидко, перш ніж мама здасться перед вередуванням дітей, психолог може похвалити її за те, що вона достатньо любить своїх дітей, щоби бути з ними достатньо твердою.

5. Встановлення меж. З межами проблеми бувають двох видів:

1. Дифузні межі (сплутаність)

2. Негнучкі, занадто дистантні межі (виплутаність).

В першому випадку, зазвичай, люди або постійно конфліктують, або уникають усвідомлення конфлікту зменшуючи спілкування між собою і треангулюють когось третього. В цьому випадку необхідно вивести прихований конфлікт на рівень усвідомлення і заблокувати відхід конфлікту на третіх осіб (триангуляцію). Змусити конфліктні сторони говорити між собою і з’ясовувати свої стосунки створивши для цього комфортні умови.

Наприклад: заставити дві сторони поговорити про щось стосовно чого у них розходяться позиції, а усі решта члени сім’ї мають мовчки слухати, спонукати людей частіше бувати на самоті в реальному житті, даючи їм обов’язкові до виконання домашні завдання.

Проте необхідно перш ніж ми починаємо зближувати когось з виплутаних з кимось з сплутаних, треба дати другій із сплутаних сторін (наприклад дітям) ресурс для того, щоб вони могли обходитись без звичної сплутаності.

Коли у пари, з якою ми працюємо, головною структурною ознакою є виплутаність, то, як правило, як проблема декларуються поведінка за схемою «втікач-переслідувач». Хтось заявляє, що потребує більше спілкування, а інша сторона спілкування уникає.

Показати парі, що в їх поведінці є не лінійна залежність(хтось винен, а хтось жертва),а циркулярна схема петлі негативного зворотнього зв’язку за допомогою циркулярних запитань. Клієнтів можна вчити, що якщо робите щось для чогось і не отримуєте того, на що сподівалися, то Ви робите щось не те, треба спробувати робити щось інше. Наприклад якщо дружина скаржиться, що чоловік мало буває вдома, то дружину питають про те, яких заходів вона вживає, щоб перебування вдома та спілкування з нею були цікавішими. А чоловіка, який вважає, що його дружина не бажає з ним говорити питають чи не пробував він послухати її довше, перш ніж вона все таки щось відповість.

Членам сім’ї вкладається думка, що перш ніж вимагати змін від іншого, треба спробувати змінити свої способи стимуляції цієї поведінки.