Кріпацький театр Дмитра Ширая

Своєрідним конкурентом вельможі Розумовського став поміщик Дмитро Ширай в тодішній Чернігівській губернії, куди входили сучасна Чернігівська область України та Білгородська область Росії. Д. Ширай створив кріпацький театр в селі Спиридонова Буда, де задіяв більш ніж 200 кріпаків-акторів в балетних та оперних виставах, мав хор та оркестр. Театр Ширая мав на меті отримання прибутку для володаря, тобто був різновидом кріпацького виробництва. Але комерційне спрямування театру не перешкоджало Д. Шираю запрошувати на репетиції педагогів-хореографів, відомих театральних декораторів із Москви та Санкт-Петербурга. Розділ за часів СРСР колишньої Чернігівської губернії адміністративно відокремив село Спиридонова Буда від України, що розташоване нині в Білгородській області, але її музичну історію слід розглядати як спільне культурне надбання обох країн.

Менш відомі кріпацькі теаральні колективи в садибі Качанівка та в селі Озерки Кобиляцького повіту, де поміщик Гавриленко збудував театральний зал^[6]. На жаль, збережено мало відомостей про тогочасний репертуар або ж відомості є лише за окремі роки.

Занепад і зникнення

Професійне зростання музичної культури і виконавського рівня спричинило занепад кріпацьких оркестрів, капел і театрів. У другій третині 19 століття кріпацькі оркестри і театри використовують і кріпаків, і вільних виконавців. Кріпацькі колективи і театри занепадають, а їхні представники або відходять від виконавства, або звільняються й переходять в міста. Кріпацькі театри і оркестри остаточно зникають після скасування кріпацтва 1861 року.

Роль російського театру в Україні на поч..19 ст.

Драматургічні спроби В.П.Гоголя-Яновського.

Український театр на початку XIX ст. був представлений кріпацьким, аматорським театром та приватною антрепризою.

Хоча кріпацькі театри в Україні з'явилися ще у XVIII ст., чимало з них функціонувало в першій половині XIX ст. у поміщицьких маєтках (Г. Тарновського, Д. Ширая, Д. Трощинського та ін.). Репертуар цих театрів залежав від художніх уподобань їх власників.

Важливим художнім явищем у контексті становлення професійного українського театру став аматорський театр. Гуртки акторів-аматорів існували переважно у вищих навчальних закладах і гімназіях Полтави, Харкова, Ніжина, Кременчука та інших міст. Найвідоміший аматорський театр, директором якого став /. Котляревський, було створено в Полтаві 1815 р.

Як у кріпацькому, так і в аматорському театрі постановки творів українських авторів були поодинокими випадками. Так, В. Гоголь-Яновський ставив свої драматургічні твори українською мовою в театрі Д. Трощинського, у полтавському театрі були інсценовані п'єси І. Котляревського "Наталка Полтавка" та "Москаль-чарівник".

ПРО АВТОРА:

(Васи́ль Пана́сович (Афана́сійович) Го́голь-Яно́вський — батько письменника Миколи Гоголя. Поміщик, власник села Василівка (сучасне Гоголеве) Миргородського повіту на Полтавщині.

Гоголь-старший любив мистецтво, писав п'єси, які з успіхом ставили у театрі відомого мецената Дмитра Трощинського. Написав українською мовою комедію «Простакъ, или хитрость женщины, перехитренная солдатомъ».)

 

Одночасно з аматорськими існували трупи приватної антрепризи М. Щепкіна, І. Штейна, Л. Млотковського та ін., які мандрували містами і містечками України, знайомили широку глядацьку аудиторію з драматичним і оперним мистецтвом.

За часів становлення професійного театру з'явилася нова плеяда українських акторів, найвідомішими серед яких були М. Щепкін та К. Соленик.

Виникненню професійного театру передували аматорські вистави. З домашнього аматорського театру генерал-губер­натора Я. Лобанова- Ростовського виник у 1818 р. Полтав­ський театр. В аматорських виставах грав І. Котляревський, котрий у 1819—1821 рр. очолював Полтавський театр. Саме для Полтавського театру він написав 1819р. п'єси "Наталка Полтавка" та "Москаль-чарівник", де використав прийо­ми вертепу, інтермедії, численні народні пісні й водевільні діалоги.

Традиції І. Котляревського продовжив Г. Квітка-Осно-в'яненко, основоположник художньої прози в новій укра­їнській літературі, один із засновників Харківського про­фесійного театру. Великий успіх мали соціально-побутові комедії Г. Квітки-Основ'яненка "Сватання на Гончарівці" (1835) і "Шельменко-денщик" (1838).

З новою українською драматургією і театром пов'язані творчі здобутки акторів М. Щепкіна (1788 — 1863) і К. Соленика (1811-1851).

М. Щепкін походив з кріпаків, акторську діяльність роз­почав 1805 р. У 1821 р. завдяки участі передових представ­ників громадськості його викуплено з кріпацтва. М. Щепкін набув визнання як основоположник сценічного реалізму в українському та російському театральному мистецтві. Ви­ступав у театрах Харкова, Полтави, мав у Києві власну трупу (1821 — 1823), з 1824 р. — у Малому театрі в Москві.

 

Театр у Катеринославі.

Реформаторська діяльність М.С.Щепкіна в царині театрального мистецтва.

У 1806 р. у Катеринославі відкрився перший театр під назвою «Благородный театр». Він розташовувався на розі вулиць Московської та Стародворянської (Плеханова). Там була поставлена п'єса «Осмеянное чародейство», написана місцевим автором для дворянських дітей. Однак спроба заснування театру виявилася невдалою.

У 1824 р. антрепренер (менеджер чи підприємець) трупи Штейн збудував дерев’яний театр, а потім приїжджав з трупою на ярмарок.

Іван Федорович Штейн (кін. 18 ст. — 1837), театральний антрепренер, режисер і балетмайстер родом з Брауншвейгу (Німеччина), з 1802 на сцені німецьких театрів Петербурґу і Москви, згодом в Україні режисер і балетмейстер театру Я. Ілінського в Романові на Житомирщині (1804–1809), учив танцю в Київській гімназії (1809–1811) та Харківському університеті (1812–1816), з 1816 тримав антрепризу (разом з Й. Калиновським) у Харкові, де 1816 побудував театральне приміщення.

Його трупа, найсильніша того часу (40 акторів і 20 оркестрантів), гастролювала в Полтаві, Одесі, Києві та інших містах.

Інші тогочасні антрепренери Зелінський та Молотковський наймали квартиру у Молчанових. Вони ставили драми «Русалка», «Параша Сибірячка». Цей дерев’яний театр проіснував до половини тридцятих років, поки під час бурі не знесло дах. Оскільки публіка бажала мати театр, то допоміг старожил міста Абрам Луцький.

Перший постійний театр було влаштовано лише у 1847 р., кошти на будівництво кам'яного будинку виділив катеринославський купець Абрам Луцький. Його відкрив італійський антрепренер Пілоні.

Видатним актором українського театру XIX ст. був М. Щепкін, який народився у с. Красному Курської губернії у сім’ї селянина-кріпака. Початкову освіту він здобув у повітовому училищі в Суджі, а потім продовжував навчання у Курському губернському училищі. У 1805 р. Михайло Семенович Щепкін розпочав сценічну діяльність у напівкріпосній трупі Курського театру братів Барсових, де вперше почав утілювати правду сценічного характеру, природність поведінки дійової особи, заклав підвалини теорії та практики сценічного реалізму. Заслуга его перед театром состоит не только в утверждении художественного реализма в искусстве, но и в подходе к раскрытию законов актёрского творчества. Как он писал своей любимой ученице А. И. Шуберт, «в искусстве авось не существует, наука и наука...»

Він грав у Полтаві, Харкові, мав власну трупу в Києві. У 1821 р. за сприяння української та російської громадськості актор був викуплений із кріпацтва, після чого переїхав до Москви, де став реформатором російського театру. Водночас Щепкін використовував будь-яку нагоду, щоб відвідати Україну. Він гастролював у Харкові (1829, 1842, 1845, 1850), Одесі (1837, 1845, 1846, 1850), Києві (1843), Миколаєві, Херсоні, Сімферополі (1846), Полтаві (1850), а у 1857 р. приїхав до Нижнього Новгорода виключно для того, щоб зустріти Т. Шевченка, який повертався із заслання.

«Щепкінський метод» розкриття внутрішньої суті сценічного образу успадкували й розвинули його учні та послідовники: М. Кропивницький, М. Заньковецька, М. Садовський, П. Саксаганський.

 

Значення драматичної творчості І.П.Котляревського.