Характеристика звітності комерційних банків

Фінансова звітність — це звітність, в якій міститься інформація саме про операційну діяльність банку. Фінансова звітність є більш уніфікованою за нефінансову, оскільки остання пристосована безпосередньо до певної категорії користувачів. Фінансова звітність цікавить широке коло користувачів і задовольняє їх потреби в інформації як загальній, так і специфічній. У зв'язку з цим фінансова звітність банку поділяється на основну та допоміжну.

Основна фінансова звітність

Основна фінансова звітність — це звітність, що використовується більшістю користувачів для отримання інформації про фінансовий стан і діяльність банку, яка необхідна при прийнятті економічних рішень. До фінансової звітності належать звіти: балансовий, про прибутки та збитки, примітки та інші звіти, що розшифровують окремі статті основних форм, а також пояснювальні матеріали.

Форми основної фінансової звітності мають відповідати:

— загальновизнаним моделям, які використовуються в міжнародній банківській практиці, що пов'язано з розширенням економічних зв'язків країни за кордоном;

— специфічним вимогам національних користувачів. На міжнародному рівні зміст та принципи формування основних форм фінансової звітності комерційних банків визначають:

— схема підготовки та надання фінансових звітів (що є першою частиною Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку);

— стандарт 1 «Розкриття політики бухгалтерського обліку»;

— стандарт 5 «Інформація, що підлягає розкриттю у фінансових звітах»;

— стандарт 30 «Розкриття інформації у фінансових звітах банків та подібних фінансових установ»;

— директива Ради Європейського Союзу «Про річну та консолідовану звітність банків та інших фінансових установ» № 86/635/ЕЕС від 08.12.86р.

Фінансові звіти відображають вплив операцій та інших подій на фінансовий стан банку, групуючи їх в широкі класи у відповідності до їх економічних характеристик. Ці класи називаються елементами фінансових звітів. Активи, зобов'язання та власний капітал є елементами, які безпосередньо пов'язані з виміром фінансового стану, відображеним у балансовому звіті, а доходи і витрати — у звіті про прибутки та збитки.

Відображення всіх елементів у балансовому звіті та у звіті про прибутки та збитки передбачає процес підкласифікації. Наприклад, активи і зобов'язання класифікуються згідно зі своєю природою або функцією в діяльності банку для того, щоб подати інформацію способом, найзручнішим для користувача при прийнятті економічного рішення.

На сьогоднішній день велике значення має валюта, в якій здійснюються банківські операції, що зумовлено багатьма факторами. Існують об'єктивні причини того, що національна грошова одиниця України не може використовуватися у міжнародних розрахунках. З іншого боку, згідно з політикою, що спрямована на зміцнення гривні, запроваджені певні обмеження щодо застосування на території України іноземних валют як засобів платежу та розрахунків. У той же час українські банки активно працюють з банками-кореспондентами і суб'єктами господарської діяльності сусідніх держав, валюта яких також не є вільно конвертованою. Отже, для правильної оцінки фінансових показників комерційного банку України в усіх фінансових формах звітності інформація подається у розрізі трьох груп валют: національної, вільно конвертованої та неконвертованої. При цьому для зручності порівняння суми завжди наводяться у гривневому еквіваленті.

Як правило, дані у фінансовій звітності, окрім поділу на групи валют, наводяться окремо за резидентами і нерезидентами України.

Розглянемо основні елементи балансового звіту комерційних банків.

Актив — це ресурс, що контролюється банком як результат минулих подій, використання якого, ймовірно, сприятиме в майбутньому зростанню економічної вигоди.

Зобов'язання — це теперішнє зобов'язання банку, що виникає з його минулої діяльності, розрахунок за яким повинен закінчитися відтоком із бачку ресурсів, які уособлюють економічні вигоди.

Власний капітал — це залишкова частка в активах банку після вирахування зобов'язань. Капітал забезпечує банку резерви, достатні для адекватних дій у будь-яких непередбачених обставинах, і допомагає уникнути неплатоспроможності в процесі адаптації до змінних умов.

Таке розширене розуміння елементів фінансових звітів дає змогу групувати активи та зобов'язання в першу чергу згідно з їх економічною суттю, а не юридичною формою. Наприклад, фінансовий лізинг є юридичне довгостроковою орендою, а фактично — це форма довгострокового кредитування і представлена у звітності у одному групуванні з кредитами, оскільки має всі їх атрибути (відсоткова ставка, строк, забезпечення, резервування).

Баланс. Баланс є основною формою звітності комерційного банку, що показує стан активів, зобов'язань та капіталу банку на певну дату. Його економічний зміст та принципи побудови розкрито в главі 2.

Призначення балансу — дати повну картину обліку операцій комерційного банку. Ця форма звітності відповідає діючому плану рахунків для комерційних банків.

Балансовий звіт (місячний) надається електронною поштою комерційними банками — юридичними особами на рівні області регіональним управлінням НБУ. Балансовий звіт формується на основі інформації, що міститься в синтетичних рахунках (додаток 1) і є дзеркальним відображенням фінансового стану банку, включає активи, зобов'язання та акціонерний капітал на конкретну дату. Балансовий звіт банку можна представити у вигляді рівняння:

Активи = Зобов'язання + Капітал.

Активи та пасиви балансового звіту згруповані у статті за економічним змістом та в порядку зменшення ліквідності. До основних статей активу балансового звіту належать:

1. Валюта, монети і банківські метали. У цю статтю включається готівка в касі та сховищі банку, в обмінних пунктах, банкоматах, у дорозі, в процесі інкасації, банківські метали.

2. Дорожні та інші чеки (в касі банку та його без балансових установ, обмінних пунктах, у дорозі).

3. Коррахунок у НБУ (кореспондентський та накопичу вальний рахунки в НБУ, нараховані доходи за коштами до запитання в НБУ).

4. Інші кошти в НБУ.

Статті 1 — 4 можна об'єднати в одну групу і охарактеризувати під загальною назвою «Готівка». У зарубіжній банківській практиці Цю групу визначають як «початкові резерви». Даний актив є першою «пінією оборони» банку на випадок вилучення депозитів та першим джерелом коштів для задоволення нагальних потреб клієнтів. Банки зацікавлені тримати мінімально допустиму суму, оскільки запас готівкових грошей не приносить доходу або забезпечує невеликий відсотковий дохід. Актив у вигляді готівки задовольняє потреби банку у ліквідних коштах, тобто в коштах, які необхідні для покриття непередбачених та термінових зобов'язань.

5. Коррахунки в інших банках (у т. ч. України, країн ОЕСР, СНД та Балтії, інших країн).

6. Депозити та кредити в інших банках (у т. ч. України, країн ОЕСР, СНД та Балтії, інших країн).

7. Цінні папери в портфелі банку на продаж.

8. Цінні папери в портфелі банку на інвестиції.

9. Кредити та фінансовий лізинг, надані клієнтам.

Статті 5 — 9 можна об'єднати у другу групу, яку умовно назвати «Основні активи». По всіх статтях (крім ст. 5) за активами наводять дві цифри: брутто депозитів та наданих кредитів, включаючи пролонговані, прострочені та безнадійні кредити. Із суми брутто необхідно вилучити резерви, що створюються під заборгованість інших банків;

для отримання суми нетто — депозитів, кредитів у інших банках. Резерви створюються для покриття збитків, які виникають у результаті появи безнадійних боргів за кредитами.

У статті «Цінні папери в портфелі банку на продаж» відображаються обіги банку, який виступає ділером, за операціями з цінними паперами. Банки формують резерв під знецінення цінних паперів на продаж, яке може виникнути в результаті зниження курсу цінних паперів та падіння купівельної вартості.

У статті «Цінні папери в портфелі банку на інвестиції» відображається брутто-сума вкладень у цінні папери, які приносять банку дохід. У зв'язку зі зміною ринкової вартості цінних паперів банки формують відповідні резерви, що вилучаються з брутто-суми.

Стаття «Кредити та фінансовий лізинг, надані клієнтам» формується в розрізі сум брутто та нетто. Нетто-кредити та фінансовий лізинг розраховуються як різниця між брутто-сумою та сумою недіючих кредитів, тобто таких, що не приносять банку відсоткового доходу. Позика переводиться в розряд недіючих, якщо виплати за нею затримуються більше, ніж на 90 днів порівняно з терміном, зазначеним у кредитній угоді.

Статті 9 — 12 представляють третю групу активів, які можна назвати «Вторинними активами». До цієї групи належать такі статті:

9. Інвестиції капіталу в асоційовані та дочірні компанії.

10. Нематеріальні активи. Ця стаття включає вартість придбаних банком прав користування землею, об'єктами промислової та інтелектуальної власності, а також інших майнових прав, що визнаються об'єктом права власності банку і приносять дохід.

11. Матеріальні активи. Складають незначну частку активів банку і належать до групи фіксованих активів (будинки, споруди тощо).

12. Інші активи. Включають витрати майбутніх періодів, дебіторську заборгованість, нараховані доходи за активними операціями банку тощо.

Пасиви банку — це зобов'язання та капітал. Зобов'язання мають дві основні складові: депозити від різних економічних агентів та недепозитні запозичення на ринках грошей та капіталу. До зобов'язань банку належать такі статті:

1. Коррахунки банків. Це кошти, що знаходяться на рахунках «ностро» банків-кореспондентів.

2. Депозити та кредити банків. Сюди відносять кошти, що зберігаються на рахунках у вигляді депозитів інших банків, а також кредити, отримані банком від НБУ та інших банків.

3. Кошти до запитання клієнтів. Строкові депозити клієнтів. За цими статтями відображають суми залучених банком депозитів від фізичних та юридичних осіб.

4. Цінні папери власного боргу. За цією статтею відображаються векселі, депозитні сертифікати та інші боргові цінні папери, емітовані банком.

5. Кредити, отримані від міжнародних фінансових організацій. Відображаються суми кредитів, отриманих банком від МВФ, ЄБРР, Світового банку тощо.

6. Субординована заборгованість. Це довгострокові боргові зобов'язання, вимоги за якими настають відразу після задоволення вимог інших кредиторів (у цьому розумінні вони є субординованими).

7. Інші зобов'язання. Включають доходи майбутніх періодів, кредиторську заборгованість, нараховані витрати тощо.

До власного капіталу належать статті, що свідчать про розмір статутного сплаченого і несплаченого капіталу, прибутки і резерви, прибуток-збиток поточного року. Резерви банк створює на випадок непередбачених обставин як дієвий засіб покриття збитків.

Простежується зв'язок між балансовим звітом та звітом про прибутки та збитки. Активи балансового звіту забезпечують основну частину операційних доходів, а пасиви — операційних витрат.

Звіт про прибутки та збитки. Форма 2-КБ «Звіт про прибутки та збитки» є найважливішою після балансу формою звітності, за якою оцінюється фінансовий стан банку та рентабельність його діяльності. Форма 2-КБ ілюструє розмір доходів та витрат за визначений період часу (як правило, за рік). Звіт про прибутки та збитки банку готується на основі інформації, що відображена на синтетичних та аналітичних рахунках. У формі вміщено доходи та витрати банку. Кожен вид доходу (витрат) розкривається окремо для того, щоб користувачі могли оцінити ступінь ефективності функціонування банку:

Усі види доходів та витрат характеризують за наступними критеріями: строковістю; групами клієнтів; типами операцій (депозити, кредити або цінні папери). При цьому доходи та витрати подаються у тому ж розрізі, що і власне активи і пасиви у балансовому звіті. Ця відповідність полегшує аналіз рентабельності окремих доходів та витрат банку.

У звіті про прибутки та збитки доходи і витрати структуруються в певному порядку.

Банківські доходи і витрати поділяються на: відсоткові; комісійні; торгові; інші банківські та небанківські операційні доходи і витрати.

До відсоткових належать доходи і витрати, які обчислюються пропорційно в часі, впливають на фінансовий результат діяльності банку та компенсують банку взятий на себе ризик. До них належать:

— доходи (витрати) за кредитами і депозитами та за іншими відсотковими фінансовими інструментами і т. ін., за борговими цінними паперами з фіксованим прибутком. Цінні папери з фіксованим прибутком — це папери з постійною відсотковою ставкою або відсотковими ставками, які змінюються у відповідності з особливими коефіцієнтами, наприклад, відсоткова ставка на міжбанківському ринку;

— доходи (витрати) у вигляді амортизації дисконту (премії) за акціями;

— інші доходи, подібні за природою до відсотків. Наприклад, доходи (витрати) від розміщення коштів у вигляді позики або за зобов'язання її надати і визначені пропорційно (підраховані на часовій основі) або за оцінкою відповідно до суми вимоги (зобов'язання).

Комісійні — це доходи (витрати) за у сіма послугами, наданими (отриманими) від третіх сторін. Розрізняють наступні види комісійних:

— комісійні за гарантії розміщення позик від імені інших кредиторів та за операціями з цінними паперами;

— комісійні доходи (витрати) від операцій за платежами, обслуговування кредитних (депозитних) рахунків, зберігання цінностей та здійснення операцій з цінними паперами;

— комісійні за операції з іноземною валютою та за продаж або купівлю монет і дорогоцінних металів для третіх сторін;

— інші комісійні доходи (витрати) за операціями, що визначаються Законом України «Про банки і банківську діяльність».

Торгові прибутки (втрати) — це чисті прибутки (втрати) від операцій з фінансовими інструментами. До них належать:

— чисті прибутки (втрати) від діяльності на валютному ринку і ринку дорогоцінних металів;

— чисті прибутки (втрати) від операцій з цінними паперами, переданими для продажу;

— чисті прибутки (втрати) від інших операцій з купівлі та продажу, що стосуються фінансових інструментів.

Усі операційні доходи і витрати поділяються на банківські та небанківські.

До банківських належать доходи і витрати, безпосередньо пов'язані з банківською діяльністю і визначені Законом України «Про банки і банківську діяльність». Небанківські доходи і витрати можуть включати інші доходи і витрати, які не належать до основної діяльності банку.

Небанківські операційні доходи і витрати поділяються на такі групи: адміністративні витрати; інші небанківські операційні доходи і витрати.

Адміністративні витрати — це витрати, пов'язані з забезпеченням діяльності банківської установи. Вони включають витрати на утримання персоналу (заробітна плата, премії); сплату податків та інших обов'язкових платежів, крім податку на прибуток; витрати на утримання і експлуатацію основних засобів та нематеріальних активів;

інші експлуатаційні витрати (роботи і послуги, які використовуються банком у процесі комерційної діяльності, SWIFT, винагорода посередникам, охорона, тощо).

Інші небанківські операційні доходи (витрати) виникають у процесі здійснення небанківських операцій, які є складовою діяльності банку. Вони включають доходи (витрати) від продажу основних засобів;

від орендних операцій; доходи від продажу окремих небанківських послуг (аудиторські послуги, програмне забезпечення, консультації нефінансового характеру, тощо) та інших операцій.

До складу доходів і витрат входять непередбачені статті. Доходи і витрати вважаються непередбаченими, якщо вони відповідають таким ознакам:

— виникають у разі надзвичайних подій і носять одноразовий характер — прибуток (збиток) буде визначений тільки за фактом подій;

— не повторюються по суті;

— не підлягають контролю і не беруться до уваги для фінансової оцінки банку.

Різниця між вхідними фінансовими потоками та вихідними фінансовими потоками дає прибуток до сплати податку. Від останнього віднімають податок на прибуток і отримують чистий прибуток банку.

16.3.2. Допоміжна фінансова звітність

До допоміжної звітності банків належить звітність про кредитну, депозитну діяльність, формування резервів під активні операції та дотримання економічних нормативів, а також звіт про діяльність банку з цінними паперами.

Звітність про кредитну діяльність комерційного банку. Кредитна діяльність комерційного банку охоплює операції з надання та отримання кредитів на міжбанківському ринку і надання кредитів клієнтам — юридичним та фізичним особам. Звітність про кредитну діяльність банку можна поділити на дві групи: узагальнюючу та деталізовану:

Узагальнююча звітність — характеризує результати кредитної діяльності банку. До цієї звітності належать:

1. Звіт про кредитний портфель. Кредитний портфель — це сукупність наданих та отриманих комерційним банком кредитів, включаючи міжбанківські кредити. Ця звітність містить зведену інформацію про зміст кредитного портфеля банку. Основне призначення форми — дати загальну картину кредитної діяльності банку з метою подальшої оцінки відсоткового ризику та ризику ліквідності.

Кредитний портфель поділяється за типом ринку — на міжбанківські кредити і кредити, надані на небанківському ринку. Міжбанківський ринок характеризується високою ліквідністю і швидкими коливаннями відсоткових ставок, які в свою чергу залежать від строку кредиту. Тому міжбанківські кредити наводяться з деталізацією за строком дії кредитної угоди: овернайт * від 1 до 7; від 8 до 21; від 22 до 31; від 32 до 92; від 93 до 183; понад 184 днів.

Таким чином, у звіті вирізняються як отримані від банків, так і надані банкам кредити, що дає змогу порівняти структуру активних та пасивних міжбанківських операцій.

Небанківський ринок, представлений лише активними банківськими операціями, що по суті є кредитними. За типами позичальника ці операції поділяються на кредити, надані:

— органам загального державного управління, які охоплюють центральні і місцеві органи державного управління;

— фізичним особам;

— суб'єктам господарської діяльності.

Кредити, що надані суб'єктам господарської діяльності, відображуються у звіті окремо за кожним видом операції. Кожен з видів кредитних операцій з суб'єктами господарської діяльності має бути представлений у формі 301 з огляду форми власності:

— державним підприємствам;

— недержавним підприємствам.

Звіт про кредитний портфель надається щомісячно комерційними банками — юридичними особами у Департамент безвиїзного нагляду через регіональні управління Національного банку України.

— Овернайт — надані та отримані кредити і депозити строком не більше одного операційного дня без урахування неробочих днів банку.

2. Звіт про класифіковані активи. Якщо звіт про кредитний портфель робить акцент на обсягах кредитів, наданих тим чи іншим позичальникам, то ця звітність призначена для визначення якості наданих кредитів, тобто ймовірності своєчасного погашення основної суми боргу та відсотків за нею. Інформація цього звіту використовується для визначення заборгованості за кредитами, на які нараховується резерв на можливі втрати за позиками комерційних банків.

На відміну від інших фінансових форм звітності, у звіті про класифіковані активи не здійснюється розподіл сум за ознаками групи валюти та резидентності позичальника. Усі кредити згідно з «Положенням про порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за позиками комерційних банків» класифікуються за такими групами: стандартні; під контролем; субстандартні; сумнівні;

безнадійні.

Щоб визначити, до якої групи належить кредит, необхідно здійснити оцінку кредитних ризиків з урахуванням таких критеріїв:

— оцінки фінансового стану позичальника;

— погашення позичальником кредитної заборгованості за основним боргом та відсотків за нею.

Критерії оцінки фінансового стану позичальника визначаються кожним комерційним банком самостійно з урахуванням вимог Національного банку України.

На підставі класифікації позик комерційний банк створює резерв за кожною групою позик. Резерв має бути сформований у повному обсязі відповідно до сум фактичної кредитної заборгованості за групами ризику та встановлених норм відрахувань.

Розподіл кредитів за видом операції та за особою позичальника дещо більш деталізований порівняно зі звітом про кредитний портфель, але він не включає строкову диференціацію кредитів.

Надані міжбанківські кредити наводяться у розрізі країн банків позичальників. За цією ознакою кредити формуються у три групи: надані банкам України; надані банкам країн СНД та Балтії; надані іншим нерезидентам.

Кредити, надані фізичним особам, розподіляються на кредити в поточну діяльність і кредити в інвестиційну діяльність.

Звіт надається філіями комерційних банків щоквартально у регіональні управління НБУ.

Деталізована звітність характеризує окремі аспекти кредитної діяльності банку. До деталізованої звітності належить звітність про обсяги та відсоткові ставки. Вона призначена для щоденного аналізу обсягів і відсоткових ставок за міжбанківськими наданими та отриманими кредитами; кредитами, наданими на небанківському ринку, а також для оцінки рівня відсоткових ставок за кредити в залежності від особи позичальника та мети використання кредиту.

1. Звітність про заборгованість за простроченими кредитами. Вона містить інформацію щодо кредитів, повернення яких викликає сумнів; заборгованість за простроченими кредитами, виданими на міжбанківському та небанківському ринках, за якими не нараховуються відсотки, а також за якими ще нараховуються відсотки, у т. ч. щодо державних, недержавних підприємств, і за строками кредитів. Керівництво банку ухвалює рішення про віднесення їх до сумнівних та припинення нарахування відсотків.

2. Звітність про заборгованість за пролонгованими кредитами. Призначена для здійснення контролю з боку НБУ за станом пролонгованих кредитів.

Пролонгація — продовження строку чинності угоди, векселя тощо.

Вимоги цієї звітності зумовлені необхідністю контролю за випадками безпідставної пролонгації кредитів.

Інформація подається у тому ж розрізі, що і в формі про класифіковані активи. При цьому пролонговані кредити розподіляються за строками їх пролонгації. Хоча строки пролонгації кредиту враховуються при їх класифікації, тимчасово, до відпрацювання механізму оцінки якості кредитів, доцільно окремо розглядати інформацію за пролонгованою заборгованістю.

3. Звітність про залишки заборгованості за наданими кредитами. Для аналізу динаміки кредитування різних сфер економіки Національний банк України вимагає звітність, яка містить інформацію про обсяги кредитування у певному розрізі: за галузями економіки; за видами економічної діяльності; за формами власності; за секторами економіки; за цільовим спрямуванням позичальника.

Ця інформація використовується для створення національної статистики, що публікується у щомісячному бюлетені НБУ. Дані звітності використовуються для формування звіту, що надається Національним банком Міжнародному валютному фонду.

16.3.3. Звітність про депозитну діяльність банку

Комерційні банки та їх установи відображають депозитні операції у формі звітності, що наведена нижче:

Кожна форма містить суми залишків на депозитних рахунках у таких розрізах: за галузями економіки; за видами економічної діяльності; за формами власності; за секторами економіки.

Ці форми застосовуються для створення національної статистики, що публікується у щомісячному бюлетені Національного банку України, а також для формування звіту, що надається Національним банком Міжнародному валютному фонду.

Усі депозити подаються з розбивкою за початковим строком розміщення на короткострокові (до 1 року) і довгострокові (понад 1 рік).

1. Звітність щодо формування резервів під активні операції комерційних банків та дотримання економічних нормативів. Для дотримання принципу обачності банкам створюються резерви під активи, повернення яких викликає сумнів. Порядок створення резервів регулюється відповідними нормативними актами Національного банку України.

Створення резервів — це визнання витрат для відображення реального результату діяльності банку із урахуванням погіршення якості його активів або підвищення ризиковості його операцій. Для контролю за створенням і використанням резервів під активні операції Департаментом безвиїзного нагляду запроваджуються наступні форми.

2. Розрахунок резерву на можливі втрати за позичками комерційних банків. Ця форма містить інформацію щодо сформованого резерву на початок звітного періоду, а також дані про необхідне збільшення або зменшення суми розрахункового резерву; фактично сформований резерв, а також відхилення фактичного резерву від розрахункового.

3. Звіт про зміни в резервах. Резерви поділяються на специфічні та загальні. Специфічними називаються резерви, які створюються щодо можливих втрат кредитів та іншої дебіторської заборгованості, які визначаються у звітному періоді, у разі, якщо ці втрати чітко передбачені керівництвом банку. До специфічних належать також резерви, які створюються щодо втрат, які керівництво банку, керуючись минулим досвідом, вважає присутніми у кредитному портфелі. Специфічні резерви формуються за рахунок витрат банку. Вони забезпечують створення банкам більш стабільних умов фінансової діяльності і дозволяють уникати різкого коливання величини поточного прибутку банків у зв'язку із списанням кредитних збитків.

Резерви, які створюються понад суму визначених специфічних резервів називаються загальними резервами. Загальні резерви утворюються за рахунок розподілу прибутку банку і обліковуються у капіталі банку.

У фінансовій звітності сформовані специфічні резерви банку відображуються як контрактиви, тобто зменшують загальну суму активів. Загальні резерви залишаються у капіталі.

4. Звіт про списану безнадійну заборгованість. Містить інформацію про аналіз обсягів втрат за кредитами згідно з типами ринків та осіб позичальників. Дані цієї форми звітності доповнюють попередню форму про зміни у резервах.

Безнадійна заборгованість може бути списана за рахунок загальних або специфічних резервів. Списання заборгованості за міжбанківськими кредитами наводиться у розрізі країн позичальників.

5. Звіт про достатність капіталу. Згідно з Базельською угодою Національний банк України здійснює контроль за достатністю капіталу комерційних банків. Цей звіт представляє собою розрахунок капіталу банку, що здійснюється у відповідності з алгоритмом, встановленим інструкцією «Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків». У звіті наводяться суми елементів капіталу та подається їх розшифровка за окремими статтями.

6. Звіт про дотримання економічних нормативів. Одним із основних засобів дистанційного контролю за діяльністю комерційного банку є аналіз економічних нормативів. Мета цієї звітності — звести повну інформацію щодо дотримання банком нормативів протягом звітного періоду і визначити комплексну рейтингову оцінку. У звітності також зазначається інформація щодо кількості порушень комерційним банком кожного економічного нормативу.

7. Звіт про стан портфеля цінних паперів. Ця форма передбачена для оцінки цінних паперів, що знаходяться в портфелі банку, з метою продажу та інвестицій. Цінні папери в портфелі банку класифікуються за типами емітентів, а також видами цінних паперів (боргові та ін.).

Форми подаються комерційними банками — юридичними особами, а також їх філіями та дирекціями до установ Національного банку України у визначений ними термін.

Контрольні запитання

1. З якою метою складається звітність та які її якісні характеристики?

2. Назвіть користувачів звітності комерційних банків України.

3. Які вимоги користувачів до звітності банків?

4. За якими ознаками можна класифікувати звітність банків?

5. Перерахуйте види фінансової звітності банків.

6. Чому звітність банків поділяється на основну та допоміжну?

7. Яке призначення основної звітності комерційних банків?

8. Які критерії класифікації звітності, що характеризує депозитну та кредитну діяльність банку?

9. У чому полягає зв'язок звітності та бухгалтерського обліку в комерційних банках?

ГЛАВА 17