Методи та речовини, що застосовуються при гасінні пожежі

Гасіння пожежі полягає у припиненні процесу горіння. Гасіння пожежі здійснюється в залежності від класу пожежі і методу її гасіння. Існують такі методи гасіння пожеж:

Метод охолодження вогнища горіння нижче визначених температур (температури займання горючих речовин);

Метод розведення - зниження вмісту кисню у повітрі до концентрацій, що припиняють процес горіння;

Метод ізолювання - припинення надходження кисню повітря до горючої речовини;

Метод хімічного гальмування реакції горіння (інгібірування) - припинення екзотермічної реакції (виділення тепла) за допомогою спеціальних речовин (галагеновані вуглеводні).

3.6.3. Вогнегасні речовини.

 

Вогнегасні речовини (ВР) - це речовини, що мають фізико-хімічні властивості, які дозволяють створити умови для припинення горіння

 

Згідно зі способами припинення горіння вогнегасні речовини розподіляються на: охолоджувальні, розчинювальні, ізолюючі, інгібірувальні.

Але, чітко розділити вогнегасні речовини за цими ознаками не видається можливим, тому що усі вони мають комбінований вплив за наявністю домінуючої властивості.

Нині широко використовуються такі вогнегасні речовини: вода, вода з домішками, піна (хімічна або повітряно-механічна), вогнегасні порошки, вуглекислий газ, галогеновані вуглеводні.

Вода - рідина за температури від 0 до 100°С. Основний спосіб впливу на горіння - охолодження. Має вторинний ефект - під час перетворення у пару ізолює вогнище пожежі й знижує вміст кисню у зоні горіння.

 

 

Первинні засоби пожежогасіння

ожежогасіння застосовуються для боротьби з пожежами на початковій стадії. До них належать: пожежні кран-комплекти, вогнегасники, пожежний інвентар (резервуари з водою, ящики з піском, пожежні відра, лопати), а також різний переносний пожежний інструмент (кирки, сокири, багри, ломи і т. ін.).

Для гасіння пожеж промисловість випускає різні вогнегасники. Найбільшого поширення набули водопійні, водяні, газові (вуглекислотні) і порошкові. За ефективністю пожежогасіння гасіння, економічністю та іншими показниками більш перспективними вважаються порошкові вогнегасники.

Первинні засоби пожежогасіння розміщують на пожежних щитах, які встановлюють на виробничій території з розрахунку один щит на 5000 м2. Вони фарбуються у червоний колір.

Залежно від способу транспортування, вогнегасники бувають переносні (до 20 кг) та пересувні (до 450 кг). Залежно від об’єму вони поділяються на малолітражні (до 5 л), ручні (до 10 л), пересувні (понад 10 л).

Вогнегасники маркують буквами, що означає їх вид, та цифрами, що означають їх об’єм.

Водопійні вогнегасники за параметрами формованого ними пінного потоку поділяють на вогнегасники:

генераторами піни низької кратності (кратність піни від 5 до 20 включно);

з генераторами піни середньої кратності (кратність піни понад 20 до 200 включно).

За принципом витиснення вогнегасної речовини вогнегасники поділяють на:

закачні;

з балоном стисненого чи зрідженого газу.

Вогнегасник складається з корпуса для зберігання вогнегасної речовини та запірно-пускового пристрою. Запірно-пусковий пристрій складається з головки, насадки-розпилювача або гнучкого рукава з насадком, ручки для транспортування та важеля управління подачею вогнегасної речовини, запобіжної чеки від випадкового спрацювання, клапана перекривання подачі вогнегасної речовини, сифонної трубки, джерела надлишкового тиску (газовий балон або газогенеруючий елемент) та кнопки взведення (у закачаних вогнегасників газ-витискувач міститься в корпусі), а також пристроїв, що запобігають перевищенню тиску вище допустимого. Джерело надлишкового тиску у пересувних вогнегасниках знаходиться зовні корпуса. Окрім того, закачні вогнегасники оснащуються манометрами або індикаторами тиску. Внутрішня поверхня корпусу вогнегасника вкрита епоксидною емаллю.

Вогнегасник закачного типу працює таким чином: при натисненні на важіль рукоятки металевий шток з клапаном опускається вниз, стискаючи пружину пускового пристрою. Під дією надмірного тиску робочого газу розчин води по сифонній трубці підіймається вгору і через насадку викидається назовні.

Для приведення вогнегасника в дію необхідно піднести його до місця горіння, утримуючи за ручку, встановлену на корпусі вогнегасника, натиснути на важіль і направити струмінь рідини на вогнище пожежі.

інні вогнегасники рекомендовано застосовувати для гасіння горючих рідин, а також твердих горючих матеріалів. їх не можна встановлювати біля нагрівальних приладів, а також застосовувати для гасіння пожеж в електроустановках, провідниках та приладах, що знаходяться під напругою. їх не застосовують для гасіння загорянь лужних металів.

Всі вуглекислотні вогнегасники мають майже однакову будову і відрізняються один ВІД одного лише розмірами. Корпусом вуглекислотного вогнегасника є сталевий балон місткістю відповідно 2,5 і 8 л наповнений зрідженим двоокисом вуглецю. В горловині балону змонтований спеціальний пусковий пристрій з сифонною трубкою. Вогнегасники мають шарнірні ручки.

Приводиться у дію вогнегасник за допомогою вентильного або пістолетного пристрою, який відкриває спеціальний отвір. Виходячи назовні, зріджений двоокис вуглецю перетворюється у снігоподібну масу. Діяти вогнегасник може на віддалі 1,5-2 м протягом 20-60 с.

Застосовуються вуглекислотні вогнегасники для гасіння загорянь на електричних установках під напругою до 1000 В, на транспортних засобах та при горінні невеликих об’ємів нафтопродуктів і ін. Такими вогнегасниками комплектують вантажні автомобілі, автобуси та інші транспортні засоби. Вогнегасник можна застосовувати в діапазоні температури повітря від -20 °С до + 50 °С.

Порошковий вогнегасник ОП-1 має поліетиленовий корпус, сталевий балон, наповнений двоокисом вуглецю і закритий алюмінієвою мембраною запірно-пусковий пристрій, що має спеціальний бойок з головкою, пружину і розпилювач порошку.

Вогнегасник ОП-2 має металевий корпус, кришку, запірно-пусковий пристрій важільного типу, балон з робочим газом, що знаходиться в середині корпуса вогнегасника. Місткість вогнегасника близько 2 л, у якому змішується майже 2 кг порошку. Робочим газом може бути повітря або азот. Період дії вогнегасника становить близько 10 с. Його застосовують для гасіння загорянь в побутових приміщеннях, гаражах, на транспортних засобах та електроустановках під напругою, що горять.

Вибір типу вогнегасника визначається розмірами можливих осередків пожежі. При значних масштабах потенційної пожежної небезпеки використовують пересувні вогнегасники. До кожного вогнегасника додається спеціальна інструкція по його експлуатації.

.Система інструктажів з охорони праці.

Інструктаж з охорони праці

Згідно з Порядком навчання з охорони праці і перевірку знань працівників організації передбачено проведення п'яти видів інструктажу: вступний, первинний на робочому місці, повторний, позаплановий, цільовий.

Вступний інструктаж зобов'язані пройти всі знову прийняті працівники, тимчасові працівники, а також відряджені, учні та студенти, які прибули на виробниче навчання або практику. Вступний інструктаж проводиться з метою ознайомлення із загальними правилами і заходами безпеки, основними законами про охорону праці та правилами внутрішнього розпорядку. Його проводить інженер з охорони праці за програмою, затвердженою керівником (головним інженером).

Первинний інструктаж на робочому місці проводять з усіма працівниками, новоприйнятими на підприємство, перекладаються з одного підрозділу в інший, відрядженими, учнями і студентами, які прибули на практику, працівниками, які виконують нову для них роботу. Мета первинного інструктажу - ознайомлення з діючими інструкціями з охорони праці для даної професії керівником дільниці, демонстрація безпечних прийомів роботи і т.д. Інструктаж проводиться за затвердженою головним інженером програмі та інструкціям по ВІД для працюючих, розробленим для окремих професій або видів робіт індивідуально з практичним показом безпечних прийомів праці. Робочі допускаються до самостійної роботи тільки після перевірки теоретичних знань і набутих навичок безпечних прийомів роботи.

Повторний інструктаж проводиться не рідше ніж один раз на шість місяців. Мета - відновити в пам'яті робочих правила з охорони праці, а також проаналізувати конкретні випадки порушення з практики цеху або підприємства. Інструктаж проводить майстер або керівник.

Позаплановий інструктаж проводять у таких випадках:

• при введенні в дію нових або перероблених стандартів, правил, інструкцій з охорони праці, а також змін до них;
• при зміні технологічного процесу, заміні або модернізації устаткування, пристосувань і інструмента, вихідної сировини, матеріалів та інших факторів, що впливають на безпеку праці;
• при порушенні працюючими вимог безпеки праці, які можуть призвести або призвели до травми, аварії, вибуху або пожежі, отруєння;
• на вимогу органів нагляду;
• при перервах в роботі - для робіт, до яких пред'являють додаткові (підвищені) вимоги безпеки праці, - більш ніж на 30 календарних днів, а для решти робіт - на 60 днів.

Позаплановий інструктаж проводить майстер або керівник індивідуально або з групою працівників однієї професії в обсязі. залежному від причин його проведення.

Цільовий інструктаж проводять при виконанні разових робіт, не пов'язаних з прямими обов'язками за фахом (навантаження, вивантаження, прибирання території, разові роботи поза підприємства, цеху тощо); ліквідації наслідків аварій, катастроф та стихійних лих; виконання робіт, на які оформлюються наряд-допуск (письмове розпорядження на ведення робіт, що визначає вид робіт, місце, умови виконання робіт, склад бригади і осіб, які забезпечують безпеку), дозвіл та інші документи; проведенні екскурсій на підприємстві.

Первинний, повторний, позаплановий і цільовий інструктажі проводить безпосередній керівник робіт (майстер, інструктор виробничого навчання, викладач). Інструктажі на робочому місці завершуються перевіркою знань усним опитуванням або за допомогою технічних засобів навчання, а також перевіркою набутих навичок безпечних способів роботи. Знання перевіряє працівник, який проводив інструктаж. Особи, які показали незадовільні знання, до самостійної роботи не допускаються і зобов'язані знову пройти інструктаж.

Про проведення первинного, повторного, позапланового інструктажів, стажуванні, допуск до роботи особа, що проводили інструктаж, робить запис у журналі реєстрації інструктажу на робочому місці (форма журналу встановлена ​​ГОСТ 12.0.004-90) та / або в особистій картці з обов'язковим підписом інструктували та інструктує. При реєстрації позапланового інструктажу вказують причину його проведення. Цільовий інструктаж з працівниками, які проводять роботи по наряду-допуску, дозволу і т.п., фіксується в наряді-допуску або іншої документації, роздільної виробництво робіт