Види транспорту та їх взаємодія.

Загальний курс транспорту

Види транспорту та їх взаємодія.

Єдина транспортна система України.

Принципи, функції та методи управління транспортом. Управління транспортною галуззю України.

Схема управління залізничним транспортом.

Графік руху поїздів його види.

Графік руху поїздів найважливіший документ на підставі якого організується експлуатаційна робота залізниць. Він повинен забезпечувати: виконання плану перевезень пасажирів та вантажів; безпеку руху поїздів; найвигідніше використання рухомого складу; узгодженість роботи станцій та прилеглих дільниць, а також найкраще використання їх пропускної спроможності; виконання встановленої тривалості безперервної роботи локомотивних бригад.

 

Класифікація ГРП.

ГРП класифікують за рядом ознак.

За співвідношенням швидкостей на паралельні і не паралельні.

За числом головних колій на одноколійні, двоколійні і багатоколійні.

Розподіл за розташуванням поїздів попутного прямування. При прямуванні поїздів з розмежуванням не менш ніж одним роздільним пунктом з колійним розвитком (станцією, роз’їздом, обгінним пунктом) графік на одноколійних лініях називається не пакетним або пачковим, а на двоколійних пачковим.

По перегонах обладнаних АБ або ПАБ при наявності блок постів, поїзди можуть прямувати в попутному напрямку з розмежуванням їх блок дільницями або міжпостовими перегонами. ГРП з таким порядком прямування називають пакетним або частково пакетним. При таких графіках на перегоні може знаходитись не один а два або декілька поїздів, що прямують одним напрямком.

Основні показники ГРП.

Станційні інтервали.

Порядок розробки ГРП.

Автоматика, телемеханіка та зв'язок на залізничному транспорті.

Пристрої СЦБ на станції і на перегоні.

Сигналізація на залізниця класифікація та призначення сигналів.

Сигналізація на залізницях служить для забезпечення безпеки руху, а також для чіткої руху поїздів і маневрової роботи.

Сигналом називається умовний видимий або звуковий знак, за допомогою якого подається певний наказ. Сигнал є наказом.

За способом сприйняття сигнали класифікують на видимі і звукові. Видимі сигнали характеризуються кольором вогнів, щитів, прапорів, дисків, числом і взаємним положенням сигнальних показань, режимом горіння сигнальних вогнів і формую переносних сигнальних щитів. За часом застосування видимі сигнали підрозділяють на денні, які подаються у світлий час доби у виді щита з кольоровим позначенням, прапора, диска, або кольором, режимом горіння і сполученням вогнів сигнального приладу; нічні, які сигналізують вогнями встановлених кольорів, що подають в темний час доби; цілодобові, що подаються однаково як у світлий час доби так і в темний і сигналізують кольором, режимом горіння і сполученням вогнів. Видимі сигнали в залежності від сигнальних приладів якими їх подають класифікують на постійні (світлофори встановлені в певних місцях залізничної колії і локомотивні світлофори); переносні (щити, прапори, ліхтарі на тичинах, призначені для тимчасового огородження тих або інших ділянок колії і рухомого складу); ручні (диски. Прапори, ліхтарі для позначення голови і хвоста поїзда). Звукові сигнали характеризуються числом і сполученням звуків різної тривалості. Значення їх вдень і вночі те саме. Для подачі звукових сигналів застосовуються свистки локомотивів, моторвагонних поїздів і дрезин. Ручні свистки, духові ріжки, сирени, гудки, петарди.

Сигнальні покажчики та сигнальні знаки.

Класифікація світлофорів.

Види зв’язку на залізничному транспорті.

Роздільні пункти та їх призначення(з колійним та без колійним розвитком).

Види станцій за характером роботи.

Типи станцій (в залежності від призначення).

Станційні колії та колії спеціального призначення.

Види парків в залежності від призначення.

Повна та корисна довжина станційної колії.

Маневрова робота. Оперативне керування маневровою роботою.

Класифікація вантажних та пасажирських поїздів.

Система технології роботи вагонного господарства. Вагони та їх класифікація.

До складу вагонного господарства належать: вагоноремонтні заводи, вагонні депо, пункти підготовки вагонів до перевезень (ППВ), пункти технічного обслуговування (ПТО), комерційного та митного контролю, механізовані пункти поточного відчіпного ремонту, спеціалізовані колії для укрупненого ремонту, пункти випробування гальм, пости безпеки та контрольні пости на станціях, автоматизовані пункти виявлення нагрітих букс на перегонах (ПОНАБ), вагоно колійні майстерні, контейнерні депо, переставні пункти на візки іншої колії у міжнародному сполученні, пункти екіпіровки та технічного обслуговування рефрижераторного рухомого складу. Вагонний парк залізниць складається з пасажирських та вантажних вагонів. До вагонів пасажирського парку належать: пасажирські, призначені для перевезення людей поштові; багажні; вагони-ресторани; спеціальні пасажирські (службові, вагони-лабораторії, клуби та ін.). В залежності від дальності перевезень та ступеня комфортності існують пасажирські вагони дальнього сполучення (люкс, м’які, купейні, плацкартні, загальні), міжобласного, приміського сполучення.

Вантажні вагони

Система технології роботи локомотивного господарства. Класифікація тягового рухомого складу.

Локомотивне господарство включає парк локомотивів, розвинуту ремонтну базу, систему автоматичних і механізованих екіпірувальних пристроїв та інше устаткування. В сучасних умовах розвиток і удосконалення локомотивного господарства залізниць ведеться у трьох напрямках: створення та впровадження тягового рухомого складу (ТРС) нового покоління з підвищеними техніко-економічними показниками, модернізація і удосконалення існуючої ремонтної бази і технології проведення технічних обслуговувань і поточних ремонтів, впровадження сучасної системи експлуатації локомотивів на базі інформаційних технологій

Типи локомотивів, що експлуатуються на Укрзалізниці. За родом роботи локомотиви підрозділяють на вантажні, пасажирські та маневрові

Для вантажного руху використовуються локомотиви серії:

­ електровози постійного струму – ВЛ-8, ВЛ-10, ВЛ-11, ВЛ-23;

­ подвійного живлення – ВЛ-82, ВЛ-82м;

­ змінного струму ВЛ-60, ВЛ-80;

­ тепловози – 2ТЕ10УТ, 2ТЕ116.

Комплекс споруд та пристроїв залізничного транспорту.

Складається:

1. Магістральні залізничні колії та штучні споруди, що н5ееобхідні для їх улаштування.
2. Значний колійний розвиток на станціях та інших роздільних пунктах для здійснення операцій з прийому та відправлення, обгону та схрещення, формуванню, розформуванню поїздів, сортуванню вагонів та інших потреб.
3. Споруди пристрої та високопродуктивна техніка для будівництва. Ремонту та утримання колії.
4. Пристрої для прийому, видачі, зберігання, навантаження та вивантаження вантажів.
5. Споруди для посадки, висадки та обслуговування пасажирів.
6. Пристрої автоматики, телемеханіки та технологічного зв’язку, обчислювальної техніки для забезпечення руху поїздів, керування виробничими процесами.
7. Споруди та пристрої утримання, екіпірування та ремонту локомотивів та вагонів.
8. Пристрої електропостачання, уу тому числі тягові підстанції та контактна мережа на електрифікованих залізницях.
9. Споруди тепло та електропостачання.
10. Пристрої матеріально технічного забезпечення.

 

Основи охорони праці

Основні принципи державної політики в галузі охорони праці.

Штучне освітлення

Штучне освітлення може бути загальним та комбінованим. Загальним називають освітлення, при якому світильники розміщуються у верхній зоні приміщення (не нижче 2,5 м над підлогою) рівномірно (загальне рівномірне освітлення) або з врахуванням розташування робочих місць (загальне локалізоване освітлення). Комбіноване освітлення складається із загального та місцевого. Його доцільно застосовувати при роботах високої точності, а також, якщо необхідно створити певний або змінний, в процесі роботи, напрямок світла. Місцеве освітлення створюється світильниками, що концентрують світловий потік безпосередньо на робочих місцях. Застосування лише місцевого освітлення не допускається з огляду на небезпеку виробничого травматизму та професійних захворювань.

За функціональним призначенням штучне освітлення поділяється на робоче, аварійне, евакуаційне, охоронне, чергове.

Штучне освітлення передбачається у всіх виробничих та побутових приміщеннях, де недостатньо природного світла, а також для освітлення приміщень в темний період доби. При організації штучного освітлення необхідно забезпечити сприятливі гігієнічні умови для зорової роботи і одночасно враховувати економічні показники.

Найменша освітленість робочих поверхонь у виробничих приміщеннях регламентується ДБН В.2.5-28-2006 і визначається, в основному, характеристикою зорової роботи (табл. 4.4). Норми носять міжгалузевий характер. На їх основі, як правило, розробляють норми для окремих галузей промисловості.

В ДБН В.2.5-28-2006 вісім розрядів зорової роботи, із яких перших шість характеризуються розмірами об’єкта розпізнавання. Найбільша нормована освітленість складає 5000 лк (розряд Іа), а найменша – 30 лк (розряд VІІв).

Джерела штучного освітлення та світильники

Як джерело штучного освітлення широко використовують лампи розжарювання та газорозрядні лампи.

Лампи розжарювання відносяться до теплових джерел світла. Під дією електричного струму нитка розжарювання (вольфрамовий дріт) нагрівається до високої температури і випромінює потік променевої енергії. Ці лампи характеризуються простотою конструкції та виготовлення, відносно низькою вартістю, зручністю експлуатації, широким діапазоном напруг та потужностей. Поряд з перевагами їм притаманні і суттєві недоліки: велика яскравість (засліплююча дія); низька світлова віддача (7–20 лм/Вт); відносно малий термін експлуатації (до 2,5 тис. год); переважання жовто-червоних променів в порівнянні з природним світлом; висока температура нагрівання (до 140 °С і вище), що робить їх пожежонебезпечними.

Лампи розжарювання використовують, як правило, для місцевого освітлення, а також освітлення приміщень з тимчасовим перебуванням людей.

Газорозрядні лампи внаслідок електричного розряду в середовищі інертних газів і парів металу та явища люмінесценції випромінюють світло оптичного діапазону спектру.

Основною перевагою газорозрядних ламп є їх економічність.

Світлова віддача цих ламп становить 40–100 лм/Вт, що в 3–5 разів перевищує світлову віддачу ламп розжарювання. Термін експлуатації – до 10 тис. год, а температура нагрівання (люмінесцентні) – 30–60 °С. Окрім того, газорозрядні лампи забезпечують світловий потік практично будь-якого спектра, шляхом підбирання відповідним чином інертних газів, парів металу, люмінофора. Так, за спектральним складом видимого світла розрізняють люмінесцентні лампи: денного світла (ЛД), денного світла з покращеною передачею кольорів (ЛДЦ), холодного білого (ЛХБ), теплого білого (ЛТБ) та білого (ЛБ) кольорів.

Основним недоліком газорозрядних ламп є пульсація світлового потоку, що може зумовити виникнення стробоскопічного ефекту, який полягає у спотворенні зорового сприйняття об’єктів, що рухаються, обертаються. До недоліків цих ламп можна віднести також складність схеми включення, шум дроселів, значний час між включенням та запалюванням ламп, відносна дороговизна.

Світильник – це світловий прилад, що складається із джерела світла (лампи) та освітлювальної арматури (рис. 4.1). Освітлювальна арматура перерозподіляє світловий потік лампи в просторі або перетворює його властивості (змінює спектральний склад випромінювання), захищає очі працівника від засліплюючої дії ламп. Окрім того, вона захищає джерело світла від впливу навколишнього пожежо- та вибухонебезпечного, хімічно-активного середовища, механічних ушкоджень, пилу, бруду, атмосферних опадів.

Інструктаж з охорони праці

Згідно з Порядком навчання з охорони праці і перевірку знань працівників організації передбачено проведення п'яти видів інструктажу: вступний, первинний на робочому місці, повторний, позаплановий, цільовий.

Вступний інструктаж зобов'язані пройти всі знову прийняті працівники, тимчасові працівники, а також відряджені, учні та студенти, які прибули на виробниче навчання або практику. Вступний інструктаж проводиться з метою ознайомлення із загальними правилами і заходами безпеки, основними законами про охорону праці та правилами внутрішнього розпорядку. Його проводить інженер з охорони праці за програмою, затвердженою керівником (головним інженером).

Первинний інструктаж на робочому місці проводять з усіма працівниками, новоприйнятими на підприємство, перекладаються з одного підрозділу в інший, відрядженими, учнями і студентами, які прибули на практику, працівниками, які виконують нову для них роботу. Мета первинного інструктажу - ознайомлення з діючими інструкціями з охорони праці для даної професії керівником дільниці, демонстрація безпечних прийомів роботи і т.д. Інструктаж проводиться за затвердженою головним інженером програмі та інструкціям по ВІД для працюючих, розробленим для окремих професій або видів робіт індивідуально з практичним показом безпечних прийомів праці. Робочі допускаються до самостійної роботи тільки після перевірки теоретичних знань і набутих навичок безпечних прийомів роботи.

Повторний інструктаж проводиться не рідше ніж один раз на шість місяців. Мета - відновити в пам'яті робочих правила з охорони праці, а також проаналізувати конкретні випадки порушення з практики цеху або підприємства. Інструктаж проводить майстер або керівник.

Позаплановий інструктаж проводять у таких випадках:

• при введенні в дію нових або перероблених стандартів, правил, інструкцій з охорони праці, а також змін до них;
• при зміні технологічного процесу, заміні або модернізації устаткування, пристосувань і інструмента, вихідної сировини, матеріалів та інших факторів, що впливають на безпеку праці;
• при порушенні працюючими вимог безпеки праці, які можуть призвести або призвели до травми, аварії, вибуху або пожежі, отруєння;
• на вимогу органів нагляду;
• при перервах в роботі - для робіт, до яких пред'являють додаткові (підвищені) вимоги безпеки праці, - більш ніж на 30 календарних днів, а для решти робіт - на 60 днів.

Позаплановий інструктаж проводить майстер або керівник індивідуально або з групою працівників однієї професії в обсязі. залежному від причин його проведення.

Цільовий інструктаж проводять при виконанні разових робіт, не пов'язаних з прямими обов'язками за фахом (навантаження, вивантаження, прибирання території, разові роботи поза підприємства, цеху тощо); ліквідації наслідків аварій, катастроф та стихійних лих; виконання робіт, на які оформлюються наряд-допуск (письмове розпорядження на ведення робіт, що визначає вид робіт, місце, умови виконання робіт, склад бригади і осіб, які забезпечують безпеку), дозвіл та інші документи; проведенні екскурсій на підприємстві.

Первинний, повторний, позаплановий і цільовий інструктажі проводить безпосередній керівник робіт (майстер, інструктор виробничого навчання, викладач). Інструктажі на робочому місці завершуються перевіркою знань усним опитуванням або за допомогою технічних засобів навчання, а також перевіркою набутих навичок безпечних способів роботи. Знання перевіряє працівник, який проводив інструктаж. Особи, які показали незадовільні знання, до самостійної роботи не допускаються і зобов'язані знову пройти інструктаж.

Про проведення первинного, повторного, позапланового інструктажів, стажуванні, допуск до роботи особа, що проводили інструктаж, робить запис у журналі реєстрації інструктажу на робочому місці (форма журналу встановлена ​​ГОСТ 12.0.004-90) та / або в особистій картці з обов'язковим підписом інструктували та інструктує. При реєстрації позапланового інструктажу вказують причину його проведення. Цільовий інструктаж з працівниками, які проводять роботи по наряду-допуску, дозволу і т.п., фіксується в наряді-допуску або іншої документації, роздільної виробництво робіт

Загальний курс транспорту

Види транспорту та їх взаємодія.