ТОП 10:

Основні відмінності існування відкритих та закритих венчурних фондів



№з/п Відкритий фонд Закритий фонд
Строк існування не обмежений Існують 5-10 років
Інвестор може змінювати власну частку вкладень у будь-який час Встановлення певного терміну, протягом якого інвестор не може забрати власні кошти
Привабливий для дрібних інвесторів Розраховані на інституціональних інвесторів
Фонд вкладає кошти у найбільш ліквідні фінансові інструменти Фонд не висуває жорстких вимог до поточної ліквідності інвестицій

 

У структурі венчурного фонду можна виділити такі основні елементи:

· інвестиційний комітет – до нього входять представники інвесторів, які через венчурні фонди інвестують капітал. Інвестиційний комітет приймає остаточне рішення щодо інвестування ризикових підприємств;

· керівна рада – сюди відносять венчурних капіталістів, до роботи яких можуть залучатись фахівці - управлінці зі сторони;

· консультативна рада (консультативний комітет) – надає консультації та консалтингову допомогу. Сюди входять експерти з даної галузі, а також фахівці з фінансування.

 

Особливо важливим елементом у структурі венчурного фонду євенчурний капіталіст(див. також рис.1.2.).Доцільно нагадати, щовенчурний капіталіст – це головний менеджер (або керівник) венчурного фонду, який може виступати в ролі ініціатора створення венчурного фонду. Венчурний капіталіст заключає угоди з інвесторами та підприємствами, озброєний величезним багажем знань та досвідом у сфері венчурного інвестування, та користується величезним авторитетом у інвесторів. При цьому він свідомо готовий взяти на себе ризик з очікуванням майбутньої винагороди, але на відміну від інвестора не знаходиться в пошуках ризику.

Венчурний капіталіст може одноосібно приймати рішення про вибір інноваційного проекту для подальшого здійснення інвестування, брати участь у роботі ради директорів, сприяти розвитку венчурного бізнесу. Однак, кінцеве рішення щодо надання інвестицій бере на себе інвестиційний комітет, що представляє інтереси інвесторів. В кінцевому рахунку, прибуток який отримує венчурний капіталіст належить не йому особисто, а інвесторам. Венчурний капіталіст може розраховувати лише на частину цього прибутку.

Також венчурний капіталіст, після здійснення інвестування, приймає активну участь в управлінні та контролі проінвестованого підприємства, допомагає підприємству власним досвідом у сфері бухгалтерського обліку, маркетингу, та іншими бізнесовими порадами, а також особистими зв’язками та знаннями, тому що він є одним з найбільш зацікавлених у розвитку та зростанні ринкової ціни підприємства.

 

Розглядаючи питання взаємодії венчурних суб’єктів, а саме венчурних інвесторів, акцепторів та фондів, фахівці виділяють декілька основних форм такої взаємодії. В основному вони полягають у різній взаємодії венчурних інвесторів та венчурних підприємств. В окремих випадках така взаємодія здійснюється «на пряму», тобто, без участі венчурних фондів. Слід зауважити, що такі випадки не є характерними для економічно високо розвинутих країн, що пояснюється складністю та багатогранністю венчурного процесу у даних державах. Участь венчурного фонду покликана спростити взаємодію для основних учасників венчурного процесу. Форми участі інвесторів в фінансуванні інноваційних проектів є різноманітними і охоплюють всі стадії інноваційного циклу.

До основних форм та способів взаємодії венчурних інвесторів та венчурних акцепторів (венчурних підприємств) належать наступні (рис. 1.4.):

Рис. 1.4. Основні форми та способи взаємодії венчурних інвесторів та венчурних акцепторів

 

Розглянемо основні форми та способи взаємодії венчурних інвесторів та венчурних акцепторів (венчурних підприємств).

Форма 1. Пряме фінансування інвестором венчурного акцептора.Дана форма єнайпростішою і передбачає пряме передавання фінансових коштів на умовах, зазначених у венчурному інвестиційному договорі, від інвестора до акцептора (підприємства, проекту) (рис. 1.5.). Ця форма участі інвесторів пов’язана з найбільшим фінансовим ризиком, однак в разі успішного завершення проекту забезпечує інвестора надприбутками. На практиці ця форма використовується для реалізації науково-технічних проектів, як правило, крупними інвесторами на більш пізніх і менш ризикових стадіях інноваційного циклу.

Рис. 1.5. Пряме фінансування інвестором венчурного підприємства

Форма 2. Диверсифіковане фінансування.Диверсифікація може здійснюватись у вигляді кількох механізмів і передбачає залучення різної кількості різних об’єктів та суб’єктів до процесу венчурного фінансування. До основних способів диверсифікованого фінансування належать наступні:

1. Диверсифікація коштів між проектами.Даний спосіб представляє собою розподіл коштів між невеликою кількістю різних проектів (рис. 1.6.).

Рис. 1.6. Диверсифікація коштів інвестора між проектами

Сутність даного способу полягає у тому, що компенсація невдалого одного чи декількох проектів може бути здійснена за рахунок інших, більш успішних проектів. Незважаючи на ретельний відбір проектів, із кожних 10 розпочатих проектів приблизно 4 - 5 закінчуються невдало, 3 – 4 проекти можуть бути життєздатні, але не приносять великих прибутків і лише 1-2 проекти приносять прекрасні результати, заради яких і необхідним є існування венчурного бізнесу.

2. Спільне фінансування великих і перспективних підприємницьких проектів. Має на меті створити загальну зацікавленість в успішному завершенні проекту і забезпечити синергічний ефект від об’єднання спеціальних знань і управлінського досвіду, а також передбачає зменшення суми, якою ризикує кожний окремий інвестор (рис. 1.7.).

 
 

 


Рис. 1.7. Спільне фінансування підприємницьких проектів

3. Участь спільного венчурного фонду.Даний фонд, акумулюючи кошти інвесторів, від власного імені здійснює ризикові інвестиції (рис. 1.8.). Такий фонд може бути фінансовим партнерством з обмеженою відповідальністю (ТзОВ), або мати статус незареєстрованого утворення. Учасники фонду отримують прибуток і несуть збитки пропорційно вкладеним коштам. Загальний обсяг фонду визначається при його формуванні і коливається від 5–10 млн. дол., а в періоди економічних криз падає до 1 млрд. дол. та стає більшим в періоди сприятливої кон’юнктури.

В умовах підвищеного ризику здійснення фінансових операцій вимагає зростання вимог до управління інвестиціями. Тому, розвиток венчурного бізнесу пов’язаний з формуванням інституту професійних управляючих.

 
 

 

 


Рис. 1.8. Використання спільного венчурного фонду

 

Значного поширення отримали спеціалізовані управляючі венчурні компанії, які управляють одним або декількома венчурними фондами. В Україні вони називаються компаніями з управління активами - КУА. Такі компанії виступають посередниками між венчурними фондами і венчурними підприємствами. Більшість таких управляючих венчурних компаній (КУА в Україні) ініціюють формування нових венчурних фондів. Як правило, венчурні фонди мають середній цикл життя 8 років: 4 роки для інвестицій в розвиток компанії і ще 4 роки для продажу своєї частки в компанії (вихід із бізнесу або продаж іншому інвестору).

Слід зазначити, що значну роль у венчурному фінансуванні відіграють також і великі промислові компанії. Як правило, їхня участь у ризиковому фінансуванні не зумовлена зацікавленістю компаній отримати додаткові доходи як такі, адже ці доходи не можна співставити з доходами від їх основної виробничої діяльності.

Очевидно, що зазначені вище форми та способи взаємодії венчурних суб’єктів є як загальноприйнятими у практиці, так і дещо теоретизованими. Так, на практиці існують певні особливості застосування даних форм взаємодії у випадку участі крупних промислових компаній.Так,промислові компанії, як правило, використовують три основні форми взаємодії із венчурними підприємствами (акцепторами) у процесі здійснення венчурних капіталовкладень, які частково переплітаються із зазначеними вище, що є загальноприйнятими.

Перша формапредставляє собоюпряме венчурне фінансування діяльності малих інноваційних фірм. Вона містить найбільший фінансовий ризик, однак передбачає значну винагороду у вигляді розміру придбаного пакету акцій, або можливості отримати в майбутньому контроль над новою фірмою в разі успішності проекту. Першу форму ризикових капіталовкладень часто використовували у другій половині 70-х років великі хімічні, фармацевтичні компанії. Дані компанії здійснювали підтримку проектів нових фірм, які працювали в області біотехнології і спеціалізувались на використанні методів генної інженерії.

Друга формапередбачає створення квазісамостійного дочірнього венчурного фонду за рахунок коштів корпорації. Такий фонд виступає своєрідним посередником між компанією і інноваційною фірмою. Управляючі фонду водночас є службовцями корпорації або кваліфікованими спеціалістами ризикованого бізнесу. Застосовуючи дану форму в компанії можуть виникати проблеми: 1) венчурний фонд, як відносно автономний, змушений ретельно узгоджувати власну інвестиційну політику зі стратегічним курсом розвитку компанії, а внаслідок цього може виникнути проблема вибору між альтернативними інвестиційними проектами; 2) материнська компанія часто повинна забезпечувати підтримкою малі фірми, створені за фінансової участі дочірнього фонду.

Третя формапредставляє собою входження менеджерів чи власників компанії в незалежний венчурний фонд як партнерів з обмеженою відповідальністю (фактично-співвласників). Ця форма не потребує значних інвестицій чи специфічних навиків управління, тому полегшує доступ до розробок. Проте вона має певний недолік у порівнянні із попередньою формою - з метою обмеження втручання в діяльність венчурного фонду існує ліміт участі крупних компаній в венчурних фондах, що може визначатись відповідною КУА. Таке обмеження, очевидно, не дозволяє крупним компаніям в повній мірі здійснювати контроль за політикою фонду, щодо розподілу її інвестицій.







Последнее изменение этой страницы: 2016-08-12; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.237.51.159 (0.006 с.)