Частина I. Теоретичні та прикладні аспекти функціонування та розвитку венчурного бізнесу

ЧАСТИНА I. ТЕОРЕТИЧНІ ТА ПРИКЛАДНІ АСПЕКТИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ТА РОЗВИТКУ ВЕНЧУРНОГО БІЗНЕСУ

Сутність та основні поняття венчурного бізнесу

Особливості взаємодії суб’єктів венчурного бізнесу

1.3. Історичні аспекти виникнення та розвитку венчурного бізнесу в Україні та світі (самостійно!!!)

Напрями та методи державного регулювання венчурного бізнесу

ОСОБЛИВОСТІ ВЗАЄМОДІЇ СУБ’ЄКТІВ ВЕНЧУРНОГО БІЗНЕСУ

Венчурні інвестори (фінансові донори)

Венчурні підприємства (венчурні акцептори)

Венчурні фонди

ВЕНЧУРНІ ФОНДИ

Венчурними фондами (фондами приватного капіталу - private equity funds) називають фінансових посередників, що вкладають кошти інвесторів у капітал приватних (не публічних, тих, що не котируються на фондовому ринку) компаній, що знаходяться на ранніх стадіях свого розвитку.

Згідно з вітчизняним законодавством венчурні фонди відносяться до інститутів спільного інвестування (ІСІ), тобто інвестиційних фондів, які проводять діяльність щодо об’єднання грошових коштів інвесторів з метою отримання прибутку від вкладення їх у цінні папери інших емітентів, корпоративні права та нерухомість. Порядок створення і діяльності ІСІ регулюється Законом України «Про інститути спільного інвестування (корпоративні та пайові інвестиційні фонди)» від 15.03.2001р.

Розміри капіталу фондів коливаються від декількох мільйонів до кількох сотень мільйонів доларів. Розрізняють дві основні форми інвестиційних фондів: закриті й відкриті. Наведемо основні відмінності відкритих та закритих венчурних фондів у таблиці 1.2.

Таблиця 1.2.

Рис. 1.4. Основні форми та способи взаємодії венчурних інвесторів та венчурних акцепторів

 

Розглянемо основні форми та способи взаємодії венчурних інвесторів та венчурних акцепторів (венчурних підприємств).

Форма 1. Пряме фінансування інвестором венчурного акцептора. Дана форма єнайпростішою і передбачає пряме передавання фінансових коштів на умовах, зазначених у венчурному інвестиційному договорі, від інвестора до акцептора (підприємства, проекту) (рис. 1.5.). Ця форма участі інвесторів пов’язана з найбільшим фінансовим ризиком, однак в разі успішного завершення проекту забезпечує інвестора надприбутками. На практиці ця форма використовується для реалізації науково-технічних проектів, як правило, крупними інвесторами на більш пізніх і менш ризикових стадіях інноваційного циклу.

Рис. 1.5. Пряме фінансування інвестором венчурного підприємства

Форма 2. Диверсифіковане фінансування. Диверсифікація може здійснюватись у вигляді кількох механізмів і передбачає залучення різної кількості різних об’єктів та суб’єктів до процесу венчурного фінансування. До основних способів диверсифікованого фінансування належать наступні:

1. Диверсифікація коштів між проектами. Даний спосіб представляє собою розподіл коштів між невеликою кількістю різних проектів (рис. 1.6.).

Рис. 1.6. Диверсифікація коштів інвестора між проектами

Сутність даного способу полягає у тому, що компенсація невдалого одного чи декількох проектів може бути здійснена за рахунок інших, більш успішних проектів. Незважаючи на ретельний відбір проектів, із кожних 10 розпочатих проектів приблизно 4 - 5 закінчуються невдало, 3 – 4 проекти можуть бути життєздатні, але не приносять великих прибутків і лише 1-2 проекти приносять прекрасні результати, заради яких і необхідним є існування венчурного бізнесу.

2. Спільне фінансування великих і перспективних підприємницьких проектів. Має на меті створити загальну зацікавленість в успішному завершенні проекту і забезпечити синергічний ефект від об’єднання спеціальних знань і управлінського досвіду, а також передбачає зменшення суми, якою ризикує кожний окремий інвестор (рис. 1.7.).

 

Рис. 1.7. Спільне фінансування підприємницьких проектів

3. Участь спільного венчурного фонду. Даний фонд, акумулюючи кошти інвесторів, від власного імені здійснює ризикові інвестиції (рис. 1.8.). Такий фонд може бути фінансовим партнерством з обмеженою відповідальністю (ТзОВ), або мати статус незареєстрованого утворення. Учасники фонду отримують прибуток і несуть збитки пропорційно вкладеним коштам. Загальний обсяг фонду визначається при його формуванні і коливається від 5–10 млн. дол., а в періоди економічних криз падає до 1 млрд. дол. та стає більшим в періоди сприятливої кон’юнктури.

В умовах підвищеного ризику здійснення фінансових операцій вимагає зростання вимог до управління інвестиціями. Тому, розвиток венчурного бізнесу пов’язаний з формуванням інституту професійних управляючих.

 

 

Рис. 1.8. Використання спільного венчурного фонду

 

Значного поширення отримали спеціалізовані управляючі венчурні компанії, які управляють одним або декількома венчурними фондами. В Україні вони називаються компаніями з управління активами - КУА. Такі компанії виступають посередниками між венчурними фондами і венчурними підприємствами. Більшість таких управляючих венчурних компаній (КУА в Україні) ініціюють формування нових венчурних фондів. Як правило, венчурні фонди мають середній цикл життя 8 років: 4 роки для інвестицій в розвиток компанії і ще 4 роки для продажу своєї частки в компанії (вихід із бізнесу або продаж іншому інвестору).

Слід зазначити, що значну роль у венчурному фінансуванні відіграють також і великі промислові компанії. Як правило, їхня участь у ризиковому фінансуванні не зумовлена зацікавленістю компаній отримати додаткові доходи як такі, адже ці доходи не можна співставити з доходами від їх основної виробничої діяльності.

Очевидно, що зазначені вище форми та способи взаємодії венчурних суб’єктів є як загальноприйнятими у практиці, так і дещо теоретизованими. Так, на практиці існують певні особливості застосування даних форм взаємодії у випадку участі крупних промислових компаній.Так, промислові компанії, як правило, використовують три основні форми взаємодії із венчурними підприємствами (акцепторами) у процесі здійснення венчурних капіталовкладень, які частково переплітаються із зазначеними вище, що є загальноприйнятими.

Перша форма представляє собою пряме венчурне фінансування діяльності малих інноваційних фірм. Вона містить найбільший фінансовий ризик, однак передбачає значну винагороду у вигляді розміру придбаного пакету акцій, або можливості отримати в майбутньому контроль над новою фірмою в разі успішності проекту. Першу форму ризикових капіталовкладень часто використовували у другій половині 70-х років великі хімічні, фармацевтичні компанії. Дані компанії здійснювали підтримку проектів нових фірм, які працювали в області біотехнології і спеціалізувались на використанні методів генної інженерії.

Друга форма передбачає створення квазісамостійного дочірнього венчурного фонду за рахунок коштів корпорації. Такий фонд виступає своєрідним посередником між компанією і інноваційною фірмою. Управляючі фонду водночас є службовцями корпорації або кваліфікованими спеціалістами ризикованого бізнесу. Застосовуючи дану форму в компанії можуть виникати проблеми: 1) венчурний фонд, як відносно автономний, змушений ретельно узгоджувати власну інвестиційну політику зі стратегічним курсом розвитку компанії, а внаслідок цього може виникнути проблема вибору між альтернативними інвестиційними проектами; 2) материнська компанія часто повинна забезпечувати підтримкою малі фірми, створені за фінансової участі дочірнього фонду.

Третя форма представляє собою входження менеджерів чи власників компанії в незалежний венчурний фонд як партнерів з обмеженою відповідальністю (фактично-співвласників). Ця форма не потребує значних інвестицій чи специфічних навиків управління, тому полегшує доступ до розробок. Проте вона має певний недолік у порівнянні із попередньою формою - з метою обмеження втручання в діяльність венчурного фонду існує ліміт участі крупних компаній в венчурних фондах, що може визначатись відповідною КУА. Таке обмеження, очевидно, не дозволяє крупним компаніям в повній мірі здійснювати контроль за політикою фонду, щодо розподілу її інвестицій.

США

Європі

Росії

Україні

 

 

Рис. 1.10. Основні напрями державного регулювання та підтримки венчурного підприємництва

1. Нормативний напрямок. В усіх економічно розвинених країнах нововведення є одним з пріоритетних напрямів у політиці уряду, що сприяє національній незалежності й економічному розвитку. Держава створює сприятливі умови для розвитку інноваційної діяльності, формуючи єдині цивілізовані правила і механізми, що сприяють розвитку всіх суб'єктів інноваційної сфери, зокрема венчурного підприємництва. Втілення в життя даних умов супроводжується виконанням відповідних за­конів, рішень, постанов владних структур.

Законодавство є правовим фундаментом розвитку бізнесу в будь-якій країні. Досвід зарубіжних країн показує, що у сфері венчурного підприємництва одночасно функціонують десятки законів дотримання яких сприяє підвищенню ефективності ведення венчурного бізнесу на законодавчому рівні. В економіці країн, що розвиваються, навпаки існує недостатньо законодавчих актів, що регламентують існування венчурного підприємництва.

Як свідчить міжнародний досвід, державна політика сприяння розвитку венчурного бізнесу повинна будуватись на принци­пах законності, довгостроковості та економічної зацікавленості суб’єктів венчурного підприємництва з метою підвищення ефективності результатів їх господарювання. Фахівці вважають, що не зважаючи на економічний чи політичний стан країн, для успішного розвитку венчурної індустрії необхідно виконання наступних передумов у правовому полі держав:

· цивільне законодавство повинно передбачати наявність такої організаційно-правової форми у венчурному підприємництві, що адекватно відображала б специфіку їх створення і діяльності;

· податкове законодавство повинно стимулювати залучення капіталу у венчурну індустрію шляхом надання різних режимів пільгового оподатковування;

· валютне законодавство не повинно створювати бар'єрів на шляху венчурного капіталу при інвестуванні і при виході інвестора з проінвестованої компанії.

На думку більшості теоретиків і практиків у сфері венчурного підприємництва для успішного розвитку стратегічного напряму для економіки країн, необхідно створити спеціальне законодавство, яке б враховувало специфіку даної галузі, та функціонувало б з урахуванням існуючих загальних нормативних законодавчих норм та не суперечило їм. Прикладом цього може бути законотворча діяльність та політика США, які справедливо вважаються лідерами венчурного бізнесу у світі. Так, одним з перших законів у галузі венчурного підприємництва в США був закон про малі венчурні фі­рми, який стимулював розробки технологічних новинок венчурними підприємствами. Цим законом венчурам надавалися необхідні гаран­тії на субсидії, пільгові кредити та всебічна допомога уряду, яка по­лягала у зобов’язанні міністерств, федеральних урядів, великих кор­порацій укладати контракти з малими інноваційними фірмами, особливо на початкових етапах їх діяльності.

 

Організаційний напрямок.

США. У сфері розвитку інноваційного підприємництва для Сполучених Штатів характерним є залучення венчурного капіталу в нові наукоємні технології. Насамперед, вважається економічно привабливим фінансування нових інноваційних об’єктів, незважаючи на високий рівень ризикованості подібних вкладень. З метою зниження ризиків використовуються механізми венчурного інвестування окремих проектів та страхування. Зокрема, такі невідомі та маловідомі у середині ХХ ст. фірми, такі як «Microsoft», «Digital equipment», «Ginentec» за рахунок венчурного капіталу отримали необхідний рівень фінансування і завоювали позицію лідерів нових галузей сучасного наукоємного виробництва.

В США існують програми різних видів допомоги малому венчу­рному бізнесу, що реалізовуються в основному через федеральне агентство – Адміністрацію в справах малого бізнесу (АМБ). Аналогічного неза­лежного відомства щодо захисту інтересів дрібних підприємців у таких масштабах немає в жодній великій розвинутій країні світу. Основною метою існування АМБ є надання фінансової, консультаційної і інформа­ційної допомоги малим підприємствам, що знаходяться на початковій стадії розвитку та діяльність яких характеризується високим ступенем ризику.

За підтримки уряду США та АМБ в Америці діє Програма управлінської допомоги інноваційним фірмам, в межах якої створено Центри розвитку малого бізнесу при уні­верситетах, великих приватних фірмах, федеральних та місцевих ві­домствах. Основними завданнями таких центрів є підтримка дрібних інноваційних фірм. За даними статистики 50% усіх новостворених малих фірм що­річно банкрутує на першому році своєї діяльності, і лише 10% підприємств які користуються послугами центрів стають банкрутами. При Центрах розвитку малого бізнесу організовуються навчальні та консультаційні курси з різних питань. Однак, незважаючи на невеликі фінансові кошти виділені федеральним урядом, такі центри надають значну допомогу малому венчурному бізнесу.

Європа. Багато західноєвропейських країн розробили та успішно застосовують заходи щодо стимулюван­ня ризикових венчурних проектів шляхом прямого виділення коштів з державних бюджетів та надання державних гарантій інвесторам та третім особам. Цікавим є той факт, що у тих європейських країнах, де немає крупних науково-технічних центрів чи промислових центрів, що застосовують результати інноваційних розробок спільно із науковими установами, використовується так звана Північно-італійська модель формування і підтримки венчурного бізнесу. Як компенсацію відсутності сконцентрованих масових інноваційних процесів, дана модель передбачає наяв­ність широкого спектра державних програм фінансової підтримки дрібного бізнесу та його інфраструктури. Метою реаліза­ції таких програм у регіонах, що не мають значних науково-технічних і виробничих потенціалів, є формування, так званих, консорціумів ве­нчурних фірм. Так, у Данії та Німеччині за умови відсутності високого рівня концентрації венчурного капіталу в країнах, існує практика ство­рення об¢єднань у вигляді консорціумів малого інноваційного бізнесу.

Іншим прикладом успішного застосування державної підтримки венчурного бізнесу є досвід Франції, яка посідає четверте місце серед промислово розвинутих держав (після США, Японії і ФРН) за загальною сумою витрат на НДВКР і друге (після США) – за питомою вагою інновацій на одного жителя країни.

Урядом Франції сформовано спеціальну урядову організацію у сфері венчурного бізнесу та інновацій і державно-приватний банк для фінансування малого інноваційного бізнесу. Основною метою діяльності таких інституцій є надання довгострокових позик для завершення досліджень і комерціалізації новинок. Крім того, у Франції функціонує Національний страхо­вий фонд, яким управляє Французьке товариство сприяння венчур­ному капіталу, який страхує позикові кошти інвесторів. Через даний фонд в країні страхується у середньому 65% позикових коштів.

Загалом, у Франції існу­є ціла мережа спеціальних інститутів, що надають допомогу та здійснюють консультативне сприяння розвитку венчурного бізнесу. До них належать: Національний центр наукових досліджень, Націо­нальне агентство з впровадження досліджень «Анвар», Національне агентство перспективних досліджень тощо.

Важливе місце у сфері розвитку наукових та інноваційних розробок займає Великобританія. Їй належить третє місце серед країн Західної Європи за питомою вагою витрат на наукові дослідження у валовому національному продукті. Починаючи з 80-х років ХХст. з метою стимулювання розвитку інноваційної активності урядом Великобританії було прийнято до реалізації широку програму приватизації як промислових підприємств, так і науково-дослідних установ.

Рішення уряду даної країни про фінансування окремих на­прямів НДВКР приймається на основі рекомендацій п'яти громадсько-державних рад, сформованих за напрямами досліджень, до складу яких входять як представники уряду, так і наукових і промислових організа­цій. Члени рад координують дія­льність державних науково-дослідних установ в інтересах розвитку національної економіки.

Близький та Далекий Схід. Заслуговує на увагу Система державної підтримки розвитку наукомістких технологій та інновацій в Ізраїлі, яка базується на системі значних державних субсидій. Уряд держави щорічно інвестує близько 3% ВНП в наукові дослідження та розробки. До пріоритетних напрямів, які інвестує уряд Ізраїлю відносять: телекомунікації та програмні продукти, біотехнологію, медичну електроніку, електронну оптику, лазерні системи, автоматику і робототехніку.

В результаті комплексних заходів щодо підтримки високотехнологічного бізнесу та проектів у області високих технологій, Ізраїлю вдалось за короткий час підвищити частку високо технологічних галузей у ВНП до понад 50%. При цьому на експорт спрямовується більш як 40% ВНП, з них 80% — у економічно розвинуті країни. Значний внесок в розвиток технологічного рівня країни вносять численні, потужно функціонуючі бізнес-інкубатори, розміщені по всій країні. Вони покликані забезпечувати підтримку технологічних ініціатив на першій стадії розвитку, включаючи створення компанії і забезпечення її фінансами.

Ретроспективний аналіз історичних аспектів розвитку венчурного бізнесу Японії свідчить, що державна підтримка та сприяння розвитку інноваційного та високотехнологічного бізнесу – головна причина економічного стрибка в країні. В Японії понад 80% акціонерного капіталу інноваційних підприємств належить приватному сектору (бан­кам, брокерським, страховим компаніям, пенсійним фондам та іншим, здебільшого фінансовим інститутам), решта - місцевим корпо­раціям. Проте, це не протиречить реалізації урядом широких державних програм з підтримки венчурного бізнесу. У державі впровадженням результатів досліджень і розробок фундаментального та прикладного характеру в народне господарство займається «Японська корпорація розвитку досліджень». В Японії та­кож існує система державних фондів для заохочення науково-дослідної діяльності у малих приватних фірмах. Серед них: «Фонд матеріального за­охочення приватних і державних організацій», який проводить фундамен­тальні дослідження, «Фонд стимулювання і координації науково-технічної політики», що регулює систему пільг та координує правильність дотримання чинного законодавства та інші фонди.

3. Фінансовий напрямок. Головний зміст фінансово-економічної політики держави у відношенні венчурних структур полягає у регулюванні фі­нансових потоків, яке полегшує доступ цих структур до джерел фі­нансових коштів. Досвід розвинутих країн свідчить, що для успішної реалізації венчурних інноваційних проектів необхідними є значні довгострокові інвестиції в наукові дослідження та розробки.

Державна підтримка інноваційної сфери здійснюється двома методами: 1) прямими і 2) не­прямими.

1) прямі методи регулювання реалізуються у формах: адміністративно-відомчій і програмно-цільовій. Адміністративно-відомча форма передбачає пряме дотаційне фінансування відповідно до спеціальних законів. Програмно-цільова форма – це конкретне фінансування в рамках державних програм підтримки нововведень, створення системи держконтрактів на при­дбання тих чи інших товарів і послуг, надання пільгових кредитів фі­рмам, що розробляють і доводять до комерціалізації нові продукти.

Як зазначають фахівці, у розвинутих країнах із державного бюджету фінансуються дослідження, що пов'язані із виконанням приватними компаніями уря­дових замовлень. Також, державні відомства можуть сприяти малим венчурним компаніям у на­рощуванні свого технічного потенціалу шляхом забезпечення доступу останніх у державні лабораторії.

До 2) непрямих методів державної підтримки інноваційної сфери відносять, зокрема, спрощення системи оподаткування. Дослідження науковців у цій сфері показують наступні закономірності: рівень оподаткування у інноваційній сфері в межах 25% сприяє активізації інноваційної діяльності, при розмірі податку (у тому числі на прибуток) більш як 25% відбувається зниження активності реалізації інновацій, а при досягненні податкового тягаря у розмірі 50% - компанії припиняють інвестування в дану сферу. Така ситуація пояснюється особливостями здійснення венчурної діяльності, а саме: присутністю високого ступеню ризику, довготривалого терміну окупності інвестицій. У більшості країн світу податкове навантаження зменшується при зростанні обсягу витрат на розробку й осво­єння нової високоефективної продукції, що також є дієвим чинником фінансово-економічного напрямку державного стимулювання та підтримки венчурного бізнесу.

До найбільш розповсюджених податкових пільг у сфері інноваційної діяльності нале­жать наступні: пільгове оподаткування венчурних підприємств та підприємств, що здійснюють НДВКР, зменшення податку на прибуток для організацій з цінними паперами венчурних компаній, виключення з оподатковуваних доходів підприємств ви­трат на НДВКР, списання витрат на НДВКР на собівартість продукції, звільнення від оподаткування коштів, що спрямовані на створення фондів ризику інноваційної діяльності, прискорена амортизація технологічного обладнання тощо.

Розглядаючи методи державного фінансово-економічного стимулювання венчурного підприємства у розрізі країн – світових лідерів у сфері інноваційних розробок та застосування «хай-тек» технологій, у тому числі і шляхом реалізації венчурної діяльності можна виділити основні з них.

1. США:

1) вилучення витрат на НДВКР, пов’язаних з основною виробничою і торговою діяльністю, із суми доходу, який оподатковується;

2) пільгове оподаткування венчурних фірм та фірм, що здійснюють НДВКР;

3) пільговий режим амортизаційних відрахувань;

4) інвестиційний податковий кредит;

5) гарантоване повернення Адміністрацією у справах малого бізнесу (АМБ) приватного капіталу, який вкладається у венчурний бізнес;

6) надання АМБ субсидій венчурному бізнесу, зокрема на розширення зовнішньоекономічної діяльності;

7) виділення федеральними відомствами з власного бюджету коштів на фінансування венчурного бізнесу;

8) залучення венчурних фірм до виконання крупних державних інноваційних проектів тощо.

2. Великобританія:

1) зменшення податку на прибуток для венчурних підприємств;

2) застосування системи страхування коштів, які надаються венчурним підприємствам;

3) субсидії на проведення досліджень з розробки нових видів продукції чи технологій;

4) повне або часткове відшкодування витрат на нововведення в межах державних програм субсидування малих інноваційних фірм тощо.

3. Німеччина:

1) дотації на підвищення кваліфікації персоналу, задіяного у науково-дослідних розробках;

2) надання цільових безоплатних субсидій підприємствам, що освоюють нову технологію;

3) оплата витрат на технічну експертизу інноваційних проектів та на проведення оцінки можливостей патентування результатів проведення НДВКР;

4) надання пільгових кредитів фірмам, що вкладають кошти в модернізацію підприємства, освоєння випуску нових товарів, а також у заходи щодо раціонального використання енергії;

5) дотації малим і середнім фірмам на наукові дослідження або розробку нової технології для виготовлення продукції;

6) система державного страхування кредитів;

7) застосування прискореної амортизації;

8) податкова знижка на приватні інвестиції у НДВКР тощо.

4. Франція:

1) державні дотації організаціям, що займаються науково-дослідними роботами за контрактами;

2) субсидії малим і середнім підприємствам у сфері інновацій;

3) податковий кредит на приріст витрат на НДВКР;

4) звільнення оподаткування коштів, що вкладаються у ризиковані, зокрема венчурні, проекти тощо.

 

 

 

Українська Асоціація Інвестиційного Бізнесу (УАІБ)

Українська Асоціація Інвестиційного Бізнесу (УАІБ) є добровільною, недержавною, некомерційною організацією, заснованою на засадах саморегулювання, рівноправності, вільного волевиявлення і спільності інтересів своїх членів. УАІБ заснована в квітні 1995 року і є однією з найстаріших професійних організацій учасників фондового ринку.

У жовтні 1997 року Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР) надала УАІБ статус саморегулівної організації (СРО). З червня 2002 року ДКЦПФР надала УАІБ статус - СРО ринку цінних паперів, яка об'єднує компанії з управління активами. На сьогодні це єдина в Україні саморегулівна недержавна організація, якій держава делегувала частку своїх повноважень, визначивши їх в Законі України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» та «Положенні про діяльність СРО ринку цінних паперів, яка об’єднує компанії з управління активами».

Метою заснування та діяльності УАІБ є:

- забезпечення високого професійного рівня діяльності учасників ринку цінних паперів;

- представництво власних членів та захист їх професійних інтересів;

- професійна підготовка та підвищення кваліфікації фахівців - членів;

- інформування своїх членів стосовно законодавства про цінні папери та змін, що вносяться до нього;

- розроблення та контроль за дотриманням норм та правил поведінки, регламентів, правил здійснення операцій з цінними паперами, вимог до професійної кваліфікації фахівців - членів СРО та інших документів, передбачених чинним законодавством;

- розроблення та впровадження заходів щодо захисту клієнтів членів Асоціації та інших інвесторів, а також дотримання етичних норм та правил поведінки членів саморегулівної організації у їх взаєминах з клієнтами;

- вдосконалення нормативно – правової бази ринку цінних паперів;

- сприяння в організації фінансового моніторингу компаніями з управління активами у сфері запобігання та протидії запровадження в легальний обіг доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінансуванню тероризму.

УАІБ в процесі виконання своїх функцій має право:

- перевіряти діяльність своїх членів у порядку, погодженому Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР);

- контролювати дотримання своїми членами законодавства та прийнятих саморегулівною організацією правил і вимог;

- за згодою своїх членів представляти їх інтереси в ДКЦПФР та в інших державних органах;

- збирати, узагальнювати та аналітично обробляти статистичну інформацію;

- спільно з ДКЦПФР перевіряти діяльність своїх членів щодо дотримання членами саморегулівної організації вимог чинного законодавства з питань фінансового моніторингу;

- розробляти та запроваджувати відповідно до законодавства правила, стандарти та вимоги до порядку здійснення операцій на фондовому ринку;

- запроваджувати процедури розв’язання спорів щодо професійної діяльності на ринку цінних паперів тощо.

Органи управління УАІБ

Вищим органом УАІБ є Загальні збори, які проводяться не менше одного разу на рік. В період між Зборами керівними органами УАІБ є Рада Асоціації, яка обирається Загальними зборами терміном на два роки. Виконавчим органом Асоціації є Дирекція. Для виконання своїх функцій Асоціація також має Ревізійну комісію, Дисциплінарний комітет, а також інші спеціалізовані комітети і комісії.

Членство в асоціації здійснюється на договірних засадах, при цьому засновники Асоціації не мають жодних переваг перед іншими членами Асоціації.

До основних м іжнародних партнерів УАІБ: Федерація об'єднань Асоціацій Інвестиційних компаній Європи (FEFSI), а також кореспондентські стосунки з Асоціаціями інвестиційних компаній у кожній Європейській країні, Європейська Асоціація венчурного капіталу (EVCA), Центр колективних інвестицій, Асоціація захисту прав інвесторів (Росія), Центр корпоративного права та управління, Міжнародна фінансова корпорація та ін.

Європейська Асоціація Венчурного Капіталу (EVCA)

Дана асоціація була створена у 1983р. з метою розвитку європейської моделі прямого інвестування і венчурного капіталу. В даний час нараховує 300 членів. Штаб-квартира асоціації знаходиться в Брюсселі Діяльність асоціації спрямована на створення в Європі сприятливих умов для розвитку венчурного бізнесу та тісно пов’язана із діяльністю Європейської комісії.

Асоціація має наступні основні стратегічні завдання:

- залучення інституціональних інвесторів до участі у венчурному інвестуванні;

- представлення інтересів своїх членів і інших учасників венчурної індустрії в європейських структурах;

- вироблення ефективних і доступних стратегій та механізмів розвитку венчурного капіталу.

EVCA приймає активну участь у міжурядових програмах з підтримки та розвитку венчурного інвестування. Одними із найважливіших питань та програм, до участі у роботі яких було залучено EVCA були наступні:

План дій щодо захисту від ризиків капіталу (Risk Capital Action Plan (RCAP)).

У листопаді 1997р. Європейською Радою у Люксембурзі було визнано важливу роль ризику загальноєвропейського ринку капіталів у процесі формування політики зайнятості та заробітної плати. EVCA приймала активну участь у дослідженні та формуванні пропозицій щодо зменшення таких впливів та усунення бар’єрів розвитку політики щодо зайнятості у Європі.

Планування діяльності венчурного підприємства

ЧАСТИНА I. ТЕОРЕТИЧНІ ТА ПРИКЛАДНІ АСПЕКТИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ТА РОЗВИТКУ ВЕНЧУРНОГО БІЗНЕСУ