Історичні аспекти виникнення та розвитку венчурного бізнесу в україні та світі

Самостійно!!!

Необхідно підготувати:

Історія Артура Рока. Виникнення перших венч. підприємств, виникнення венчурного бізнесу загалом та організації інвестиційного фінансування у:

США

Європі

Росії

Україні

 

 

НАПРЯМИ ТА МЕТОДИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ВЕНЧУРНОГО БІЗНЕСУ

Основні напрями державного регулювання та підтримки венчурного підприємництва

1.4.2. Особливості державного регулювання венчурного бізнесу в Україні (самостійно!)

Діяльність національних асоціацій венчурного бізнесу

ОСНОВНІ НАПРЯМИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ТА ПІДТРИМКИ ВЕНЧУРНОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА

За функціональною структурою механізм державного регулювання венчурно­го бізнесу включає такі важелі, як техніко-технологічні, соціально-економічні, адміністративно-правові, фінансові методи тощо.

Незважаючи на суттєві відмінності у механізмах та методах державної підтримки та стимулювання венчурного підприємництва у різних країнах світу, можна виділити низку типових функцій як за змістом, так і за характером впливу на суб’єктів венчурного підприємництва. Так, за змістом експерти поділяють їх на: законодавчі, організаційні та фінансово-економічні, а за характером впливу – на прямі і опосередковані.

Таким чином, державне сприяння венчурному інвестуванню повинно здійснюватись за трьома основними напрямами (див рис. 1.10):

1. Нормативний, який передбачає розробку та реалізацію загальної державної стратегії інноваційного розвитку країни та регіонів, забезпечення охорони об¢єктів промислової власності, ноу-хау та авторського права та створення загального і спеціального законодавства у даних напрямках.

2. Організаційний, який полягає в організації єдиної концепції для розвитку інноваційного процесу та формуванні інфраструктури венчурного бізнесу, створенні інститутів підтримки наукових розробок на рівні університетів та науково-дослідних установ, виділенні підприємств, об¢єднань і зон інноваційного підприємництва, формуванні технополісів і технопарків, забезпеченні їхнього тісного зв’язку з малим та середнім бізнесом тощо.

3. Фінансовий напрямок повинен забезпечувати фінансову підтримку підприємств венчурного бізнесу, здійснювати як кредитне стимулювання інноваційних процесів, так і їх пряме фінансування та гарантування. Загалом, державне фінансово-економічне регулювання може здійснюватися як в прямій формі через пряме державне інвестування, пільгову грошово-кредитну та фіскальну політику, так і в опосередкованій, яка передбачає безкоштовну консалтингову допомогу, інвестиційну оцінку та здійснення аудиту суб¢єктів венчурного бізнесу.

 

Рис. 1.10. Основні напрями державного регулювання та підтримки венчурного підприємництва

1. Нормативний напрямок. В усіх економічно розвинених країнах нововведення є одним з пріоритетних напрямів у політиці уряду, що сприяє національній незалежності й економічному розвитку. Держава створює сприятливі умови для розвитку інноваційної діяльності, формуючи єдині цивілізовані правила і механізми, що сприяють розвитку всіх суб'єктів інноваційної сфери, зокрема венчурного підприємництва. Втілення в життя даних умов супроводжується виконанням відповідних за­конів, рішень, постанов владних структур.

Законодавство є правовим фундаментом розвитку бізнесу в будь-якій країні. Досвід зарубіжних країн показує, що у сфері венчурного підприємництва одночасно функціонують десятки законів дотримання яких сприяє підвищенню ефективності ведення венчурного бізнесу на законодавчому рівні. В економіці країн, що розвиваються, навпаки існує недостатньо законодавчих актів, що регламентують існування венчурного підприємництва.

Як свідчить міжнародний досвід, державна політика сприяння розвитку венчурного бізнесу повинна будуватись на принци­пах законності, довгостроковості та економічної зацікавленості суб’єктів венчурного підприємництва з метою підвищення ефективності результатів їх господарювання. Фахівці вважають, що не зважаючи на економічний чи політичний стан країн, для успішного розвитку венчурної індустрії необхідно виконання наступних передумов у правовому полі держав:

· цивільне законодавство повинно передбачати наявність такої організаційно-правової форми у венчурному підприємництві, що адекватно відображала б специфіку їх створення і діяльності;

· податкове законодавство повинно стимулювати залучення капіталу у венчурну індустрію шляхом надання різних режимів пільгового оподатковування;

· валютне законодавство не повинно створювати бар'єрів на шляху венчурного капіталу при інвестуванні і при виході інвестора з проінвестованої компанії.

На думку більшості теоретиків і практиків у сфері венчурного підприємництва для успішного розвитку стратегічного напряму для економіки країн, необхідно створити спеціальне законодавство, яке б враховувало специфіку даної галузі, та функціонувало б з урахуванням існуючих загальних нормативних законодавчих норм та не суперечило їм. Прикладом цього може бути законотворча діяльність та політика США, які справедливо вважаються лідерами венчурного бізнесу у світі. Так, одним з перших законів у галузі венчурного підприємництва в США був закон про малі венчурні фі­рми, який стимулював розробки технологічних новинок венчурними підприємствами. Цим законом венчурам надавалися необхідні гаран­тії на субсидії, пільгові кредити та всебічна допомога уряду, яка по­лягала у зобов’язанні міністерств, федеральних урядів, великих кор­порацій укладати контракти з малими інноваційними фірмами, особливо на початкових етапах їх діяльності.

 

Організаційний напрямок.

США. У сфері розвитку інноваційного підприємництва для Сполучених Штатів характерним є залучення венчурного капіталу в нові наукоємні технології. Насамперед, вважається економічно привабливим фінансування нових інноваційних об’єктів, незважаючи на високий рівень ризикованості подібних вкладень. З метою зниження ризиків використовуються механізми венчурного інвестування окремих проектів та страхування. Зокрема, такі невідомі та маловідомі у середині ХХ ст. фірми, такі як «Microsoft», «Digital equipment», «Ginentec» за рахунок венчурного капіталу отримали необхідний рівень фінансування і завоювали позицію лідерів нових галузей сучасного наукоємного виробництва.

В США існують програми різних видів допомоги малому венчу­рному бізнесу, що реалізовуються в основному через федеральне агентство – Адміністрацію в справах малого бізнесу (АМБ). Аналогічного неза­лежного відомства щодо захисту інтересів дрібних підприємців у таких масштабах немає в жодній великій розвинутій країні світу. Основною метою існування АМБ є надання фінансової, консультаційної і інформа­ційної допомоги малим підприємствам, що знаходяться на початковій стадії розвитку та діяльність яких характеризується високим ступенем ризику.

За підтримки уряду США та АМБ в Америці діє Програма управлінської допомоги інноваційним фірмам, в межах якої створено Центри розвитку малого бізнесу при уні­верситетах, великих приватних фірмах, федеральних та місцевих ві­домствах. Основними завданнями таких центрів є підтримка дрібних інноваційних фірм. За даними статистики 50% усіх новостворених малих фірм що­річно банкрутує на першому році своєї діяльності, і лише 10% підприємств які користуються послугами центрів стають банкрутами. При Центрах розвитку малого бізнесу організовуються навчальні та консультаційні курси з різних питань. Однак, незважаючи на невеликі фінансові кошти виділені федеральним урядом, такі центри надають значну допомогу малому венчурному бізнесу.

Європа. Багато західноєвропейських країн розробили та успішно застосовують заходи щодо стимулюван­ня ризикових венчурних проектів шляхом прямого виділення коштів з державних бюджетів та надання державних гарантій інвесторам та третім особам. Цікавим є той факт, що у тих європейських країнах, де немає крупних науково-технічних центрів чи промислових центрів, що застосовують результати інноваційних розробок спільно із науковими установами, використовується так звана Північно-італійська модель формування і підтримки венчурного бізнесу. Як компенсацію відсутності сконцентрованих масових інноваційних процесів, дана модель передбачає наяв­ність широкого спектра державних програм фінансової підтримки дрібного бізнесу та його інфраструктури. Метою реаліза­ції таких програм у регіонах, що не мають значних науково-технічних і виробничих потенціалів, є формування, так званих, консорціумів ве­нчурних фірм. Так, у Данії та Німеччині за умови відсутності високого рівня концентрації венчурного капіталу в країнах, існує практика ство­рення об¢єднань у вигляді консорціумів малого інноваційного бізнесу.

Іншим прикладом успішного застосування державної підтримки венчурного бізнесу є досвід Франції, яка посідає четверте місце серед промислово розвинутих держав (після США, Японії і ФРН) за загальною сумою витрат на НДВКР і друге (після США) – за питомою вагою інновацій на одного жителя країни.

Урядом Франції сформовано спеціальну урядову організацію у сфері венчурного бізнесу та інновацій і державно-приватний банк для фінансування малого інноваційного бізнесу. Основною метою діяльності таких інституцій є надання довгострокових позик для завершення досліджень і комерціалізації новинок. Крім того, у Франції функціонує Національний страхо­вий фонд, яким управляє Французьке товариство сприяння венчур­ному капіталу, який страхує позикові кошти інвесторів. Через даний фонд в країні страхується у середньому 65% позикових коштів.

Загалом, у Франції існу­є ціла мережа спеціальних інститутів, що надають допомогу та здійснюють консультативне сприяння розвитку венчурного бізнесу. До них належать: Національний центр наукових досліджень, Націо­нальне агентство з впровадження досліджень «Анвар», Національне агентство перспективних досліджень тощо.

Важливе місце у сфері розвитку наукових та інноваційних розробок займає Великобританія. Їй належить третє місце серед країн Західної Європи за питомою вагою витрат на наукові дослідження у валовому національному продукті. Починаючи з 80-х років ХХст. з метою стимулювання розвитку інноваційної активності урядом Великобританії було прийнято до реалізації широку програму приватизації як промислових підприємств, так і науково-дослідних установ.

Рішення уряду даної країни про фінансування окремих на­прямів НДВКР приймається на основі рекомендацій п'яти громадсько-державних рад, сформованих за напрямами досліджень, до складу яких входять як представники уряду, так і наукових і промислових організа­цій. Члени рад координують дія­льність державних науково-дослідних установ в інтересах розвитку національної економіки.

Близький та Далекий Схід. Заслуговує на увагу Система державної підтримки розвитку наукомістких технологій та інновацій в Ізраїлі, яка базується на системі значних державних субсидій. Уряд держави щорічно інвестує близько 3% ВНП в наукові дослідження та розробки. До пріоритетних напрямів, які інвестує уряд Ізраїлю відносять: телекомунікації та програмні продукти, біотехнологію, медичну електроніку, електронну оптику, лазерні системи, автоматику і робототехніку.

В результаті комплексних заходів щодо підтримки високотехнологічного бізнесу та проектів у області високих технологій, Ізраїлю вдалось за короткий час підвищити частку високо технологічних галузей у ВНП до понад 50%. При цьому на експорт спрямовується більш як 40% ВНП, з них 80% — у економічно розвинуті країни. Значний внесок в розвиток технологічного рівня країни вносять численні, потужно функціонуючі бізнес-інкубатори, розміщені по всій країні. Вони покликані забезпечувати підтримку технологічних ініціатив на першій стадії розвитку, включаючи створення компанії і забезпечення її фінансами.

Ретроспективний аналіз історичних аспектів розвитку венчурного бізнесу Японії свідчить, що державна підтримка та сприяння розвитку інноваційного та високотехнологічного бізнесу – головна причина економічного стрибка в країні. В Японії понад 80% акціонерного капіталу інноваційних підприємств належить приватному сектору (бан­кам, брокерським, страховим компаніям, пенсійним фондам та іншим, здебільшого фінансовим інститутам), решта - місцевим корпо­раціям. Проте, це не протиречить реалізації урядом широких державних програм з підтримки венчурного бізнесу. У державі впровадженням результатів досліджень і розробок фундаментального та прикладного характеру в народне господарство займається «Японська корпорація розвитку досліджень». В Японії та­кож існує система державних фондів для заохочення науково-дослідної діяльності у малих приватних фірмах. Серед них: «Фонд матеріального за­охочення приватних і державних організацій», який проводить фундамен­тальні дослідження, «Фонд стимулювання і координації науково-технічної політики», що регулює систему пільг та координує правильність дотримання чинного законодавства та інші фонди.

3. Фінансовий напрямок. Головний зміст фінансово-економічної політики держави у відношенні венчурних структур полягає у регулюванні фі­нансових потоків, яке полегшує доступ цих структур до джерел фі­нансових коштів. Досвід розвинутих країн свідчить, що для успішної реалізації венчурних інноваційних проектів необхідними є значні довгострокові інвестиції в наукові дослідження та розробки.

Державна підтримка інноваційної сфери здійснюється двома методами: 1) прямими і 2) не­прямими.

1) прямі методи регулювання реалізуються у формах: адміністративно-відомчій і програмно-цільовій. Адміністративно-відомча форма передбачає пряме дотаційне фінансування відповідно до спеціальних законів. Програмно-цільова форма – це конкретне фінансування в рамках державних програм підтримки нововведень, створення системи держконтрактів на при­дбання тих чи інших товарів і послуг, надання пільгових кредитів фі­рмам, що розробляють і доводять до комерціалізації нові продукти.

Як зазначають фахівці, у розвинутих країнах із державного бюджету фінансуються дослідження, що пов'язані із виконанням приватними компаніями уря­дових замовлень. Також, державні відомства можуть сприяти малим венчурним компаніям у на­рощуванні свого технічного потенціалу шляхом забезпечення доступу останніх у державні лабораторії.

До 2) непрямих методів державної підтримки інноваційної сфери відносять, зокрема, спрощення системи оподаткування. Дослідження науковців у цій сфері показують наступні закономірності: рівень оподаткування у інноваційній сфері в межах 25% сприяє активізації інноваційної діяльності, при розмірі податку (у тому числі на прибуток) більш як 25% відбувається зниження активності реалізації інновацій, а при досягненні податкового тягаря у розмірі 50% - компанії припиняють інвестування в дану сферу. Така ситуація пояснюється особливостями здійснення венчурної діяльності, а саме: присутністю високого ступеню ризику, довготривалого терміну окупності інвестицій. У більшості країн світу податкове навантаження зменшується при зростанні обсягу витрат на розробку й осво­єння нової високоефективної продукції, що також є дієвим чинником фінансово-економічного напрямку державного стимулювання та підтримки венчурного бізнесу.

До найбільш розповсюджених податкових пільг у сфері інноваційної діяльності нале­жать наступні: пільгове оподаткування венчурних підприємств та підприємств, що здійснюють НДВКР, зменшення податку на прибуток для організацій з цінними паперами венчурних компаній, виключення з оподатковуваних доходів підприємств ви­трат на НДВКР, списання витрат на НДВКР на собівартість продукції, звільнення від оподаткування коштів, що спрямовані на створення фондів ризику інноваційної діяльності, прискорена амортизація технологічного обладнання тощо.

Розглядаючи методи державного фінансово-економічного стимулювання венчурного підприємства у розрізі країн – світових лідерів у сфері інноваційних розробок та застосування «хай-тек» технологій, у тому числі і шляхом реалізації венчурної діяльності можна виділити основні з них.

1. США:

1) вилучення витрат на НДВКР, пов’язаних з основною виробничою і торговою діяльністю, із суми доходу, який оподатковується;

2) пільгове оподаткування венчурних фірм та фірм, що здійснюють НДВКР;

3) пільговий режим амортизаційних відрахувань;

4) інвестиційний податковий кредит;

5) гарантоване повернення Адміністрацією у справах малого бізнесу (АМБ) приватного капіталу, який вкладається у венчурний бізнес;

6) надання АМБ субсидій венчурному бізнесу, зокрема на розширення зовнішньоекономічної діяльності;

7) виділення федеральними відомствами з власного бюджету коштів на фінансування венчурного бізнесу;

8) залучення венчурних фірм до виконання крупних державних інноваційних проектів тощо.

2. Великобританія:

1) зменшення податку на прибуток для венчурних підприємств;

2) застосування системи страхування коштів, які надаються венчурним підприємствам;

3) субсидії на проведення досліджень з розробки нових видів продукції чи технологій;

4) повне або часткове відшкодування витрат на нововведення в межах державних програм субсидування малих інноваційних фірм тощо.

3. Німеччина:

1) дотації на підвищення кваліфікації персоналу, задіяного у науково-дослідних розробках;

2) надання цільових безоплатних субсидій підприємствам, що освоюють нову технологію;

3) оплата витрат на технічну експертизу інноваційних проектів та на проведення оцінки можливостей патентування результатів проведення НДВКР;

4) надання пільгових кредитів фірмам, що вкладають кошти в модернізацію підприємства, освоєння випуску нових товарів, а також у заходи щодо раціонального використання енергії;

5) дотації малим і середнім фірмам на наукові дослідження або розробку нової технології для виготовлення продукції;

6) система державного страхування кредитів;

7) застосування прискореної амортизації;

8) податкова знижка на приватні інвестиції у НДВКР тощо.

4. Франція:

1) державні дотації організаціям, що займаються науково-дослідними роботами за контрактами;

2) субсидії малим і середнім підприємствам у сфері інновацій;

3) податковий кредит на приріст витрат на НДВКР;

4) звільнення оподаткування коштів, що вкладаються у ризиковані, зокрема венчурні, проекти тощо.