Діалектика і її альтернативи

Діалектика як певна філософська концепція філософська методологія має багато визначень, котрі дають уявлення про різні її сторони, зміст. Я поведу мову про три найважливіші виміри діалектики, а саме: про діалектику як теорію розвитку, як логіку і теорію пізнання. Почнемо з метафізики – антиподу діалектики як теорії розвитку. Термін «метафізика» дослівно означає «після фізики». Метафізика – це вчення про надчуттєві, недоступні досвідові принципи і начала буття (існування світу). В значенні «анти діалектика» термін «метафізика» запровадив Гегель. З розвитком науки метафізика виявила свою недостатність і поступилась діалектиці як більш сучасному методу пізнання, усвідомлення дійсності. Метафізика і діалектика є протилежними за рядом важливих, фундаментальних начал, а саме: джерелом розвитку, руху та змін; розумінням зв’язку старого і нового; за стилем мислення. Альтернативами діалектики є також софістика і електика. Софістика за багатьма своїми ознаками наближається до метафізики. Софістика ґрунтується на неправильному виборі вихідних положень, на абсолютизації того чи іншого визначення, на змішувані суттєвого з несуттєвим, на хибних доведеннях, на використанні різних значень одного і того ж слова. Еклектика – це алогічна концепція, що ґрунтується на свавільному виборі координат; на випадковому поєднанні різних сторін речей; на ігноруванні їхніх суттєвих відмінностей. Еклектика – це, образно кажучи, «мішанина», тому вона не є ні теорією розвитку, ні теорією пізнання, ні методом, ні світоглядом. До альтернатив діалектики відносять також догматизм і релятивізм. Догматизм – антиісторичний, абстрактний спосіб розгляду теоретичних і практичних проблем, коли при вирішенні їх не враховуються ні обставини місця, ні обставини часу. Релятивізм – теоретико-пізнавальна концепція, котра виходить з однобічного з’ясування суті істини, перебільшення моменту її відносності, тобто інтерпретації результатів процесу пізнання. Релятивізм має безпосереднє відношення до діалектики як теорії пізнання і в цьому виступає як її альтернатива. Догматизм ґрунтується на перебільшенні значення абсолютної істини, ігноруючи момент її конкретності; релятивізм, навпаки, перебільшує значення відносної істини, відкидаючи момент її абсолютності.

 

81. Основні принципи гносеології

1. Принцип об’єктивності, визначення об’єкт. Існув. дійсності як обєкта пізнання, її незалежності від волі та свідомості суб’єкта

2.Принцип пізнаванності, визначення того факту, що людські знання в принципі здатні давати адекватне відображення дійсності, її об’єктивно істину картину.

3 Принцип адекватного творчого відображення, тобто визнання того, що процес пізнання-це цілеспрямоване творче відображення дійсності в свідомості людини.

4. Принцип діалектики, визнання необхідності застосування до процесу пізнання основних принципів, законів, категорій діалектики

5. Принци практики, визнання суспільно-історичного предметно-чуттєвої діяльності людини щодо перетворення природи, суспільства та самої себе основною, рушійною силою, метою пізнання та критерієм істини

6. Принцип історизму, який вимагає розглядати усі предмети та явища в їхньому історичному виникненні і становленні, а також через призму історичних перспектив їхнього розвитку, через генетичній зв'язок з іншими явищами та предметами дійсності

7. Принцип конкретності істини, наголошує, що абстрактної істини не може бути, істина завжди конкретна, кожне положення наукового пізнання слід розглядати в конкретних умовах місця та часу.

82. Суб'єкт і об’єкт в процесі пізнання.

Суб’єкт пізнання-це реальна людина, суспільна істота, наділена свідомістю, у таких проявах, як мислення, чуття,розум, воля, яка засвоїла історично вироблені людством форми та методи пізнавальної діяльності і тим самим розвинула свої пізнавальні здібності і оволоділа історично конкретними здатностями до цілеспрямованої пізнавальної діяльності. Субєктом пізнання є людина не як біологічна істота, а як продукт суспільно-історичної практики і пов’язана з усією сукупністю суспільно історичних умов ті відносин шляхом засвоєння надбань матеріальної та духовної культури суспільства.

Об’єкт пізнання- цете на що спрямовується на основі приктики пізнавальна діяльність суб’єкта. Об’єктом пізнання може бути в принципі вся діяльність, але лише в тій мірі, в якій вона увійшла в сферу діяльності суб’єкта. Об’єктом пізнання виступають не лише явища природи, а й суспільства, і сама людина і відносини між людьми, їхні взаємини, а також свідомість, пам'ять воля, почуття, духовна діяльність взагалі, в усій поліфонії її проявів.

 

Чуттєве пізнання та його форми.

Це суб’єктивний образ об’єктивного світу, що його свідомість людини формує за допомогою використання органів чуття, які є результатом не тільки біологічної еволюції людини, а й продуктом її історичного розвитку. Він реалізує свої можливості у 3 взаємозвязаних формах - відчутті, сприйнятті та уявленні.

Відчуття - відображення окремих властивостей предметів та явищ внаслідок їхнього безпосереднього впливу на органи чуття людини. Це ті канали, які зв’язують суюєкт із зовнішнім світом.

Сприймання - чуттєве відображення предметів та явищ дійсності в сукупності притаманних їм властивостей при безпосередній дії їх на органи чуття людини. Це цілісний багатоаспектний чуттєвий образ дійсності,, який виникає на основі відчуттів, але не є їхньою механічною сумою.

Уявлення – чуттєвій образ, форма чуттєвого відображення, яка відтворює властивості дійсності за відбитими в памяті слідами, предметами, що раніше сприймалися суб’єктом.

 

Раціональне пізнання та його форми.

Це мислення пов’язане з об’єктивним світом не безпосередньо, а опосередковано(завдяки таким посередникам, як слова, знаряддя праці тощо) Виявляє сутність, закони досліджуваних явищ, досягає об’єктивної істини в її конкретності.

Поняття – основа абстрактного мислення, форма думки в якій узагальнюється внутрішні суттєві характеристики предмета, явищ або процесу.

Судження – форма мислення, яка що – небудь стверджує або заперечує стосовно об’єкта пізнання.

Умовивід – це логічний процес, під час якого з кількох суджень за допомогою на основі закономірних зв’язків виводяться нові судження.

 

Діалектика чуттєвого і раціонального в процесі пізнання.

Чуття людини і процес мислення перебувають у тісному діалектичному взаємозв’язку. Чуттєві данні завжди є у свідомості в тих чи тих раціональних формах пізнання, водночас раціональне мислення послуговується мовою – системою чуттєво сприйнятних знаків. Чуттєве і раціональне лише в єдності можуть давати адекватну картину дійсності.

 

86. Практика у процесі пізнання.

Практика- це цілеспрямована діяльність людини, що має на меті перетворення світу. Практика є основою пізнання, його рушійною силою й критерієм його успішності.

2 рівні: перетворюючий, характерний вихід за межі наявного, пошук нових можливостей і способів перетворення світу* використовуючий, передбачає відтворення звичних дій, які раніше виконувались для досягнення певного результату відокремлюють 3 складові приктики: матеріально- речову, суспільну, індивідуально – особистісну. Необхідною є збалансованість цих складових, адже надмірне акцентування лише якоїсь 1 з них призводить до однобічності і антигуманних наслідків. Функції: вона є основою процесу пізнання, рушійною силою пізнання, кінцевою метою пізнання, критерієм істини.

Емпіричні методи пізнання

Такий рівень, зміст якого отримується переважно з чуттєво даного досвіду, який зазнав певної раціональної обробки. Характерною особливістю емпір. рівня є безпосередній контакт дослідника з предметом за допомогою органів відчуттів чи приладів, що їх доповнюють. Цей рівень дає знання зовнішніх, видимих зв’язків між явищами.Емпір знання спирається на дані спостереження та приладів тощо.

 

Теоретичні методи пізнання

Це пояснення підстав певних явищ, процесів і зв’язків між ними. Має загальний і необхідний характер і містить відомості про внутрішні закономірності спостережуваних явищ. На цьому рівні знання отримуються за допомогою не лише досвіду, а й абстрактного мислення. Теор. знання містить систему понять, суджень, абстракцій, часткові й загальні теорії. Переваго теоретичного знання полягає в тому, що воно дає розуміння суті загальних законів і слугує основою для передбачення.