Учення про ідеї та теорія пізнання Платона

Спираючись на досягнення піфагорійців і сучасних йому математиків, Платон будує свою філософську систему, створюючи три світи: світ речей, який постійно змінюється, світ ідей (ейдосів);— вічний та незмінний і, у проміжку між ними — математичні об'єкти.

Будучи прибічником гераклітівської натурфілософії й сприйнявши її постійну мінливість, Платон вважав, що, все у природі виникає й знищується — отже, не може бути дійсного знання, бо чуттєвий світ мінливий. Тому він висуває теорію «ідей» (ейдосів), які є ґраничним станом речей, пізнаваних лише за допомогою математичних об'єктів при прагненні отримання дійсного знання.

Платон був засновником того, що пізніше отримало назву ідеалізму. Його погляди сформульовані у міфі про печеру з «Держави». На погляд Платона справжні цінності буття утворюють особливий позафізичний світ — Гіперуранію. Цей світ складають безтілесні прообрази, зразки, проекти, ідеї, ейдоси речей, тварин, людей, чеснот та цінностей. Ейдоси ніким і нічим не народжені, існують вічно, вони незмінні й непорушні. Позірний світ, доступний почуттям, утворюється при втіленні ейдосів у хаотичній, плинній змінній хорі (матерії). Світ, який ми знаємо — це лише тіні світу ейдосів.

 

13) В ідеальній державі Платона ПОЛІТИЧНА ВЛАДА Є ПЕРВИННОЮ ЩОДО ІСНУЮЧИХ У СУСПІЛЬСТВІ ПРАВОВИХ ВІДНОСИН. Влада держави має, по суті, божественний, а тому всеохоплюючий характер. У ній закони, норми, правила життя людей надаються згори, осягаються - як божественний дар - винятково мудрими філософами («з тонкою душею»), котрі, згідно з Платоном, повинні бути одночасно і державними правителями. Найвищим органом влади у платонівському проекті є НАДЗВИЧАЙНИЙ ОРГАН - так звані «Нічні Збори» із 10-ти найбільш мудрих і поважних віком стражів. Вони причетні до космічних і політичних знань.Платон прискіпливо вибудовує у своїй утопії розгалужену систему підпорядкування всіх членів суспільства заданим законом державного правління. ВІН НЕСТРИМНИЙ РЕГЛАМЕНТАТОР: у своїх творах Платон до такої міри впорядковує людське життя, що зобов'язує «служителів закону» брати під свій контроль навіть побутові дрібниці, такі, наприклад, як розпорядок дня і ночі (скажімо, домогосподарок, на його переконання, слід піднімати серед ночі і зобов'язувати їх виконувати різні кухонні справи тощо). Державна влада має поділяти все населення на групи та різні (привілейовані і безправні) верстви, вона тримається на збройній силі.. Платон встановлює в ідеальній державі СУВОРУ ЦЕНЗУРУ НАД ДУМКАМИ ЛЮДЕЙ. Свою філософію він проголошує єдино істинною, єдино рятівною. НЕТЕРПИМІСТЬ ЗВОДИТЬСЯ У ПРИНЦИП. Платонова держава слугує повсюдному запровадженню цього принципу у життя, спираючись на силу закону і примус. За різнодумство та інші непослухи передбачаються жорстокі покарання: смертна кара, побиття, різного роду обезчещення і приниження, таврування і т. д.. Це відчуття тільки посилюється, коли, читаючи платонівські праці, з'ясовуємо, що у цьому ідеальному суспільному устрої ОСОБИСТЕ ЖИТТЯ ГРОМАДЯН - і в ранньому дитинстві, і в юності, і в зрілому та похилому віці - перебуває ПІД НЕОСЛАБНИМ НАГЛЯДОМ ДЕРЖАВИ. Остання контролює і спрямовує їхні помисли і дії, лінію поведінки індивіда, одне слово, перетворює його на службове обличчя цілого, він, по суті, повністю втрачає світоглядну і всяку іншу автономію. Увесь спосіб життя людей визначається державними законами - таким уявляє собі автор «Держави» і «Законів» ідеальне людське співжиття. Але як цього досягти? Філософ пропонує ось який захід: щоб зробити громадян відданими державі, необхідно відняти у них все своє, все, що знаходиться у приватному обігу, і зробити його спільним. У цьому - кульмінація комунізму Платона.Інакше кажучи, Платон вважає за необхідне ЗНИЩИТИ ПРИВАТНУ ВЛАСНІСТЬ з тим, щоб задля досягнення блаженного стану людського співжиття, УСУСПІЛЬНИТИ II, передати у повну і безстрокову державну власність. Як бачимо, навіть великий розум не застрахований від трагічних (особливо, якщо вони вперто переносяться в політичну сферу суспільного життя!) інтелектуальних помилок. Хто сьогодні стане заперечувати, що сама історія, увесь багатовіковий досвід людства винесли справедливий і, здається, остаточний присуд цій давній політичній ідеї? Хто не знає тепер, до чого веде на практиці суцільне знищення приватної власності? Характерно, що Платон був настільки одержимим ідеєю усуспільнення людського життя і професій, що своїми ідеальними законами забороняв мешканцям поліса займатися кількома ремеслами: за порушення і тут передбачалося жорстоке покарання.Спільність (усуспільненість), рівність і колективізм - основні принципи людського співжиття у платонівській утопії. За такою ж, чи майже за такою, схемою утверджувались усі тоталітарні режими XX століття.

 

Філософія Арістотеля

В Аристотелевій «Фізиці» нема ні математичних формул, ні описів дослідів і приладів. Аристотель приходить до тих чи інших висновків шляхом міркувань, установлення логічних протиріч у висновках, що випливають з тих чи інших припущень. Такий метод, метод діалектики і логіки, був властивий древнім мислителям. Сократ, висуваючи ті чи інші положення, ставив питання, придумував відповіді, зіставляв ці відповіді і показував логічну суперечливість тих чи інших відповідей, що здаються на перший погляд очевидними. Тим самим він доводив їхню неправильність, абсурдність.

Аристотель подає також перший (дуже загальний) поділ наук (теоретичних, практичних та поетичних —«технічних»). Значення пізнання в людському житті, на погляд Аристотеля, дуже велике — людина від природи прагне до пізнання. Пізнання («теорія» грецькою мовою — спостереження, неабстрактне мислення) є найвищою метою життя, пізнання — божественна форма життя людини.

В пізнанні Аристотель розрізняє різні ступені:

практичне вміння («техне»), що базується на знанні про об'єкти, на які спрямована практична діяльність;

розмірковування («фронезіс»);

наука;

мудрість («софія»);

розум («нус») — продуктивна сила пізнання.

Аристотель вплинув на весь подальший розвиток наукової і філософської думки. Його твори стосувалися практично всіх галузей знання того часу. Він зібрав і систематизував величезний природничо-науковий матеріал своїх попередників, критично його оцінив, виходячи зі своїх філософських поглядів, і сам здійснив ряд глибоких спостережень. У своїх творах, що охопили всі галузі знань того часу, Аристотель прагнув узагальнити досягнення античної думки. У вченні про «моменти буття» Аристотель розглядає матерію, форму, рух.

 

15. Стоїцизм — філософська школа, що виникла за часів раннього еллінізму ізберегла вплив аж до кінця античного світу. Своє ім'я школа отримала поназві порту Стоя Пекіле де засновник стоїцизму Зенон Китійській вперше виступив як самостійний вчитель. Стоїки вважають частинами філософії логіку, фізику і етику. Відоме їх порівняння філософії з фруктовим садом: логіка відповідає огорожі, яка його захищає, етика є деревом, що росте, а фізика – плодами. Також свою систему класифікації, стоїки порівнювали і з твариною, і з яйцем. У першому випадку: кістки – логіка, м'ясо – етика, душа тварини – фізика;у другому: шкаралупа – логіка, білок – етика, а жовток яйця – фізика. Головна ідея стоїчної етики – казуально і теологічно наперед встановлений хід світових подій. Оскільки зовнішні блага завжди недоступні, внутрішня позиція – єдине, що у владі людини. Зовнішня свобода людини полягає лише в співпраці з долею. Сенека говорить: «Хто згоден, того доля веде, хто не згоден, того вона тягне»Мета людини полягає в тому, щоб жити "у згоді з природою". Це єдиний спосіб досягнення гармонії. Щастя досяжне, лише якщо спокій душі не порушує ніякий афект, який не розглядається як надмірно посилений потяг.Він за своєю природою базуються на уявленні, якому надається помилковазначення. Діючи, він стає пафосом, пристрастю. Оскільки її об'єктом чоловік рідко опановує повністю, він відчуває незадоволеність. Стоїчний ідеал - апатія, свобода від подібних афектів. Розрізняються чотири види

афектів: задоволення, огида, жадання і страх. Їх необхідно уникати,користуючись правильною думкою (ортос логос), оскільки ваблення стає афектом лише тоді, коли розум схвалює цінність його об'єкту. Розуміння дійсної цінності речей перешкоджає прагненню до помилкових благ або гасить страх перед уявними бідами. Що розуміє властиве знання про те, що ніякі зовнішні блага не мають цінності з погляду щасливого життя.Всі речі стоїки ділять на благо, зло, байдужість. Чеснота – найважливіше для щастя. Вона полягає головним чином в етичному розумінні значущості речей. З цієї чесноти виходять інші(справедливість, мужність і т. д.) Чесноті можна навчитися, тоді вона стає невід'ємною. Між чеснотою і пороком немає нічого середнього,оскільки можна діяти або з розумінням, або без нього. На правильній думці базується правильне відношення до речей і до потягів. Досягнута гармонія – це і є щастя.