Задоволення, витіснення, сублімація.

Праці Фрейда: «Тлумачення сновидінь», «Три нариси психологічної сексуальності», «Психологія мас та аналіз людського Я», «Я та Воно» та інш.

56. Неофрейдизм – філософська течія, яку репрезентували учні З. Фрейда й послідовники, що критично переосмислили психоаналіз і доповнили його новими соціокультурними інтерпретаціями. На основі фрейдизму виникла філософська течія – неофрейдизм як його соціологічна реформація. Ця течія почала існувати в 1930-х рр. Одним із найвідоміших представників неофрейдизму був Гербер Маркузе (1898-1979) – німецько-американський філософ і соціолог. Головні праці, що репрезентують його філософські погляди, - «Онтологія Гегеля й основні теорії історичності» (1937), «Розум і революція. Гегель і становлення соціальної теорії» (1940), «Ерос і цивілізація. Філософське дослідження Зігмунда Фрейда» (1955), «Радянський марксизм. Критичне дослідження» (1958), «Одномірна людина: дослідження з ідеології розвинутого індустріального суспільства» (1964).Г. Маркузе вивчав роботи Карла Маркса, Зігмунда Фрейда та Мартіна Гайдеггера. Це дало йому можливість сформулювати предмет свого філософського інтересу. Ним став аналіз європейської цивілізації західного типу. Філософ підкреслював, що європейській цивілізації притаманне бажання підкорити природу й водночас людину людиною. Він зауважив, що європейська цивілізація має певні закономірності розвитку, які можна пояснити з позицій критичного переосмислення вчення З. Фрейда. Г. Маркузе вважав, що сучасна цивілізація спричиняє надмірний тиск на окрему особу, що призводить до появи феномена «одномірної людини» - об’єкта духовного маніпулювання, особи зі зниженою критичною оцінкою себе та цінностей соціуму. Бажання та інтереси «одномірної людини», способи їх реалізації лежать лише в одній площині – площині споживацьких цінностей.Отже, упродовж свого життя Г. Маркузе намагався розробити нові моделі й різновиди раціональності, які мали звільнити чуттєвість особи з-під гніту репресивної культури. Еріх Фромм (1890-1980рр.) – німецько-американський філософ, психолог, соціолог. Твори: «Втеча від свободи» (1941), «Людина длясебе» (1947), «Здорове суспільство» (1955), «Концепція людини у К. Маркса» (1961), «Анатомія людської деструктивності» (1973).Предметом філософствування Е. Фромма була антропологія. Сучасна людина, уважав Фромм, утратила гармонію безконфліктного існування в природі внаслідок її об’єктивної соціалізації. Екзистенцій на дихотомія – суперечливі почуття людського існування, наприклад, зіткнення несвідомого бажання жити й усвідомлення неминучої смерті.Фромм зазначав, що головними характеристиками суперечливого людського існування є біофілія (любов до життя) та її протилежність – некрофілія (ненависть до життя). Кожна особа намагається самостійно вирішувати проблеми суперечливого людського існування (екзистенційної дихотомії), шукаючи все нових і нових форм єдності з природою, соціальним оточенням та із самою собою.Він вважав, що завдання сучасної філософії є сприяння пошуку кожною окремою особою індивідуального шляху для розкриття власного «Я» у кохання, вірі й роздумах про світ. Е. Фромм – засновник гуманістичної етики. Він вважав, що любов до інших є водночас любов’ю до самого себе (до «Я») як до представника людського роду).Отже, гуманістична етика Еріха Фромма, вчення про егоїзм, любов до себе відіграли важливу роль у ставленні комплексу ідей, ідеалів гуманізму в сучасному світі. Найвищою цінністю людського існування є домінування в житті гуманістичної етики (єдність цілісної людини та її інтересів). Людина, якій властива гуманістична совість, може досягти індивідуального щастя. Вільгельм Райх (1897-1957) – учень і колега Зігмунда Фрейда, один з основоположників фрейдо-марксизму. Він вважав, що засадами людської життєдіяльності є сексуальна практика й оргазм. Він пропонував розробити нову науку про «сексуальну економіку», що визначатиме всі суспільно-економічні та суспільно-політичні відносини сучасної цивілізації. Ці ідеї стали поштовхом до розвитку фрейдомарксизму. Твором, що висвітлює це питання є «Діалектичний матеріалазм і психоаналіз».Отже, Вільгельм Райх вважав, що в основі нормальної життєдіяльності людини лежить сексуальна енергія, однак суспільство пригнічує її за допомогою моралі, культури, етикету; особа змушена постійно адаптуватися до суперечливого оточуючого світу, у результаті чого людини втрачає власне «Я», намагаючись стати «Ми». Єдиний спосіб порятунку людини – ліквідація негативного впливу культури, розкріпачення її, здійснення сексуальної революції. Альфред Адлер (1870-1937) – психолог, засновник концепції індивідуальної психології. Учений вважав, що головною причиною особливостей людської діяльності та конкретних учинків людини є процес подолання (компенсації) нею почуття неповноцінності. Він висунув ідею про те, що почуття неповноцінності притаманне кожній людині на рівні несвідомого як віддзеркалення прагнення отримати перевагу над іншими людьми.Отже, Адлер вважав, що в основі всіх великих учинків і дій людини, гіперактивності, екстраординарності лежить витіснений комплекс неповноцінності, людина впродовж свого життя намагається його компенсувати шляхом отримання вагомих здобутків у науці, мистецтві, політиці, бізнесі, особистому житті.

 

57. Екзистенціалізм (філософія існування). Ця течія сформувалась під впливом ідей «філософії життя» та «феноменології». Його засновником вважають датського мислителя 19 ст. Сьорена К,єркегора, який основою свого філософствування обрав християнський світогляд у поєднанні з власними релігійними переживаннями віри в Бога та аналізом сенсу людського існування.Представники екзистенціалізму: Мартін Гайдеггер, Карл Ясперс, Габріель Оноре Марсель, Альберт Камю, Жан-Поль Сартр. Філософи-екзистенціалісти спрямували свою увагу на пошук сенсу життя, існування окремо взятої людини в замкнутому індивідуальному просторі. Суспільство інтерпретуються як певна сила, що пригнічує людську індивідуальність і неповторність, воно веде до втрати особистого «Я», власної екзистенції як буття, яке усвідомлює свою скінченність.Екзистенціалісти вважають, що одного інтелекту недостатньо не лише для повноцінного життя, а й для розуміння істинної картини світу; домінуючим чинником у житті є метафізичний страх, що виявляється в побоюваннях не знайти своє місце в світі;кожна людина повинна постійно обирати свій шлях між істинним та неістинним існуванням.Екзистенціалізм характеризується активним прагненням філософського аналізу кризових ситуацій, які притаманні сучасній цивілізації. Екзистенціалізм пропонує перший крок виходу з кризи суспільства через подолання кризи особистості.Французькі екзистенціалісти Марсель, Камю, Сартр від професійного філософського аналізу перейшли до художнього зображення різних форм екзистенції й, навпаки – від художніх форм екзистенції до її філософського осмислення та аналізу. Вони вважали, що література й мистецтво найбільш точно відображають сутність людського буття.

Неотомізм.

Неотомізм - філософська школа в католіцизмі що виходить з вчення Фоми Аквинського і є сучасним етапом в розвитку томізма. Отримав офіційне визнання Ватикану.

Головними представниками цього напряму є Мартієн, Жільсон, Бохенський. Неотомізм відроджує і модернізує вчення Ф.Аквінського, поєднуючи його з філ. системами Канта, Шеллінга, Гегеля і т.д.

Неотомістський реалізм відстоює незалежне від людської свідомості існування природи і суспільства, що створені та управляються Богом.

Неотомістична концепція буття дуалістична: абсолютне, надприродне буття, і буття, створене Богом. Абсолютне буття - Бог. Розум людини - неспроможний пізнати сутність явищ, але вони не заперечують його існування. Віра і розум знаходяться в гармонійних відносинах, вони не суперечать одне одному, вони доповнюють одне одного.

Знання, що здобуті за допомогою розуму, повинні бути постійно під контролем віри. Віра розширює можливості розуму, виступаючи при цьому єдиним критерієм істинності. Раціональне знання - це форма віри, а філ-ія мусить бути прислужницею релігії.

Історичний процес за неотомізмом підкоряється божественному проведінню.

 

Філософія постмодернізму.

Визначається як пост сучасна, або постнеокласична філ-ія. Ролан Барт, Жиль Делез, Жак Дерріда. Продовження модернізму. Модернізм за допомогою художньо-образних форм віддзеркалив розвиток сучасної цивілізації (негативний бік науково-технічного прогресу, критика розуму та інтелекту, значення норм і цінностей. На противагу модернізму, постмодернізм висунув ідею, що художній образ узагалі нічого не може віддзеркалювати в цьому хаотичному світі, доходять висновку, що світ є «хаос». «Хаос» життя викликає потребу свободи філ. творчості,переходу від логіки порядку до логіки хаосу. «Хаос» перетворюється на гол. принцип світогляду постмодернізму.

Взагалі постмодернізм є складним і суперечливим феноменом.