Суть статистичного зведення і групування.

Несистематизовані зібрані статистичні дані часто складні для розуміння. Для отримання на їх основі висновків та пропозицій проводять аналіз статистичними способами і методами, перш за все, статистичним зведенням. Зведення здійснюється для того, щоб у розмаїтті поодиноких відомостей виділити загальне та закономірне.

Суть статистичного зведення полягає в тому, що матеріали спостереження класифікують та групують. Елементи сукупності за певними ознаками об’єднують у групи, класи, типи, а інформацію про них відображають як у межах груп, так і в цілому по сукупності.

Завдання зведення – підрахувати і узагальнити матеріали спостереження з тим, щоб вивчити характерні риси чи істотні відмінності тих чи інших явищ, виявити закономірності їх розвитку.Зведення буває просте і складне. Просте зведенння – це лише простий підрахунок підсумків первинного статистичного матеріалу.Складне зведення передбачає групування, вибір групувальних ознак і встановлення меж групування, підрахунок групових і загальних підсумків, а також викладення результатів зведення у вигляді статистичних таблиць чи графіків.Зведення та групування проводять за зазделегідь обумовленим планом, в якому визначають послідовність і строки виконання робіт.

За організацією робіт розрізняють централізоване і децентралізоване зведення.

Групування полягає в розподілі сукупності на групи за істотними для них ознаками. Залежно від того, як виконано групування, якими принципами керувались при розподілі сукупності, можна зробити різні, часом потилежні висновки. Тому виділяючи групи теба дотримуватись єдиних наукових вимог.

Вимоги щодо статистичних групувань:

· Першою вимогою використання статистичних групувань є всебічний глибокий аналіз суті і природи явища, що дозволяє визначити його типові риси і відмінності.

· Другою вимогою є чітке визначення ознак, за якими проводиться групування.

· Третя вимога – об’єктивне і обгрунтоване визначення інтервалів групування таким чином, щоб в утворені групи об’єднувались подібні одиниці сукупності, а окремі групи суттєво відрізнялись одна від одної.

Групування виконує у статистиці дві функції:

· розподіляє сукупності на однорідні групи;

· визначає межі та можливості застосування інших статистичних методів (середніх величин, кореляційно-регресійного тощо).

 

Основні завдання і види групувань.

У статистиці групування використовують для вирішення різно-манітних завдань. Серед них найголовніші: вивчення структури та структурних зрушень, виявлення соціально-економічних типів явищ, дослідження взаємозв’язку і залежності між ознаками. В залежності від цих завдань групування поділяють на структурні, типологічні та аналітичні.

Структурні групування характеризують розподіл якісно однорідної сукупності на групи за певною ознакою. Наприклад поділ студентів за успішністю.За допомогою типологічних групувань виділяють найхарактерніші групи, типи явищ, з яких складається неоднорідна статистична сукупність, визначають істотні відмінності між ними, а також ознаки, що є спільними для усіх груп. Їх застосовують при вивченні розподілу підприємств за формами власності, при групуванні населення за суспільними групами, розподілі суспільного виробництва за економічним призначенням продукції тощо.Для того, щоб здійснити вибір групувальних ознак, необхідно врахувати суть і закони розвитку явища, що вивчається. Групування проводиться за атрибутивними або кількісними ознаками. Для атрибутивної ознаки число груп відповідає числу її різновидів. Наприклад розподіл населення за рівнем освіти: з вищою, незакінченою вищою, середньою спеціальною, середньою та неповною середньою. Якщо ознака альтернативна, то можливі лише дві групи, наприклад студенти задоволені чи не задоволені організацією навчального процесу.

Якщо йде мова про групування за кількісними (варіаційними) ознаками, то необхідно визначитися з кількістю груп та величиною інтервалів групування. Інтервали можуть бути рівними або нерівними. Нерівні інтервали застосовують тоді, коли кілкісні зміни розміру ознаки мають неоднакове значення для нижчих і вищих груп. Так, якщо різниця в 2–4 роки для тих, хто одружується в молодому віці (до 30 років), має велике значення, то для людей старшого віку ця різниця буде значно більшою – 10 років і більше.

Якщо значення групувальної ознаки змінюється рівномірно, то виділяють рівні інтервали груп. Їх визначають за формулою:

h = (x max- x min)/ m

де x max, x min– найбільше і найменше значення ознаки;

m – кількість груп.

У разі, коли ознака групування визначається лише цілими числами, верхня межа попередньої групи і нижня межа наступної можуть позначатися по-різному.Величина інтервалу пов’язана з кількістю груп. При визначенні достатньої кількості груп враховують обсяг сукупності, варіацію групувальної ознаки, характер закономірності розподілу. Надто велика кількість груп спричинить розпилення елементів сукупності, подібні елементи попадуть до різних груп. Якщо кількість груп мала, навпаки в одну групу об’єднаються елементи різних типів, що призведе до помилкових висновків.

Орієнтовно число груп можна визначити за формулою:

m = 1 + 3,332ln n,

де n – кількість елементів сукупності.

Групування проводиться за однією або кількома ознаками. Групування за однією ознакою є простим, за кількома – складним. Останнє групування може бути комбінаційним, якщо в його основі послідовно скомбіновано дві і більше ознак, або багатомірним, якщо воно проводиться за кількома ознаками одночасно. Наприклад групування населення за віком і статтю буде комбінаційним, якщо в кожній віковій групі виділені підгрупи за статтю. А групування сімей за рівнем споживання продовольчих або непродовольчих товарів одночасно буде багатомірним групуванням.

 

 

12.Основні питання методології статистичних групувань.

Основні питання методології статистичних групувань охоплюють такі питання: 1) вибір групувальної ознаки; 2) вибір кількості груп та інтервалів; 3) вибір кількості ознак, за якими проводиться групування. Усі ці питання ви­рішуються залежно від сутності та тенденцій розвитку досліджуваних явищ.

Найголовніше питання теорії групувань – це вибір групувальних ознак, за якими відмежовуються окремі групи.Групувальні ознаки за формою вираження можна поділити на атрибу­тивні (якісні) та кількісні, а за характером коливання ознаки – на альтерна­тивні та ознаки, які мають числові різновиди.Атрибутивна ознака характеризує властивості, якість даного явища і не має кількісного виразу. Кількість груп при проведенні групування за атри­бутивною (якісною) ознакою визначається числом різновидів цієї ознаки.У випадках, коли різновидів атрибутивної ознаки значна кількість, то статистичні органи складають спеціальні класифікатори, переліки груп Якщо ознака альтернативна, то можливо утворення лише двох груп: в одній одиниці сукупності мають цю ознаку, а в іншій – не маютьПри наявності альтернативної ознаки може існувати лише два варіанти значень (1 ознака існує, 0 – відсутність ознаки).

Кількісна ознака має числове вираження, вона завжди є у кожної оди­ниці сукупності, але в різних розмірах,При проведенні групування за кількісною ознакою питання про кількість груп і розмір інтервалів має вирі­шуватися одразу при проведенні групування.Питання про вибір кількості груп та величину інтервалів є дуже склад­ним, вирішення його пов`язане з конкретним завданням дослідження. Як за­гальний принцип виступає вимога, щоб кількість груп була не надто великою і не надто малою, і щоб до кожної групи потрапила достатня кількість оди­ниць сукупності. Якщо цей принцип не додержується, то при побудові знач­ної кількості груп може бути такий випадок, що однорідні одиниці сукупно­сті опиняться у різних групах. І навпаки, при побудові незначної

Відносні величини,їх види

Для вивчення соціально економічних процесів в статистиці поряд з абсолютними величинами обчислюють відносні величини.

Співвідношення абсолютних величин називають відносними величинами. Обчислення одноіменних відносних величин за різними іменними ознаками дозволяє порівняти явища, абсолютні розміри порівнювання. В співвідношенні абсолютних величин, що використовуються для розрахунку любих відносних величин розрізняють величину порівняння (чисельник), базу порівняння (знаменник).

Основними формами вираження відносних величин є цілі і дробові числа коефіцієнти і проценти, промілле.

Цілі та дробові числа показують, у скільки разів одна величина більша від другої прийнятої за базу порівняння, або яку частину її становить.

Коефіцієнти і відсотки - найбільш зручна і легко зрозуміла форма вираження відносних величин, тобто відношення чисел, при яких базисне число приймають за одиницю або за 100.

Промілле (0/00) обчислюють, якщо базисну величину приймають не за 100, а за 1000. В промілле виражають коефіцієнти народжуваності, природного приросту населення, показники, що характеризують рівень охорони здоров’я освіти і т.д.

1.Відносна величина динаміки (ВВД), яка хар-зує інтенсивність розвитку явища в часі і обчислюється як співвідношення обсягу конкретного явища в поточному і минулому періодах.

2.Відносна величина виконання плану (ВВВП) або досягнення певного нормативу, яка являє собою рез-т відношення фактично досягнутого рівня до запланованого або нормативного за один і той же період.

3.Відносна величина планового завдання (ВВПЗ) – співвідношення запланованого чи нормативного рівня якогось майбутнього періоду і фактично досягнутого в минулому періоді.

Між наведеними вище віднлсними величинами існує такий матем. зв’язок:

ВВД=ВВВП*ВВПЗ

 

4.Відносна величина структури (ВВС) – хар-зує склад, стр-ру сук-ті за певною ознакою (од. виміру – коефіцієнти чи %). ВВС являє собою співвідношення окремих частин до цілого.

5.Відносна величина координації (ВВК) – співвідношення різноіменних частин одного цілого.

6.Відносна величина порівняння (ВВП) – співвідношення одноіменних частин, що відносяться до різних територій чи об’єктів.

7.Відносна величина інтенсивності (ВВІ) – хар-зує ступінь поширення певного явища по відношенню до якогось осередку (бази). Приклад: густота населення (осіБ/км2), рівень споживання окремих продуктів на душу населення.