Виникнення Вавилонської держави, її суть, розвиток і падіння

Коли близько 2000 р. до н. е. Месопотамія була захоплена кочівниками - амореями одним з їх опорних пунктів став Вавилон, що був великим поселенням уже в останні століття існування Шумеру. Вигідне географічне положення забезпечило звеличення Вавилону. Він стає столицею невеликого царства. Перші п’ять вавилонських царів значно розширили свої володіння. Шостий цар Вавилону Хаммурапі створює могутню централізовану державу, перемігши в 1763 р до н.е. царя Ларси Рим-Сіна І. Територія держави включала не тільки Шумер, але й увесь район від Перської затоки до Сирії.Царювання Хаммурапі було ознаменоване успішними війнами, будівництвом, встановленням для всієї країни єдиного культу (бога Мардука), введенням спільного зводу законів.Імперія Хаммурапі протрималась близько двох століть. У 1595 р. до н.е. багате місто було захоплене і пограбоване хеттами, а у 1518 р. до н.е. – захоплене гірським племенем каситів.Панування каситів ознаменоване політичним і культурним занепадом Вавилону, який продовжувався до 7 ст. до н.е., коли виникла могутня Ново-Вавилонська держава. Їй довелося вести вперту боротьбу проти Єгипту та Ассирії. У 605 р. до н.е. вавилонська армія під командуванням Навуходоносора ІІ (605 – 562 рр. до н.е.) вщент розбила об’єднані єгипетсько-ассирійські війська. Проте у 538 р. до н.е. Вавилонська держава стала об’єктом нападу перських військ царя Кіра, і Ново-Вавилонське царство припинило своє існування. Вавилонія була ліквідована і приєднана до могутньої Перської держави.

Суспільний устрій Вавилону

В общинах Межиріччя процес майнового і суспільного розшарування почався ще в кінці IV тис. до н.е.В епоху Хаммурапі суспільство ділиться на дві основні верстви: вільних і невільників, або рабів. ВІльних людей за своїм соціальним станом поділяли на різні категорії.

На вершині соціальної драбини стояли так звані авілум. Це - верхівка суспільства, рабовласницька і землевласницька світська знать, верхівка общини. Вони посідали найвищі пости в центральному, державному апараті, у війську, були царськими намісниками на місцях. Особа, здоров'я, життя,честь,сім'я, майно авілум охоронялися дуже суворими засобами.Друга группа вільних, про яку часто згадують джерела, становили мушкену. Вони стояли на нижчому шаблі, ніж авілум. Так, покарання винних за потерпілого авілума, були суворішими, ніж за скривдженого мушкену. Мушкену, як людина бідніша, платив менше лікарю за лікування, а також дружині при розлученні. Майно мушкену захищали за правом,нарівні з майном царським та храмовим. Отже, мушкену – це теж рабовласники і землевласники, іноді досить багаті люди,але за своїм статусом нижчі від авілум, громадяни другорядні. Групу мушкену становили двірцеві слуги,вільне населення підкорених Вавилоном земель, чужинці, звільнені на волю раби.

Ще одну групу рабовласників становили так звані тамкари – банкіри, купці, торговці, лихварі,тобто грошові люди вавилонського суспільства. Купці, торговці та інші представники цієї групи мали велику вагу у суспільстві, значний вплив на державну політику. Саме вони фігурують, коли у законах Хамураппі йдеться мова про кредиторів та боржників. Вони скуповували землі,навіть ті, що були вилучені з торгового обороту(землі «ілку»).Окрему найвпливовішу групу і привілейовану групу суспільства становили жерці. Храми володіли величезними багатствами. Всюди їм належали найкращі землі,стада худоби, палаци і храми,зерносховища й склади, скарби, багато рабів, слуг, інших залежних людей. Вони активно займались лихварством і торгівлею. Закони встановлювали привілеї храмів нарівні з привілеями царського палацу. Вони отримували в свою користь особливі податки з населення, плату за культові обряди, пожертвування царя, світської знаті,простих людей. У Вавилоні було дуже багато жерців, заклинателів,ворожбитів,астрологів

Основну масу вільного населення Вавилону становили общинники – ремісники, низи міського населення. Община (сусідська, територіальна) зберігалась у Вавилоні, незважаючи на утворення класового суспільства. Общинники спільно володіють землями і рабами, виконують різні повинності й роботи на користь держави й храмів,платять певну суму податків. Вони обирають своїх старост та інше керівництво, які діють під контролем державних урядовців, збирачів податків, та ін. Вони становлять основну масу війська-ополчення. Працю общинників, ремісників широко використовували в східних деспотіях на так званих публічних роботах,тобто при будівництві храмів, палаців, гробниць царів, громадських споруд, прокладанню доріг. Вони складали основну кількість трудового вільного населення.

Найнижчу верству населення у Вавилоні становили раби – вардум. Джерелами рабства були: військовий полон, народження від рабині, продаж дітей в рабство батьками, віддання у рабство за злочин, за несплату боргів, купівля рабів у інших країнах. Спочатку рабство носило домашній характер, і число рабів було обмежене. «Домашнім» патріархальним рабство називалось тому, що раби працювали спільно з общинниками, людьми царя і храмів на полях,у садах,домашньому господарстві,ремеслі, часто спали з ними під одним дахом, спільно харчувались. Крім того раб міг мати свою сім’ю, господарство. Однак раб все ж залишався рабом у повному розумінні цього слова. Його продавали, купували, дарували, карали на розсуд господаря аж до смертної кари включно, за непослух сікли батогами, могли покалічити. З метою запобігання втечі рабів їх таврували.

 

Державний устрій Вавілону.

Монарх. На чолі міст-держав у Межиріччі, стояли правителі з титулом патесі. Вони походили з родоплемінних вождів. Являли собою органи держави, які з допоміжним апаратом знаті утворили, так звану, публічну владу. Природні умови і спосіб виробництва потребували збереження общин, але великий обсяг іригаційних та будівельних робіт потребував жорсткого централізованого регулювання. Тому державна влада набула характеру деспотії. Влада правителя тут була абсолютною: видавав закони, був верховним воєначальником, найвищим суддею, часто - верховним жерцем, називаючи себе намісником богів або ж і самим богом. Накази царя були не просто наказами світського правителя, а наказами бога. Між окремими правителями постійно точилася боротьба за владу, відбувались війни. Цар Хаммурапі за свого правління здійснив низку важливих дипломатичних і воєнних акцій, завдяки яким підкорив всі інші держави Межиріччя і зробив Вавилон столицею всього Межиріччя, включивши до складу своєї держави всю Ассирію, Марі, Ісин, Ларсу, Ашшур та інші.

Центральна і місцева адміністрація. Ще до утворення єдиної, централізованої держави у містах-державах при правителях існував цілий штат урядовців різних рангів. Створення єдиної централізованої держави зумовило розростання і розгалуження адміністративного апарату як у центрі, так і на місцях.

Величезне значення при цьому відіграли реформи царя Хаммурапі. Саме цар очолював величезний чиновницько-бюрократичний апарат, верхівку якого він призначав особисто. Від нього всі вищі урядовці одержували вказівки і інструкції. Далі за ієрархією йшов нубанда — управитель царського палацу і маєтків. Він призначався царем з середовища заможних і авторитетних людей.. Нубанда керував великим штатом урядовців і слуг, управляв царськими маєтками, а згодом і усіма господарськими роботами (іригаційними, землеробством, фінансами). Йому підпорядковувались місцеві правителі й адміністрація. За дорученням царя він командував військом, чинив суд, або заступав царя в інших державних справах.Після нубанди йшли інші високі сановники: скарбник, начальник царської гвардії і охорони, порадники царя, полководці.

Держава була поділена на провінції. Їїї спочатку очолювали намісники царя – місцеві володарі, а потім царські урядовці — губернатори. Провінції поділяли на округиі. Округи та міста очолювали призначені царем чиновники. Общини очолював старійшина. Місцеві чиновники підбирали місцеву адміністрацію, доглядали за порядком, збором податків, дбали про оборону, чинили суд. Немале значення у державі мали писці, які оформляли відповідні правові документи, вели реєстраційні книги, записи про виконання повинностей і сплату податків.Судова організація. Спочатку всі спори і конфлікти розглядали жерці на підставі того, що лише їм надано вміння визначати волю богів. Поступово судочинство переходить до світської влади за часткової участі жерців. Суд чинили урядовці царської адміністрації. Справи вони розглядали колегіально з присяжними (представники місцевої знаті, впливові городяни), кількість яких коливалася від 3 до 10 осіб. За Хаммурапі з'явилися професійні судді, котрих переважно призначав сам цар. Вони здійснювали судочинство теж колегіально: по 3, 4, 8 суддів. Судді мали кілька помічників, які були консультантами, порадниками. При судах служили "воїни судді" —охоронці суду і виконавці рішень суду. Існували також посади писців-секретарів. Їхні функції зводились до обов'язків секретарів судів, архіваріусів і канцеляристів.Збройні сили. Основною збройною силою Вавилонської держави було ополчення. Воно складалось з усіх вільних людей (крім жерців, знаті, високопоставлених урядовців тощо) і збирали його при потребі за наказом царя. Спочатку основним озброєнням шумерійців були довгі списи, молоти й сокири. Потім у сусідніх племен вони запозичили луки, мечі, у єгиптян — колісниці. В епоху Хаммурапі виникло професійне піше і кінне військо. З'явились найманці. За службу воїни отримували від царя у володіння земельні наділи із рабами. Усім, хто намагався присвоїти собі працю й майно воїна, загрожувала смертна кара. Частина населення (знаті), яка не повинна була служити у війську, мусила сплачувати певний військовий податок на утримання збройних сил.