Конкретні види магістратури: верховної (консули, претори, цензори, народні трибуни, диктатор), іншої (курульні едили, квестори).

Консули. Найвищими і найранішими за часом утвореннями були посади двох консулів. Ця магістратура з'явилася відразу після скасування посади рекса. Спочатку консулами могли бути тільки патриції, але з 376 р. до н.е. плебеї домоглися доступу до цієї посади. Консулів обирали на центуріатних зборах і вони наділялися верховною владою. Їм належала вся повнота адміністративної влади, у тому числі право на присудження будь-яких покарань, аж до смертної кари. Якщо в Римі їхня влада ще обмежувалась Народними зборами і сенатом, то поза Римом вона була необмеженою. Консули мали великі повноваження і у військовій сфері. Кожен консул мав свою армію. Претори. Патриції у 366 р. до н.е. домоглися створення посад двох преторів — заступників консулів, які обиралися на центуріатних зборах з патриціїв. Невдовзі ця магістратура стала доступна й плебеям. Оскільки консули здебільшого перебували поза Римом (на війні), то претори повинні були виконувати всі їхні обов'язки. Головний їх обов'язок — охорона порядку в місті. Звідси випливала їхня кримінальна і цивільна юрисдикція, яка згодом стала основною компетенцією преторів. З 242 р. до н.е. один з них розглядав судові позови і спори римських громадян, інший, — позови і справи іноземців та інших осіб, що не були римськими громадянами. Претори мали право (це траплялося, якщо був хворий або помирав консул) командувати військом, скликати Народні збори, сенат та ін. Цензори. З 443 р. до н.е. за ініціативою патриціїв і з їхнього середовища центуріатні збори почали обирати двох цензорів. З 351 р. до н.е. доступ до цієї посади відкрили і плебеям. Цензорів обирали на 5 років, оскільки сенат також переобирався кожних п'ять років. До обов'язків цензорів входило: 1) визначення майнового стану громадян і розподіл їх за розрядами, центуріями і трибами; 2) складання списку сенаторів. Також вони мали: здійснювати нагляд за поведінкою громадян, боротися з розкішшю, марнотратством. Цензори також брали участь у фінансовому управлінні державою, завідували державним майном, здавали на відкуп збір податків і орендної плати з громадських земель. Трибуни (плебейські або народні). Вона виникла в процесі революційної боротьби плебеїв з патриціями (близько 494 р. до н.е.). Народні трибуни були з середовища плебеїв. Основне їх завдання — захищати економічні, політичні та особисті права плебеїв. Обирали щорічно двох, потім п'ятьох (з 471 р. до н.е.), а згодом десятьох (з 457 р. до н.е.) трибунів на зборах плебеїв у трибах. Особа трибуна вважалася недоторканою. Трибуни дістали право контролювати дії всіх магістратів (крім диктатора і цензорів) та сенату. Їхнє вєто скасовувало розпорядження магістратів, рішення сенату і навіть пропозиції, які виносились на розгляд Народних зборів. Вони скликали плебейські трибутні збори і головували на них. Диктатор. До цієї магістратури вдавалися за надзвичайних обставин: під час значної військової загрози або великих внутрішніх заворушень. Диктатора призначали консули за пропозицією сенату з числа колишніх консулів. Впродовж терміну диктатури диктатору підпорядковувались усі магістрати, які не припиняли діяльності, військо, всі громадяни; можна було не скликати Народні збори, сенат. Отже, диктатору належала вся повнота військової та адміністративної (однак не законодавчої) влади. Едили. Належали до магістратів середнього рангу. Плебейські трибутні збори щорічно обирали двох едилів. Патриції не поступилися і в цьому випадку. З часом різниця між плебейськими і патриціанськими едилами стерлась. Усі четверо створили єдину колегію.До їхніх обов'язків входили: нагляд за порядком у місті, протипожежним, санітарним станом, керівництво поліцейською та пожежною службами. Вони повинні були піклуватися забезпеченням міста продовольством, паливом, наглядати за дотриманням правил торгівлі на ринках, відали влаштуванням масових ігор та видовищ. Спочатку квестори призначалися консулами і були їхніми помічниками без чітко визначеної компетенції. Їм доручалось проведення попереднього слідства. З переходом розгляду судових справ до преторів ця функція квесторів відпадала. З 447 р. до н.е. трибутні збори почали обирати чотирьох квесторів. З 409 р. до н.е. ця посада стала доступною для плебеїв. Квестори відали державною скарбницею, вели прибутково-видаткові книги, були охоронцями державного архіву, супроводжували в поході консулів і відали військовою скарбницею, розподілом і продажем воєнної здобичі.

Збройні сили Риму в державно-політичній системі країни. Реформа збройних сил Гая Марія.

Коли ми говоримо про Древній Рим, в голові самі собою спливають образи, пов'язані з римською армією: будь то легендарні переможні легіони Цезаря, блискучі столичні преторіанці-змовники або втомлені прикордонники-ауксілії з Лімес. Дійсно, армія Давнього Риму невіддільна від держави. Вона не тільки його обов'язковий елемент, опора, «силовий придаток». Армія — основа життя Риму, незалежно від того, який історичний період від ранньої Республіки до пізньої Імперії ми розглядаємо. Римська державність по своїй глибинній суті сама була побудована за армійським принципом: жорстока дисципліна і чітка регламентація як в адміністративно-господарської, так і судово-правового життя римського суспільства. На думку багатьох західних вчених,мілітаризація суспільства в Древньому Римі, особливо — раннього періоду, була всеохоплюючою і виражалася набагато сильніше, навіть у порівнянні з Спартою. Недарма римський термін «Центурія» (лат. centuria — «сотня») означав одночасно і вибірково-територіальну одиницю і військову організаційну одиницю. Солдати і офіцери були для Риму всім: зовнішньополітичною збройною силою, силами забезпечення правопорядку, пожежниками, дрібними чиновниками, інженерами і будівельниками доріг, фортець, акведуків, тюремники і навіть доглядачами в школах і храмах! Армія, адміністрація і держава представляють в Стародавньому Римі як би єдине ціле. Таким чином, вивчення давньоримської держави неможливе без докладного вивчення його армії — і навпаки.

Реформа Марія

Найперше Гай Марій приступив до реформи збройних сил (106-105 рр. до н.е.). Марій скасував попередній принцип комплектування легіонів, коли в армії могли служити лише громадяни, які мали земельну власність. Надалі вона повинна була комплектуватися лише на добровільних засадах, незалежно від майнового цензу, тобто вперше набирали в армію всіх бажаючих — пролетарів, котрих було в державі дуже багато. Брали до уваги лише громадянство і придатність до військової служби. Оскільки воїни і офіцери одержували певну платню, озброєння, обмундирування і харчування, вони не були обтяжені турботою про своє господарство, сім'ї. Строк служби становив 16 років. Після цього воїни могли йти у відставку і наділялись землею. Так формувалося постійне професійне добре навчене військо.

Дещо змінено структуру війська. Основною бойовою одиницею залишався легіон, який поділявся на десять когорт. Когорта складалася з трьох маніпулів, маніпул — з двох центурій. У когорті було 500 або 600 осіб, отже, в легіоні — 5-6 тис. У кожній когорті були свої маніпули гастатів, принципів і тріаріїв. І озброєння, і місце в строю визначалися командирами, а не за майновим цензом. Кожний легіон мав свого срібного орла, номер і назву. В армії була встановлена жорстка дисципліна, солдати мусили постійно навчатися, працювати в таборі, прокладати дороги, споруджувати укріплення.

 

 

30. Причини кризи і падіння республіки в Римі:

У II ст. до н.е. в соціально-економічному устрої Риму відбулися глибокі зміни. Війни стали у житті країни майже постійним явищем і саме вони були рушійною силою, яка впливала на розвиток економіки і суспільно-політичного ладу. Під впливом завойовницьких воєн з їх величезною здобиччю і територіальними надбаннями остаточно сформувалась і стала домінуючою рабовласницька система господарства. Значно швидшими темпами, ніж в інших країнах, тут розвивалася приватна власність на засоби виробництва, встановлювалися товарно-грошові відносини, розширявся ринок. Заможна верхівка суспільства концентрує щораз більші земельні володіння. Створюються великі с\г маєтки — латифундії. Вироблена рабами сільськогосподарська продукція, ремісничі вироби та інші товари за собівартістю були надзвичайно дешеві та й на ринку їх цінили невисоко. Крім того, із завойованих Римом провінцій (Сицилії, Африки, Азії) надходили дешевий хліб та багато інших товарів. Отож, ціни на продовольство, ремісничі вироби й інші товари, а також рабів були низькими. Це призводило до розорення дрібних товаровиробників — римських селян, ремісників, котрі не витримували конкуренції з латифундіями та заморськими товарами. Основна маса розорених селян через особливості рабовласницького способу виробництва не перетворювалась у вільних робітників (рабська праця була дешевшою), а йшла на пошуки кращої долі у Рим, де жила випад-ковими заробітками. Цей люмпен-пролетаріат становив значну частину населення багатьох великих міст античного світу. Тим часом зміцнювалося економічне й політичне становище нобілів — багатої верхівки римського суспільства, серед якої вирізнялися старі патриціанські роди. Саме з представників таких родів комплектувався тоді сенат. Представники нобілітету поділялися на різні угруповання — своєрідні "партії". Колишня простота у побуті, одязі, невибагливість змінюються надмірною розкішшю. Будинки обставляють дорогими меблями, виробами мистецтва, скульптурами, столи сервірують золотим та срібним посудом, вживають заморські страви і вина, одяг, взуття виготовляють з дорогих матеріалів, з дорогоцінними прикрасами. Економ. основою могутності нобілітету було велике землеволодіння: землі власні та виділені їм для користування з громадського фонду. Успішні війни також збагачували насамперед командирів, котрі належали до того ж нобілітету, знатних родин. Величезні прибутки давало знаті й управління провінціями. Разом зі зникненням дрібного селянського господарства дедалі більше зростають величезні рабовласницькі латифундії. На великих земельних масивах розгортається садове господарство, створюються пасовища для худоби. Водночас поступово зміцнюються позиції незнатної верхівки плебсу — вершників.Після заборони сенаторам-нобілям займатися комерційною діяльністю саме ці вершники зосередили у своїх руках велику торгівлю і фінансові справи. Зовнішня торгівля теж опинилася під контролем вершників. Багатство та вплив їх все більше зростали. З нобілями вершники переважно виступали в союзі, спільно. Але часто між ними відбувалися конфлікти.Дедалі більшої гостроти набували конфлікти між великими (нобілями) й дрібними (селянами) землевла-сниками та нездоланні протиріччя між рабовласниками і рабами. Надзвичайно тяжке становище рабів, їх нещадна експлуатація викликали наростаючий протест, відкриті бунти і щораз грізніші повстання. Більшість рабів була з військовополонених. У 199 р. до н.е. у м.Сетії поблизу Риму карфагенські заручники організув. велику змову рабів. Проте два зрадники-раби повідомили власті про змову. Виряджений з Риму з військовим загоном претор упіймав і стратив призвідників. Повстання рабів у м.Пренесте закінчилося стратою 500 осіб. У 196 р. до н.е. повстало декілька тисяч рабів у Етрусії. Повстання було придушено, а його організаторів розп'ято на хрестах. В Апулії у 80-х роках за участь у повстанні страчено майже 7 тис. осіб. Перше справді велике й особливо тривале повстання рабів почалось 138 р. до н.е. у Сицилії. Керівником повстання був сирієць Євн. Об'єднаними зусиллями рабів було розбито і вигнано римські гарнізони, спалено римські вілли, вбито багато рабовласників. Євна проголошено царем і названо іменем сирійських царів - Антіохом. Рабство, однак, не ліквідували. Дістали свободу лише ті, хто приєднався до повстання. Римляни довго не могли розправитись з повсталими. У Сицилію довелось відрядити консула Публія Рупілія з цілою армією,який 132 р. до н.е. ліквідував це повстання.

Сицилія знову повернулася під владу Риму.