Порівняйте характерні риси господарств Месопотамської та Кріто-Мікенської цивілізацій.

Месопотамська цивілізація

Процес переходу людського сусп-ва до цивілізаційного устрою життя розпочався на території, яку давні греки називали Месопотамією(Межиріччам). Месопотамію заселяли представники різних народів. Провідну роль серед них відігравали шумери та рухливі семітські племена скотарів із сирійсько-месопотамського степу, які поступово змішувалися із сусідніми народами.

Шумерське суспільство виникає в 4-3 тис. до н.е. у пд. част. Месопотамії на терит. сучасного Іраку. Його характ. ознаками були: вис. концентрація нас-ня; поява вел. поселень, які перетворювалися в протоміста; розвиток землеробства та агрокультури, ремесел, торгівлі, поява першої писемності; храмове будівництво. Відбулися досягнення в розвитку знарядь праці та способів вир-ва: винайдення колеса, колісниці, гончарного круга та плуга, виплавка бронзи та ін.

У перш. пол 3 тис. до н. е. на пд. Месопотамії відбувається процес урбанізації. Перші міста виникли через обєднання або розширення кількох с.г. общин, в яких на осн. підвищення прод. праці відбувалося зростання нас-ня, накопичувалися досягнення матер. та духовної культури.

Добробут шумерського сусп-ва залежав від головної галузі його господ. сфери – землеробства. Замість обробітку невеликих ділянок силами однієї громади шумери поділили зрошувальні землі на великі лани, які обробляли шумерські трударі, обєднані в робочі бригади.

Важливу роль відігравали священнослужителі, що були керівниками, ініціаторами і координаторами господ. діяльності в общинах. Жерці здійснювали розподіл землі, що належала богові, керували роботою землеробських бригад. Важалося, що людину було створено задля звільнення богів від необхідності працювати для забезпечення свого існування. Сільськогосп. громади храмового типу були доповнені іншими, в яких центр. роль відігравали царі та царські господарства.

Найвищим станом розвитку цивілізації в Месопотамії вважається час правління Хаммурапі. Виникає цілісна, могутня Вавилонська імперія зі столицю Вавилон.

Крито-Мікенська цивілізація

Крито-Мікенська цивілізація була відкрита в результаті археологічних досліджень на поч. 20 ст.. Її назва повязана з цивілізаційним устроєм життя суспільств на острові Крит та міста Мікени в басейні Егейського моря.

Характерні ознаки: розвиток землеробства та агрокультури, осілий спосіб життя, виникнення писемності, формування міст як адмінастративно-владних центів суспільства, високий рівень розвитку матеріальної культури та мистецтва.

Провідними галузями госп-ва були рибальство та землеробство. (Землеробство відігравало важливу роль у добробуті і шумерського суспільства). Велике поширення мала «середземноморська тріада» - вирощування зернових культур, винограду та оливи. В ремеслі видалялося гончарство. Було освоєно виробництво міді, бронзи. У ремісничих майстернях вироблялась зброя та речі побутового характеру.

Міст у сучасному Криті не було. Їх роль відігравали палаци, що були адміністративними та релігійними центрами. До складу мешканців палацу входили володар та члени його сімї, жерці, знатні люди, численна прислуга та ремісники. Решта критського сусп-ва проживала у невеликих селах. Населення сіл поставляло у палац продукти харчування, виконувало трудові повиноості.

У житті мікенського сусп-ва важл. роль відігравали і господарські функції владних осіб. На чолі владної системи управління стояв цар, що мав титул «Ванакт» (повелитель, господар. Другий рівень у владній ієрархії займав головний воєначальник (лавагет). Провідна роль належала предсавникам військової еліти, численним чиновникам.

Наприкінці 13 ст. до н.е. Крито-Мікенська цивілізація, досягнувши свого найвищого розвитку, зазнає руйнації внаслідок завоювань сусідніх племен, що перебували на більш низькому рівні сусп. розвитку. Мікенські палаци були зруйновані, традиції ремесла загублені, поселення покинуті їх мешканцями. Суспільство Крито-Мікенської цивілізації заклало підвалини розвитку античного періоду Європейської цивілізації.

 

Порівняйте особливості суспільств Східної і Західної цивілізацій та їх підсистем в осьовий час.

Характеристика Східної цивілізації.

На сході держава виникає значно раніше, ніж в Європі, але це держава родового типу. Політична організація життя суспільств сх. цивілізацій дістала в історії назву сх. деспотій, яким характерне абсолютне переважання держави над суспільством. Важливою ознакою сх. деспотизму є політика примусу, і навіть терору. Осн. завданням примусу було не покарання злочинця, а нагнітання страху перед владою. Жодна особа не мала господарської свободи.

Першими зявляються великі міські цивілізації (міста-держави). Землеробство є головною галюззю. Створюється необхідність появи верстви населення –меритократів- окремих осіб, які виділяються з середнього рівня людських спільнот завдяки своїм особливим якостям, мужності, здатності вести людей за собою задля досягнення суспільних цілей. Вони згодом стають східними деспотами – царями, князями, фараонами. Східне суспільство мало складну ієрархічну соціальну структуру. Основним виробником були землероби. Над виробниками здіймалася піраміда державної бюрократії: збирачі податків, наглядачі, писарі, жерці. Завершував цю піраміду цар-деспот. Вищим і єдиним власником землі та доходів з неї вважався верховний правитель (цар). Доходи скарбниці визначаються як «рента-податок», тобто одночасно і рента(плата за землю), і податок(примусові вилучення у підданих держави на її користь).

Отже, госп-во суспільств Сх. цивілізації базувалося на переважанні держ. власності на засоби вир-ва; індивідуальна власність була лише похідною від власності державної; всі поземельні відносини будувалися на основі виплат та зосередження у царській скарбниці ренти податку; суспільні відносини формувалися на основі станово-кастової системи та системи «суцільного рабства». Власне рабська праця не мала вел. виробн. значення, адже осн. безпосередніми виробниками виступали члени сільських громад. Такими були риси господ. системи суспільств в Індії та Китаї.

Західна цивілізація

Західна (Європейська) цивілізація повязується із становленням античних держав – Давньої Греції та Риму.

Давня Греція. Суспільне життя зосереджувалося у полісах – містах-державах. Господ. життя зосереджувалося в окремих родинах, в їх домашньому господарстві. До такої родини входили іноді цілі родини, а також і раби. Господарською діяльністю займалися члени патріархальної родини.Найбільшу стійкість таке господарство дістало у Спарті. Ксенофонт звеличував сільське господарство. Соціальна структура Афін складалась із 3х верств: евпатріди (аристократи), геомори(землевласники); деміурги(ремісники). Реформи Солона встановлювали юрид. рівність громадян, незал. від їх маєткового стану.Економічний розквіт Афін припадає на першу пол. 5 ст. до н.е. і на ремісничому виробництві та морській торгівлі.

Зростання товарного виробництва та розвиток торгівлі зумовили появу у Греції різних видів кредиту.В Афінах держава мала видатки лише на утримання царя та пожертви богам. Але з появою грошей та зародка товарно-грошових відносин видатки держави різко збільшилися. Вона мала утримувати незабезпечені верстви населення, влаштовувати свята, утримувати військо та флот, цілий ряд інших верств населення. Джерелом доходів були мита на товари, що ввозилися, податки від нерухомості, різного роду конфіскації.

Розвиток Давнього Риму

Держава виникає у «царський період» (8 – 6 ст. до н.е.). 2 верстви: патриціїв (нащадків тих родів, що заснували Рим, мали земельні володіння) та плебеїв (не мали прав на зем. власність, і не мали політичних прав).У Законах 12 таблиць запроваджується поділ римлян на вільних і рабів, патриціїв і плебеїв. Іде поступове руйнування натур. госп-ва елементами господарства товарного. Плебеї мають право на володіння лише мізерними ділянками землі у 2 югери. Розвиавається ремісниче вир-во, та зростання торгівлі.

В період між 2 ст до н.е. та 2 ст. н.е. розвивається товарне госп-во, руйнується натуральне.

Провінції-головні джерела доходів скарбниці Риму.

Виробництво хліба стає не вигідним, у маєтках переходять до вирощування садів та виноградників, а також до тваринництва.Поширюється також і праця рабів. Наприкінці 1 тис. до н.е. відбувається криза держ. устрою, перехід від республіканського правління до монархічного у вигляді імперії.