Орфогрфічні правила. Типи і методика опрацювання. Фрагмент.

Кожне правило правопису слів містить інструкцію щодо вживання їх у мові. Методисти виділяють три групи: одноваріантні,двоваріантні, правила-інструкції.

Одноваріантні правила включають один варіант написання при одній і тій же фонетичній чи граматичній ситуації. Наприклад:написання построфа після губних,перед –я, -ю, -є, -ї.

Двоваріантні правила містять вказівки щодо правопису.Однак може бути два варіанти написань. Серед них правила вживання префіксів –з, -с,написання закінчень іменників –ою, -ею, -єю, -ом, -ем, вживання великої літери. Правила-інструкції застосовуються як інструкції для правильного написання слів. Ці правила охоплюють морфологічні написання:ненаголошені –е, -и; дзвінкі та глухі приголосні. Щоб діти правило не зазубрювали,а усвідомлювали їх зміст, треба використовувати індуктивний метод пояснення нового матеріалу. Суть цього методу:вчитель повинен продумати пояснення нового матеріалу,йдучи від прикладів до правила.Діти самі на основі прикладу виводять правило про написання слів з апострофом.Але в українській мові є правила,які треба пояснити дедуктивним методом.Суто його полягає в тому, що вчитель пояснює новий матеріал йдучи від правила до конкретних прикладів.Наприклад правило на написання слів з великої букви.

37. Частини мови. Методика формування уявлень про лексико-граматичні розряди слів. Фрагмент уроку укр. мови.

вивчення частин мови в початкових класах має на меті:

— ознайомлення учнів з такими самостійними частинами мови, як іменник, прикметник, дієслово, числівник, особові займенники, прислівник і з службового частиною мови прийменником (без уживання термінів «самостійні» і «службові» частини мови);

— усвідомлення того, що кожне слово є назвою предмета, ознаки чи дії і відповідає на питання хто? що? який? яка? яке? що робить? скільки? котрий? і под.;

— засвоєння форм словозміни передбачених програмою частин мови;

— засвоєння орфографічних правил, таких, як правопис відмінкових закінчень іменників і прикметників, особових закінчень дієслів тощо;

— розвиток усного і писемного мовлення учнів шляхом збагачення їх словника новими іменниками, прикметниками чи дієсловами, уточнення змісту окремих слів, розвитку уміння добирати слова для передачі своїх думок;

— з'ясування синтаксичної функції того чи іншого слова (частини мови).

Знайомство з частинами мови починається з вивчення іменника як найбільш уживаного учнями лексико-граматичного класу слів.

Важливим у вивченні частин мови є усвідомлення їх визначень. Кожна частина мови характеризується сукупністю семантичних, категоріальних, морфологічних і синтаксичних ознак.

Однією з умов успішного вивчення морфологічного матеріалу є формування уявлення учнів про морфологічну систему мови, про частини мови як структурно-семантичні розряди слів. Як зазначає О. Біляєв, значну трудність для учнів становить те, що однозвучні слова можуть належати до різних частин мови. Слово мило може виявитись іменником, дієсловом минулого часу, прислівником; край – іменником, прийменником, навколо – прислівником і прийменником, як – прислівником, сполучником і часткою, що – займенником і сполучником і т.п. Така омонімічність може бути випадковою, а може й виникати внаслідок перехідних процесів у системі частин мови. В усіх цих випадках потрібне послідовне застосування критеріїв виділення частин мови й визначень кожної з них.

Оскільки в початковій школі учні ознайомилися з системою частин мови, їхніми основними ознаками й категоріями, у них сформовані навички вживання частин мови. Таким чином, наявний ґрунт для введення в 6-7-х класах нового аспекту – вивчення частин мови з погляду їх функцій у різних умовах спілкування, а також формування умінь і навичок комунікативно виправдано використовувати мовні засоби в мовленні.

Учням корисно дізнатися, що різні частини мови можуть надавати текстові різного стилістичного забарвлення. Це залежить від значення кожної частини мови, особливостей її форм та емоційно-експресивних відтінків. Головна функція частин мови в тексті – комунікативна, однак вони можуть виконувати й додаткову, стилістичну функцію, бо служать виражальними засобами мови. Учні повинні знати морфологічні синоніми, що розрізняються засобами граматичного вираження й стилістичним уживанням, стилістичну функцію самостійних і службових частин мови.

Важливим є засвоєння учнями загальних відомостей про морфологію та вироблення умінь і навичок розрізняти частини мови. Вивчаючи тему “Загальна характеристика частин мови”, доречно використати узагальнюючі таблиці, схеми-конспекти, завдання пошукового характеру на текстовому матеріалі з опорою на таблиці, схеми. Наприклад, у 6-му класі вчитель спирається на знання дітей, набуті у початковій школі: частина мови визначається за загальним значенням та відповідно до поставленого до неї запитання.

Розділ «Мова і мовлення» Вимоги до культури мовлення й етики мовного спілкування. Фрагмент уроку укр. мови.

Вивчення української мови надає великі можливості для ознайомлення учнів з найважливішими правилами усного та писемного мовлення і спілкування, практичного засвоєння формул ввічливості, які виховують мовну культуру, інтелігентність, вишуканість мовця.

Кожна людина з раннього дитинства, наслідуючи дорослих, самостійно оволодіває рідною мовою і вже до навчання в школі добре розуміє оточуючих, може відповідати на посильні запитання, вміє висловити нескладні думки. На уроках мови учні збагачують свій словниковий запас, набувають умінь добирати найбільш влучні слова, використовувати синоніми, антоніми, фразеологізми, практикуються у побудові значно складніших синтаксичних конструкцій, ніж ті, які трапляються в побутовому мовленні.

На навчальних заняттях з рідної мови вчитель повинен створювати умови для свідомого засвоєння учнями понять світоглядного характеру: мови і дійсності, мови і мовлення, мови і мислення; допомагати учням осмислювати власну мовленнєву практику; розвивати інтерес до незнайомих слів, точність, доцільність та естетичність мовлення; виховувати почуття мовленнєвого етикету.

Розділ «Текст».Типи текстів та методика їх опрацювання.Фрагмент з укр мови.

Текст – це зв’язне висловлювання. Його ознаки:

- цілісність змісту;

- зв’язність викладу;

- структурна організація (є зачин, основна частина, кінцівка);

- завершеність.

Текст можна назвати, тобто дати йому заголовок. Текст має певну будову, тобто складається з зачину, основної частини, кінцівки. Кожна частина пишеться з абзацу.

Типи тексту: опис, розповідь, міркування.Для ознайомлення учнів з описом, розповіддю, міркуванням використовуються такі прийоми:

1. Спостереження за різними типами текстів.

2. Аналіз текстів.

3. Визначення теми висловлювання.

4. Добір заголовка до поданого тексту.

5. Складання плану тексту.

6. Складання власного тексту за поданими запитаннями, планом, зачином, кінцівкою, основною частиною.

Розділ «Текст» Тренувальні вправи з метою навчання учнів складати тексти різних типів. Фрагмент уроку укр. мови.

Текст (від лат. Textus - тканина, поєднання, в’язь) - послідовність мовленнєвих одиниць.
Термін застосовується не лише для позначення цілісного висловлювання але й відносно закінченого за змістом уривка. Будуючи зв’язне висловлювання (усне чи письмове), мовець спирається на наявний у нього запас слів і граматичних моделей. Це матеріал довгочасної пам’яті. Другий компонент довгочасної пам’яті - запас уявлень і понять, набутих у різні моменти життя.
Крім довгочасної пам’яті у процесі мовлення важлива роль належить оперативній пам’яті. Вона діє декілька секунд: вибирає із довгочасної пам’яті синтаксичні схеми і включає в неї слова. Сутність оперативної пам’яті зводиться до двох функцій:
утримання двох написаних чи сказаних слів під час побудови речення;
випередження двох сусідніх синтаксично пов’язаних слів. І так у ланцюгу всього речення і тексту. [Дорошенко]
Створення монологу починається із авторського задуму.