Форми взаємодії вихователя з дітьми

Є такі форми взаємодії вихователя з дітьми:

Індивідуальна бесіда. Метою є – познайомити дітей між собою і самому познайомитись із дітьми, взнати про доручення дітей, які виконували у школі.

Вогник знайомств. Метою є – детальніше познайомити дітей один з одним і традиціями табору (тут можна використати гру «Ромашка»).

Колективні творчі справи (відбувається у вигляді різних ігор, конкурсів).

Марш старт. Метою є – визначити приблизний рівень умінь і навичок дітей, які мали у школі у ігровій діяльності.

Екскурсія по табору. Метою є – познайомити дітей з табором, обслуговуючим персоналом, показати де що знаходиться, звернути увагу на бережливе ставлення до майна табору та до природи.

Збір знайомств. На збори покликати весь персонал, ще раз познайомити із працівниками табору, пред’явити єдині вимоги, ознайомити із традиціями табору.

Збір народження загону. (Кожен загін має мати емблему, прапор, придумати девіз, загонову пісню, кричали).

Розвідка цікавих справ. (шляхом бесіди, пропозицій).

Концерт педагогів-організаторів. Метою є – показати дітям творчий потенціал, та їх можливості. Відбувається в останній день організаційного періоду.

Методи дії, які використовує вихователь:

- Метод суспільно-корисної діяльності;

- Метод гри;

- Метод змагання;

- Метод доручення;

- Метод бесіди, розповіді;

- Метод привчання, вправляння;

Внутрішньо-шкільний контроль

Керівники школи: директор, заступники директора школи (заступник з навчальної роботи, заступник з виховної роботи), організатор позакласної та позашкільної виховної роботи (на правах заступника директора з виховної роботи), заступник директора з господарської діяльності. Військовий керівник (заступник директора з вйськово-патріотичного виховання та військової підготовки), заступник директора з виробничого навчання (може повернутися така посада в школу), заступник директора з міжнародних зв’язків (для шкіл, які підтримують зв’язки з іншими країнами), бібліотекар, медична сестра або лікар.

Директор школи має завдання здійснювати безпосереднє керівництво школою, а його діяльність внормовується статутом школи. Посада д. ш. є вибраною і обирається згідно Положення «Про вибори директора загальноосвітніх шкіл». Обирається терміном на 5 років в процесі демократичних виборів із кандидатур, які висуваються педагогічним колективом школи, громадськими організаціями. На посаду д. ш. претендують кращі вчителі, методисти, які мають вищу освіту. Вибори проводять на розширених зборах педагогічного колективу, на яких можуть бути присутні представники громадськості, учнівського самоврядування. Д. ш. проходить конкурсну комісію при районних (міських) органах освіти. Рішення розширених зборів вважається правомірним, коли є не менше третини присутніх і більшістю голосів. Кандидатура затверджується відділом освіти. Д. ш. може бути переобраним після звіту його роботи, а може бути звільненим рішенням педагогічного колективу на розширених зборах. На посаді д. ш. можна бути тільки 2 терміни.

Функції д. ш.

- Керівництва навчально-виховною роботою школи – добір і розстановка кадрів та забезпечення умов для підвищення рівня кваліфікації всіх педагогічних працівників; спрямування діяльності учнівського самоврядування; спрямовує роботу батьківської громадськості; здійснює зв’язок сім’ї, школи, громадськості);

- Організаторсько-розпорядницьку – проведення інструктивних нарад, видання наказів, розпоряджень по школі, здійснення контролю за їх виконанням);

- Контрольно-методичну – (відвідування уроків і виховних заходів, обговорення їх з педагогічними працівниками, контроль за веденням шкільної документації, проведення контрольних робіт, доповідь перед колективом, спрямовує діяльність громадських організацій та колегіальних органів у школі).

Заступник директора школи з навчальної роботи (ЗДНР) призначається відділом освіти, згідно представника директора школи із кращих учителів, які мають вищу педагогічну освіту і стаж роботи не менше 3 років.

Функції ЗДНР:

- Здійснює контроль за правильною організацією навчально-виховного процесу, виконанню навчальних програм і якості знань учнів.

Форми діяльності ЗДНР:

- Відвідування і аналіз різних форм організації навчальної діяльності;

- Забезпечує методичну роботу в школі;

- Слідкує за успішністю учнів, регулює їх навчальне навантаження, складає розклад навчальних занять, слідкує за новинками навчальної психолого-педагогічної літератури, сприяє підвищенню кваліфікації вчителів, творчо використовує досягнення і знахідки педагогів, надає допомогу молодим вчителям;

Заступник директора школи з виховної роботи (ЗДВР) – організатор позакласної та позашкільної роботи.

Функції ЗДВР:

- Організація в школі усієї виховної роботи, яка забезпечується вчителем класоводом;

- Інструктурування і надання педагогам необхідної допомоги;

- Забезпечення зв’язку з дитячими позашкільними закладами;

- Створення виховуючого середовища у мікрорайоні, селещі.

Педагог-організатор здійснює безпосереднє консультування вихователів і слідкує за результативністю класних і масових виховних заходів, встановлює і підтримує зв’язки з дитячими позашкільними виховними закладами, планує проведення шкільних канікул, забезпечує роботу в учнівських класних колективах.

Заступник директора з професійної орієнтації: організовує виробниче навчання в умовах школи та поза її межами, здійснює контроль за дотриманням правил охорони праці і техніки безпеки, здійснює зв’язок із виробництвом.

Заступник директора школи із господарської роботи відповідає за цілісність шкільної будівлі і шкільного майна, матеріальне забезпечення навчального процесу, за санітарний стан школи, за підготовку її до початку навчального року, за правильну організацію роботи обслуговуючого персоналу.

Методи виховання.

Методи виховання це способи взаємопов’язаної діяльності вихователя і вихованця.Ця діяльність спрямована на виховання завдань національного виховання.Метод виховання –спосіб впливу на свідомість, почуття, волю, поведінку і систему відносин учнів з метою формування активних громадян незалежної України.Метод виховання у педагогічному процесі розчленовується на складові елементи, які називаються прийомами виховання.Методи і прийоми тісно пов’язані між собою, в одних випадках прийоми виступають як самостійний шлях вирішення проблеми, а в інших як прийом, що має частковий характер.

Засоби це різні види діяльності, сукупність предметів, методів матеріальної і духовної культури, які залучають до педагогічної роботи.

Класифікація методів виховання.

Класифікація допомагає виявити в методах виховання загальне та часткове, суттєве та випадкове, практичне і теоретичне, і тим самим сприяє більш ефективному їх використанню, стає більш зрозумілішим призначення і характерні ознаки, властивість окремим методом і їх поєднання.У процесі виховання учнів необхідно формувати їх свідомість, діяти на емоції, виробляти уміння і навички, звички.Це вимагає відповідних способів педагогічної взаємодії.Ці методи спрямовані на організацію діяльності і формування досвіду суспільної поведінки, методи різноманітного впливу на свідомість, почуття і волю учнів в інтересах формування в них почуттів і переконань, методи регулювання, коригування та стимулювання поведінки і діяльності виховань.У сучасній школі доцільна така класифікація:

-Методи формування свідомості особистості;

- Методи формування досвіду суспільної поведінки і діяльності;

- Методи стимулювання поведінки і діяльності;

-Методи самовиховання.

Методи формування свідомості особистості.

За допомогою слова забезпечується вплив на свідомість вихованця, формується поняття, уявлення судження.Іншим призначенням є узагальнення досвіду, який здобувається дитиною.Ці методи виконують свої функції якщо використовуються систематично, щоденно, з поступовим ускладненням.Найбільш поширені: прозповідь, бесіда, метод прикладу, позакласне читання.

Розповідь-розяснення учням найпростіших уявлень і понятьв галуззі суспільного життя, праці, науки і техніки, етики і естетики.Розповідь дозволяє раціонально викласти і обґрунтувати факти, норми і цінності суспільного життя.Цей метод, як правило, використовуєтьсяу роботі з учнями молодшого і середнього віку.Розповідь повинна бути яскравою, емоційною викликати в учнів почуття, враження.Мета розповіді-викликати в учнів переживання, привернути увагу до деяких фактів.

Бесіда може бути науковою або етичною.Залежно від способу застосування –колективною, індивідуальною, проведеною з групою дітей.Основне призначення цього методу-залучати учнів до оцінки подій, вчинків, формувати у них ставлення до навколишньої дійсності.Структура бесіди: 1.Обгрунтування теми.; 2.Формування запитань, які б спонукали до розмови; 3.Спрямування розмови у правильному руслі; 4.Залучення учнів до оцінки подій; 5.Підсумки бесіди.Залежно від змісту бесіду поділяють на: моральну, правову, естетичну, етичну та ін.У початкових класах найчастіше проводять етичні бесіди.

Метод прикладу.Явище наслідування є психологічною основою прикладу.Прикладами для наслідування можуть бути як літературні герої, так і родичі, учитель, кращі учні.Схилбність до наслідування пояснюєься багатьма причинами: відсутність стійких інтересів, звичок поведінки, бідний життєвий дочвід.Чим доросліше дитина, тим наслідування носить вибірковий характер.Схильність до наслідуванна створює небезпеку запозичити дурний приклад.Для усунення цього використовують негативні прикладм.

Етапи наслідування: 1.Виникнення бажання когось наслідувати; 2.Звязок із прикладом для наслідування і поведінкою учня.; 3.Синтез наслідувальних і самостійних дій.

- Методи формування досвіду суспільної поведінки і діяльності;

Різноманітна діяльність забезпечує включення школяра в систему відносин, які поступово розширюютьсяі поглиблюються як у самій школі так і поза нею, у дитини формується досвід суспільної поведінки.До цієї групи відносять: педагогічну вимогу, громадську думку привчання, правлення, створення спеціальних виховних ситуацій, метод рольової гри.

Педагогічна вимога повинна не тільки випереджати розвиток особистості, але й переходити у вимогу вихованця до самого себе.Педагогічна вимога містить норми суспільної поведінкиі обов’язки їх виконання, може виконувати гальмуючу чи стимулюючу роль у організації діяльності, часто спонукає до певних вчинків і допомагає зрозуміти їх зміст, цінність і необхідність.Вимога може бути прямою чи непрямою.Пряма-наказ, непряма-прохання.Відображенням колективної вимоги є громадська думка. В основі громадської думки лежить суспільне судження.Важливо правильно організувати розвиток і формування громадської думки в дитячому колективі.Кінцева мета застосування цього методу полягає у тому, щоб передова думка колективу збігалася з думкою кожного його члена.Етапи громадської думки: 1.Виявлення і вивільнення індивідуальних думок. 2.Узагальнення і обєднання думок. 3.матеріалізація думки у цілеспрямовану діяльність.Функції громадської думки: активізує учнів, допомагає утвердити норми моралі, кращі зразки поведінки.Шляхи формування: різноманітність, прагнення, оцінка.

Система перспективних ліній (СПЛ) це постановка яскравих цілей, які захоплюють вихованців і викликають бажання здійснити їх.Такі цілі дають можливість наповнити життя дітей педагогічно-доільним змістом., спільна мета згуртовує колектив.Завдання вчителя спрямувати дитину на вибір перспектив.

Привчання –це спаосіб організації помірного і регулярного виконання дідьми певних дій з метою перетворення їх у звичні форми суспільної поведінки.Цей метод необхідно застосовувати в молодших класах.В основі привчання лежить виконання дитиною практичних дій, яким треба навчити.Важливо показати зразок форми поведінки.Привчання тісно пов’язане з методом вправ.Спираючись на привчання, вправи передбачають багаторазове повторення, закріплення.Метод вправ часто реалізується через доручення.Неменш важливий метод-створення виховних ситуацій.Ситуації можуть бути різноманітними.Вони або самі виникають або навмисне створюються виховатилем.

Метод рольової гри- важливий метод закріплення позитивних дій.Кожен її учасник є одночасно її співав автором і виконавцем загального задуму.Цінність цього методу полягає в тому, що в грі власною подобою дитини стають ті норми наслідувати які ми хочемо її навчити.Вимоги до методу гри: ідею гри можна запропонувати, а не нав’язувати.треба допомогти збагатити зміст гри, наситити її діями.допомогти учням в оснащенні, необхідними предметами.забезпечити школярам можливість дограти, не переривати гру, інакше у дітей буде почуття невдоволення.

РОЗВИВАЛЬНЕ НАВЧАННЯ

Розвивальне навчання – це спосіб організації процесу освіти, в якому основний акцент робиться на потенційні можливості дитини. Метою цього є формування в учнів навичок самостійного пошуку знань і, отже, виховання такої якості, як незалежність, яке можна застосувати і в навколишній дійсності.

Розвивальне навчання бере свої витоки у працях таких відомих педагогів, як Виготський, Рубінштейн, Ушинський і т. д. Детально займалися даною проблемою Занков, Давидова. Ці педагоги розробили навчальні програми, в яких основний акцент робиться на розвиток пізнавальних процесів дітей.

Основна ідея, на яку спирається розвивальне навчання, криється у тому, що знання дітей діляться на три види. Один з них – це те, про що учні не мають уявлення. Другий вид – знання, які вже є у дітей. А остання частина знаходиться в проміжку між ними. Це і є “зона найближчого розвитку”, про яку говорив Виготський. Іншими словами, це розбіжність між тим, що дитина вміє, і тим, чого він може досягти.

Розвивальне навчання в педагогіці почало застосовуватися з середини минулого сторіччя. Особливо активно його принципи використовувалися в школах Ельконіна і Занкова. Їх програми побудовані з урахуванням декількох особливостей, перше, Занков зазначав, що розвитку здібностей і самостійності дітей сприяє навчання на більш високому рівні труднощі. Прагнення подолати проблеми активізує розумові здібності учнів, друге, провідна роль має відводитися теоретичного матеріалу. Дитина не просто вчиться, а знаходить закономірності і зв’язки між певними явищами і процесами. Повторення не є базовою основою. Повернення до старого робиться через призму вивчення нового матеріалу.

Основний принцип, на який спирається розвивальне навчання, – індивідуальний підхід. Порівнювати і розділяти дітей педагоги категорично не рекомендують. Кожна дитина – це унікальна особистість, яка вимагає особливого підходу. Давидов і Ельконін закликають до того, що навчання має спиратися на систему наукових понять. Таким чином, головна ідея навчання – акцентування діяльності дитини з упором на формування теоретичного мислення. Знання потрібно не відтворювати, а застосовувати на практиці. Дуже важлива в процесі такого навчання і особистість учня.

Система освіти в Україні.

Створено нові типи шкіл (школа – садок), нові заклади (ліцеї, коледжі).

Система освіти – це сукупність навчально-виховних закладів, що функціонують в тій чи іншій державі.

Фактори які впливають на систему освіти:

v політичний фактор(жовтневий переворот);

v історичний досвіт і національні традиції в галузі освіти (окремі школи для хлопчиків і дівчаток);

v науковий технологічний прогрес і розвиток виробництва (професії, заклади);

v педагогічні фактори.

Принципи системи освіти в Україні:

v Доступність для кожного громадянина усіх форм та типів освітніх послуг, що надаються державою.

v Рівність умов кожної людини до повної реалізації здібностей та повного розвитку.

v Гуманізм, демократизм людських цінностей (рахуватись з думкою дитини).

v Органічний зв'язок із світовою та національною історією і традиціями.

v Незалежна освіта від політичних партій, громадських і релігійних організацій.

v Науковий світський характер освіти.

v Інтеграція з наукою і виробництвом.

v Взаємозв‘язок з освітою інших країн.

v Гнучкість і прогностичність системи освіти.

v Єдність і наступність системи освіти.

v Безперервність і різноманітність.

v Поєднання державного управління освітою з органами громадського саморегулювання.

Структура системи світи в Україні передбачає наступні ланки:

v дошкільна освіта(фізична, психічна підготовка)

v загальна середня освіта(початкова школа, базова вища, ліцей)

v професійно-технічна(робітничі професії, технікуми)

v позашкільна освіта (будинки дитячої творчості, музичні, художні школи)

v вища освіта(це наукова підготовка: коледжі, технікуми, інститути. академії)

v аспірантура(докторська дисертація, доктор наук)

v післядипломна освіта(отримання ще одної вищої освіти)

v самоосвіта (за власним бажанням без диплому)

Вища освіта.Вища освіта забезпечує фундаментальну наукову, професійну та практичну підготовку відповідно до покликань, інтересів і здібностей громадян, перепідготовку та підвищення їх кваліфікації. Здійснюється вона на базі повної загальної середньої освіти.

Загальна середня освіта.Загальна середня освіта є цілеспрямованим процесом оволодіння систематизованими знаннями про природу, людину, суспільство, культуру та виробництво засобами пізнавальної і практичної діяльності. Результатом цієї ланки освіти є інтелектуальний, соціальний і фізичний розвиток особистості, що є основою для подальшої освіти і трудової діяльності. Загальна середня освіта — обов'язкова складова безперервної освіти.

Термін навчання для здобуття повної загальної середньої освіти становить у загальноосвітніх навчальних закладах:

1) ступеня — 4 роки;

2) ступеня — 5 років;

3) ступеня — 3 роки.

Позашкільна освіта.Позашкільні освіта і виховання є частиною структури системи освіти і спрямовані на розвиток здібностей, талантів дітей, учнівської та студентської молоді, задоволення їх інтересів, духовних запитів, потреб у професійному визначенні. Здійснюють її позашкільні заклади, до яких належать палаци та будинки дитячої творчості, центри і станції юних техніків, центри і станції юних натуралістів, центри (станції) юних туристів, дитячі спортивні школи, дитячі залізниці, дитячі пароплавства, дитячі бібліотеки та інші заклади. Важливим завданням позашкільних установ є надання школам допомоги в організації позакласної виховної роботи з учнями.

Професійно-технічна освіта.Професійно-технічна освіта дає змогу громадянам здобути професії відповідно до їх покликання, інтересів, здібностей, а також підвищити професійну кваліфікацію. Вона здійснюється на основі базової загальної середньої освіти з наданням можливості отримати повну загальну середню освіту.

Післядипломна освіта.Післядипломна освіта (спеціалізація, стажування, клінічна ординатура, підвищення кваліфікації та перепідготовка кадрів) дає змогу набути нову кваліфікацію, нову спеціальність та професію на основі наявної з використанням досвіду практичної діяльності, а також поглибити професійні знання.

Самоосвіта громадян.Для самоосвіти громадян державні органи, підприємства, установи, організації, об'єднання громадян, окремі громадяни створюють відкриті та народні університети, лекторії, бібліотеки, центри, клуби, навчальні теле-, радіопрограми тощо.

Аспірантура.Аспірантура в Україні є основною формою підготовки науково-педагогічних і наукових кадрів. Існує стаціонар (три роки навчання) із забезпеченням аспірантів державною стипендією і заочна аспірантура (чотири роки навчання). До аспірантури приймають осіб, які виявили здатність до науково-дослідної чи науково-педагогічної діяльності, мають закінчену вищу освіту, стаж практичної роботи по закінченні вищого навчального закладу не менше двох років (за обраною спеціальністю) і склали вступні іспити.

Аспірант працює під керівництвом свого наукового керівника, складає екзамени кандидатського мінімуму, готує дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата наук.

Докторантура.Це найвищий щабель у системі підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів, невід'ємна ланка системи безперервної освіти. Діє при вищих навчальних закладах, наукових установах. До докторантури з відривом від виробництва приймають осіб у віці до сорока років, які мають науковий ступінь кандидата наук і досягли значних успіхів у обраній галузі. Терм і підготовки в докторантурі — три роки. Він зараховується до стажу науково-педагогічної роботи. Докторам там виплачують державну стипендію. Для надання допомоги докторантам у проведенні дисертаційних досліджень за місцем їхньої підготовки призначають наукових консультантів.