ТОП 10:

Інклюзивна освіта витоки та основні положення



Методологічні принципи соціальної реабілітації осіб з обмеженими можливостями

Моделювання системи реабілітації, побудова реабілітаційного простору для дитини з фізичними, сенсорними та психічними вадами, розвиток новітніх технологій реабілітації потребує еволюції концептуальних та методологічних підходів у цій галузі. Оскільки останнім часом найбільш динамічно розвивається сфера соціальної реабілітації осіб з інвалідністю як теоретично (за науковими розробками та державними актами), так і практично (у вигляді мережі центрів соціальної та професійної реабілітації, інших реабілітаційних установ, що бурхливо народжуються в наші дні), то і методологічних розробок у вигляді базових теоретичних принципів потребує саме ця галузь.

Багатовекторна множина центрів соціальної, медико-соціальної, ранньої, трудової та професійної реабілітації осіб з інвалідністю різної форми власності та відомчої підпорядкованості, розмаїття наукових соціально-педагогічних, психологічних, медичних концепцій і методик змушує нас розробляти єдині принципи й засади побудови реабілітаційного простору для дитини з інвалідністю як в межах держави, так і часовому просторі життя цієї людині.

Технологія організації реабілітаційного процесу вимагає від нас більш чіткого усвідомлення та операціоналізації таких принципів для їх методичного та практичного використання. Адже методики соціальної, наприклад, реабілітації, природно, украй важливі, але методики самі по собі лише інструмент, що дозволяє досягти поставлену ціль. Ефективність робіт таких "інструментів" досягається за рахунок принципових методологічних положень.

Одними із зазначених принципів побудови реабілітаційного простору для дитини з інвалідністю можуть бути принципи: нової моделі інвалідності, системно-синергетичний принцип, „принцип неперервності” та „освітній принцип” реабілітаційного процесу тощо [4].

Розв’язанню проблем, що пов’язані з пошуком та застосуванням цих принципів, присвячено цей матеріал.

Принцип неперервності реабілітаційного процесу

Логічним наслідком системно-синергетичного принципу є принцип неперервності реабілітаційного процесу.

Це, так би мовити, принцип переходу від „реабілітації на все життя” до „реабілітації через все життя”, що є обов’язковою складовою сучасної парадигми соціальної реабілітації комплексного типу. Адже, як правило, людина, що колись мала стійкі проблеми зі здоров’ям і здобуває освіту має потреби у постійному спеціальному супроводі, що відповідає перманентної інтервенції корекційної педагогіки та корекційної психології. І цей супровід має забезпечуватись все життя людини, починаючи з самого раннього віку.

Для розуміння ідеології неперервності в реабілітації людей із інвалідністю розглянемо її першу (і як з’ясовано для інвалідів із дитинства – найважливішу) ланку в ланцюгу „реабілітації через все життя” [4] – ранню реабілітацію.

Майже всі аспекти ранньої реабілітації дітей з інвалідністю тісно пов’язані з концепцією неперервності в процесі їх соціальної реабілітації. І якщо медична реабілітація фахівцями, чиновниками та батьками без сумніву розглядається саме як перманентною, регулярною, то розуміння фактору неперервності в реабілітації соціальної в достатньому обсязі ще немає.

Рання реабілітації дітей з інвалідністю має сенс і має розглядатися саме з позицій всього ланцюга реабілітації людини з інвалідністю включаючи реабілітацію професійну, працевлаштування та набуття пристойного соціального статусу. Якщо корекція розвитку дитини зупиниться на рівні раннього дитинства і не буде його продовження, дитина випадає з єдиного ланцюга неперервної соціальної реабілітації і зусилля реабілітаційного закладу можуть бути марними, а долю дитини спотворено.

В індивідуальної програмі ранньої реабілітації людини має бути концептуально закладена можливість наступної безперервної соціальної реабілітації через все життя, постійне підвищення та вдосконалення соціальної компетентності.

Хоча найбільшу увагу розв’язанню проблеми соціалізації дитини треба починати, безумовно, з раннього віку, адже адаптаційні ресурси дитини вельми пластичні та мають тим більший потенціал, чим менший вік дитини.

Категорія неперервності існує в певному „реабілітаційному просторі”, який ми будемо сприймати у двох „вимірах”. По-перше, у часі – неперервність процесу реабілітації протягом всього життя людини, що в певний вік отримала паталогічні ушкодження свого здоров’я і потребує постійної корекції свого життєвого шляху, знань, умінь та здібностей заради адаптації до мінливих соціальних умов. Це відповідає поняттю „відкрита реабілітація” та принципам відкритості й динамічності системи соціальної реабілітації, у зв’язку з чим остання має знаходитись у процесі постійного пошуку і зміни, весь час формуючи нові орієнтири й цілі, реабілітаційні технології.

Другий вимір „реабілітаційного простору” складається, фізично, з самих елементів системи соціальної реабілітації. Остання, в свою чергу, не може бути замкнута лише на спеціалізованих закладах (центрах соціальної реабілітації, інтернатах тощо), а має включати в себе родину, соціально-культурне оточення дитини, побутову сферу, загальний освітній заклад, засоби масової інформації тощо.

Таким чином, принцип неперервності реабілітаційного процесу забезпечує перманентну реабілітацію і соціально-психологічно-педагогічну корекцію особистості дитини як у часі, так і у системному реабілітаційному просторі.

Соціальний захист інвалідів


Соціальний захист дітей-інвалідів – пріоритет державної соціальної політики

••П'ятниця•, 22 •березня• 2013 17:16•

 

У соціальній державі соціальний захист - це один з найважливіших напрямків діяльності держави. Рівень її цивілізованості та суспільства визначається ставленням до найменш захищених та найбільш вразливих його членів, які потребують соціального захисту, у першу чергу до дітей-інвалідів. Виділення дітей-інвалідів в окрему самостійну групу є життєво необхідним у зв'язку з їх беззахисністю, важкістю соціальної адаптації в суспільстві, що пов'язане з особливими умовами, в яких відбувається формування особистості дітей-інвалідів. Нагляд за динамікою дитячої інвалідності та пошук шляхів впливу на неї, удосконалення чинного законодавства щодо соціального захисту дітей-інвалідів - одне з найважливіших завдань правової держави. Питання соціального захисту дітей з обмеженими фізичними можливостями не втрачає своєї актуальності, незважаючи на те, що цьому питанню постійно приділяється увага як на законодавчому рівні шляхом закріплення прав, пільг та компенсацій дітям-інвалідам, так і на суспільному рівні шляхом передбачення державних гарантій їх економічної та моральної підтримки.

Основними нормативними актами в Україні, якими регулюються питання соціального захисту дітей-інвалідів в частині забезпечення технічними та іншими засобами реабілітації є Закони України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", “Про охорону дитинства”,

постанов Кабінету Міністрів України “Про затвердження Державної типової програми реабілітації інвалідів” та “Про затвердження Порядку забезпечення технічними та іншими засобами реабілітації інвалідів, дітей-інвалідів та інших окремих категорій населення, переліку таких засобів”.

Згідно з чинним законодавством діти-інваліди першочергово і безоплатно забезпечуються технічними та іншими засобами реабілітації.

До технічних та інших засобів реабілітації, якими забезпечуються діти-інваліди належать:

протезно-ортопедичні вироби, в тому числі ортопедичне взуття;

спеціальні засоби для самообслуговування та догляду;

засоби для пересування;

допоміжні засоби для особистої рухомості, переміщення та підйому;

меблі та оснащення;

спеціальні засоби для орієнтування, спілкування та обміну інформацією.

Діти-інваліди забезпечуються технічними засобами реабілітації без права їх продажу, дарування і передачі протягом строку, на який видається такий засіб.

Медичні показання до забезпечення дітей-інвалідів технічними та іншими засобами реабілітації визначають лікувально-консультативні комісії (ЛКК) лікувально-профілактичних закладів з оформленням відповідного висновку.

Технічні та інші засоби реабілітації, призначені для безоплатного забезпечення дітей-інвалідів за рахунок коштів державного бюджету, виготовляються, постачаються і ремонтуються підприємствами, які відповідають кваліфікаційним вимогам, установленим Мінсоцполітики. Перелік цих підприємств щороку визначається Мінсоцполітики.

Облік дітей-інвалідів, які мають право на безоплатне забезпечення технічними та іншими засобами реабілітації покладено на місцеві органи соціального захисту населення.

На диспансерному обліку в лікувально-профілактичних закладах області перебуває понад 3,7 тис. дітей-інвалідів. Але не всі з них потребують забезпечення технічними засобами реабілітації згідно з висновками лікарсько-консультативних комісій.

Всього на обліку в органах соціального захисту населення на забезпечення технічними та іншими засобами реабілітації перебуває 680 дітей-інвалідів.

Згідно з новим порядком забезпечення засобами реабілітації у 2012 році звернулося 217 законних представників дітей-інвалідів на забезпечення засобами реабілітації, яким видано управліннями із залишків минулих років 119 одиниць, підприємствами - 160 одиниць протезно-ортопедичних виробів та 42 одиниці інших засобів реабілітації.

Потреба на 2013 рік складає 238 одиниць засобів реабілітації. За зверненням законного представника дитини-інваліда, органи соціального захисту населення здійснюють замовлення на забезпечення дітей-інвалідів технічними та іншими засобами реабілітації.

З метою реалізації Законів України "Про реабілітацію інвалідів в Україні", "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" та інших нормативно-правових актів, а також удосконалення механізму взаємодії органів системи Мінсоцполітики щодо працевлаштування інвалідів постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року № 80 затверджено Порядок надання інвалідам та дітям-інвалідам реабілітаційних послуг.

Послуги, спрямовані на відновлення оптимального фізично-інтелектуального, психічного і соціального рівня життєдіяльності особи з метою сприяння її інтеграції в суспільство – це і є реабілітаційні послуги.

Такі послуги надаються дитині-інваліду відповідно до індивідуальної програми реабілітації, яка складається лікувально-консультативною комісією лікувально-профілактичного закладу.

Індивідуальна програма реабілітації інваліда - це комплекс оптимальних видів, форм, обсягів, строків реабілітаційних заходів з визначенням порядку, місця їх проведення, спрямованих на відновлення та компенсацію порушених або втрачених функцій організму і здібностей інваліда та дитини-інваліда. Але індивідуальна програма реабілітації носить рекомендаційний характер.

Надання реабілітаційних послуг дитині-інваліду може здійснюватись у реабілітаційній установі будь-якої форми власності, що має ліцензію на надання таких послуг, незалежно від місця проживання інваліда, за власним вибором законного представника дитини-інваліда.

Послуги, які передбачені Державною типовою програмою реабілітації інвалідів, надаються дитині-інваліду безоплатно чи на пільгових умовах у межах суми, передбаченої на зазначену мету.

Сьогодні в Україні діє розгалужена система реабілітаційних установ. За своїм спрямуванням такі установи є медико-соціальні, професійно-трудові, фізкультурно-спортивні, але такий поділ є відносним, оскільки більшість установ надають комплекс реабілітаційних послуг різного спрямування.

Станом на 01 січня 2013 року в Україні налічується 406 реабілітаційних установ різного підпорядкування, в тому числі 210 в системі Міністерства соціальної політики України.

З метою надання дітям-інвалідам реабілітаційних послуг в системі Мінсоцполітики протягом 2011-2012 років та І кварталу 2013 року було направлено 27 особових справ дітей-інвалідів до Миколаївського державного комплексу соціальної реабілітації дітей-інвалідів та 2 справи до Вінницького обласного центру соціальної реабілітації дітей-інвалідів “Промінь”.

З метою надання дітям-інвалідам реабілітаційних послуг в м. Кіровограді був створений комунальний заклад «Центр соціальної реабілітації (денного перебування) дітей-інвалідів Кіровської районної у м.Кіровограді ради», який розпочав свою роботу з 24 лютого 2012 року.

Центр надає реабілітаційні послуги з соціальної, психологічної, педагогічної, професійної реабілітації та медичний супровід.

Тривалість реабілітаційних програм складає 6 місяців.

Центр розрахований на одночасне перебування 50 дітей-інвалідів. На сьогодні Центр відвідує 33 дитини-інваліда. У закладі працюють вчитель-реабілітолог, асистент вчителя-реабілітолога, практичний психолог, логопед, музичний керівник, лікар-педіатр, сестра медична з масажу та інші працівники.

Вікова категорія дітей-інвалідів на яку розрахований Центр від 3 до 18 років, з вадами зору та слуху, опорно-рухового апарату, ураження центральної нервової системи, затримки розумового, психічного та мовного розвитку, змішані вади.

Форма реабілітаційного обслуговування – амбулаторна, консультативна та соціальний патронат.

Велика увага приділяється психологічному аспекту. За поточний період практичним психологом проведені психологічні обстеження дітей, які відвідують Центр. Важливою складовою Центру є організація роботи з батьками. Адже провідною формою роботи є тандем "фахівець - дитина - сім’я". Працює клуб батьків дітей з особливими потребами – «Ми разом!», який систематично проводить заняття, круглі столи, інформаційні години для батьків.

У Центрі організований «навчальний сніданок», метою якого є створення реального навчального простору, у якому дитина має навчитися навичкам прийняття їжі, правил поводження за столом, навичкам особистої гігієни тощо.

На даний час у Центрі завершуються ремонтні роботи на другому поверсі. У 2012 році були виділені кошти з міського бюджету на проведення капітального ремонту даху, опалювальної системи, групових приміщень, санвузлів, зроблена огорожа на загальну суму майже 970 тис. грн. Також у 2012 році матеріально-технічна база закладу була зміцнена на суму 100,5 тис. грн.: із них 30 тис. грн. за рахунок благодійної допомоги, понад 14 тис. грн. – за рахунок обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів.

Фондом соціального захисту інвалідів вирішується питання щодо придбання у 2013 році реабілітаційного обладнання для Центру на суму 160 тис.грн.

Проблемним питанням у діяльності Центру є створення відділення денного перебування, на чому наполегливо наполягають батьки дітей-інвалідів.

Рішенням Кіровської районної у м. Кіровограді ради № 153 від 11 грудня 2012 року було внесено зміни до Положення про Центр реабілітації, згідно з якими у структуру Центру додатково введено відділення денного перебування.

Однак, затвердженим кошторисом видатків на 2013 рік на утримання Центру реабілітації передбачено 616,6 тис.грн., при цьому кошти на роботу відділення денного перебування у ньому не передбачені.

Для повноцінної роботи відділення денного перебування Центру необхідна організація харчування дітей-інвалідів, які перебуватимуть у цьому відділені. У приміщенні Центру відсутній харчоблок. Постачання готових страв з кухонь інших навчальних закладів можливе.

Зокрема згідно з висновком Кіровоградського міжрайонного управління Держсанепідслужби у Кіровоградській області від 18 березня 2013 року така можливість приготування гарячої їжі існує у кухні школи № 9. Але для забезпечення доставки готових страв потрібен спеціально обладнаний автомобіль, якого у Центрі немає.

В системі соціального захисту населення області функціонує два дитячих будинки-інтернати для розумово відсталих дітей: Новомиргородський ІІ профілю на 150 ліжко-місць та Знам'янський ІІІ-ІV профілю на 125 ліжко-місць.

Існуюча ліжкова мережа вказаних закладів дозволяє задовольнити потребу у влаштуванні всіх дітей-інвалідів до інтернатних установ області згідно з висновком психолого-медико-педагогічної консультації.

Станом на 01 березня 2013 року у зазначених закладах на повному державному утриманні перебуває 272 дитини, з яких: 6 - дітей-сиріт, 60 дітей, позбавлених батьківського піклування.

Вихованці Знам’янського дитячого будинку-інтернату III-IV профілю та Новомиргородського дитячого будинку-інтернату ІІ профілю - це діти з глибокою розумовою відсталістю та фізичними вадами, деякі не можуть самостійно пересуватись та самообслуговуватись. Кожна дитина відзначається ослабленим психічним та фізичним здоров’ям.

Вся реабілітаційна робота в будинках-інтернатах будується з урахуванням психофізичних вад та індивідуальних особливостей вихованців.

Основний напрямок роботи – це максимальна корекція психофізичних вад, соціально-побутова адаптація дітей-інвалідів в умовах дитячого будинку-інтернату, спрямована на відновлення соціального статусу вихованців.

Оздоровлення вихованців Новомиргородського дитячого будинку-інтернату ІІ профілю здійснюється відповідно до обласної програми оздоровлення і відпочинку дітей, молоді та сімей з дітьми Кіровоградської області на 2007-2013 роки, якою на 2013 рік передбачено кошти у сумі 81 тис. грн.

Згідно з чинним законодавством України право на безкоштовне санаторно-курортне лікування та оздоровлення в області мають 1999 дітей, які потерпіли внаслідок Чорнобильської катастрофи, у тому числі:

- діти-інваліди, захворювання яких пов’язане з наслідками Чорнобильської катастрофи - 10 осіб;

- діти-інваліди загального захворювання – 30 осіб;

- діти-сироти – 17 осіб;

- діти-напівсироти – 118 осіб.

На санаторно-курортне лікування та оздоровлення дітей, які потерпіли внаслідок Чорнобильської катастрофи, протягом 2012 року до області надійшло 107 путівок на суму 538,8 тис. грн., що складає 40,7% від необхідної кількості путівок, з них: 75 путівок для дітей в організованих групах та 32 путівки для дитини у супроводі одного із батьків.

У 2013 році на виплату державної соціальної допомоги інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам відповідно до Закону України “Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам” передбачено кошти субвенції з державного бюджету у сумі 120,6 млн.грн., що на 21,9 % більше, ніж у 2012 році (98,9 млн.грн.).

За рахунок субвенції з державного бюджету державну допомогу отримують 8,9 тис. інвалідів з дитинства та дітей-інвалідів, у тому числі:

1334 інваліда І групи;

1873 інваліда ІІ групи;

2340 інваліда ІІІ групи.

Державну допомогу дітям-інвалідам призначено 3357 особам, у тому числі:

на дітей до 6 років – 798 особам

від 6 до 18 років – 2559 особам.

Із них надбавку на догляд за дітьми-інвалідами одержує 2408 осіб, у тому числі:

на дітей до 6 років – 617 осіб

від 6 до 18 років – 1791 особа.

Протягом січня-лютого 2013 року державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам виплачено на 19,2 млн. грн.

Державна допомога фінансується вчасно, виплата проводиться місяць в місяць, заборгованість відсутня.

Середній розмір виплати державної допомоги складає 1 074,9 грн.

Крім того майже 20 % інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, призначено одночасно і державну соціальну допомогу і пенсію по втраті годувальника.

У зв’язку з тим, що соціальні пенсії Пенсійним фондом не призначаються інвалідам, які не мають достатнього страхового стажу для призначення пенсії, в управліннях соціального захисту населення призначається державна допомога відповідно до Закону України “Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам”.

У поточному році таку допомогу отримали 1364 особи на суму 2,6 млн. грн.

Середній розмір державної допомоги становить 894 грн.

У зв’язку з впровадженням нових соціальних ініціатив Президента України у 2013 році передбачається збільшення надбавки на догляд за дітьми-інвалідами з найтяжчим ступенем функціональних обмежень на 25% або майже на 300 грн.

Таким чином, департаментом соціального захисту населення облдержадміністрації вживаються усі передбачені чинним законодавством та у межах наявного фінансування заходи щодо реалізації державної політики у сфері соціального захисту


Інклюзивна освіта витоки та основні положення

Сьогодні провідною стратегією політики багатьох країн можна вважати науково обґрунтоване практично доведене твердження що «економічно доцільним є здійснення інвестицій в людський капітал скрізь, де це можливо, замість прямого інвестування в соціальне обслуговування». Відповідно до цієї стратегії інклюзія осіб з інвалідністю в суспільство розглядаються як стратегічний напрям соціального інвестування для майбутнього [41]. Насамперед питання соціальної інклюзії повинні знайти своє відображення у сфері освітньої політики, тому що освітня система є віддзеркаленням стану суспільства й одночасно важливим засобом перебудови. Інклюзія (від англ. inclusion – включення) – це процес більш ефективного включення людей із особливими потребами в навчальне середовище і в громадське життя суспільства, рівний доступ до отримання якісної освіти, сприяння професійному й особистісному становленню та самореалізації з урахуванням їхніх можливостей і потреб. Термін «інклюзія» не тотожний поняттям «інтеграція» та «сегрегація». При інклюзії всі зацікавлені сторони повинні брати активну участь для отримання бажаного результату [26]. Інклюзія базується на концепції «нормалізації», в основі якої – ідея, що життя і побут людей з обмеженими можливостями мають бути якомога більше наближені до умов і стилю життя усієї громади. Міжнародна організація ЮНЕСКО розглядає інклюзію в освітній сфері як динамічний метод позитивного реагування на багатоманітність учнівського контингенту та ставлення до індивідуальних відмінностей не як до проблем, а як до можливостей для збагачення навчального процесу. Саме такою є система інклюзивної освіти [52]. Інклюзивна освіта – це процес надання освітніх послуг молоді з особливими потребами, що забезпечує її право на отримання вищої освіти зі створенням у вищому навчальному закладі умов адаптованих до її потреб і можливостей [26]. Завдання інклюзивної освіти полягає у зміні підходу до навчання молоді з функціональними обмеженнями і ставлення до них. Мета освітньої інклюзії – забезпечення ліквідації соціальної ізоляції (виключення), яка є наслідком негативного відношення до різноманітності. Відправною точкою цього поняття є переконання, що освіта є одним із основоположних прав людини і основою для більш справедливого суспільства. На міжнародній конференції ООН з питань освіти, науки і культури «Інклюзивна освіта: шлях у майбутнє» 1994 відмічалося: «Запровадження інклюзії в освітній сфері є не другорядним, а центральним питанням для забезпечення високоякісної освіти і створення більш інклюзивних суспільств… Освіта розглядається як засіб розвитку людського капіталу, підвищення економічних показників, посилення індивідуальної спроможності й розширення меж вибору задля використання свобод громадянства. Освіта сприяє розвитку здатності особи або групи осіб приймати власні рішення та, більше, ніж будь-коли раніше, творити свою долю. Крім того, освіта є важливим засобом подолання виключення для дорослих та дітей, збільшуючи їхню спроможність отримувати можливості для більш повноцінної участі в житті своїх громад» [41]. Уперше інклюзія була підтримана Всесвітньою декларацією прав людини у 1948 році і знаходить відображення у всіх міжнародних документах у сфері освіти [21]. Поштовх до розвитку інклюзивної освіти осіб з особливими потребами дала Всесвітня конференція з цих питань, яка відбувалася в Саламанці (Іспанія) в червні 1994 р. Участь у ній взяли представники 92 урядів та країн та 25 міжнародних організацій. Під час конференції було прийнято основоположні документи для впровадження інклюзивної освіти – Саламанкська декларація та Програма дій (1994 р.). Одним із висновків діяльності конференції стало те, що «процес освіти осіб з особливими потребами – питання, яке викликало однакове занепокоєння у країн Півночі та в країн Півдня – не може здійснюватися окремо від інших процесів. Він має стати частиною загальної стратегії освіти і, безумовно, нової соціальної й економічної політики. Він вимагає масштабного реформування звичайної школи» [41]. У грудні 2006 р. Генеральна Асамблея ООН прийняла Конвенцію про захист і заохочення прав і достоїнства інвалідів. У ній йде мова про те, що з метою реалізації права на вищу освіту (в тому числі й університетську) держави-учасники забезпечують саме інклюзивну вищу освіту, беруть зобов’язання наділяти осіб з особливими потребами можливістю засвоювати життєві та соціальні навички, щоб полегшити їх повну та рівну участь у процесі освіти [35]. Таким чином, держави-учасники мають: по-перше, сприяти засвоєнню азбуки Брайля, альтернативних шрифтів, альтернативних методів, способів та форматів спілкування усіх учасників навчального процесу; по-друге, сприяти засвоєнню жестової мови та заохоченню мовленнєвої самобутності глухих; по-третє, забезпечити, щоб навчання осіб, які є сліпими, глухими, здійснювалось за допомогою найбільш сприятливих методів та засобів спілкування та в умовах, які максимальним чином сприяють засвоєнню знань та соціальному розвитку. Інклюзивна освіта є однією з умов успішної соціалізації молоді з обмеженими можливостями, вона включає такі принципи: – рівний доступ до навчання в освітніх закладах та отримання якісної освіти; – визнання здатності до навчання кожної особи та необхідність створення суспільством відповідних умов для цього; – забезпечення права молоді розвиватись у родинному оточенні та мати доступ до всіх ресурсів місцевої спільноти; – навчальні програми, які ґрунтуються на особистісно-орієнтованому та індивідуальному підходах, що сприяють розвитку навичок навчання протягом усього життя; – визнання факту, що інклюзивне навчання передбачає додаткові ресурси, необхідні для забезпечення особливих освітніх потреб осіб з інвалідністю; – використання результатів сучасних досліджень та практики в реалізації – командний підхід у вихованні та навчанні, який передбачає залучення педагогів, батьків, спеціалістів [36]. Міністерство освіти і науки планує у вищих навчальних закладах впровадити систему спеціальної підготовки та перепідготовки педагогічних кадрів з навчання студентів з обмеженими можливостями. Підготовка до впровадження інклюзивної освіти в Україні ведеться на державному рівні, прийнято низку необхідних постанов та змін до законів. Зокрема, жоден з навчальних закладів не може бути здано в експлуатацію, якщо його не обладнано пандусами та іншим інвентарем для людей з порушеннями рухової системи. Інклюзивна навчальна програма стосується когнітивного, емоційного, соціального й творчого розвитку кожного, що ґрунтується на чотирьох головних принципах освіти ХХІ ст. – навчатися пізнавати, навчатися робити, навчатися жити разом. Інклюзивна навчальна програма відіграє основоположну роль в розвитку толерантності й сприянні реалізації прав людей з особливими потребами, а також є потужним інструментом подолання культурних, релігійних, гендерних та інших відмінностей. [41, с.105]. У системі інклюзивної освіти всі педагоги повинні мати позитивне ставлення до розмаїття потреб і інтересів студентів та розуміння сутності методів інклюзивного навчання, розроблених як за допомогою початкової підготовки, так і неперервних процесів професійного розвитку. Тому базова підготовка педагогів може містити рекомендації щодо того, як: перетворювати результати відповідних досліджень в ефективні методи викладання; оцінювати прогрес усіх студентів у процесі засвоєння ними навчальної програми; працювати з іншими фахівцями, знати, коли доречно звернутися до них за спеціалізованою консультативною допомогою і як використовувати їх рекомендації для цілей освіти [26]. Інклюзивне навчання молоді з особливими освітніми потребами поряд з особами без інвалідності має ряд переваг: – не розділяє осіб з інвалідністю та їх однолітків; – дає уявлення про те, які проблеми можуть мати інваліди, та виховує повагу й толерантність суспільства до інвалідів; – допомагає молоді з особливими потребами набути впевненості у собі у реальних умовах, що не відірвані від дійсності, також допомагає оцінити, більш реально, свої здібності, навички та можливості; – витрати на таке навчання відносно невисокі порівняно із навчанням у спеціальних закладах [36]. Незважаючи на ряд позитивних результатів, є проблеми вітчизняної системи вищої освіти, що заважають інтеграції молоді з інвалідністю в освітнє середовище, а саме: недосконалість законодавства у галузі освіти, недостатнє матеріально-технічне та кадрове забезпечення, непристосованість будівель навчальних закладів (у тому числі всередині) для безперешкодного доступу до них студентів із різними нозологіями захворювання, недостатня психологічна готовність, студентів та педагогів до спільного навчання із особами з обмеженими можливостями [26]. Сучасне суспільство неможливе без активного залучення усіх своїх членів у різні види діяльності, поваги прав і свобод кожної окремої людини, забезпечення необхідних гарантій безпеки, свободи і рівноправності. Саме інклюзивна освіта – це перший крок до визнання ціннісної значимості і поваги до особистості кожного, прийняття її індивідуальності й неповторності, забезпечення її подальшого повноцінного, гідного життя в суспільстві та успішної соціалізації.







Последнее изменение этой страницы: 2016-08-06; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.226.251.81 (0.015 с.)