Розвиток адвокатури в радянський період.

Жовтневі події 1917 призвели до створення на території колишньої імперської Росії "держави робітників і селян" на чолі з більшовиками, під керівництвом яких була зруйнована і стара судова система. Саме Леніну належать слова: "Безумовним обов'язком пролетарської революції було не реформувати судові установи, а зовсім знищити, змести до підґрунтя весь старий суд і його апарат". Судова система Російської імперії була замінена системою різних "трійок" та трибуналів, сформованих із безграмотних і озлоблених декласованих елементів, уповноважених вершити швидкий, нещадний суд над усяким, хто не вписувався в образ революціонера. Маркс і Енгельс визнавали лише наявність класової моралі, "моралі" пролетаріату і засновану на ній диктатуру. Наставляючи адвокатів, як слід виконувати свій професійний обов'язок із захисту, перший "законник" держави повчав їх "... уміти відстоювати свій погляд і безстрашно виступати в боротьбі за те, у що він вірить, виходячи не з інтересів клієнта, а з інтересів соціалістичного будівництва, з інтересів держави".

Декрет № 1 " Про суд " 1917 скасовував адвокатуру, прокуратуру, відділи кримінальних розслідувань і практично всю судову систему царської Росії. На роль обвинувачів та захисників допускались " усі незаплямовані громадяни обох статей, що користуються громадянськими правами ". Такий невизначений стан адвокатури проіснував до прийняття 1918 Декрету № 2 " Про Суд ", який обмежив коло осіб, що можуть виконувати функцію захисту. Приписувалося організовувати при місцевих радах колегії правозахисників із досить обмеженими можливостями. 1918 р, Раднарком видав декрет, яким приписував місцевим органам влади створити єдину організовану корпорацію захисників у рамках субсидованих державою колегій правозахисників. Основною метою держави у цей час було розірвати зв'язок матеріального характеру між адвокатом та його клієнтом, що і було досягнуто. Це мало наслідком втрату адвокатом зацікавленості і обов'язку обстоювати інтереси клієнта.

ВЦВК прийняв Положення " Про народний суд ". Колегії правозахисників замінялись колегіями обвинувачів, захисників та представників сторін у цивільному процесі. Члени нових колегій перетворювались на державних службовців з оплатою, розмір якої встановлювався місцевими радами і прирівнювався до окладів суддей народних суддів. Клієнти вносили плату за послуги на рахунок Комісаріату юстиції, з бюджету якого і виплачувалася заробітна плата. Заборонялося звертатися по юридичну допомогу безпосередньо до адвоката. Звернення про забезпечення адвокатом потрібно було направляти керівництву колегії чи до суду, а ці інстанції призначали адвокатів. З кінця 1918 захисника, за рідким винятком, перестали допускати до участі на попередньому слідстві. Якщо за Декретом № 2 присутність адвоката допускалась при провадженні в суді всіх кримінальних справ, то за Положенням "Про народний суд" судді мали право не допускати захисника до суду з метою представлення інтересів клієнта, за винятком невеликої кількості випадків, коли на суді був присутній державний обвинувач або коли справа розглядалася судом у складі 6 засідателів.

1920 Раднарком видає постанову " Про реєстрацію осіб з вищою юридичною освітою ", згідно з якою зазначені особи зобов'язані зареєструватися у підвідділах обліку та розподілу робочої сили за місцем проживання. Особи, що не зареєструвалися, вважалися дезертирами і каралися судом. У такий спосіб діяльність адвокатів замінюється трудовою повинністю.

На третьому Всеросійському з'їзді працівників юстиції приймається рішення про внесення змін до Положення " Про народний суд РСФРР ", згідно з яким колегії захисників та обвинувачів замінюються системою періодичного залучення юристів до провадження справ. Розквітає підпільна адвокатура, що не дуже влаштовує нову владу. На четвертому Всеросійському з'їзді діячів радянської юстиції комісар юстиції Курський змальовує перспективи подальшого розвитку адвокатури: "Або ми створимо організацію адвокатів, яка буде перебувати під нашим контролем, або візьме гору приватна практика". Саме на цьому з'їзді була запропонована для обговорення реформа адвокатури.

1922 Положення " Про колегії захисників ". Колегії створювались у кожній губернії при губернських судах, а нагляд за їхньою діяльністю покладався на суд, виконком та прокуратуру. Через те що навчальні заклади, які готували юристів, не діяли, то членами колегій були в основному т. зв. "буржуазні спеціалісти", які здобули освіту за царських часів. За цих умов правляча партія більшовиків, маючи на меті зберегти тотальний контроль над адвокатурою, вводила до складу колегій, переважно на керівні пости, більшовиків. Найчастіше це були люди неосвічені і темні.

1938 закон " Про судоустрій СРСР, союзних та автономних республік ". Нарком'юст СРСР, якому була підпорядкована адвокатура, видав директиву "Про роботу колегій захисників". Цей документ започаткував систему заходів з остаточного перетворення адвокатури на вірнопіддану радянську установу.

1939 нове положення " Про адвокатуру ". Адвокатам заборонили суміщати роботу в держустановах на повну ставку з роботою в адвокатурі, що змусило останніх вибирати між роботою в держсекторі і в адвокатурі. Усі питання, пов'язані з діяльністю адвокатів, почали вирішуватися загальними зборами членів колегії адвокатів та її президією. Ці органи обирались таємним голосуванням. Нагляд за діяльністю адвокатури з боку державних органів було передано Наркомату юстиції СРСР, республіканським наркоматам юстиції та регіональним управлінням Нарком'юсту.

1940 інструкція " Про порядок проходження стажистами практики в юридичних консультаціях колегій адвокатів ". Стажисти проходили практику протягом 1 року, після чого, при успішному виконанні стажистської програми, президія колегії адвокатів зараховувала стажиста до членів колегії адвокатів, а іноді зарахування відбувалося і до закінчення строку стажування. Народному комісару юстиції СРСР та Народному комісару юстиції союзної республіки належало право відводу прийнятих президією адвокатів. Так здійснювався контроль з боку органів юстиції за прийняттям до адвокатури. Під час війни виникла необхідність працевлаштовувати інвалідів війни, молодих скалічених людей. У цей час були створені дворічні юридичні школи, куди направлялися інваліди з середньою освітою для здобуття професії юриста.

Після смерті Сталіна та історичного XX з'їзду КПРС, на якому було викрито та засуджено культ особи Сталіна, комуністичною партією, яка була втягнута своїм вождем у практику свавілля та беззаконня, здійснено певні кроки з підвищення законності у державі. 1958 було прийнято Основи кримінального судочинства Союзу СРСР та союзних республік. Нарешті, захисник допускався до участі у справі при закінченні попереднього слідства для ознайомлення підзахисного з матеріалами справи. Передбачалося право адвоката-захисника на зустріч зі своїм підзахисним віч-на-віч. Вершиною перебудов було прийняття КПК 1960. Одним із найважливіших нововведень цього документа було допущення адвоката до участі у кримінальному судочинстві на стадії попереднього слідства з моменту його закінчення.

1978 Пленум ВС СРСР " Про практику застосування судами законів, що забезпечують обвинувачуваному право на захист", де наголошувалось, що суди зобов'язані забезпечувати підсудному можливість захищатися усіма встановленими законом засобами та способами від пред'явленого обвинувачення, а також зазначено, що порушення права на захист слід вважати суттєвим порушенням норм кримінально-процесуального закону, що тягне за собою скасування судового рішення.

1990 Закон СРСР " Про внесення змін та доповнень до Основ кримінального судочинства Союзу PCP та союзних республік ". Захисник допускався до участі у справі з моменту пред'явлення обвинувачення, а у випадках затримання особи, що підозрюється у скоєні злочину, чи застосування до неї запобіжного заходу у вигляді взяття під варту з моменту оголошення її протоколу затримання чи постанови про застосування цього заходу, але не пізніше 24 годин з моменту затримання. Д ля підозрюваного чи обвинувачуваного на ранніх етапах розслідування допускався професійний захисник, який користувався правом бути присутнім при пред'явленні обвинувачення, брати участь у допитах підозрюваного чи обвинувачуваного, а також інших слідчих дій, виконуваних з їх участю; ознайомлюватися з протоколом затримання, постановою про застосування запобіжних заходів; з моменту допущення до участі у справі захисник здобував право також після першого допиту затриманого чи такого, що утримується під вартою, підозрюваного, обвинувачуваного мати з ним побачення віч-на-віч без обмеження їх кількості й тривалості.

8. Нормативно правове регулювання адвокатури в радянський період попереднє?!