Протестантизм та його напрями

Протестантизм — поряд з католицизмом, православ’ям, один з головних напрямів християнства, що охоплює багато різноманітних самостійних віросповідань.

Особливості ідеології і організації сучасного протестантизму зумовлені історією його виникнення і розвитку.

Протестантизм виник у XVІ ст. в епоху реформації. Це був час, коли католицька церква викликала загальне незадоволення. Воно стосувалось перш за все втручання церкви у політичі, а особливо економічні та фінансові справи великих та дрібних феодалів та бюргерства, що уже набирало сили і готово було сперечатись за місце у феодальному суспільстві.

Реформаційному руху передував гуманізм, як протилежна християнському теоцетнризму ідеологія, що поставили у центр світоглядних конструкцій людину.

Поштовх реформаційному руху дав виступ професора Віттенберзького університету, доктора теології Мартина Лютера.

31 жовтня 1517 року він прибив до воріт храму у Віттенберзі 95 тез проти католицизму. Лютер виступив проти вчення про спасіння заслугами святих та через індульгенції. Разом з тим він засудив вчення про чистилище, вчення про церкву як посередника між Богом і людьми, проти авторитету папи у справах віри. Лютер вимагав спрощення обрядності, ліквідації чернецтва, підпорядкування церкви світській владі. Авторитету папи він протиставив авторитет Священного Писання і вчення про те, що кожний може спастись тільки вірою у викупну жертву Христа.

1520 році Папа відлучив Лютера від церкви. Але Лютера підтримала значна частина різних прошарків північнонімецьких земель. Почалось протистояння прихильників Реформації і противників. В результаті Реформації утворись так звані протестантські церкви.

Поширення протестантизму викликало протидію з боку католицизму у вигляді Контрреформації — політики католицької церкви спрямованої на укріплення авторитету папи та церкви.

Протягом Реформації склалось декілька основних напрямів протестантизму.

1. Лютеранство. Лютеранська або євангельська церква поширилась на півночі Німеччини, у скандинавських країнах, Прибалтиці, деяких штатах США і Канади. Основи віровчення викладено у "Аугсбургському віросповіданні" та "Апології" М.Лютера (1530).

Лютеранство відкидає авторитет папи і "священого переказу" _- єдиним джерелом віри визнається тільки Священне писання (Біблія). Відповідно вважається, що Священне письмо може бути доступним кожному віруючому. Біблію перекладено на живі мови. Дозволено не тільки читати, але й інтерпретувати Священне Письмо.

Головним у лютеранстві є вчення про "виправдання вірою". Тобто спасіння души пов'язується не з добрими справами як у католицизмі, а з щирістю віри у спокутувальну жертву Христа.

Лютеранство зберігає єпископат, освячення в духовний стан (ординація) Але посередництво церкви у спасінні відкидається. Стверджується теза про священство всіх віруючих, заперечується різниця між мирянами і духовенством.

Літургія здійснюється але особлива роль у ній відводиться проповіді. Лютеранство визнає два таїнства — хрещення і причащання.

Обрядність спрощена, в лютеранських храмах немає ікон, але зберігається розп'яття, священицький одяг духовенства, вівтар, використовується органна музика та хоровий спів.

Вчення про "два царства" визнає самостійність держави по відношенню до церкви.

2. Кальвінізм — більш радикальний напрямок протестантизму. У Швейцарії Реформація почалась під лідерством Ульриха Цвінглі (1484-1531). Основи цвінгліанства були викладені у "Коментарчях до істиної і хибної віри". Цвінглі відкидав не тільки католицьке вчення про перевтілення в таїнстві причастя, але й лютеранську догму про реальнеу присутність Христа в таїнстві причастя. Всі предмети культу було відкинуто. Церква перетворена на дім молитви. Цвінгліанська громада сама обирала собі проповідників і пастирів.

Більш поширеною формою радикального протестантизму став кальвінізм. Його засновником був Жан Кальвін (1509-1564), який народився у Франції і під час гонінь на протестантів виїхав у Швейцарію. Свою теологію він виклав у "Наставлені у християнській вірі". Це найбільш всеохоплююча і разом з тим саме коротке викладення основ протестантського віровчення.

На відміну від лютеранства в кальвінізмі немає символу віри, єдиним джерелом віровчення є Біблія. Кальвін у своєму вченні виходив з ідеї абсолютної могутності господа і незбагненності його волі. Звідси він виводив абсолютну недостатність дій людини, всіх його "добрих справ" в очах Бога. Тому спасіння може бути тільки даром Божим, а не результатом зусиль людини. На основі цього Кальвін розробив вчення про предвічну напередвизначеність або обраність. Згідно з цим вченням доля людини " у загробному житті" з початку часів визначена Богом. Ніякими особистими заслугами, зусиллями церкви, не можна змінити свою долю.

Головним у кальвінізмі є вчення про "світське призвання" і "світський аскетизм". Свідченням можливої обираності може бути успіх в будь-якій діяльності, зокрема професійній.

Кальвін найрадикальніше реформував християнський культі церковну організацію. Майже всі зовнішні атрибути католицького культу (ікони, облачіння, свічки тощо) було скасовано. Основне місце у богослужінні зайняли читання Біблії, співання псалмів.

Кальвінізм поширений у Швайцарії, Нідерландах, ФРН, Угорщині, Чехословаччині, США та деяких інших країнах.

Сучасний кальвінізм поділяється на реформатські, пресвітеріанські та конгрегаціоналістські церкви.

Реформати — прихильники кальвіністської церкви континентально-європейського походження (за виключенням Великобританії).

Їх віровчення ґрунтується на Біблії, а також працях Кальвіна та різноманітних кальвіністських віросповіданнях: "Белгійському віросповіданні" (1561), "Гейдельбергському віросповіданні" (1562).

Богослужіння реформатів спрощено і зводиться до читання Біблії, проповіді та співу псалмів. Громада сама обирає пастирів та пресвиторів-старійшин. Декілька громад складають пресвитерії, які входять у синод. Очолює церкву країни обраний суперінтендант (єпископ). Близько до реформатів стоїть пресвітеріанська церква в Великобританії.

Конгрегаціоналісти — (від лат. congregatіo — об'єднання, громада) течія кальвінізму, яка виникла в XVІ ст. в Англії. Конгрегаціоналісти стверджують незалежність релігійної громади від держави і право її на самоуправляння (колишні індепенденти).

Англіканство. Англіканска церква виникла в Англії в XVІ ст під час Реформації. Парламентським актом 1534 року король Генріх VІІІ був об'явлений головою церкви, яка проглошувалась незалежною від папи. Вірочення англікан є конгломератом католицизму, лютеранства, і кальвінізму. Воно викладнео в "Книзі громадського богослужіння" (1549) і в "Англіканському символі віри", яке має 39 статей (1571).

Концепція виправдання вірою поєднана з визанням спасаючої сили церкви. Зовнішня сторона обрядовості майже не відрізняється від католицької. Збережена єпископальна ієрархія. Головою церкви при цьому вважається король, який призначає єпископів. Примас Англіканської церкви є архієпископ Кентерберійський. В Сполучених Штатах англіканство представлено Протестантською єпископальною церквою.

В Україні сьогодні крім православних і католицьких громад досить поширеними є протестантські. До найбільш поширених з них належать: Союз євангельських християн-баптистів, Союз християн віри євангельської (п'ятидесятники) України, Церква адвентистів сьомого дня, Свідки Єгови україни.

1. Баптисти (ЄХБ).Баптизм виник серед англійський емігрантів в Голандії. Віроівчнення баптистів грунтується на лютеранстві та кальвінізмі. Єдиним джерелом віровчення вважається Біблія (перш за все Новий Завіт). Баптисти поділяють християнські догмати про Трійцю, божественне походження Христа і т.ін., але відкидають роль церкви як посередниці між богом і людьми, сповідають принцип "виправдання вірою". Поряд з вченням про богообранність вони визнають і свободу волі людини. Не визнають поділ на мирян та духовенство (принцип загального священства). Але у баптистів існують служителі культу. Громади очолюються виборними пресвітерами, проповідниками і діаконами.

2. П'ятидесятники. Церква християн віри євангельської. Пізньопротистантська течія, яка сформувалась в США на початку ХХ ст. В соснову віровчення покладено євангельську розповідь про "сїходженняч Святого Духа на апостолів у свято П'ятидесятниці", внаслідок чого вони отримали дар говоріння на інших мовах для проповіді слова Божого. Цей дар називають "глосолалія".

П'ятидесятники вірять в близьке пришестя Ісуса Христа. Вони визнають обряди хрещення дорослих та хлібопреломлення. Не визнають церкву як посередника, предмети культу.

П'ятидесятники поділяються на декілька деномінацій. Серед них: Союз вільних церков християн віри євангельскої України (Вінницька, Луганська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська,Закарпатська, Київська, Полтавська, Хмельницька обл., та Союз християн віри євангельської. Існують також громади віри євангельської поза союзами.

В Україні в Південних та Східних областях переважають п'ятидесятники - воронаївці, в Західній Шмідтівці.

Воронаївці — послідовники І. Воронаєва з США який повернувся в Україну у 1921 р. Вони акцентують увагу на глосолалії і виконують обряд омовіння ніг перед хлібопреломленням (вживають прісний хліб).

Шмідтівці — головним вважають у віровченні хрещення святим духовм, глосолалії для них не обов'язкові, не дотримуються обряда омовіння ніг, не дотримуються опресноків.

П'ятидесятники - сіоністи (з 1923 р.) послідовники проповідника Л.Мельника. Вони проповідують необхідність переселення християн віри євангельської на гору Сіон для того, щоб очікувати другого пришестя Христа в "обраній Богом землі".

Адвентисти — послідовники протестантської течії, що виникла в 30-х роках ХІХ ст. у США. Засновники її В. Міллер та О. Вайт. Адвентисти (від лат. "пришестя") течія, що відокремилась від баптистів. Головнимим рисами віровчення адвентистів є есхатологічні мотиви та віра у близьке друге пришестя Христа. Міллер у своїй праці "Свідоцтво з писання про друге пришестя Христа біля 1843 р. та його особистому царствованні протягом 1 т. Років." Пророкував пришестя, але воно звісно не відбулось. Вчення про хіліазм або мілленарізм обов'язкове для кожного адвентиста. Згідно з віровченням адвентистів під час другого пришестя Христа обрані отримають життя вічне спочатку в тисячолітньому царстві Христа на небі, потім після Страшного суду, коли будуть воскрешені грішникі для того, щоб разом із Сатаною бути знищеними.

Адвентисти вірять, про воскресіння душі і тіла. Тому приділяється увага не тільки моральній чистоті, але й тілесній. З цим пов'язана "санітарна реформа" — заборона переливання крові. Обмеження харчові тощо.

Адвентисти повинні сплачувати церкві "десятину" із своїх доходів.

Найбільш поширена в Україні течія Адвентисти Сьомого Дня. Для неї серед іншого харектерне слідування четвертій біблійній заповеді — "шанування дня суботнього".

Культ передбачає омовіння ніг та хлібопреломлення.

 

Протестантські течії одні з найбільш активних на сучасному конфесійному терені України.

Кількість їх громад постійно зростає, вони активно займаються міссіонерською діяльністю. Привабливість їх пов'язана з досить спрощенним обрядом та індивідуальним членство у громаді. що сьогодні є засобом подолання суспільного відчуження.