Виникнення та поширення ісламу

Іслам - наймолодша серед світових релігій і друга за кількістю прихильників. Іслам сповідають близько 800 млн. у більш ніж 120 країнах світу. У 28 країнах іслам визнається державною або офіційною релігією (Єгипет, Іран, Ірак, Кувейт, Марокко, Саудівська Аравія, Пакистан, Афганістан та інші). Переважна кількість мусульман мешкає у Західній, Південній, Південно-східній Азії та Північній Африці, є мусульмани і в країнах Європи (Албанія, Боснія, Туреччина). Іслам сповідають й кримські татари, що населяють Крим.

Слово "іслам" походить від арабського "саліма", що значить "залишатись неушкодженим, благополучним”, або в іншому значенні – “мирний", тому іслам можна перекласти як "релігія миру" або "релігія покірності Аллаху", а назва "мусульманин" походить від арабського "муслім" - покорність Аллаху (у множині - "муслімун").

Іслам як релігія склався на початку VІІ ст. у Західній Аравії серед арабських племен. З розкладом родових відносин під впливом розвитку караванної торгівлі, частина племен переходить до осілості. Виникають великі торговельні центри Мекка і Ясриб (майбутня Медіна), Таіф. Меканська знать з роду курейшитів намагається поширити свою владу на інші племена, з метою забезпечити сприятливі умови для караванної торгівлі, унебезпечити і без того ризиковану торгівлю від постійних нападів ворогуючих між собою племен і кланів. Але справа централізації арабських бедуїнів наражалась на відсутність духовної, звичаєвої та релігійної єдності арабських племен.

Віра арабів була схожа на інші віри багатьох кочових народів: вони поклонялись різноманітним духам і богам, що уособлювали сили природи. Проте серед арабів існувала віра в єдиного бога Аллаха, що стояв над всіма іншими, однак його культ розвиненим та поширеним не був. Хоч Ханіфи закликали відмовитись від поклоніння племінним богам, однак араби продовжували дотримуватись традиційних вірувань, але авторитет племінних богів похитнувся. Центром економічного політичного та релігійного життя осілих арабів була Мекка. Загальновизнаним релігійним центром був храм Кааба, в стіні якого був вмонтований "чорний камінь", якому поклонялись араби всього Хіджазу.

Засновником арабського монотеїзму був Мухаммед ібн Абдуллаг, що народився у 570 року. Він належав до роду Хашим з торгового роду Курайшитів, що володіли Меккою. Мухаммед був ханіфом і вважався аміном - чесним, порядним шанованим городянином.

У віці сорока років, у 610 році Мухаммед почав проповідувати свою релігію, яку назвав іслам - покорність Богу (Аллаху). Він проголошував, що існує тільки один великий Бог - Аллах, що всі повинні бути покірні його волі, служити йому в очікуванні кінця світу, судного дня і встановлення на землі царства справедливості і миру. в його проповідях звучали також вимоги соціальної справедливості, братерства віруючих, благодійної допомоги бідним, засудження лихварства, необхідності дотримання моральних норм, засудження розпутства, пияцтва і головне язичництва.

15 липня 622 року Мухаммад разом із своїми прихильниками (мухаджірами) переселився в Ясриб, звідки була родом мати Мухамада. Ясрібськи племена, що здавна ворогували між собою, побачили в Мухаммаді третейського суддю, який міг покласти край цій ворожнечі. Саме в Ясрібі, яка згодом дістала назву Меддинат ан-Наби або Меддіна (місто Пророка), розкрився талант Мухамада, як оратора, організатора, релігійного діяча, політика і полководця. Дата переселення Мухамада в Ясриб (хіджра-переселення, втеча) стала початком ери іслама (за місячним календарем). Мусульмани коли називають рік, то візначають скільки часу мінуло від Хіджри (наприклад 1332 рік Хіджри).

У 630 році мусульмани завоювали Мекку, у 632 Мухамад здійснив хадж у Мекку, але там не залишився, повернувся в Меддіну і втому ж році помер. Храм Каабу було перетворено у головну святиню ісламу. Починається стрімке поширення ісламу спочатку на весь арабський світ, а потім й на сусідні держави і народи.

Ще за життя Мухаммада склалась арабська теократчна держава, її голова був носієм релігійної і світської влади. Після смерті Мухаммада наступником пророка став його сподвижник Абу-Бекр (632-634). Абу-Бекр здійснив декілька завойовницьких походів у Сірію, Межиріччя, так було закладено завойовницьку політику халіфату в ім'я Аллаха. За правління другого халіфа Омара (634-644)було завойовано Іран, Палестину, Закавказ'є, Єгипет. Третій халіф Осман (644) завоював Вірменію, Дагестан, Малу Азію, Північну Африку, мусульмани вийшли на береги Амудар'ї. З 661 по 750 рік правила династія Омейядів (засновником династії був Муавія), яка поширила володіння Халіфату від Інду на Сході до Атлантики на Заході. Просування мусульман на Північний-Захід припинили франки у битві при Пуат'є (732), на Північному-Сході їх зупинили хозари. З 750 до 1258 року правила династія Аббасидів, однак Халіфат розпадається на окремі халіфати та емірати з ворогуючими династіями. В Єгипті правила династія Фатімідів, у Кордовському халіфаті (Іспанія) - династія Омейядів. З ХV ст. провідною мусульманською державою стає Османська імперія, яка знищила Візантійську імперію і поширила іслам на теренах Південно-Східної Європи.

Швидкому поширенню ісламу сприяло його віровчення, досить просте, придатне для багатьох народів, та віра мусульман у те, що джихад забезпечить їм місце у раю, оскільки вважалось, що той хто прийняв смерть за віру, стає шахідом і йому гарантовано місце в раю.

Віровчення і культ в ісламі

Основні положення ісламу викладені в священній книзі мусульман - Корані ("ал-Куран" - "читання вголос, напам'ять". Як інші світові релігії іслам є релігією об'явлення. За мусульманським переказом зміст Корану був переданий Мухаммаду через архангела Джебраїла. Обранець Аллаха - пророк (набі) до самої смерті отримував божі об'влення у вигляді коранічних аятів ("аят" з арабської перекладається як "знамення"). Вважається, що Коран - це копія книги яка знаходіться на сьомому небі.

Основу Корану складають перші проповіді Мухаммада (мекканської та мединського періодів), що були записані його секретарями писцями. Після смерті Мухаммада його сподвижники Абу-Бакр та Омар доручили секретарю пророка Зейду зібрати записи писців в єдину книгу (повний текст Корану - Сухуф). Остаточно Коран був відредагований спеціальною комісією та канонізований (Мусхаф) при халіфі Османі (644-656 рр.). Подібно до Біблії, Коран представляє собою зібрання релігійно-побутових правил, приписів, законив, легенд і переказів, що були поширені як серед арабів, так і запозичених у інших народів.

Коран складається зі 114 глав - сур ("рядків"), сури поділяються на вірши - аяти ("знамення"). Коран починається із сури "Аль-Фатіха" (араб. - "та, що відкриває"), яка складається з 7 аятів - ця сура вважається головною молитвою мусульман. Далі сури розташовані за розміром - кожна подальша сура менша за попередню, найбільша сура складається з 2866 а найменша - з трьох аятів.

Коран написаний римованою прозою. Мусульмани вважають, що об'явлення було зроблено арабською мовою і тому Коран не можна перекладати на інші мови. Структура Корану незмінна, незалежно від видання Коран має однакову кількість сторінок.

Зміст Корану можна умовно поділити на три частини: космологічні та космогонічні уяви; опис життя пророків; релігійно-етичні норми та приписи.

Космологія (вчення про світобудову) та космогонія (вчення про походження світу) Корана майже не відрізняються від біблійних. Згідно з мусульманським віровченням Аллах створив світ за шість днів.

Близько чверті Корану - це сказання про пророків. Багато з цих легенд є дещо зміненими міфами, запозиченеми з Біблії та Талмуда. Так у Корані розповідається про Ноя (нух), Авраама (Ібрагіма), Ісаака (Ісхака), Мойсея (Мусу), Аарона (Херуні), Давида (Дауда), Соломона (Сулеймана), Ісуса Христа (Ісу), Марію (Маріам) та ін.

Моральні настанови викладені в Корані спрямовані на виховання у людини релігійного почуття, схиляння перед Аллахом, бажання догодити Аллахові, не викликати його гніву, досягти райського блаженства на небесах.

Пізніше з'явилась Сунна ("сунна" - звичай, приклад)- збірка хадисів - розповідей про життя, вчинки та висловлювання Мухаммада та його найближчих сподвижників. Хадиси слугують зразком і витоком відомостей для всього мусульманського загалу та для кожного мусульманина зокрема про те, яка поведінка чи думка до вподоби Аллаху. Чотири канонічні збірки сунни були укладені в ІХ ст.

Ще пізніше було створено тлумачення Корану - Тафсир.

На основі Корану та Сунни було складено важливу частину релігійно-культової системи ісламу - Шаріату (араб. шаріа - "вірний шлях") - зведення норм моралі, права, культурних настанов, що регулюють всю суспільне та особисте життя мусульман. Шаріат формувався протягом двох віків і відповідає потребам феодального суспільства. Основні догмати ісламу складались поступово на основі священного писання та священного переказу. Серед основних догматів ісламу потрібно назвати такі: 1) вчення про єдинобожжя; 2) віра у божу справедливість та правосуддя Аллаха; 3) визнання об'явлень божих, всіх його пророків та пророчу місію Мухаммеда; 4) віра в ангелів; 5) віра у воскресіння, Судний день та потойбічний світ; 6) вчення про визначеність (приреченість); 7) вчення про верховну владу (імамат).

Іслам ґрунтується на послідовному і суворому монотеїзмі. Віра в єдиного бога Аллаха є фундаментом мусульманського віросповідання. Аллах - це єдиний бог, що створив усе суще і визначає його існування. "Аллах, вічний, не народжував і не був народжений, і не був Йому рівним ні один!" (Коран, 112). Цей догмат містить Сімвол віри ісламу (шахада) - "Немає ніякого Бога, крім Аллаха, і Мухаммад - його пророк!" (Ля'лляга - ілля - л-лагі уа Мохаммадун расулю-ль-лягі).

Аллах має владу над усіма своїми творіннями та піклується про них. Щодо людей він милостивий, милосердний, такий, що все прощає (р-рахмані-р-рахім).

Іслам визнає пророків, що були попередникамі (набі) та тих, хто мав об'явлення від Бога (расуль), однак головним вважається останній посланець Аллаха - Мухаммед - "печатка пророків".

Для іслама характерна віра в ангелів. Ангели і демони - це безтілесні істоти, створені Аллахом і виконуючі його волю. Мусульмани вірять у безсмертя душі, що залишає тіло у день смерті і воскресає з мертвих у день Страшного суду (в ранньому ісламі воскресіння розуміли буквально як відродження людини з могили в тому вигляді в якому застала її смерть). Долю кожної людини буде визначати сам Аллах на Страшному суді, де вони будуть очікувати зі страхом своєї долі стоячи голими з книгою, в якій записані усі вчинки їх.

В ісламі дуже виразною є віра у визначеність наперед усіх дій людини та її долі (тюр. - кісмет). Все підпорядковано волі Божій. Воля Божа нічим не зв'язана і незбагненна. Уділом усіх смертних є беззастережна покірність волі Аллаха.

Догмат про верховну владу - порядок її наслідування від пророка є предметом розбіжностей в різних течіях ісламу.

Головні культові приписи ісламу сформульовані у вигляді п'яти "столпів віри" - (аркан-ад-дін):

1. Аш - шахада. Сповідання віри - промова Сімволу віри (тричи промовлена шахада у присутності свідків вважається актом прийняття ісламу).

2. Намаз (салят). Кожний мусульманин повинен п'ять раз на добу здійснити намаз - молитву. Перша молитва твориться на світанку, друга - полуденна, третя - у другій половині дня до заходу сонця, четверта - коли сонце сідає за обрій, п'ята - на початку ночі. Сигнал до молитви подають змінарету муадзіни. Кожна молитва здійснюється відповідно до ретельно опрацьованого ритуалу. Перед молитвою правовірний повинен здійснити омовіння, обряд очищення. Молитва твориться обличчям до Кааби (цей напрямок зветься кібла). В мечеті напрямок на Каабу позначається спеціальною нішею в стіні - міхраб. Особливим святковим днем є п'ятниця, в цей день мусульмани збираються у мечеті для колективної молитви та проповеді.

3. Саум (ураза) - мусульманський піст в місяць рамазан. Протягом цього місяця правовірний мусульманин не має права від сходу до заходу сонця вживати їжу, пити, курити тютюн та і. З настанням темряви заборони відміняються але забороняється надмірність. Від посту звільняються хворі, вагітні жінки, малі діти, мандрівники та воїни на війні. Існують також різні добровільні пости.

4. Закят - обов'язковий податок на користь мусульман, що потребують допомоги, стягнення якого передбачено Кораном і регламентовано Шаріатом. Спочатку був добровольною милостинею, потім почав тлумачитисьяк обов'язок для очищення гріхів. Крім обов'язкового податку в ісламі існує добровільна пожертва - садака.

5. Хаджж - поломництво до Мекки, яке зобов'язаний, хоч раз у житті здійснити кожний мусульманин. Хаджж здійснюється протягом дванадцятого місяця за місячним календарем (зу-л-хіджа). Поклоніння під час хаджжу здійснюють головним святиням ісламу - храму Кааби та гробниці Мухаммеда в Медіні.Той хто здійснив паломництво отримує почесне звання - хаджі і має право носити зелену чалму.

Шостим "неписаним" столпом віри - є джихад (газават) - священна війна за віру. Це не обов'язково війна з невірними (аль-кафірун), джихадом може бути боротьба за міцність особистої віри.

Крім цих обов'язкових приписів в ісламі є інші елементи культу. Крім поклонінню храму Кааби мусульмани поклоняються іншим святим місцям - мазарам. Мазари - це різноманітні гробниці, місця поховання мусульманських святих тощо.

Важливе значення в мусульманському культі займають різноманітні ритуали та обряди, які тісно пов'язані із звичаями і традиціями народу, який прийняв іслам.

Серед характерних для ісламу обрядів є обряд обрізання суннат. Хоча він існує також в іудеїв і взагалі притаманний давнім кочовикам. Складна обрядність супроводжує всі важливі у житті людини і родини події: народження, весілля (завадж, ніках), похорон (джаназа) та ін.

Значну роль в культовій системі ісламі відіграють релігійні свята. Особливе значення мають:

Ураза-байрам - свято закінчення посту. Святкується протягом перших трьох днів наступного за рамазаном місяця (шавваля). Перед розговінням мусульмани три останніх дня особливо суворо постять ("три ночі бдіння"). Особливо важлива ніч на 27-е рамазана - лейлят аль-кадр, обо ніч "визначення". Згідно з мусульманською легендою саме у цю ніч справжній Коран був перенесений архангелом Джебраїлом на найближче небо до землі, а звідти передавався Мухаммеду. На свято Ураза-байрам мусульманин повинен піднести представнику духовенства особливу подать - фітр-садака у вигляді грошей або їжі.

Курбан-байрам. День жертвоприношення, який святкується на 70-й день після закінчення посту урази і триває три дні. Це свято пов'язано з біблейським переказом про патріарха Авраама (Ібрагіма), якому Бог сказав принести в жертву свого сина Ісаака (Ізмаїла). Ібрагім поклав єдиного сина на жертовник, але Бог послав Джебраїла і зупинив Ібрагіма. Замість Ісаака на жертовник було покладено агнця.

В пам'ять Божого милосердя мусульманин повинен принести жертву (курбан), відповідно з ритуалом. Мусульмани вірять, що саме жертовна, яку вони приносять в жертву Богу проведе душу через тонкий як волосина і гострий як лезо меча міст Сірат, що перекинутий через пекло і веде до раю.

Мірадж. Одно з трьох свят (мірадж, мавлюд, п'ятниця) в ісламі які пов'язані з пророком Мухаммедом. Свято мірадж присвячено чудесному перенесенню Мухаммеда на чарівному коні Аль-Бураці з Мекки в Єрусалим і вознесіння його до трону Аллаха. Під час розмови з Аллахом Мухаммед вимовив 99 тис. слів, після чого повернувся у своє ліжко, причому вся подорож тривала одну мить. Мірадж святкується 27 числа місяця раджаб.

Мавлюд - День народдження Мухаммеда. Святкується 12 числа місяця рабі-аль-авваля.

П'ятниця (Йаум аль-джум'а - День об'єднання). Святкується кожного тижня, має таке ж значення як субота у іудеїв та неділя (воскресіння) у християн. В цей день Мухаммед творив публічні молитви. До того ж, мусульмани вірять, що судний день припаде на п'ятницю.

Шахсей-вахсей (ашура) - жалобні релігійні церемонії у мусульман шиїтів. Свято встановлено на честь мученицької смерті онука пророка Мухаммеда - шиїтського імама Хусейна. Під час жалобної церемонії шиїти вигукують: "Шах Хусейн, вах Хусейн!" ("Цар Хусейн, ах Хусейн!") - звідси перекручена європейська назва свята ашури. Святкується на десятій день місяця мухарраму.

Мусульманський календар. Стародавні араби вели відлік часу за місячним календарем, тому час поломництва до Мекканської Кааби припадав на різні сезони року. Пізніше,(приблизно за 200 років до Мухаммеда) для зручності облаштування ярмарку на свята, щоб паломництво припадало на одну пору року, перйшли на сонячно-місячну календарну систему. до 12 місяців місячного календаря додали додатковий місяць. Проте Мухаммед вважав, що вставка 13 місяця "тільки збільшує зневіру" (Сура 9, 36-37), тому в 631 р. додатковий місяць був заборонений. За халіфа Омара було введено відлік років від "хіджри" -"переселення" пророка в Ясріб (Медіну) - від 16 ліпня 622 р н.е. (дата наведена за григоріанськім календарем).

Мусульманський рік має 12 місяців (парні місяці мають 29 діб, непарні - 30 діб). Таким чином рік мусульманського календаря має 354 доби. Тому мусульманські свята не мають фіксованої відповідності з григоріанським календарем.

Іслам не має централізованої, ієрархізованої організації на зразок християнської церкви. Центром релігійного життя в ісламі є мечеть, вона є не тільки молитовною, а й суспільною будівлею (тут зберігалась казна, відбувався суд, обговорювались суспільні справи). В мечеті проводиться богослужіння, читаються проповіді, здійснюються різноманітні обряди. Перебування у мечеті вимагає від мусульманина дотримання певних ритуалів (здійснити ритуальне очищення, зняти при вході взуття тощо).

При мечетях створюються школи - мектебе. При великих мечетях є духовні школи - медресе, де готують знавців ісламу, вчених богословів (улеми), знавців мусульманського права (каді, казі).

Релігійна громада мусульман - умма, очолюється імамом (той, що стоїть попереду) - найбільш шанованим членом громади, що керує молитвою. Релігійні функції при богослужінні виконують: муедзін (закликає мусульман до молитви), хатіб - проповідник, мулла священослужитель, учитель. Функції голови всієї мусульманської громади в державі виконують муфтії, яких обирають на спеціальних з'їздах (в деяких країнах призначається урядом).

Основні напрями ісламу

На відміну від християнства, що складалось на основі багатьох різноманітних течій, сект шляхом поступового вироблення єдиного ортодоксального символу віри, іслам спочатку був єдиним цілісним вченням, в якому не було сект. Перший розкол відбувся після вбивства халіфа Османа. Прихильники двоюрідного брата пророка Алі наполягали на виключному праві Алі та його нащадків на владу (Алі був одружений з Фатімою - дочкою пророка).

Але владу халіфа Алі не визнали багато впливових лідерів мухаджирів та ансарів. Два роки Алі провів у постійних війнах, проте нерішучість його у битві з Муавією привела до розчарування в ньому частини його прихильників. Ця частина, харіджити (ті, що відкололись) проголосила, що халіфом може стати тільки самий ревносний мусульманин не залежно від походження, навіть той, хто щойно прийняв іслам. Муавія, якій став халіфом після вбивства Алі фанатиком харіджитом розбив харіджитів. Частина поміркованих харіджитів - абадитів осіли в Омані, де ця секта існує і сьогодні.

Ідеологи харіджитів внесли до ісламського богослов'я (каламу) важливий постулат про співвідношення віри та дії: без благочестивих вчинків віра неефективна. Харіджити виступали за суворість у питаннях віри та культу, намагались зберегти чистоту початкового ісламу. Вони засуджували розкіш, розваги тощо.

Більшу частину мусульман складають суніти та шиїти. Найбільш поширеним напрямом ісламу є сунізм (майже 90% мусульман).

Сунізм спирається на Коран і Суну. Сунізм вважається головним ортодоксальним напрямом ісламу. Прихильники сунізму вважають, що імамом усіх мусульман є халіф, який охороняє релігію та керує світськими справами. Якщо харіджити відстоюють безумовну виборність імама, яким може стати праведний мусульманин незалежно від походження, то суніти зберегли традицію обрання імамом араба з племені курейшитів, з яким умма укладає договір (мубайа).

Сунітське богослов'є (калам) формувалось поступово, в його межах існують чотири основних методи вирішення складних богословських та правових проблем і відповідно чотири школи ісламського (сунітського) права - мазхаби. Проте суннізм зберігає єдність віровчення і культу. Всі чотири школи визнаються сунітам рівноправними і включені до зведеної системи мусульманського права шаріату.

В межах суннізму в VІІІ ст. виникла містична течія ісламу суфізм. Суфії (від слова "суф", так називали жорстку тканину з верблюжої вовни, яку вони носили замість одягу) - це досить різноманітна за складом група ревностних прихільників чистоти ісламу, які шляхом праведного життя намагаються наблизитись до Аллаха, розчинитися в ньому, пізнати його вищу Божу істину. Суфії вели аскетичний спосіб життя, відмовлялись від майна, не переймались мирськими проблемами і навіть не вважали для себе обов'язковім дотримуватись обрядів. Замість п'ятиразової молитви вони доводили себе до стану релігійного трансу за допомогою екстатичного танцю або внутрішнього зосередження на зразок медитациї.

На думку релігієзнавців суфізм складався на основі ортодоксального ісламу під впливом христянського аскетизму, ідей неоплатонізму та буддизму. Суфії розробили вчення про тарікат (таріка -шлях) - послідовні стадії-стани духовного піднесення, остання з яких означає сходження мюріда (того, хто шукає) до вищіх таємниць суфізму.

В XІ ст. суфії утворюють дервішські ордени на зразок чернечих. Ордени мали чітку структуру та ієрархію. На чолі ордену стояли "святі отці": шейхи, муршиди, піри, ішани. Святі отці мали не тільки абсолютний авторитет але й владу над мюрідами - учнями.

Опозиційний іслам (шиїзм). Другий розкол в ісламі виник також у VІІ ст. і пов'язаний з іншим ніж у суннітів розумінням природи верховної влади в ісламі. За шиїтською (шиїти - від шиа, що в перекладі з арабської означає угруповання, партія) доктриною верховна лада надана імаму Аллахом, тому імам не може бути обраним.

Після загибелі Алі і встановлення халіфату Омейядів, прихильники Алі не підкорились. Вони проголосили, що вища влада глави мусульман є спадкоємною у роду Алідів, оскільки Алі був одружений з дочкою Мухаммеда Фатімою і був двоюрідним братом його.

Для шиїзму характерний виразний культ Алі, якого шанують нарівні з Мухаммедом. Існує навіть варіант Корану, до якого крім 114 сур додали суру "Два світила", в якій Мухаммед і Алі поставлені поряд. Є шиїтська легенда згідно з якою Джебраїл помилився і передав Коран не Алі а Мухаммеду, оскільки двоюрідні брати були дуже схожі. В Сунні шиїти визнають тільки ті хадиси в яких йдеться і про Алі. Крім них вони створили свої перекази - хабари (ахбари). Досить розвинений в шиїзмі і культ Фатіми, а також синів Алі - Хасана і Хусейна. Особливу роль в шиїтській громаді відіграють аліди - нащадки Алі (сеїди), які мають виключне право носити зелений одяг і чорний тюрбан.

Шиїти створили вчення про святих імамів (потрібно відрізняти від звичайних імамів). Згідно з цим вченням головою правовірних може бути тільки імам з числа алідів. Шиїти визнають 12 імамів - потомків Хасана і Хусейна, їх дітей, онуків тощо. Особливе місце займає 12-й імам Мухаммед, який в підлітковому віці зник (ІX ст). Цей 12-й імам, якого називають "прихованим імамом", повинен повернутись як Махді - месія, спаситель і принесе з собою царство істини і справедливості.

Значну роль у шиїзмі відіграють духовні вожді (улеми, муджтахіди, аятоли) вважається, що вони промовляють від імені прихованого імама. Авторитет духовного лідера вищій за авторитет носіїв верховної адміністративної влади, незважаючи на те, що він може не проявлятись зовні. В умовах гонінь у шиїтів склалась практика такийї - дозвіл приховувати свої релігійні погляди, видаючи себе за правовірного сунніта. Важливе значення в шіїзмі має езотерична, внутрішна доступна тільки посвяченим доктрина (ал-батін), яка може значно відрізнятись від екзотеричної, зовнішної (аззахір) призначеної для простих правовірних.

Ці особливості шиїзму, а також те, що тривалий час шиїзм був гнаною релігією, привело до виникнення в його межах великої кількості сект, течій та напрямків.

Головні розходження в шиїзмі стосуються суперечок навколо осіб і кількості святих імамів. Так зейдіти вважали п'ятим імамом Зейда онука імама Хусейна. Майже одночасно із Зейдітами виникла секта Ісмаїлітів, які підтримали Ісмаїла, якого батько - шостий імам Джафар позбавив права стати наступним імамом. Проте ісмаїліти створили оригінальне вчення яке відрізняється від інших шиїтських сект.

Згідно з вченням ісмаїлітів, Аллах еманує свою сутність Світовий Розум у світ через пророків, яких є сім, Адам, Ной, Авраам, Морйсей, Ісус, Мухаммед та другий Мухаммед - син Ісмаїла. А перервах між пророками божу сутність несут імами, яких теж семеро. Останній імам є також пророком він завершує божествену еманацію. Відповідно до кількості пророків та імамів історія поділяється також на сім етапів, в процесі зміни яких все живе народжується та помирає за законами перероджень. Мета існування у ісмаїлітів - досягнення вищого знання, поверненню до Світового розуму і припиненню перероджень.