Поняття і класифікації міжнародних договорів

Міжнародний договір – це документ про узгодження воль двох або кількох суб’єктів міжнародного права стосовно виникнення, зміни чи припинення взаємних прав і обов’язків.

Такими сторонами перш за все є держави (згідно з Віденської Конвенції про право міжнародних договорів 1969 року. Держави можуть укладати договори різного рівня: міждержавні, міжурядові, міжвідомчі, договори суб'єктів федерацій і конфедерацій).

Крім держав сторонами договору можуть бути міжнародні (міжурядові) організації – відповідно до Конвенції про право міжнародних договорів між державами і міжнародними організаціями та між міжнародними організаціями 1986р., яка, однак, ще не набула чинності.

Теоретично сторонами договору можуть бути нації й народи, що борються за створення власної держави (наприклад, Організація визволення Палестини) а також державоподібні утворення (Ватикан, Мальтійський орден). Однак це ще поодинокі нетипові для міжнародного права суб’єкти, які до того ж маловірогідно можуть бути стороною міжнародного економічного договору.

В міжнародному економічному праві також враховуються договори, які формально є предметом міжнародного приватного (торговельного, комерційного) права, а не міжнародного економічного права – договори, де стороною є приватні особи. Це можуть бути змішані договори, якщо іншою стороною є держава в якості суб’єкта публічного права і приватно-правові, якщо обидві сторони виступають як господарюючі суб’єкті (навіть якщо таким господарюючим суб’єктом виступить через свої організації держава).

Загалом міжнародні економічні договори можуть бути класифіковані за різними критеріями, з-поміж яких домінують два, характерні загалом для міжнародного публічного права:за кількістю учасників – багато- і двосторонні; за простором дії – загальні й регіональні.

Для економічних договорів зберігається й загалом засуджений сучасною доктриною поділ на договори закриті (наприклад сировинні угоди) й відкриті.

За предметом регулювання міждержавні договори у МЕП можна поділити на три основні групи.

Перша група А – багатосторонні стратегічні договори, що стосуються міжнародного економічного порядку, тобто договори політико- економічного спрямування. Їх в свою чергу можна поділити на такі категорії:

1) Універсальні багатосторонні договори, що регулюють економічні відносини нарівні з іншими міжнародними відносинами

2) Маракеський пакет, разом з ГАТТ-47 і 21 угодою чотирьох його додатків.

3) Статути МЕО

4) «Митні» конвенції

5) «Сировинні» угоди

6) Інші багатосторонні міждержавні угоди спеціального спрямування

 

До другої групи Б слід віднести міждержавні (міжурядові) домовленості, про економічне співробітництво. Це переважно двосторонні домовленості, хоча слід зазначити й роль довгострокових угод про економічний розвиток, важливих для співробітництва між розвиненими країнами і країнами, що розвиваються. Договори другої групи також мають власну класифікацію, найбільш характерними з них є:

1) торговельні угоди;

2) контингентні угоди;

3) кредитні угоди;

4) угоди про міжнародні розрахунки;

5) комплексні угоди про економічне, промислове та науково-технічне співробітництво;

6) міжнародні товарні угоди;

7) угоди про захист інвестицій;

8) угоди про уникнення подвійного оподаткування та ін.

Третю категорію В складають багатосторонні угоди, що регулюють діяльність операторів економічних відносин, тобто угоди, де сторонами є фізичні та юридичні особи або держава в ролі господарюючого суб’єкта.

Основоположною нормою договірного права є відома формула римського права: Pacta sunt servanda – договори повинні виконуватися. Це положення визначено у п. 2, ст. 2 Статуту ООН – як принцип сумлінного виконання міжнародних зобов’язань та у ст. 26 Віденської конвенція про право міжнародних договорів 1969 р. Ця конвенція є основним джерелом сучасного права міжнародних договорів. Крім неї важливим джерелом має стати Віденська конвенція про право договорів між державами і міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями 1986р., яка ще не набула чинності.

2. 2. Багатосторонні договори політико-економічного спрямування

 

До таких договорів відносяться універсальні багатосторонні договори, що регулюють економічні відносини на стратегічному рівні забезпечуючи міжнародних економічний порядок. До них відносяться такі категорії договорів:

1. Універсальні політико-правові міжнародні договори

2. Маракеський пакет, разом з ГАТТ-47 і 21 угодою чотирьох його додатків.

3. Статути МЕО

4. «Митні» конвенції

5. «Сировинні» угоди

6. Інші багатосторонні міждержавні угоди спеціального спрямування

1. Універсальні політико-правові міжнародні договори

 

До таких угод відносяться Статут ООН 1945 року, віденська конвенція про право міжнародних договорів 1969 року; конвенції з права зовнішніх зносин (Про дипломатичні зносини 1961 року, Про консульські зносини 1963 року, Про спеціальні місії 1969 року і Про представництво держав в МО 1975 року), про імунітети (1946 1947 1972 і 2004 років), Про правонаступництво 1972 і 1986 років.

2. Угоди «Маракеського пакету» від 15 квітня 1994

Основа сучасної системи міжнародної торгівлі. Угода про заснування СОТ – як базовий багатосторонній договір з чотирма Додатками до нього. Загальна характеристика«Multilateral Agreements» – угод Додатків 1-3 наведена в попередній лекції.

3. Статути МЕО

Міжнародні організації є основною інституційною формою співробітництва держав, вони виступають у якості головного організатора міждержавного співробітництва.

Міжнароднаорганізація – це об’єднання держав, засноване договором, що має свій Статут і робочі органи, наділена статусом юридичної особи і є суб’єктом міжнародного права, уповноваженим укладати угод.

Назви МОможуть бути досить різноманітними, і іноді можуть відображати специфіку самої організації: Організація, Фонд, Банк, Союз, Комісія, Агентство, Центр, Бюро. Загалом від назви міжнародної організації не залежить її статус і обсяг її правосуб’єктності.

В основі утворення кожної МО лежить міжнародний договір (назви різні: статут, домовленості, конвенція, угода, протокол, тощо).

Такий договір може бути або повністю установчим актом зі Статутом, або містити цей установчий акт в окремій своїй частині чи в додатку. Тобто установчий акт міжнародної організації може бути частиною загального багатостороннього договору, яким кодифікується певна сфера міждержавних відносин: наприклад, Чиказька конвенція про цивільну авіацію 1944 р., частина ІІ якої є установчим актом ІКАО.

Є й приклади створення міжнародної організації на основі додатку до міжнародного договору: так Статут Міжнародного трибуналу з морського права є Додатком VIII до Конвенції ООН з морського права 1982 р.

Статути МВФ (від 22.07.1944 року) і Статут МБРР (01.01.1945 року), прийняті в пакеті Бреттон-вудських домовленостей.

Чиказька конвенція про міжнародну цивільну авіацію від 7 грудня 1944 року, де частина 2 стала статутом ІКАО

Угода про міжурядову морську консультативну організацію (ІМКО) від 6 березня 1948 року

Договір про ОЕСР від 14 грудня 1960 року (організація з економічного співробітництва й розвитку, колишня Організація єврпейського економіного співробітництва)

Маракеська угода про заснування СОТ від 15 квітня 1994 року

Конвенція про заснування Міжнародного бюро публикацій митних тарифів. 1890 г. Функції бюро: підбір, переклад і публікація національних митних тарифів та іх змін.

Всесвітня митна організація (з 1995 р.). Правонаступниця Ради митного співробітництва (заснована онвенцією1950 р.).

Мета – всебічне співробітництво д-членов, включаючи: максимальну гармонізацію й уніфікацію митних систем, вдосконалення митного законодавства і практики його застосування, сприяння співробітництву держав членів у митній справі.

Основа діяльність – підготовка митних конвенцій:

Найважливіша з них Конвенція про гармонізовану систему опису і кодування товарів 14.03.83 року

Та інші..

4 Митні конвенції