Зміна завдань управління підприємством

 

Умови функціонування підприємств та організацій нині різко змінюються на макро- та мікроекономічному рівні.

Нині існує кілька «концепцій підприємства»: ресурсна, інформа-ційна, поведінкова тощо. Усе більше прихильників здобуває концепція підприємства як «відкритої системи»
Діяльність будь-якого підприємства можна описати з точки зору моделі «вхід — вихід»: на вході підприємства є всі види матеріальних і нематеріальних ресурсів (сировина, техніка, персонал, фінанси, ін-формація тощо), а на «виході» — товари, послуги, висококваліфікований персонал та ін.
Діяльність підприємства — це погоджений у часі та просторі поток ресурсів (сировини, матеріалів, обладнання, грошей, трудових ресурсів, інформації), а також їх запасів, які допомагають балансувати та підтримувати ці потоки для отримання запланованих результатів діяльності.

Рис.1.1. Концепція підприємства як «відкритої системи»

Кожне підприємство «відповідає» за свою перспективу самостійно, а в ринковій економіці може бути перспективою як успіх, так і розорення.
Самостійне «відкрите» підприємство у перехідній та ринковій економіці постає перед розв’язанням таких завдань:
дослідження ринку та виявлення потреб споживачів для забезпечення існування підприємства в довгостроковій перспективі;
самостійне визначення цілей розвитку та підтримки власної життєздатності;
визначення необхідних обсягів виробництва, структури постачання та постачальників;
налагодження ефективних зв’язків з партнерами та організаціями-регуляторами; громадськістю для формування позитивного іміджу — головного «капіталу» підприємства;
створення та постійне поповнення власних банків даних і знань, які б забезпечували обгрунтування рішень, що приймаються, та за-хист інформації (комерційної таємниці) від конкурентів;
забезпечення конкурентоспроможності підприємства завдяки вибору адекватних стратегій та нагромадження (підтримки) конкурентних переваг тощо.
інвестування (визначення джерел і напрямків використання інвестицій) та управління фінансами підприємства з метою отримання високих економічних результатів діяльності (прибутковість);
визначення необхідного для існування та розвитку підприємства кадрового складу з конкретними кількісними (чисельність) та якісними (кваліфікація) показниками;
використання досягнень науково-технічного прогресу завдяки налагодженню (або без нього) спеціальної інноваційної підсистеми управління.
Зазначені завдання не охоплюють усього переліку, з яким кожне підприємство нині стикається у своїй діяльності, однак основні пе-релічено. Головне тут — зміна концепції підприємства та управління ним: з «основної ланки соціалістичного виробництва», розміщеної «внизу» ієрархії управління, підприємство поступово стає самостійним ключовим, центральним елементом економічної діяльності держави.

 

2. РІЗНОМАНІТНІСТЬ ПІДПРИЄМСТВ

Кожне підприємство чи організація є унікальною, «відкритою» системою, що має певні особливості, які відрізняють одне підприємство від іншого. Однак кожне з них є соціально-економічною сис-темою, а отже, має загальні риси. До цих загальних характеристик відносять]:
використання основних елементів виробництва (предмета, засобів праці та праці) і основних функцій управління;
змінність окремих параметрів і системи загалом упродовж періоду існування;
здатність до формування власної поведінки, унікальність, нерідко — непередбачуваність її в конкретній ситуації;
здатність адаптуватися до змін у середовищі, встановлювати ефективні зв’язки;
здатність до протидії тенденціям, які можуть зруйнувати систему;
властивість змінювати структуру й механізм функціонування на власний розсуд;
здатність і спрямованість на цілевстановлення та цілереалізацію.
Незважаючи на схожість характеристик підприємств як соціально-економічних систем, кожне підприємство самостійно розв’язує проблеми, що пов’язані з налагодженням зв’язків у системі «підприємство — держава», врахуванням наявних чи можливих «технологічних проривів», із структурною перебудовою на макро- та мікрорівні; із соціальними процесами в суспільстві тощо.
Визначення сутності підприємства, його основних напрямків діяльності, може визначатися за 8 різними характеристиками залежно від таких факторів:
1) основної продукції чи послуги;
2) основної ланки виробництва (виробництво паперу);
3) основної технології по виробництву продукції (виробництво хімічних речовин з нафти чи газу, виробництво деталей за допомо-гою порошкової металургії);
4) основної групи споживачів, що обслуговується підприємством (автомобілі — для різних соціальних груп, комп’ютери — для виробництва або навчання);
5) ступеня задоволення потреб споживача в продукції чи послузі, що вже знайомі покупцеві (комплексне обладнання для кухні, навчальні програми різних рівнів і напрямків) і мають різну якість;
6) масштабу діяльності в галузі: охоплення всього виробничо-технологічного комплексу — від заготовки сировини до виготов-лення кінцевої продукції чи послуги або спеціалізація на одному етапі у виробничому ланцюгу (виготовлення пряжі, збирання готової продукції з комплектуючих деталей або розливання косметич-них речовин з цистерн у флакони, пакування та продаж);
7) ступеня диверсифікації підприємства: використання (чи ні) основної сировини, технології, каналів розподілу чи збуту; обслуго-вування одної (чи різних) груп споживачів тощо;
8) ступеня орієнтації підприємства на досягнення високих фінансовоекономічних результатів діяльності, що робить його менш вра-зливим до піднесень чи спадів загальної кон’юнктури ринку завдяки відмові від орієнтації на який-небудь один (чи пов’язані між собою) напрямок діяльності, інтенсифікації операцій з активами, участі в будь-якій діяльності, що дає високі прибутки. Найчастіше така орієнтація є наслідком конгломератної диверсифікації, що потребує спеціальної загальної програми, де різні види діяльності пов’язані через фінансово-економічні показники.
У наведеному переліку характеристик підприємства подано одну з класифікацій, що застосовується для аналізу їхньої сутності.
Відмінності підприємств можна описати сотнями параметрів, що характеризують їхні мікро- та макрозв’язки, структури й процеси. Найсуттєвішими серед них є такі.
Юридичний статус і форма власності, що визначають типи під-приємств: приватні індивідуальні, що мають статус юридичної особи, товариства, при цьому розрізняють об’єднання осіб, капіталів (комерційні товариства), громадські та кооперативні товариства, асоціації, концерни та консорціуми, державні та муніципальні підприємства й установи, спільні підприємства з іноземним капіталом, акціонерні то-вариства (різного типу). Юридичний статус і форма власності суттєво впливають на особливості функціонування підприємств, механізми прийняття рішень, контролю, підпорядкованості та звітності. Особливо це відбивається на системі стратегічного управління, оскільки накладає певні обмеження (або ні) на реагування підприємства на вимоги зовнішнього та внутрішнього середовища.
Галузева приналежність і профіль підприємства визначаються продукцією, що виробляється, або послугами, що надаються. Струк-тура галузей та підприємств, які до них належать, залежить від кла-сифікацій, що застосовуються у тій чи іншій країні на певному від-тинку часу. Економічна діяльність країни згодом змінюється, відбувається постійний процес структурної перебудови, розміри та взаємозв’язок галузей між собою стають іншими, розвивається (або занепадає) зміст діяльності галузей, хоча назви можуть і не змінюватися (літако- або автомобілебудування). Підприємства пропонують на продаж найчастіше неоднорідну продукцію; розрізняються моновиробники (спеціалізовані підприємства) та полівиробники (підприємства з широким асортиментом). Параметри підприємств та особливості їхнього функціонування будуть різними, як і стратегії розвитку.
Типи організацій та організаційно-економічного механізму функ-ціонування та управління залежать від розглянутих характеристик. Тип організації підприємства найбільш чітко проявляється в її органі-заційній структурі виробництва та технологіях прийняття управлінських рішень. Це, в свою чергу, забезпечує ефективність діяльності організації, міру збільшення вартості освоєних ресурсів, тобто рівень доданої вартості. Досягнуті «оптимальні» розміри витрат часу та ресурсів можуть стимулювати зростання підприємств, урізноманітнення їхньої продукції та зростання ринків збуту, оскільки потребують додаткових зусиль і координації діяльності та радикальних змін. Кожна організація обирає та вдосконалює на власний розсуд з досить багатого арсеналу організаційну форму та механізм управління підприємс-вом, створюючи врешті-решт соціально-економічну систему, не схожу на інші. Своєю чергою, тип підприємства та механізм функціонування є тією «відправною точкою», від якої починається будь-який рух, яка визначає разом із цілями зміст її «стратегічного набору». Ве-лику роль тут відіграють керівники підприємства, які або сприяють, або перешкоджають (іноді мимоволі) розвитку підприємства.