Співстрахування й механізм його застосування.

Співстрахування характеризує відносини в страхуванні, коли його об'єкт може бути застрахований за одним договором страхування кількома страховиками. За таких обставин два або більше страховиків беруть участь визначеними частками у страхуванні одного і того ж ризику, видаючи спільні та окремі поліси, кожний на страхову суму у своїй частці. У такому випадку страхові компанії ділять між собою в обумовлених частках і страхову премію, і відповідальність щодо відшкодування витрат від страхових подій. У договорі страхування містяться умови, що визначають права й обов'язки кожного страховика. При наявності відповідної угоди між співстраховиками та страхувальником один із співстраховиків може представляти всіх інших у взаємовідносинах із страхувальником, залишаючись відповідальним перед ним лише у розмірі своєї частки. Співстрахування сприяє зменшенню ризику конкретного страховика, вирівнюванню страхових сум і тим самим — досягненню більшої стабільності кожного страховика (виконується умова центральної теореми теорії вірогідності).

З юридичного погляду співстрахування та страхування різні, однак за економічною суттю вони дуже схожі. В обох випадках здійснюється розподіл страхових внесків та страхових виплат, наявна співучасть у преміях та страхових ризиках, координуються страхові фонди різних страховиків (перестраховиків), які одночасно беруть участь в одному й тому самому страхуванні.

Разом із тим, співстрахування є не зовсім зручною формою, особливо в тих випадках, коли страхова сума є дуже великою через те, що укладання угоди з багатьма страховиками є з технічного боку досить трудомістким процесом.

В окремих випадках страховики, які беруть участь у співстрахуванні, вимагають, щоб страхувальник сам виступав співстраховиком, тобто утримував на власній відповідальності частину ризику. Інколи співстрахування розглядається як окремий випадок перестрахування, коли одночасно кілька страховиків за взаємною згодою приймають чи передають на страхування великі ризики. Співстрахувальні ознаки можна спостерігати на прикладі перестрахувальних пулів (об'єднань). Пул базується на концеції взаємності, суть якої полягає у тому, що премія та суми збитків за відповідними ризиками передаються в пул, який розподіляє проходження операцій між членами пулу відповідно до розміру премії, що її передано до пулу.

Значне місце у перестрахуванні посідають перестрахувальні пули. Пул перестрахування передбачає, що страховики випускають поліси самостійно, утримують узгоджену частку, а решту передають у пул па основі квоти або ексцедента. Перестрахувальиий пул діє як посередник, розподіляючи передані в перестрахування ризики між своїми членами.

Особливого значення пули набувають у країнах, де відбувається становлення ринку страхування і перестрахування. Перші страхові пули вже з'явилися в Україні.

Створення пулів доречне при страхуванні ризиків з катастрофічпою потенційною відповідальністю (як страхування авіаційних ризиків, атомних електростанцій), для скорочення обсягу операцій з перестрахування, що виходять за межі країни, при проведенні небажаних з технічного погляду страхових операцій (страхування нафторизиків) або невеликих та вузькоспеціалізованих операцій окремих страховиків (коштовностей), а також при міжнародному розподілі ризиків.

Шляхом створення пулу вирішують такі завдання:

— з'являються умови для страхування ризиків, раніше невідомих і таких, точно оцінити які дуже важко, або які трапляються рідко, а також катастрофічних ризиків;

— за рахунок об'єднання фінансових ресурсів окремих страховиків збільшується місткість пулу, у страховиків збільшуються можливості приймати на страхування значні ризики;

— підвищується надійність страхового захисту за рахунок збільшення гарантій виконання страховиком своїх обов'язків з відшкодування збитків.

Розрізняють два типи пулів: пули страхування та пули перестрахування. Пул, створений на базі співстрахування, відрізняється від перестрахового пулу тим, що в полісі страхування зазначають перелік членів пулу, які беруть участь у страхуванні певних ризиків, і їхню частку в страховій сумі. Якщо в таких пулах беруть участь і професійні перестраховики, які не укладають прямих договорів страхування, їхня частка повинна бути погоджена та підтверджена прямими страховиками, що беруть участь у конкретному пулі. Пули перестрахування здійснюють перестрахування ризиків. У такому разі договори страхування спочатку укладаються окремими його учасниками, а надалі передаються повністю в пул. Частка кожного члена пулу перестрахування визначається на підставі пропорційного розподілу. Частка, яку отримує кожний з учасників пулу, визначається у вигляді фіксованого відсотка.

Кожний із учасників пулу бере участь у ризиках, що покриваються пулом, на підставі схеми пропорційного розподілу. Частка кожного члена пулу визначається у відсотках від загальної місткості пулу під час його створення, або в абсолютних частках, а в окремих випадках і в фіксованих сумах. Учасники беруть участь у всіх ризиках, внесених до пулу як ним самим, так й іншими його учасниками. Це дозволяє кожному учаснику пулу збільшити кількість ризиків, взятих на страхування, поліпшити структуру страхового портфеля, зменшити небезпеку кумуляції ризиків.

Для забезпечення нормального функціонування пулу всі його члени дотримуються прийнятих правил та обмежень, використовують ті самі умови та ставки премій. Міжнародна практика виробила безперечні принципи (умови) організації пулу, які включаються в угоду про страховий пул. Основними з них є: форма об'єднання страховиків у пул (обов'язкова чи добровільна, з укладанням юридичної особи чи без отримання відповідного статусу); вид відповідальності учасників пулу перед страхувальниками (часткова, солідарна, субсидиарна); форма прийняття чи розподілу відповідальності за страховим ризиком (співстрахування чи перестрахування); ліміт відповідальності пулу; умови здійснення єдиної політики з перестрахування відповідальності, що перевищує місткість пулу; проведення страхування на під таві загальних правил та тарифів; здійснення спільної політики інвестуванні стогових резервів. На принципи організації пулів можуть впливати також особливості національної економіки та національного страхового ринку, специфіка ризиків, для страхування яких створюється пул, правова та страхова нормативна база, що регламентує діяльність страхових пулів у країні їх утворення та ін.

Важливою умовою організації страхового пулу є визначення ліміту його відповідальності (максимального обсягу зобов'язань за договором страхування, укладеним від імені пулу) як сукупності максимальних обсягів відповідальності кожного учасника пулу. Максимальний обсяг відповідальності кожного страховика за окремим ризиком обмежується 10 % статутного фонду та сформованих страхових резервів страховика.

Місткість страхового пулу безпосередньо впливає на вирішення питання про перестрахування відповідальності, що перевищує зазначену місткість. У зв'язку з цим можуть створюватись такі перестрахувальні пули:

— пул ринку (або ринковий пул) — об'єднує більшість компаній ринку для прийняття великих чи дуже небезпечних або катастрофічних ризиків (наприклад, атомних ризиків);

— урядовий перестрахувальний пул — створюється з метою запобігання передання ризиків іноземним перестраховикам у формі центральних перестрахувальних компаній або пулів, у які всі страхові компанії повинні передавати до перестрахування всі ризики або їх частину;

— андерайтерські пули — об'єднання невеликих компаній, що мають бажання вийти на новий ринок чи почати новий вид страхування, не маючи достатньої місткості, з компаніями, що мають більший досвід.

В Україні з переходом до ринкової економіки відбувається створення перестрахувальних та страхувальних пулів. Нині вже існують Національний ядерний страховий пул, пул зі страхування морських ризиків, Моторне (транспортне) страхове бюро для страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів, иерестрахувальна дирекція HACK "Оранта" та перестрахувальні компанії інших страховиків.

71. Склад доходів страховика. Доходи від страхової діяльності. Зароблені страхові премії, порядок їх визначення. Доходи від інвестування тимчасово вільних коштів.

Головна особливість діяльності страховика, яка полягає в тому, що він спочатку акумулює кошти, і лише згодом зазнає витрат у вигляді страхових виплат, обумовила специфіку його доходів. Страховик може отримувати наступні види доходів:

• доходи від страхової діяльності;

• інші доходи, в тому числі доходи від інвестиційної діяльності.

Доходи від страхової діяльності:

• страхові премії, що отримані за укладеними з ним договорами страхування і перестрахування;

• комісійні винагороди, отримані страховиком за перестрахування його ризиків;

• частки від страхових відшкодувань, сплачені іншими перестраховиками;

• повернуті страховику суми з централізованих страхових резервних фондів;

• повернуті страховику суми страхових резервів, інших, ніж резерви незароблених премій, у випадках і на умовах, які передбачені законодавством.

Валовим доходом страховика від страхової діяльності вважається сума страхових платежів, страхових внесків, страхових премій, одержаних страховиками-резидентами протягом звітного періоду за договорами страхування і перестрахування ризиків на території України або за її межами, зменшених на суму страхових платежів, сплачених страховиком за договорами перестрахування з резидентом.

Важливим моментом є правильне визначення дати збільшення валового доходу від страхової діяльності. Це дата однієї з двох подій, яка відбувається раніше: або надходження премії, комісійної винагороди або частини страхового відшкодування, оплаченої перестраховиком, на рахунок чи до каси страховика, або початок дії відповідного договору страхування (перестраховування), або прийняття відповідного рішення
Доходи від інвестиційної діяльності

Інвестиційна діяльність страховика – інвестування і розміщення тимчасово вільних коштів, що є його власністю або якими він володіє. Доходи від цієї діяльності є вторинними від первинних доходів, але за обсягом можуть істотно перевищувати первинні доходи. Збираючи страхові премії, страховик накопичує обсяг первинних доходів і має право розпоряджатися ними протягом певного часу. Інвестування тимчасово вільних коштів страхового фонду грунтується на ймовірнісному характері обігу коштів цього фонду у процесі страхової діяльності, тому що від моменту надходження премій страхувальників на рахунки страховика до виплати страхових відшкодувань завжди проходить певний час.

Страховик виступає інституціональним інвестором, основна функція якого в умовах ринкової економіки – залучення вільного капіталу клієнта в обмін на гарантію надання клієнту страхової послуги. Найчастіше саме інвестиційна діяльність забезпечує страховику основний прибуток, що буде компенсувати його збитки за основною (страховою) діяльністю та витрати на розвиток страхової діяльності. Напрямки інвестиційної діяльності страховика залежать від характеру коштів, які він використовує для інвестування.

Інші доходи страховика

Крім страхових премій і доходів від інвестиційної діяльності, страховик може мати такі доходи, не пов’язані зі страхуванням:

• доходи від здавання майна в оренду;

• доходи від надання консультаційних послуг;

• доходи від реалізації прав регресної вимоги страховика;

• доходи у вигляді безкоштовної фінансової допомоги страховику і безкоштовно переданих страховику товарів;

• доходи від продажу окремо цінних паперів і окремо деривативів протягом звітного періоду

• доходи від врегулювання безнадійної заборгованості, а також доходи від торгівлі борговими зобов’язаннями

• доходи від індексації і передачі основних фондів і нематеріальних активів;

• доходи від позитивної різниці перерахунку в гривні іноземної валюти і коштів від її продажу,

• штрафи, пені й інші доходи.

 

72. Витрати страховика: їх склад і економічний зміст. Собівартість страхової послуги. Виплата страхових сум і страхового відшкодування.

Витрати страховика пов’язані із двоїстим характером його діяльності, яка передбачає проведення власне страхування і виконання страховиком ролі активного інвестора.Виділяють такі види витрат страховика:

- витрати на проведення страхових операцій, що становлять собівартість страхової послуги;

- витрати на проведення інших операцій, які супроводжують одержання доходів від інвестування і розміщення тимчасово вільних коштів страховика та інших його доходів.

У вузькому розумінні собівартість – це витрати страховика на ведення страхової справи.

Витрати на проведення страхових операцій складають від 60 до 90 % їх загального розміру. За економічним змістом їх поділяють на три великі групи:

- виплати страхових сум та страхових відшкодувань за договорами страхування і перестрахування;

- виплати на обслуговування процесу страхування і перестрахування;

- витрати на утримання страхової компанії.

Найважливіша стаття витрат страховика, що виправдовує його існування – виплати страхових і страхових сум.

Друга і третя групи витрат об’єднуються поняттям “витрати на ведення страхової справи”. Вони є основним складовим елементом навантаження як складової частини страхового тарифу і мають свої специфічні особливості.

Витрати на обслуговування процесу страхування і перестрахування в спеціальній економічній літературі і в страховій практиці поділяють на аквізиційні, інкасаційні і ліквідаційні.

Аквізиційні витрати – це виробничі витрати страховика, пов’язані із залученням нових страхувальників і укладанням нових страхових договорів за посередництвом страхових агентів. Інкасаційні витрати – це витрати пов’язані із обслуговуванням готівкового обігу з надходження страхових платежів.

Ліквідаційні витрати – це витрати, пов’язані із ліквідацією збитку, спричиненого страховим випадком.

Витрати на утримання страхової компанії – це ті самі адміністративно-управлінські витрати, які має будь-який суб’єкт господарювання: заробітна плата персоналу компанії з нарахуваннями, плата за оренду приміщення, оплата комунальних послуг, послуг зв’язку, витрати на відрядження, утримання й обслуговування транспорту та ін.

Страховики несуть також витрати, пов’язані із забезпеченням процесу інвестуванням і розміщення тимчасово вільних грошових коштів, тобто управління своїми активами.

Окремо виділяють організаційні втрати, пов’язані із заснуванням страхової компанії. Воно по суті є активами страховика, тобто його інвестиційними.

Загальний обсяг витрат страховика впливає на фінансовий результат діяльності страховика.