Страхування відповідальності роботодавцiв.

Згідно із Законом України "Про підприємництво та підприємницьку діяльність" та Законом України "Про охорону праці" підприємство повинно забезпечити своїм працівникам безпечні умови праці. Воно несе відповідальність за збитки, нанесені здоров'ю та працездатності працівників при виконанні ними трудових обов'язків.

Об'єктом страхування відповідальності роботодавців є фінансова відповідальність страхувальника при настанні з працівником підприємства нещасного випадку, якщо той стався при виконанні трудових обов'язків. Страхова компанія гарантує страхувальнику відшкодування витрат, які він може понести у випадку тілесного ушкодження або тривалого захворювання осіб, з якими він уклав угоду про найм.

У цьому страхуванні можна виділити такі підвиди:

• страхування відповідальності забудовника за збиток, нанесений робітникам при будівельних і монтажних роботах;

• страхування відповідальності підприємців за нещасний випадок на виробництві;

• страхування відповідальності за заподіяння збитків здоров'ю при використанні робітниками соціально-побутових об'єктів на цьому підприємстві.

Нещасний випадок визнається страховим за умов, що він мав місце в період дії договору страхування. Згідно з ним виплата відшкодування може бути здійснена в строк не більший ніж 3 роки після закінчення дії договору страхування.

Роботодавець несе відповідальність перед службовцями в разі:

• особистої необережності роботодавця;

• відсутності відповідного та безпечного обладнання;

• неналежного обладнання безпечного робочого місця та організації роботи;

• порушення законодавчих актів, які можуть призвести до відповідальності роботодавця;

• необережності одного із службовців, що призвела до травми іншого службовця і т.ін.

Страховик звільняється від відшкодування витрат:

• за будь-якими видами штрафів і неустойок;

• викликаних навмисними діями страхувальника;

• у разі настання нещасного випадку внаслідок внутрішнього заколоту, якщо працівник виступав на боці ініціатора;

• особі, що не є страхувальником або партнером страхувальника, на якого поширюється страховий захист та ін.

Страховий платіж залежить від:

* виду виробництва;

* умов праці службовців;

* кількості працівників, їхньої кваліфікації та стажу роботи;

* річної заробітної плати;

* специфіки діяльності окремих категорій працівників;

* територіальних меж страхування;

* обсягів збитків за останні п'ять років.

Договір страхування укладається, як правило, строком на 1 рік.

63. Страхування відповідальності товаровиробників за якість продукції.

 

Кожен підприємець незалежно від того, чи є він виробником, посередником, продавцем продукції, може і повинен нести відповідальність за законом перед своїми клієнтами та іншими особами за заподіяння шкоди їхньому здоров'ю або майну в результаті продажу продукції.

Страхування відповідальності товаровиробників забезпечує страховий захист страхувальників у випадку висунення до них претензій згідно з цивільним кодексом у зв'язку із заподіянням шкоди життю та здоров'ю споживачів, а також нанесенням їм матеріальних збитків, викликаних споживанням товарів (виконанням робіт, наданням послуг).

Виникнення відповідальності залежить від:

© якості товарів;

© їхніх складових речовин і частин;

© якості зберігання, зборки та ремонту;

© помилок у розрахунках у процесі виготовлення товарів;

© неточностей в інструкціях з їх використання.

Цей вид страхування відрізняється від більшості інших видів страхування перш за все тим, що стосується відносин та інтересів, що виникають у сторони, яка постраждала внаслідок використання дефектної продукції. Практика страхування відповідальності виробників за якість продукції засвідчує, що більшість претензій пов'язана з лікарськими препаратами та транспортними засобами.

Величина застрахованої відповідальності товаровиробника, що страхується, визначається розміром збитку, що виник через споживання виробленого товару.

Для укладення договору страхування товаровиробник повинен володіти власною торговельною маркою.

Звільнення від відповідальності допускається у випадках:

· появи продукції на ринку без відома товаровиробника;

· відсутності в товарі дефектів у момент випуску його в продаж (харчові продукти з коротким терміном споживання).

У правилах страхування повинні бути чітко визначені страхові випадки.

Відшкодування виплачується тільки за прямий та ненавмисний збиток.

Як правило, страховик не несе відповідальності у таких випадках:

· настання дефекту внаслідок природних умов;

· постачання однієї продукції замість іншої;

· нанесення здоров'ю або майну громадян збитку, який вважаєтьсяьнеминучим (наприклад, у випадку навмисних або недбалих дій та недогляду з боку страхувальника);

· виявлення помилок, допущених у розрахунках і формулах.

Відповідальність страховика починається з моменту придбання товару покупцем та доставкою його на місце призначення.

64. Страхування професійної відповідальності.

Страхування професійної відповідальності пов'язане із забезпеченням страхового захисту у зв'язку з висуненням претензій До фізичних осіб або фірм, зайнятих виконанням своїх професійних обов'язків або наданням послуг, тобто основою відповідальності є професійна діяльність конкретної фізичної або юридичної особи.

Серед видів страхування професійної відповідальності можна виділити такі: страхування професійної відповідальності нотаріусів, лікарів, аудиторів, юристів, архітекторів тощо.

Тут об'єктом страхування є відповідальність страхувальника за витрати, яких зазнала третя особа внаслідок ненавмисно завданих їй страхувальником фактичних матеріальних збитків і шкоди здоров'ю при здійсненні страхувальником професійної діяльності.

Основою для пред'явлення претензій можуть бути недбалість, помилки або упущення страхувальника.

Страховим випадком є порушення (помилка). У зв'язку з цим відшкодуванню підлягає втрата (шкода), яка виникла внаслідок помилок, порушень, що мали місце під час дії договору страхування, незалежно від часу виявлення збитку.

За страхуванням професійної відповідальності можуть бути застраховані дві групи ризиків, які пов'язані з можливістю:

• нанесення третім особам тілесних ушкоджень і заподіяння шкоди здоров 'ю

• нанесення матеріального збитку

У багатьох країнах страхування професійної відповідальності здійснюється в обов'язковій формі. Без укладення договору страхування професійної відповідальності здійснювати таку професійну діяльність нотаріусам, бухгалтерам, лікарям та деяким іншим забороняється.

Величина страхової премії залежить від: фаху страхувальника, його освіти, стажу роботи, рекомендацій банку та ін.Строк дії договору, як правило, не менше одного року.За цим видом страхування встановлюється франшиза.

Специфіка професійної діяльності вимагає у більшості випадків для визначення суми збитку залучення незалежних експертів. Витрати, пов'язані з їх роботою несе, як правило, страхувальник.

Страхове відшкодування не виплачується, якщо шкоду третій особі завдано внаслідок:

• навмисних дій страхувальника;

• нечесної поведінки; обману;

• кримінальних злочинів;

• відсутності в договорі зобов'язань про відповідальність сторони, яка надає послуги;

• встановлення факту, що в період дії договору страхування страхувальник

не мав законних підстав на надання професійних послуг;

• передачі права надання професійних послуг особам, які не мають на це законних підстав;

• встановлення судовою установою факту, що шкода завдана третій особі з її ж вини.

 

65. Страхування відповідальності за забруднення довкілля.

Екологічне страхування сьогодні визначається як страхування цивільної відповідальності підприємств за збитки, завдані ними майновим інтересам фізичних та юридичних осіб внаслідок техногенно-екологічних аварій чи випадкового забруднення навколишнього природного середовища.

Екологічне страхування запроваджується з метою: створення страхових фондів для попередження екологічних аварій і катастроф; відшкодування збитків, спричинених юридичним і фізичнимособам внаслідок забруднення довкілля; забезпечення умов проживання населення та функціонуванняпідприємств у зонах надзвичайних екологічних ситуацій.

Страхувальниками, перш за все, виступають юридичні особи: екологічно небезпечні підприємства й виробництва, органи державного й територіального управління, у віданні яких або на території яких знаходяться екологічно небезпечні об'єкти, а також забруднені природні об'єкти; фізичні особи, що займаються підприємницькою діяльністю, здійснення якої може спричинити збитки, що шкідливо впливають на навколишнє природне середовище.

Об'єктом страхування є відповідальність підприємств за збитки при реалізації будь-якого екологічного ризику забруднення навколишнього середовища та потенційного економічного збитку, спричиненого забрудненням виробничими, побутовими, іншими відходами, транспортними засобами.

Розмір страхового внеску залежить від обсягу страхових зобов'язань, які бере на себе страховик, тобто переліку страхових випадків, страхової суми, періоду несення відповідальності страховиком за договором страхування (як правило, до трьох років з моменту аварійної ситуації).

Фактори, які впливають на ступінь ризику, що береться на страхування: перелік і обсяг небезпечних речовин, що використовуються в діяльності страхувальника;

технічна оснащеність; близькість водоймищ; напрями вітрів; близькістьнаселенихпунктів, сільськогосподарських угідь, промислових підприємств; зношеність основних фондів; рівень кваліфікації персоналу та ін.Забруднення можливо поділити за просторовим масштабом на: глобальне, (що перевищують 1000 км); регіональне (на відстані понад 40-50 км від техногенних джерел забруднення, наприклад, в результаті експлуатації підприємств промисловості, транспорту тощо); локальне,( на промислових об'єктах).

 

 

66. Необхідність і сутність перестрахування, стан і перспективи його розвитку.

Перестрахування - це система економічних відносин, згідно з якою страховик, беручи на страхування ризики щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб, частину відповідальності за ними з урахуванням своїх фінансових можливостей передає на узгоджених умовах іншим страховикам з метою створення збалансованого страхового портфеля, забезпечення рентабельності страхових операцій, фінансової стійкості та платоспроможності.

Необхідність перестрахування походить з об'єктивної неможливості однієї, навіть найбільшої та потужної, страхової компанії взяти на страхування особливо небезпечні та значні за обсягом ризики.

Головна функція перестрахування полягає у вторинному розподілі ризику, завдяки чому досягається кількісна та якісна збалансованість страхового портфеля.

В основі перестрахування лежить договір, за яким одна сторона -страхова компанія (цедент) - передає повністю або частково страховий ризик (групу страхових ризиків певного виду) іншій стороні - страховій або перестрахувальній компанії (перестраховику), яка у свою чергу, бере на себе зобов'язання виплатити цеденту відповідну частину страхового відшкодування при виникненні страхового випадку.Процес, пов'язаний з передачею ризику, отримав назву цедування ризику або перестрахувальної цесії. Страхова компанія, що віддає ризик, називається цедентом або перестрахувальником, а перестраховик, що приймає ризик - цесіонарієм або цесіонером.

Власне утримання - це визначена частина страхової суми, яку страхова компанія залишає або "утримує" на власній відповідальності і в межах якої вона вважає доцільним відшкодувати ймовірні збитки.

Комісія є частиною страхової премії, яка закладена в тарифну ставку в розмірі витрат на ведення справи і яка залишається у цедента, оскільки він:

· відповідає перед страхувальником за всю страхову суму;

· обслуговує увесь договір перестрахування;

· передає перестраховикувідповідну частину премії;

· виконує (опосередковано) функцію посередника, надаючи можливість цесіонеру працювати.

Тантьема (додаткова комісія) - комісійна винагорода цеденту з прибутку перестраховиків за ризиками, що передані їмцедентом.

Перестрахувальний договір є юридичним документом, що визначає взаємовідносини перестрахувальника та перестраховика, і встановлює їхні права й обов'язки.

Найважливішим правилом для перестрахувальних договорів є чітке формулювання умов перестрахування.

 

67. Методи перестрахування. Факультативне перестрахування.

Перестрахування- це система економічних відносин, згідно з якою страховик, беручи на страхування ризики щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб, частину відповідальності за ними з урахуванням своїх фінансових можливостей передає на узгоджених умовах іншим страховикам (перестраховикам) з метоюстворення збалансованого страхового портфеля, забезпечення рентабельності страхових операцій, фінансової стійкості та платоспроможності.

Перестрахування може здійснюватися необов'язковим та обов'язковим методом, тобто факультативно та облігаторно. Існує також факультативно-облігаторний або змішаний метод перестрахування. Ці методи відрізняються один від одного обов'язками сторін, які витікають з умов договорів перестрахування, які - відповідно до методів передачі ризику поділяються на: факультативні; облігаторні; факультативно – облігаторні;

Факультативний метод перестрахування характеризується повною свободою сторін договору перестрахування. Перестрахувальник має право передавати ризики або лишати їх на власній відповідальності, а перестраховик має право прийняти ризики чи відмовитись від них. При факультативному перестрахуванні кожний ризик передається окремо. Головна особливість цього методу перестрахування полягає в можливості індивідуальної оцінки ризику.

Переваги факультативного методу полягають:

• є можливості вибору для компанії-цедента якомога сприятливіших умов перестрахування;

• у використанні цедентом перестрахування в тих випадках, коли відповідальність справді може зашкодити фінансовій стійкості страховика або коли він має розширити свою діяльність у сфері несприятливих для нього страхувань.

Для перестрахувальника цей метод дає змогу вибрати найбільш прийнятні для себе умови перестрахування, які пропонуються різноманітними перестраховиками, а також розмістити ризик у кількох перестраховиків.

Недоліки факультативного методу перестрахування:

• перестрахувальник не має права без згоди перестраховика змінювати умови страхування;

• витрати з оформлення факультативного перестрахування досить великі, особливо, якщо воно пропонується декілька разів;

• надання достатньо повної інформації перестраховику про ризик;

• неможливість автоматичного поновлення факультативного захисту обмежує свободу цедента при продовженні дії договорів страхування,;

• перестраховик у більшості випадків має невеликий проміжок часу для детального аналізу отриманого на перестрахування ризику.

Облігаторне перестрахування передбачає обов’язкове віддавання перестрахувальником раніше узгодженої частини ризику за всіма покриттями. Перестраховик також обов’язково має приймати ці частини ризиків згідно з умовами договору.

Перестрахування на облігаторній основі має універсальний характер, тобто використовується в усіх видах страхування, діє на всіх страхових ринках світу. Облігаторне перестрахування дало поштовх до розвитку техніки перестрахування, що посприяло розробленню системи договорів у різних галузях і видах страхування.

Облігаторне перестрахування дає змогу збільшити обсяги страхових операцій, збирає більшу частину перестраховувальної премії у професіональних перестраховиків світу. Інші переваги цього методу полягають у наступному:

• у рівномірному розподілі ризиків;

• автоматичності приймання ризиків, що потребує значно менших витрат, пов’язаних з обробкою ризиків, скороченні часу на андеррайтинг;

• можливості розвитку довгострокових відносин між сторонами;

• гарантії підтримки перестраховика, яка надає більшої свободи цеденту щодо проведення страхових операцій, розширення бізнесу.

Основна недосконалість цього методу така: коли ризик, що підлягає перестрахуванню, не підпадає під умови облігаторного договору або страхова сума за ризиком перевищує ліміт відповідальності за договором, тоді може виникнути потреба в додатковому договорі факультативного перестрахування.

 

 

68. Форми проведення перестрахувальних операцій. Пропорційне перестрахування.

Існує безліч різних за формою перестраховувальних договорів. Проте всі договори можна поділити на дві основні групи, що різняться системою розподілу ризиків між перестрахувальником і перестраховиком. До них належать пропорційна і непропорційна форми проведення перестраховувальних операцій

Пропорційна форма перестрахування передбачає часткову участь сторін у розподілі відповідальності. Відповідно до узгодженої частки участі в договорі між сторонами розподіляються страхові премії і збитки. У пропорційному перестрахуванні розрізняють квотний договір перестрахування, договір ексцедента суми і квотно-ексцедентний договір. Крім того, використовуються різні системи чи модифікації цих форм.

Згідно з квотним договором перестрахування перестрахувальник зобов’язується передавати перестраховикові частку в усіх ризиках певного виду, а перестраховик зобов’язується приймати її. Частка участі в перестрахуванні може бути встановлена у відсотках від страхової суми або в абсолютному вираженні. Перестраховик має право встановлювати ліміти відповідальності за договором. Квотний перестрахувальний договір має переваги, які більше стосуються компанії-цедента:

· на власному утриманні страховика лишається така частина відповідальності, яка відповідає його фінансовим можливостям;

· квотний договір не потребує великих витрат з його обслуговування;

· при автоматичності передання ризиків страховик звільняється від зобов’язань передавати інформацію з прийнятих ризиків, що дає певну свободу цеденту (у регулюванні збитків, поновленні або анулюванні полісів);

· результати квотних договорів більш збалансовані й стійкі.

Ця форма перестрахування використовується тоді, коли компанія починає вести страхову діяльність в новому для неї виді страхування, за яким не існує чітких статистичних даних; коли компанії потрібна фінансова підтримка з огляду на збільшення обсягів бізнесу (формування резервів, участь у витратах на ведення справи і т. ін.); коли необхідно спростити адміністративні витрати в тих видах страхування, де існує великий обсяг відповідальності і відносно стабільні страхові суми.

Квотне перестрахування широко використовується в страхуванні цивільної відповідальності власників транспортних засобів, а також в страхуванні автокаско.

Основним недоліком квотного перестрахування є те, що за договором передаються всі ризики — великі і малі. Також наявність у квотних договорах лімітів відповідальності перестраховика в деяких випадках змушує здійснювати додаткове перестрахування на факультативній основі.

Коли йдеться про квотний договір, страховик не має захисту від ефекту кумуляції ризиків, пов’язаного з одним і тим самим страховим випадком. Тому квотні договори нерідко доповнюються ексцедентними з метою досягти спільної вигоди цедента і перестраховика або лише для захисту цедента.

Ексцедентне перестрахування — складніший вид пропорційного перестрахування. Такий вид перестрахування використовується в тих випадках, коли застраховані ризики істотно відрізняються за страховими сумами. За договором ексцедента суми перестраховик отримує визначну частку в усіх договорах, що перевищує власне утримання цедента.

Ексцедент за договором — це величина, кратна власному утриманню цедента. Сума ексцедента виражається в кілька разів збільшеному розмірі власного утримання. Власне утримання на певному рівні в ексцедентному перестрахуванні називають лінією (часткою).

До переваг ексцедентного перестрахування можна віднести:

· можливість компанії-цедента встановлювати ліміт власного утримання з урахуванням свого фінансового становища;

· цедент при старанному визначенні суми власного утримання залежно від характеристик застрахованих об’єктів може досягти не тільки обмеження своєї відповідальності, а й якісної зміни страхового портфеля.

Недолік цього виду договору полягає в необхідності обробки кожного ризику — його вивчення, визначення відповідної частки в ексцедентному договорі, групування ризиків тощо. Тому витрати з обслуговування ексцедентних договорів значно вищі, ніж з обслуговування квотних договорів. До недоліків ексцедентного перестрахування, що стосуються переважно перестраховиків, можна віднести потенційно існуючу можливість передавання їм більш небезпечних ризиків при диференційованому власному утриманні. Як правило, у квотних та ексцедентних договорах передбачається тантьєма.

Ексцедентне перестрахування найчастіше застосовується у страхуванні від вогню, нещасних випадків, а також у страхуванні життя.

Іноді квотний договір та договір ексцедента суми використовуються комбіновано. Квотно-ексцедентний договір передбачає встановлення ексцедента залежно від визначеної частки (квоти) власного утримання. А понад рівень утримання використовується ексцедент — ліміт відповідальності перестраховиків, що фіксується в абсолютному вираженні.

Квотно-ексцедентний договір використовують у тому разі, коли компанія розширює свій бізнес у новому для неї виді страхування, тобто цедент може точно обчислити ефект збільшення квотного утримання.

Зауважимо, що всім договорам пропорційного перестрахування притаманна характерна особливість: збитки та премії за оригінальними полісами розподіляються між цедентом і перестраховиком у відповідній пропорції і прив’язані до страхової суми.

 

69. Непропорційне перестрахування: на базі ексцеденту збитку, на базі ексцеденту збитковості.

Сутність непропорційного перестрахування полягає в тому, що відшкодування, яке надається перестраховиком, визначається тільки розміром збитку і не залежить від страхової суми, а тому немає пропорційного розподілу відповідальності за окремим ризиком і оригінальною премією. Призначення непропорційного перестрахування — гарантувати відповідальність страховика за прийнятими ризиками щодо великого сукупного збитку за визначений період. Отже, у непропорційному перестрахуванні цедент сам оплачує збитки до певного розміру, а перевищення цього розміру оплачує перестраховик у межах ліміту відповідальності за договором. Відповідальність за непропорційним договором установлюється в абсолютній сумі (договір ексцедента збитку) чи у відсотках (договір ексцедента збитковості). У непропорційних договорах утримання цедента називають першим збитком, франшизою, пріоритетом. Відповідальність перестраховика — покриттям.

Непропорційне перестрахування має такі особливості:

· страховик може захиститися від великих збитків, що впливають на його фінансові результати;

· перестраховик не бере участі у відшкодуванні дрібних збитків, які легко покриваються страховиком;

· обсяг обліку бухгалтерських операцій зменшується, оскільки враховуються лише окремі збитки або фінансові результати страхувань. Але водночас зростає потреба в підготовчій роботі;

· тантьєма в договорах цієї форми, як правило, не передбачається;

· перестраховувальна премія за непропорційними договорами підраховується не для кожного окремого ризику, що передається, а для всього портфеля з одного або кількох видів страхування за рік.

Непропорційне перестрахування представлене договором ексцедента збитку та договором ексцедента збитковості.

Згідно з договором ексцедента збитку механізм перестрахування вступає в дію тоді, коли остаточна сума збитку за застрахованим ризиком перевищує межу обумовленої в договорі суми у разі настання страхового випадку. У разі недостатньої місткості першого ексцедентного договору у договорі ексцедента збитку, як і в договорі ексцедента суми, застосовують другий, третій і наступні ексцеденти. Але спосіб розподілу відповідальності в ексцедентних договорах непропорційного перестрахування відмінний від того, що характерний для пропорційного ексцедентного покриття. На відміну від договорів ексцедента суми, де перестраховики беруть участь у всіх і в кожному збитку незалежно від його розміру, у договорах ексцедента збитку перестраховики відшкодовують лише ті збитки, які перевищують встановлений страховиком (цедентом) пріоритет.

Премія, призначена перестраховикам за договором ексцедента збитку, частіше розраховується в певних відсотках відносно річної суми брутто-премії за портфелем страхувань, що підлягає захисту. Оскільки до початку дії договору може бути відома тільки сума очікуваної премії, то спочатку сплачується повністю або частково визначена сума авансу — депозит премії з подальшими перерахунками. Результати договорів по закінченні кожного року розглядаються, і проводяться переговори між сторонами стосовно розмірів ставок премій або лімітів покриття на наступний строк. Договори ексцедента збитку досить прибуткові для перестраховиків. Частіше вони укладаються в результаті вірогідного прогнозування можливості настання дуже великих збитків.

До цілком особливого, відокремленого виду договорів непропорційного перестрахування можна віднести договір ексцедента збитковості (stop loss). Це — договір перестрахування, який покриває не окремі збитки або їх сукупність, а певний вид страхування або весь страховий портфель цедента.

Особливість договору ексцедента збитковості полягає в тому, що перестраховик бере участь у відшкодуванні збитків лише у випадках, коли збитковість за певний строк перевищує обумовлений договором перестрахування відсоток. Цей договір не гарантує отримання прибутку для страховика (цедента), а лише захищає його від надзвичайно великих втрат.

Перестраховики несуть відповідальність у встановленому розмірі, наприклад у відсотках збитковості або в максимальному розмірі збитків, який визначають за результатами останніх років.

Особливості, які слід враховувати при укладанні договорів ексцедента збитковості:

· повна довіра перестраховика щодо компанії-цедента, її стратегії в проведенні страхування;

· це форма покриття, що призначена для кореляції відхилень частотності від норми. Отже, обов’язково мають існувати попередні форми перестрахування;

· пріоритет страховика має бути на такому рівні, щоб компанія-цедент на початку дії договору ексцедента збитковості вже несла понаднормативні збитки.

Договори ексцедента збитковості використовуються в тих випадках, коли за окремими видами страхування результати проходження договорів піддаються різким коливанням або існує небезпека, що один чи кілька страхових випадків можуть негативно вплинути на результати (градобиття, бурі).

Отже, непропорційні договори перестрахування є досить мобільними, простими в обробці та організації, але водночас і більш збитковими. Хоча пропорційні договори виникли значно раніше, однак тенденція сьогодні така, що непропорційні договори набувають все більшої ваги, насамперед з розглянутих щойно причин. Цим пояснюється зростання інтересу страховиків до непропорційних договорів.