Проблема людини в християнському віровченні

Християнство - це релігія, н основі якої лежить віра в те, що, тисячі років тому Бог прийшов у світ. Він народився, отримав ім'я Ісус, жив в Іудеї, проповідував, страждав і помер на хресті, як людина. Його смерть і наступне воскресіння з мертвих змінило долю всього людства. Його проповідь започаткувала нову європейську цивілізацію. Для християн же найбільшим чудом було не слово Ісуса, а Він сам. Головною справою Ісуса було його буття з людьми, буття на хресті.

Християни вірять, що світ створений єдиним вічним Богом, і створений без зла. Людина, за задумом Бога, наділена свободою волі, ще в раю потрапила під спокусу сатани - одного з ангелів, що постав проти Божої волі, - і учинила провину, яка вплинула на подальшу долю людства. Людина порушила Божу заборону, забажавши самою стати «як Бог». Це замінило сему її природу: втративши благу, безсмертну сутність, людина стала доступною до страждань, хвороб і смерті, і в цьому християни бачать наслідок первородного гріху, що передасться з покоління в покоління.

Пантеїзм м. кузанського

Пантеїзм (англ.pantheism, грецьке: παν — усе і θεός — Бог) — філософська доктрина, яка стверджує, що всесвіт є ідентичним з Богом; редукція Бога до всесвіту або всесвіту до Бога. Іншими словами, пантеїзм це — вірування чи вчення, яке представляє природнийсвіт, включаючи людину, частиною божества.

У пантеїстичних концепціях нерідко ховалися натуралістичні тенденції, що розчиняють Бога в природі і підводили до матеріалізму, представляючи собою вчення, опозиційні до панівного теїстичного релігійного світогляду. Іноді ж у форму пантеїзму вдягалися релігійно-містичні прагнення, що розчиняють природу в бозі. У 1828 німецький філософ К. Краузе для позначення своєї ідеалістичної системи, щоб відрізнити її від системи натуралістичного і матеріалістичного пантеїзму, ввів термін «панентеїзм» (від грец. Pán en theó — все в бозі). Відомі приклади химерного переплетення елементів обох типів пантеїзму у світогляді одного і того ж мислителя^[1].

Родоначальником ренесансного платонізму був найбільший європейськиймислитель

XV ст. Микола Кузанський

Одним з перших прийшов до пантеїзму Микола Кузанський. Розглядаючи Бога як «безкінечний максимум» і наблизивши його до природи як «обмеженого максимуму», він сформулював ідею нескінченності Всесвіту.

Саме розуміння бога в філософії Миколи Кузанського свідчить нестільки про релігійне, скільки філософському підході до проблеми бога і світу.
Бог трактується їм як нескінченне єдине начало і разом з тим як прихованасутність всього.

Космологія Дж Бруно

Творчість Джордано Бруно (1548-1600) проходила під впливом астрономічних досягнень М.Коперника. Пантеїзм Бруно є найбільш радикальним та послідовним серед усіх вчень представників італійської філософії природи. До головних трактатів Бруно відносять "Про причину, принцип та єдине", "Про нескінченність Космосу та світів".
Основою теоретичної системи Бруно є концепція про єдність світу, що забезпечується праосновою всесвіту — Єдиним. Єдине розглядається ним як самодостатня сутність, що не потребує зовнішнього втручання жодних сил.
У своїй теорії пізнання Бруно використовує гіпотезу, згідно з якою через людську душу діє вселенська світова душа, яка не відокремлюється від душевної матерії (тобто усе має форму).
Геліоцентрична теорія, створена і обгрунтована М.Коперніком, повністю заперечувала середньовічні теологічні уявлення про Всесвіт і місце людини у ньому. Вона відкривала принципово нові шляхи для розвитку природознавства, зокрема фізики та астрономії.
Д.Бруно, розвиваючи геліоцентричну теорію, висунув ідею безкінечності Всесвіту та множинності в ньому світів, стояв на позиціях пантеїзму, "розсередивши" Бога в усій природі. Він вважав, що природа і є Бог в речах. Дж.Бруно сформував основний принцип природознавства, що переживало період становлення: Всесвіт єдиний, безкінечний; він не породжується і не знищується, не може зменшуватися або збільшуватися. В цілому Всесвіт нерухомий, але в його просторі рухаються лише тіла, які є складовими частками Всесвіту.
25. коперник, галілей, давінчі

Геліоцентрична теорія, сформульована Миколою Коперніком, повністю заперечувала середньовічні теологічні уявлення про Всесвіт.

Коперник доводив кулястість форми Землі, ґрунтуючись на доводах стародавніх учених і на своїх власних.Справжнім творцем геліоцентричної картини світу є Микола Коперник, який на початку XVI ст. у своїй праці «Про обертання небесних сфер» (лат.De revolutionibus orbium coelestium) (вид. 1543) математично обґрунтував ідею про рух Землі та інших планет навколо Сонця, визначив послідовність розташування планет, обчислив їх відносну віддаленість від Сонця тощо.

Вчення Коперника мало велике значення у розвитку природознавства, його ідеї були розвинуті в подальшому у працях Джордано Бруно, Галілео Галілея, Й. Кеплера, І. Ньютона та інших. Зокрема, Коперниківську систему було поточнено: Сонце розташоване у центрі не всього Всесвіту, а лише Сонячної системи.

Боротьба вчених за перемогу геліоцентризму, на противагу ідеї геоцентризму в панівній за Середньовіччятеології означала прогрес наукиНового часу в цілому, зумовила її подальший розвиток.

Геніальний учений Ренесансу, фізик та астроном Галілео Галілей шляхом експериментальних досліджень зробив ряд важливих винаходів, сформулював наукові закони. За допомогою телескопу власної конструкції виявив, що поверхня Місяця та Сонця не є рівною, що Молочний (Чумацький) Шлях є складною системою зірок, знайшов чотири супутники Юпітера, фази Венери та ін. Свої винаходи Галілео Галілей опублікував у книзі «Зоряний вісник». Найбільшою заслугою Галілео Галілея стало наочне підтвердження правильності геліоцентричного підходу Миколи Коперніка до пояснення світу. Все це мало філософські, світоглядні та космологічні наслідки, завдало вирішального удару схоластичному світогляду. Філософську концепцію Галілея можна характеризувати як механічний матеріалізм на деїстичному Ґрунті. Бог, вважав Галілео Галілей, установивши закони механіки, потім не втручається до них. Ці закони абсолютні, незмінні та створюють «природний порядок речей». Механічна форма матеріалізму Галілео Галілея історично виправдана. Тоді з природних наук здобула розвитку тільки механіка, творцем якої став сам Галілео Галілей. Католицька церква змусила Галілео Галілея відректися від геліоцентричного вчення. Це зробив після катування. Збереглася легенда, що перед смертю Галілео Галілей нібито сказав: «А все-таки вона обертається».

леонардо.

Знання, не спирається на відчуття і досвід, не може претендувати наяку-небудь вірогідність, а достовірність інформації, що є найголовніша ознака істинноїауки. Теологія не має справжньої опори в досвіді і тому не можепретендувати на володіння істиною.

філософські погляди Леонардо да Вінчі є суперечливими. Вчений і філософ ратував за наукове пізнан­ня природи, рішуче боровся проти теології і схоластики, астро­логії і алхімії, називав міркування схоластів софістикою. «Огонь истребляет ложь, то есть софиста, и являет истину, разгоняя тьму, — писав Леонардо да Вінчі. — Огонь предназначен истреб­лять всякого софиста и есть изъяснитель и истолкователь исти­ны, ибо он — свет, который рассеивает тьму, скрывающую сущ­ность вещей. Огонь разрушает всякого софиста, то есть обман, и один являет истину, то есть золото»
Вчений і філософ виступав проти духовної диктатури като­лицької церкви, саркастично відгукувався стосовно «теоретич­них» праць церковників, розвінчував монахів, підкреслюючи, Що вони торгують раєм, оббирають довірливих людей.

Людину Леонардо да Вінчі розглядав як мікрокосмос, що кон­центрує в собі цілий світ. Пізнаючи людину— будову та про­порції тіла, красу м'язів, індивідуальність фізіології, а голов­не — глибину й неповторність душі, підкреслював мислитель, мистецтво проникає в таємницю природи та суспільного буття людей, відтворює красу життя й тим самим підносить їхні жит­тєві сили, активність, оптимізм.

Філософія відродження

1. Гуманістична спрямованість філософії Відродження.
Епоха Відродження (ХУ-ХУІ ст.) приходить на зміну середньовіччю як наслідок занепаду феодальних соціальних інституцій і становлення буржуазного суспільства.
В сфері культури епоха Ренесансу утверджує новий тип духовності, орієнтований на людину, тобто тип гуманістичної культури.
Характерними ознаками культури цього періоду були такі:
1. Світський, нецерковний характер культури Відродження, що було наслідком секуляризації суспільного життя загалом.
2. Відродження інтересу до античної культурної спадщини, яка була майже повністю забута у середні віки.
3. Ствердження людської естетично-художньої спрямованості культури в противагу релігійній домінанті в культурі середніх віків.
4. Повернення у власне філософських дослідженнях до античної філософії і пов'язана з цим антисхоластична спрямованість філософських вчень Відродження.
5. Широке використання теорії «подвійної істини» для обгрунтування права науки і розуму на незалежне від релігії і церкви існування.
6. Переміщення людини, як основної цінності, в центр світу і в центр філософії.
Варто насамперед уяснити, що в оцінці людини Відродження рішуче розриває з традиціями середньовіччя. Це виявляється в тому, що воно замінює «геоцентричний» тип світогляду, притаманний середнім вікам, на «антропоцентричний», тобто світогляд, орієнтований на людину". На цій основі формується нова гуманістична філософська антропологія. І хоча мислителі Ренесансу не заперечують існування Бога, але вони «підносять» людину до рівня Бога. Людина — це творець. Людська природа (тіло людини) не є носієм гріховності, з якою потрібно боротися, а є основа творчого людського начала, закладено в ній Богом.
В тлумаченні гуманістів Відродження творчість людини включає в себе і бажання перетворити себе, свою долю і життя, свої людські якості.