Розвиток базової теорії інвестицій. Теорія індукованих інвестицій

З врахуванням всієї множини чинників дуже важко пояснити, а тим більше спрогнозувати динаміку інвестицій. Вченими було запропоновано кілька моделей, які пояснюють окремі сторони складного інвести­ційного процесу в приватній економіці: модель акселератора інвестицій, модель витрат облаштування і модель раціонування кредитів.

Модель акселератора інвестиційного процесу відображає зв’язок між зміною обсягу сукупного продукту і приростом індукованих інвестицій. Було помічено, що кожний приріст сукупного доходу, попиту або продукту викликає більший приріст інвестицій у процентному виразі – цю тенденцію назвали „принципом акселерації”.

Акселератор (від лат. ассеlеrо – прискорюю) виводять з припущення, що оптимальний обсяг капіталу пропорційний очікуваному обсягу виробництва: . Звідси акселератор обчислюється як відношення приросту інвестицій до приросту доходу, що викликав ці інвестиції: .

Відношення „капітал – обсяг продукції” або представляє собою капіталоміст­кість ВВП. На практиці значення цього показника перебуває у проміжку . Це означає, що приріст ВВП на одиницю вимагає в 3 чи 4 рази більшого приросту капіталу. Отже, динаміка ВВП пов’язана зі значно більшими змінами в інвестиціях. Принцип акселератора діє в обох напрямках – не лише за зростання, але й за скорочення обсягів ВВП, тому він застосову­ється також для пояснення економічних циклів.

Більші коливання інвестицій у порівнянні з коливаннями ВВП пояснюють тривалістю строків використання устаткування, внаслідок чого попит на інвестиції включає інвестиції на відновлення капіталу і на його розширення. Наприклад, наявний капітал дорівнює 500 млн. грн., щорічний його знос становить 10%. Отже, щорічні інвестиції на відновлення складуть 50 млн. грн. Якщо ВВП зросте, в результаті чого сукупний попит на товари і послуги також зросте на 10%, то валові інвестиції подвояться, тому що 50 млн. грн., як і раніше, підуть на відновлення зношеного капіталу, а ще 50 млн. грн. (10%) потрібно вкласти додатково на розширення капіталу, щоб задовольнити збільшений сукупний попит. Таким чином, попит на товари і послуги зріс на 10%, а попит на валові інвестиції – у 2 рази.

Модель витрат на облаштування (витрат регулювання) виходить з того, що фірми не відразу доводять величину основного капіталу до бажаного оптимального рівня, тому що потрібно чимало часу для того, щоб вивчити проект, провести переговори про його фінансування, а після прийняття рішення –побудувати новий цех, встановити нове обладнання, навчити робітників правильно його експлуатувати. Всі ці обставини вимагають додаткових витрат на облаштування, тому загальні витрати на інвестиції зростають. Це змушує фірми регулювати зміну основного капіталу, поступово наближаючи його обсяг до оптимального.

У модель акселератора був введений коефіцієнт часткового регулювання з діапазоном значень . Коефіцієнт визначає швидкість наближення фактичного обсягу капіталу до його оптимального розміру . З врахуванням коефіцієнта чисті інвестиції становитимуть: .

Чим менший коефіцієнт , тим повільніше чисті інвестиції наближаються до бажаного рівня. Якщо , то інвестиційний процес йде за моделлю акселератора

У розвиток ідеї витрат облаштування Дж. Тобін запропонував модель, яка отримала назву – теорія інвестицій Тобіна. Тобін звернув увагу на те, що виміряти розрив між фактичним і оптимальним можна за допомогою відношення ринкової оцінки капіталу фірми на фондовому ринку до відновної вартості капіталу фірми. „Відновна вартість капіталу” – це витрати, на які прийшлось би піти, щоб придбати все устаткування і будівлі фірми на ринку продукції. Якщо, наприклад, на фондовій біржі фірма коштує 200 млн. грн., а щоб купити весь основний капітал і відновити всю фірму з ринку готової продукції треба витратити 100 млн. грн., то = 200/100 = 2.

Якщо , то оптимальній розмір капіталу більший за наявний , тобто , отже, інвестиції будуть прибутковими, вигідно нагромаджувати капітал. Коли , тобто фондовий ринок оцінює фірму нижче відновної вартості, отже, , фондовий ринок сигналізує, що фірмі необхідно повернутись до нижчого рівня основного капіталу . По суті означає, що ціна акцій на фондовій біржі вища за наявну вартість капіталу. Тоді фірма може випустити нові акції, продавши які, отримає кошти для фінансування нового інвестиційного проекту, здатного забезпечити їй прибуток. Ці рішення впливають на загальний інвестиційний попит.

Модель раціонування кредитів виходить з того факту, що фірми і домогосподарства можуть і не отримати кредитів для фінансування своїх інвестиційних проектів. Тоді темпи зростання інвестицій будуть залежати не лише від ринкової ставки проценту і віддачі від інвестицій, а й від потоку готівкових коштів фірм.

Причиною раціонування кредитів може бути державне регулювання ставки проценту, коли вона встановлюється нижче за рівноважну. Тоді попит на кредити з боку інвесторів перевищує пропонування, а банки можуть вибирати, яким інвесторам надати кредит. Іншою причиною може бути невизначеність ризику. На практиці банкам досить важко оцінити ризик, пов’язаний з неповерненням кредиту. Тому кредити в першу чергу надаються вели­ким фірмам, а малі мають менші шанси на їх одержання.

Наслідком раціонування кредитів є те, що інвестиційний попит залежатиме від власних ресурсів фірми, від величини її нерозподіленого прибутку. В таких умовах основний капітал не буде наближатись до оптимального рівня, що визначається ринковою ставкою проценту і граничною продуктивністю капіталу.

Отже, на норму інвестування впливають численні чинники – очікувані прибутки, ВВП, процентні ставки, витрати на облаштування. Кінцевий вигляд інвестиційної функції, можна представити як: .