Базова теорія автономних інвестицій в основний капітал

Класична теорія інвестицій виходить з того, що інвестиційні рішення приймаються фірмами, а власниками фірм є домогосподарства. З точки зору домогосподарств інвестиції у матеріальні активи є альтернативою їх фінансових заощаджень. Вони усвідомлюють, що існує вибір: віддати свої заощадження у позику (наприклад, купити облігації) і отримувати доход у вигляді проценту, або вкласти їх у виробниче устаткування власної фірми і в майбутньому мати більше багатства в результаті нагромадження капіталу.

Потрібно порівняти вигоду від різних рішень. Приріст виробництва визначають за допомогою виробничої функції, яка відображає зв’язок між використовуваними ресурсами і обсягом випуску: . Додаткове залучення у виробництво будь-якого фактора веде до приросту обсягу випуску. Класичний підхід до аналізу інвестицій базується на фундаментальному припущенні, що економіка завжди функціонує в умовах повної зайнятості трудових ресурсів. Для спрощення також приймають, що рівень цін, технологія та сукупний попит залишаються незмінними, а всі різновиди капіталу об’єднуються в змінну .

В умовах повної зайнятості праця є незмінним фактором, тому виробнича функція приймає вигляд: . Оскільки капітал – єдиний змінний фактор, то залучення у виробництво додаткових одиниць капіталу після певної межі стає все менш ефективним, тому що починає діяти закон спадної граничної продуктивності. Якщо завантаження виробничих потужностей наближається до певної межі, капітал стає обмежувачем для подальшого економічного зростання.

За даного стану технології в умовах дії закону спадної віддачі капіталу перед фірмами постає проблема вибору оптимального обсягу основного капіталу , тобто такого, який максимізує багатство. Вирішення проблеми можна проілюструвати графічно за допомогою двох підходів (рис. 4.2):

§ порівняння сукупних показників обсягу продукції і витрат на інвестиції;

§ порівняння граничної продуктивності капіталу і граничної вартості інвестицій , де – процент за кредит. На рис. 4.2.а) обсяг продукції, що може вироблятись типовою фірмою, описує виробнича функція . Альтернативну вартість інвестицій представляє промінь від початку координат з кутом нахилу . До точки сумарна вартість продукції перевищує альтернативну вартість інвестицій, залучення додаткових одиниць капіталу є прибутковим. У точці прибутки відсутні, тут , а далі – праворуч від точки – залучення додаткових інвестицій стає збитковим.

Оптимальний обсяг капіталу відповідає точці , де крива обсягу випуску найбільш віддалена від лінії альтернативної вартості капіталу . У точці кути нахилу кривої обсягу випуску і променя альтернативної вартості рівні. Ця рівність є умовою оптимізації обсягу капіталу: обсяг основного капіталу є оптимальним, коли гранична продуктивність капіталу дорівнює його граничній вартості: .

Рис. 4.2.б) ілюструє умову оптимального розміру основного капіталу в граничних величинах. Точка оптимуму тут відповідає перетину кривої і кривої граничної вартості інвестицій . Інвестиції є різницею між бажаним обсягом основного капіталу і попередньо нагромадженим капіталом . Якщо кожна фірма приймає оптимальне рішення, то, підсумувавши значення всіх інвестицій за даної ставки проценту, отримаємо агреговану інвестиційну функцію для економіки в цілому. Інвестиції представляють собою довгострокові вкладення капіталу, тому більш реалістичною буде не двоперіодна, а багатоперіодна модель оптимального вибору. В ній потрібно враховувати процес зносу і вибуття капіталу за нормою амортизації (у двоперіодній моделі припуска­лось, що в майбутньому періоді капітал повністю зношується). Тут витрати на капітал дорівнюють сумі ставки проценту і норми амортиза­ції.

У багатоперіодній моделі умовою оптимального вибору є такий рівень інвестицій, за якого гранична продуктивність капіталу дорівнює багатоперіодному обмеженню граничних витрат капіталу , .

Щоб досягти оптимального рівня капіталу , який максимізує багатство у наступному періоді, потрібно у поточному періоді вибрати такий рівень валових інвестицій , за якого: .

Основним чинником інвестицій є ставка проценту. Якщо ставка проценту зростає, то промінь витрат на капітал переміщується вгору (рис. 4.3.а), точка переміщується ліворуч до , звужуючи обсяги прибуткових і оптимальних інвестицій , при зниженні ставки проценту процес піде у зворотному напрямку. Звідси висновок, що обсяг попиту на інвестиції є оберненою функцією від ставки проценту: Графік інвестиційної функції, представлений на рис. 4.3.б), показує, що зміна ставки проценту викликає зміни в обсязі інвестиційного попиту.

Крім ставки проценту на інвестиції впливають інші, непроцентні чинники, які зміщують криву попиту на інвестиції вгору або вниз. Найважливішими з них є технічний прогрес, очікування і політичні чинники (податки і субсидії).

Наприклад, поліпшення технології в результаті науково-технічного про­гресу означає, що з однаковим основним капіталом можна виробити більше продукції. Тому виробнича функція і крива гра­ничної продуктивності капіталу (рис. 4.2) переміщуватимуться вгору. За незмінної ставки проценту оптимальний обсяг капіталу стає більшім, ніж початковий. Це означає, що крива інвестиційного попиту під впливом нових технологій також буде зміщуватись зміщується праворуч–вгору. Дж. М. Кейнс вважав, що надзвичайно важливим чинником, який викликає коливання інвестиційного попиту, є очікування – зміна оптимістичних і песимістичних настроїв інвесторів.