Формування доходів і видатків державного сектора

Багато аспектів діяльності уряду визначаються державним бюджетом – фінансовим планом доходів і видатків державного сектора за певний період, який щорічно затверджується законодавчим органом країни. Різниця між державними доходами і видатками складає сальдо державного бюджету, яке може бути позитивним, коли бюджет зводиться з надлишком (доходи перевищують видатки), або від’ємним, коли бюджет зводиться з дефіцитом (надходження до бюджету менші за видатки). Бюджетний надлишок – це заощадження державного сектора.

Найважливішим джерелом державних доходів є податки. Різноманітні види податків підрозділяють на три великих категорії:

Ø податки на доходи приватних осіб і корпорацій, включаючи відрахування від зарплати на соціальне страхування;

Ø податки на видатки, в тому числі податки з продажу, акцизи, імпортні тарифи;

Ø податки на власність, включаючи податки на нерухоме (будинки, земля) та рухоме майно, а також на спадщину.

Податки, які накладаються на індивідів і фірми (подоходний і майновий), відносять до прямих, а податки на товари і послуги – до непрямих (торгові тарифи і податки з продажу). Зазвичай у розвинених країнах в структурі податкових надходжень переважають прямі податки з індивідів, а в країнах, що розвиваються – непрямі, переважно податки на торговельні операції.

Другим джерелом надходжень до державного бюджету є прибутки державних підприємств і торгових фірм, що належать державі.

Для стягнення податків розробляється система податкових ставок і пільг. Податкова ставка – це законодавчо встановлений розмір податку на одиницю оподаткування. Гранична ставка податку обчислюється як відношення приросту виплачуваних податків до приросту доходу: Середня ставка оподаткування – це відношення загальної суми податків до величини доходу, який оподатковується: Виділяють ще нульову ставку – вона передбачає звільнення від податку на певний період. Вона застосовується найчастіше до експортних товарів, у деяких країнах – до товарів сільськогосподарського призначення, нової техніки, медикаментів та ін. Пільгова ставка – це зменшена ставка оподаткування, яка встановлюється для стимулювання розвитку виробництва окремих товарів, таких як дитячі товари, медичне обладнання, тощо. Якщо пільги поширюються на значну кількість платників податків, то вони значно знижують реальну ставку оподаткування у порівнянні з номінальною.

Зв’язок між податковими ставками та обсягом податкових надходжень до бюджету ілюструє крива Лаффера (рис. 5.2). Вона показує, що підвищення податкової ставки спочатку збільшує надходження до бюджету, але до певної межі, на графіку – до рівня ставки . Подальше підвищення податкової ставки вже призводить до скорочення податкових надходжень. Пояснюється це звуженням бази оподаткування. Оскільки мотивація ділової активності в підприємницькому секторі послаблюється, обсяги виробництва скорочуються і відповідно падають податкові відрахування до бюджету. Теоретично крива Лаффера досить ґрунтовно визначає оптимальну ставку, за якої надходження до бюджету досягають максимальної величини. Проте в реальній господарській практиці важко визначити, в якому саме положенні на кривій Лаффера перебуває діюча система оподаткування в конкретній країні, встановити, чи дасть зниження ставки кращий результат, чи, навпаки, ставку можна підвищити.

З макроекономічної точки зору податки відіграють позитивну роль у реалізації принципу справедливого розподілу сукупних доходів і стабілізації економічного розвитку. Проблема в тому, як звести негативні наслідки оподаткування до мінімуму і побудувати оптимальну податкову систему. При формуванні системи оподаткування потрібно враховувати ряд принципів, основними з яких є справедливість та ефективність. Справедливість по відношенню до платників податків полягає у тому, щоб люди з однаковими доходами сплачували однаковий податок, а ті, хто отримують більше, повинні платити більші податки. Але такий підхід викликає ряд етичних проблем: чи будуть в рівних умовах після сплати податків той, хто живе один, і той, в кого на утриманні п’ятеро дітей, якщо вони отримують однаковий доход? чи повинен багатий віддавати більшу частку свого доходу, ніж бідний, і на скільки?

Прогресивною податковою системою вважається така, за якої після сплати податків нерівність в економічному положенні людей скорочується. Крива Лоренця на рис. 5.3 ілюструє вплив прогресивної податкової системи на диференціацію у розподілі доходів: після сплати податків крива (пунктир) наближається до лінії повної рівності.

Якщо ж після сплати податків нерівність зростає, то така система вважається регресивною.

Якщо гранична ставка податку (ставка оподаткування додаткової одиниці доходу) зростає разом з доходами, то система значно вирівнює доходи. Але застосування різних ставок оподаткування робить податкову систему дуже складною. Податкова система може бути прогресивною і при застосуванні однієї граничної податкової ставки, але при існуванні такого рівня доходів, за якого громадяни звільняються від сплати податків. Проте якщо існує лише одна середня ставка податку, то ця система не є ані прогресивною, ані регресивною, хоч вона значно спрощується.

Проблематичним є питання: що обкладати податком – доход чи споживання? Податок на доход діє як негативний стимул до праці і підприємницької діяльності. Вважають, що більш справедливим є оподаткування споживання, оскільки споживання пов’язане з сукупними доходами індивіда, отриманими протягом тривалого періоду, а не з поточними доходами. Оподаткування споживання звільнює від оподаткування заощадження, в той час як пряме оподаткування доходів призводить до подвійного оподаткування – перший раз податки сплачують із заробленої суми, а вдруге – з доходів, які отримують від заощаджень. Одним із способів оподаткування споживання є податок на додану вартість, а також податок на продаж.

Рівень оподаткування визначається головним чином розміром державних видатків. Державні видатки поділяють на чотири категорії:

▪ споживання у державному секторі – це заробітна плата працівникам державного сектора, а також платежі за товари, які уряд закуповує для поточного споживання;

▪ державні інвестиції – це капітальні видатки на будівництво шляхів, портів та інших об’єктів інфраструктури;

▪ трансферти приватному сектору – пенсії, допомоги по безробіттю, пільги ветеранам та інші платежі;

▪ проценти з державного боргу . Отже, Збільшення видатків держави вимагає збільшення доходів. Коли податкові надходження менші за видатки, виникає бюджетний дефіцит. У такому випадку уряд поводиться як і будь-який економічний суб’єкт – він бере позику, щоб фінансувати цей дефіцит, тобто виплачує за рахунок позики зарплату працівникам державного сектора, трансферти і поточні видатки. Дефіцит бюджету, що фінансується шляхом отримання позики, збільшує державний борг.