Основні стадії правотворчості.

1. Підготовка проекту джерела права

2. Прийняття джерела права правотворчим суб'єктом

3. Оприлюднення джерела права

Основні моменти стадії підготовки проекту нормативно-правового акту:

а) ухвалення рішення про підготовку проекту;

б) підготовка проекту;

в) обговорення проекту;

г) узгодження проекту;

д) доробка проекту.

Основні моменти стадії прийняття нормативно-правового акту:

а) внесення проекту нормативно-правового акту в правотворческий орган для обговорення;

б) обговорення проекту нормативно-правового акту в правотворческом органі;

в) прийняття нормативного акту.

Основні моменти стадії оприлюднення нормативно-правового акту:

а) офіційне опублікування нормативно-правового акту;

б) вступ нормативно-правового акту в законну чинність.

 

СТАДІЇ ЗАКОНОТВОРЧОСТІ

1. Законодавча ініціатива Підготовка проекту джерела права:

розробка концепції закону; підготовка законопроекту;

внесення законопроекту до органу законодавчої влади

2. Обговорення законопроекту: підготовка до слухання (в т. ч. розгляд у профільному комітеті); заслуховування доповіді суб'єкта законодавчої ініціативи; заслуховування доповіді представника профільного комітету; виступи народних депутатів, представників фракцій; прийняття законопроекту чи одного з альтернативних законопроектів у першому читанні

3. Прийняття закону: прийняття під час процедури другого читання (постатейно та в цілому); неприйняття (відхилення); прийняття (під час процедури третього читання) доопрацьованого за­конопроекту, за який не проголосовано в цілому під час процедури другого читання; підписання прийнятого в цілому закону керівником законодавчого органу

4. Підписання главою держави прийнятого закону

5. Офіційне опублікування закону та набрання ним чинності

Особливості законотворчості.

ЗАКОНОТВОРЧІСТЬ- це правотворча діяльність органів законо­давчої влади або народу, яка спрямована на створення (об'єк­тивацію), зміну, припинення та систематизацію нормативно-пра­вових приписів.

ВИДИ ЗАКОНОТВОРЧОСТІ

За способом здійснення: прийняття закону шляхом рефе­рендуму;

прийняття закону шляхом здійс­нення законотворчої процедури

За суб'єктами: закони,прийняті народом; закони, прийняті органом зако­нодавчої влади

СТАДІЇ ЗАКОНОТВОРЧОСТІ

1. Законодавча ініціатива Підготовка проекту джерела права: розробка концепції закону; підготовка законопроекту; внесення законопроекту до органу законодавчої влади

2. Обговорення законопроекту: підготовка до слухання (в т. ч. розгляд у профільному комітеті); заслуховування доповіді суб'єкта законодавчої ініціативи; заслуховування доповіді представника профільного комітету; виступи народних депутатів, представників фракцій; прийняття законопроекту чи одного з альтернативних законопроектів у 1 читанні

3. Прийняття закону: прийняття під час процедури 2 читання (постатейно та в цілому); неприйняття (відхилення); прийняття (під час процедури третього читання) доопрацьованого за­конопроекту, за який не проголосовано в цілому під час процедури 2 читання; підписання прийнятого в цілому закону керівником законодавчого органу

4. Підписання главою держави прийнятого закону

5. Офіційне опублікування закону та набрання ним чинності

Аналіз наукової літератури, свідчить про відсутність єдиного підходу до визначення терміна “законотворчість”. З одного боку, така ситуація зумовлює сприятливі умови для подальших теоретичних напрацювань, які “живитимуть” теорію правознавства та практику державотворчих реформ. З іншого боку, відсутність чітко визначеної концепції, яка б відображала пріоритетний підхід у теоретико-методологічному аналізі законотворчої процедури, перешкоджає її оптимальній правовій регламентації та є одним із чинників суперечливого та малоефективного законодавства, яке не відповідає потребам сьогодення.

Одразу зауважимо, що вважаємо терміни “законотворчий процес”, “законотворчість” і “законотворча процедура” взаємозамінними.

Проаналізувавши дефініції “законотворчість”, які наводять теоретики права та конституціоналісти у власних наукових розробках, можна умовно виділити два основні підходи в тлумаченнях. Перший аналізує цей інститут як особливу діяльність держави (її уповноважених органів), спрямовану на формування системи законодавства з метою врегулювання значущих суспільних відносин. Подібного підходу дотримується Н. Задирака, яка наголошує: “Законотворчість – це один із найважливіших напрямів діяльності будь-якої держави. Це достатньо специфічна діяльність, яка потребує особливих знань та навичок у різних галузях права, а іноді і у інших галузях та видах діяльності, має інтелектуальний характер та пов’язана зі створенням та/або зміною правових норм, які діють у країні”. Науковець вважає законотворчість видом правотворчості, який реалізується у формі специфічної нормотворчої діяльності компетентних уповноважених представницьких органів держави з метою закріплення об’єктивної дійсності в нормативно-правових актах. Далі автор додає, що законотворчість – складний процес, який акумулює політико-державні, соціальні й інші інтереси його учасників, а також індивідуальні суспільно значущі особливості розробників законодавчих актів.

А. Ришелюк також розкриває зміст законотворчості через визначення завдань цього процесу: закріплення в законі нових реалій суспільного життя, створення нових бажаних моделей поведінки людей та впорядкування наявного масиву законодавства.

Правотворча техніка: поняття, склад.

ПРАВОТВОРЧА ТЕХНІКА- це сукупність засобів та прийомів створення (об'єктивації) зміни, припинення та систематизації нор­мативно-правових приписів.

ВИДИ ЮРИДИЧНОЇ ТЕХНІКИ: правотворча техніка, правозастосувальна техніка, техніка тлумачення права, техніка правореалізації.

ПРАВОТВОРЧА ТЕХНІКА (СКЛАД)

—► правотворча (юридична) термінологія;

—► правотворчі (юридичні) конструкції;

—► правотворча (юридична) стилістика;

—► засоби організаційно-документального оформлення;

—► особливі засоби правотворчої (юридичної) техніки

Юридична (правотворча) термінологія - це словесне виражен­ня державно-правових понять у нормативно-правових приписах.

Юридичні (правотворчі) конструкції - структурне розміщен­ня (моделі) державно-правових явищ, за допомогою яких форму­ються нормативно-правові приписи.

Юридична (правотворча) технологія - це засоби (процедури) нормативної побудови змісту джерел права.

Засоби організаційно-документального оформлення джерел права - це реквізити та структурна організація тексту.

Юридична (правотворча) стилістика - це прийоми найбільш доцільного використання мовних засобів у процесі створення нор­мативно-правових приписів.

ВИМОГИ ДО ПРАВОТВОРЧОЇ (ЮРИДИЧНОЇ) СТИЛІСТИКИ

відповідність вимогам сучасної літературної мови; лаконічність (стислість викладу); простота (відсутність складних мовних конструкцій, фразеологічних зворотів); зрозумілість для адресатів; точність (однозначність термінів); визначеність виразів (фраз);

правильне використання сполучників, порівнянь, неологізмів; відсутність емоційного забарвлення; відповідність мові ділових (офіційних) документів

ОСОБЛИВІ ЗАСОБИ ПРАВОТВОРЧОЇ (ЮРИДИЧНОЇ) ТЕХНІКИ

Правова презумпція: припущення про наявність або відсутність юридичних фактів. Правова аксіома: очевидні положення, що не потребують доведення. Правова фікція: прийом, за допомогою якого неіс­нуючий факт оголошується існую­чим. Правове застереження: умова, що частково змінює зміст чи обсяг дії норми права, є формою узго­дження інтересів суб'єктів, створює новий правовий режим, породжує специ­фічні юридичні наслідки. Оформлюється за допомо­гою виразів «як правило», «за винятком», «крім ви­падків», «незалежно від», «у цьому разі» Правовий символ: умовний образ, що набуває право­вого змісту та охороняється держа­вою. Правова примітка: текстовий, цифровий або образотвор­чий матеріал, що міститься в додат­ках або виносках до основного тексту джерела права та доповнює його до­відковим, інформаційним, аналітич­ним, порівняльним масивом

Правова класифікація: поділ державно-правових явищ на види, групи, типи, розділи тощо