Визначте причини та наслідки кризи світового господарства (1929 – 1933 рр.) та шляхи виходу з неї. Розкрийте сутність політики «Нового курсу» Ф.Д. Рузвельта.

Білет 1

Визначте причини та наслідки кризи світового господарства (1929 – 1933 рр.) та шляхи виходу з неї. Розкрийте сутність політики «Нового курсу» Ф.Д. Рузвельта.

Економічна криза 1929 - 1933 pp. виявилася світовою. Вона порушила всі міжнародні економічні зв'язки, призвівши до масового скорочення промислового виробництва, інших галузей економіки майже всіх держав. Почалася вона в США восени 1929 p., далі в Латинській Америці, Західній Європі, інших країнах Азії та Африки.

Першою ознакою економічної кризи прийнято вважати різке падіння цін на акції Нью-Йоркської біржі 24 жовтня 1929 р. У 1933 вартість акцій знизилась у 5 раз. Криза охопила насамперед важку індустрію. Випуск автомобілів, виплавлення чавуну і сталі скоротилися на 80 %. Все промислове виробництво, національний доход, роздрібна торгівля знизилися вдвічі, імпорт і експорт - на 75%. За роки Великої депресії збанкрутували 130 тис. фірм, 19 залізничних компаній, 5760 банків. Внаслідок цього мільйони громадян, втративши своє майно, робочі місця, залишились без збережень, стали безробітними, жебраками. Таких у 1933 р. налічувалося понад 17 млн. Промисловість США була відкинута назад на 17 років до рівня 1911 р.

Що стосується зовнішньої сторони депресії, то вона виявилася у перевиробництві товарів. Щоб стримати падіння цін, скоротити запаси товарів по всій країні, було вжито заходи щодо фізичного знищення їх. Спалювали пшеницю, каву, бавовну, молоко виливали в річки. Внутрішня причина кризи - відсутність будь-якого контролю державою за промисловим і сільськогосподарським виробництвом.

 

Сільське господарство США в 1929-1933 pp. зазнало тяжких втрат. Близько 1 млн фермерів збанкрутували. З того часу вони ставали орендарями на чужій землі або поповнювали ряди міських промислових робітників. Катастрофа в аграрному секторі США полягала в тому, що ціни на пшеницю, кукурудзу, бавовну знизилися більше ніж в 3 рази.

Економічна криза в США поглиблювалася й невпевненими діями уряду. Президент Г. К. Гувер, його адміністрація, керуючись старими догмами, вперто відмовлялися від будь-якого втручання в справи економіки, приватного бізнесу. Натомість в країні було введено "сухий" закон, який нібито мав підвищувати купівельну спроможність американців, а отже, пом'якшити дію великої депресії. Цей захід мав протилежний наслідок - в США випивали за рік удвічі більше спиртних напоїв, ніж до прийняття "сухого" закону. Гувер виявився рішучим противником введення державної допомоги безробітним. Лише в 1931 р. почали застосовувати в США невпевнені спроби державного регулювання промисловістю, банками, транспортом, торговими підприємствами, рятуючи їх від банкрутства. Невмілі дії адміністрації Гувера спровокували соціальний вибух - масові страйки, "голодні" походи безробітних на Вашингтон.

Соціальне та економічне становище США стало критичним. Правлячі кола країни нарешті зрозуміли, що потрібна термінова ефективна антикризова програма, її здійснив новообраний у 1932 р. президент Ф. Д. Рузвельт. Його "новий курс" на оздоровлення країни був підтриманий всіма верствами населення. У плані Рузвельта основна увага була приділена сфері торгівлі та кредиту. Для того щоб вирішити проблему реалізації товарів, президент постановив скоротити надмірне їх виробництво. Одночасно підвищили ціни на виготовлену промислову і сільськогосподарську продукцію. "Новий курс" передбачав ліквідування безробіття за рахунок "повної зайнятості працездатного населення". За допомогою позик і державних субсидій були оздоровлені банківсько-фінансова система та ослаблені кризою підприємства.

Вперше в історії США було прийнято широкомасштабні акції державного контролю над економікою країни, зокрема «Закон про відновлення національної промисловості» та «Закон про регулювання сільського господарства». Відповідно до цих документів на найвищому урядовому рівні відбувалося обов'язкове контролювання галузевих промислових підприємств, які погоджувалися на обмежений випуск своєї продукції. Усі галузі промисловості було поділено на 17 груп. Вони прийняли "кодекс чесної конкуренції", згідно з яким партнери встановлювали розмір виробництва, ціну, ділили між собою ринки збуту, визначали рівень заробітної плати робітникам та службовцям. У сфері сільського господарства "новий курс" був спрямований на припинення процесу розорення дрібних фермерів. Крім того, планувалося підвищити ціни на сільськогосподарську продукцію, скоротивши виробництво та площі посівів. За тимчасові збитки фермери США одержували від держави відповідну компенсацію. За допомогою цих субсидій вони, закупивши новітні сільськогосподарські машини, на значно менших площах вирощували такі самі врожай зернових, бавовни, як і в докризовий період.

Була введена мінімальна заробітна плата, безробітним почали видавати регулярну (стабільну) фінансову допомогу. Отже, вперше в мирних умовах держава почала відігравати важливу роль регулятора і координатора господарського життя країни. Все це й допомогло США вже в 1934 р. подолати наслідки Великої депресії.

Охарактеризуйте причини виникнення, сутність інституціоналізму, еволюцію інституціональних концепцій.

Інституціоналізм почав формуватися наприкінці XIX ст. Його ідейні основи було закладено амер.економістом і соці­ологом Т. Вебленом.

У рамках раннього інституціоналізму сформувались три ос­новні напрями: соціально-психологічний (започаткова­но працею Т. Веблена «Теорія бездіяльного класу»); соціально-правовий (основний представник Д. Р. Коммонс): емпіричний (кон'юнктурно-статистичний) — засновник В. Мітчелл.

Інституціоналізм передбачав аналіз економічних проблем у контексті з іншими соціальними, політичними, етичними, право­вими тощо. Він виник як суто американське явище, але пізніше його місце в науці змінилося. Іституціоналізм отримав поши­рення і в інших країнах.

 

Білет 2

Білет 3

Білет 4

Охарактеризуйте основні напрями теоретичних досліджень в українській економічній літературі 90-х років 20 ст. початку 21ст.

Проблема трансформації директивної економіки на ринкову викликала доволі активну полеміку щодо шляхів та основних напрямів економічної політики перехідного етапу. Цим проблемам присвячено наукові дослідження відомих українських учених, зокрема А. Гальчинського, В. Геєця, С. Данилишина, С. Єрохіна, Б. Кваснюка, В. Кононенка, І. Лукінова, В. Черняка та ін. Найважливішим аспектом цих досліджень була спроба знайти й обгрунтувати шляхи переходу від централізованого планово-директивного господарства до ринкової економіки. Перший напрям виник під впливом ліберальної (монетаристської, або ортоліберальної) концепції, що сформувалася на основі скасування або суттєвого обмеження державного регулювання економіки, зокрема й структурної політики. Цей підхід базується на визнанні переваг ринкового механізму над економічною політикою держави. Другий напрям у підґрунті має кейнсіанську методологію з її теорією державного регулювання економіки. Вона цілком позитивно оцінює структурну політику, що її здійснює держава в напрямі трансформації національного господарства, що вможливлює формування теоретичних засад розробки відповідної структурної політики держави як альтернативи недосконалості ринку.

Наприкінці XX — на початку XXI ст. істотно розширю­ється сфера наукових досліджень проблем структурної перебудо­ви української економіки, в центрі уваги українських учених опиняються окремі інститути ринку. Деякі вчені, зокрема С. Єрохін, вважають головними складовими процесу економічно­го розвитку й структурної трансформації економіки інституціональну модернізацію. Усе це дає підстави стверджува­ти, що, на думку багатьох українських економістів, саме інституціональний підхід уможливлює комплексне охоплення проб­лематики структурних реформ та суспільної трансформації; він і стає домінантним у їхніх дослідженнях на зламі тисячоліть.

 

 

Білет 5

Білет 6

Білет 7

Білет 8

Покажіть вплив міжнародно-інтеграційних факторів на розвиток національних економік провідних країн Європи та США у 50-70-ті роки ХХ ст. Вплив наднаціональних організацій (ООН, МОП, МВФ) на розвиток національних економік провідних країн Європи та США у 50-70-ті роки ХХ ст.

Вплив міжнародно-інтеграційного фактору на національні економіки насамперед позначається на розвитку міжнародних зв'язків (передовсім у торгівлі) і виявляється у поєднанні частин (національних економік) в єдине ціле, сприяє подоланню дис­кримінації між ними; поглиблює поділ праці і формування уста­лених взаємозв'язків у режимі взаємодопомоги, взаємодії їхніх відтворюваньних структур та обміну інформацією щодо економіч­них, технічних, культурних та інших аспектів між національними господарствами.

Наслідком ініціативи, висловленої у Бреттон-Вудсі, стає під­писання у Женеві 1947 р. Генеральної угоди про тарифи і тор­гівлю (ГАТТ). Принципи ГАТТ: недопущення дискримінації в торгівлі; мінімізація тарифних бар'єрів; ліквідація кількісних обмежень у торгівлі (квоти); проведення взаємних консультації щодо змін у зовнішній торгівлі.

Причини європейської інтеграції: наявність значних матеріальних втрат, завданих Другою світовою війною; розв'язання проблем колективної безпеки за умов розгор­тання «холодної війни»; уповільнені темпи засвоєння досягнень НТР; наявність спільних історико-цивілізаційних, регіональних рис розвитку країн Західної Європи. Основні чинники європейської інтеграції: формування наднаціональних інститутів на західноєвро­пейському просторі; утворення зони вільної торгівлі (спільного ринку) західно­європейського регіонального блоку; становлення спільного ринку із вільним рухом праці, капі­талу та підприємництва; визначення перспективи утворення валютного союзу та єдиної грошової системи; перспектива створення єдиного парламенту та уряду Захід­ної Європи; вироблення єдиної стратегії щодо позаблокових країн.

Від 1946 року як спеціалізована установа ООН починає діяти МОП, метою діяльності цієї організацією було сприяння соціальному прогресу, встановленню і підтриманню соціальної злагоди. Серед важ­ливих конвенцій: про свободу асоціацій та захист права на організацію; про охорону заробітної плати; про застосування принципів права на організацію та ведення колективних переговорів; про рівну винагороду чолові­кам і жінкам за працю рівної цінності; про дискримінацію у сфері праці та зайнятості; про політику у сфері зайнято­сті, яка передбачає активне сприяння повній, продуктивній і віль­но обраній зайнятості.

Метою діяльності МВФ (4 квітня 1944 р.). проголошувалося сприяння розвитку міжнародної торгівлі й валютної співпраці. Тоді було прийнято рішення про заснування міжнародної інвестиційної ор­ганізації, яка дістала назву «Міжнародний банк реконструкції та розвитку» (МБРР), або Світовий банк, метою діяльності якого було надання довготермінових позик для реконструкції зруйно­ваних війною економік, а в подальшому — сприяння розвитку найбідніших країн світу.

Світова система валютних курсів із регульовано-фіксованими валютними курсами характеризувалася такими ознаками: кожна країна — член МВФ установлювала номінальний зо­лотий вміст своєї грошової одиниці, що визначало паритет ва­лют і валютний курс; зобов'язувалася дотримуватися незмінного курсу своєї валюти щодо валют будь-якої іншої країни. Для підтримання домовлених валютних курсів уряди викори­стовували валютні резерви, щоб втручатися у процеси функціону­вання валютних ринків. Дефіцити платіжного балансу ко­ригували через девальвації, що їх проводили з дозволу МВФ. США пере­брали на себе зобов'язання обмінювати долари на американське золото.

Білет 9

Білет 10

Білет 11

Білет 12

Дайте загальну характеристику стану економіки України на момент проголошення незалежності. Охарактеризуйте перехід від командно-адміністративної до ринкової економіки та спроби його обґрунтування в економічній літературі.

Розпад СРСР був зафіксований 1 грудня 1991 р. Але першим кроком до незалежної держави — України було проголошення «Декларації про державний суверенітет України» (16 липня 1990 р.) та прийняття «Акту проголошення незалежності України» (24 серпня 1991 р.).

Не заперечуючи тих труднощів, які неминуче поставали перед країною в процесі її розбудови, увага зосереджувалася передусім на певних економічних перевагах, які вона мала— вигідному геополітичному розташуванні, значних природних багатствах, потужному трудовому й інтелектуальному потенціалі та матеріально-технічній базі. Проте, у спадок від СРСР молода незалежна держава отримала величезне нагромадження невирішених проблем, пов'язані насамперед із військово-промисловим комплексом, потужною складовою якого була українська економіка, паливно-енергетичним та металургійним комплексами, необхідністю подолання наслідків Чорнобильської катастрофи. За роки існування союзного народногосподарського комплексу було практично вичерпано продуктивний потенціал Донбасу. Зі здобуттям незалежності постало питання щодо реальних цін за нафту та газ для України; це спричинило різке зростання сукупних витрат виробництва та зниження сукупного нац. доходу.

Основою промислового сектора радянської України був військово-промисловий комплекс, в інтересах якого й розвивалася вся її промисловість. На багатьох підприємствах використовували техніку 1920—1930-х років, експлуатація якої вможливлювала вироблення низькоякісної продукції, що зумовлювало застосування витратних методів виробництва, не давало змоги вдосконалювати технологічні процеси в бік ресурсо- та енергозбереження, негативно впливало на екологічну ситуацію.

Величезні структурні диспропорції, що сформувалися в укр. економіці, призвели до катастрофічних наслідків в екології, до втрат природних і людських ресурсів. Для України характерним стало зменшення кількості населення працездатного віку.

«Основні напрями економічної політики в умовах незалежності», розглянуті наприкінці жовтня 1991 р. ВРУ, які передбачали структурну перебудову господарства України, конверсію оборонної промисловості, перерозподіл матеріальних і трудових ресурсів на користь виробництв, що виробляють споживчі товари для населення, а також переорієнтацію машинобудування на першочергове задоволення потреб агропромислового комплексу легкої та харчової промисловості тощо, здійснення яких мало відбуватися в процесі переходу від командно-адміністративної системи до ринкової.

Проблема трансформації директивної економіки на ринкову викликала доволі активну полеміку щодо шляхів та основних напрямів економічної політики перехідного етапу. Перший напрям виник під впливом ліберальної (монетаристської, або ортоліберальної) концепції, що сформувалася на основі скасування або суттєвого обмеження державного регулювання економіки, зокрема й структурної політики. Цей підхід базується на визнанні переваг ринкового механізму над економічною політикою держави. Другий напрям у підґрунті має кейнсіанську методологію з її теорією державного регулювання економіки. Вона цілком позитивно оцінює структурну політику, що її здійснює держава в напрямі трансформації національного господарства, що вможливлює формування теоретичних засад розробки відповідної структурної політики держави як альтернативи недосконалості ринку.

 

Білет 13

Білет 14

Білет 15

Білет 16

Білет 17

Білет 18

Білет 19

Охарактеризуйте господарство Київської Русі. Дайте загальну характеристику розвитку феодального землеволодіння та його форм в Україні. Охарактеризуйте категорії залежного населення за «Руською правдою».

Феодальні відносини у Київській Русі ще не були визначальними і ще тривалий час зберігалася міцна патріархальна сусідська громада (община), що можна пояснити багатьма причинами, зокрема й наявністю вільних земель, куди мали можливість перейти селяни. З розвитком феодального землеволодіння виникає та набирає поширення така його форма як вотчина — спадкова феодальна власність на землю, яка виникає в результаті жалування князем землі боярам і визначалася як безумовне володіння землею за необмеженого розпорядження нею.

Достатньо чітко «Руська правда» дозволяла визначити суспіль­не становище представників тих чи інших соціальних груп. Визначаючи відповідальність за вбивство міщанина необхідно було виплатити штраф у 80 гривень тоді як за вбивство смерда лише 5 гривень. Однакова сума штрафу суспільства за життя смерда і холопа підкреслює їх близький соціальний стан. Великий розділ «Правди» присвячено залежним категоріям населення, зокрема холопам; низка статей захищає права феода­ла.

Білет 20

Охарактеризуйте форми господарств на етапі утвердження мануфактурного виробництва в країнах Західної Європи та українських землях. Проаналізуйте особливості господарства суспільств Європейської цивілізації на етапі становлення централізованих імперій.

Подальша генеза ринкового господарства в країнах Європи та українських землях пов'язана з мануфактурним виробниц­твом як більш прогресивною й адекватною досягнутому рів­ню розвитку продуктивних сил формою організації вироб­ництва. Із сере­довища заможних майстрів, купців і дрібних фінансистів форму­ється прошарок мануфактурників — власників великих майсте­рень, не зайнятих фізичною працею, які є капіталістами. А дрібні ремісники поступово втрачають незалежність і право власності спочатку на вироби, а потім і на саме господарство та знаряддя виробництва. Паломництво, або «розсіяна» мануфактура, одер­жало особливо бурхливий розвиток там, де були слабкі цехові об­меження. А цехові майстри, збільшуючи масштаби свого вироб­ництва і ступінь поділу праці, створювали централізовані ману­фактури. Особливо ефективні мануфактури були в галузях із до­рогими, складними засобами виробництва і стійкого масового збу­ту: видобувній, збройній, суднобудівній, друкарській, ткацькій.

Взагалі, мануфактурне виробництво в Україні мало свої особливості. Основними видами мануфактур, що існували в українських землях, були кріпосна та капіталістична мануфактури.

До кріпосної мануфактури належать: вотчинна мануфактура (підприємство, базоване на примусовій праці, що в основному займається переробкою сировини, що виробляється в маєтку); посесійна мануфактура (передбачає умовне володіння, використовує примусову працю приписних робітників)

До капіталістичної мануфактури належали: купецька мануфактура (виникає в України в XVII ст., базується на вільнонайманій праці, як правило, належить представникам III стану — купцям); селянська мануфактура (підприємство, засноване забагатілим селянством);

Наприкінці XV ст. в Західній Європі утворюються перші централізовані монархії — Іспанія і Португалія, в яких ліквідо­вується феодальна роздробленість. Ліквідація феодальної роз­дробленості в інших європейських державах викликала економіч­не піднесення основних з них (Франції, Англії, Іспанії, Португа­лії, Нідерландів). Із подоланням роздробленості утворилася осно­ва для одновекторності владних і групових інтересів. Державна влада і торговельна буржуазія утворюють тісний союз, який знайшов відображення у політиці меркантилізму. Характер­ною ознакою економічної політики меркантилізму був яскраво виражений протекціонізм. Державна влада була зацікавлена у розвитку торгівлі та зміцненні позицій торговельної буржуазії, оскільки вони створювали можливості задовольняти дедалі біль­ші потреби у грошах для утримання армії й королівського двору, а власники торговельного капіталу були зацікавлені у сильній державній владі для ліквідації застарілих феодальних обмежень, охорони міжнародної торгівлі, завоювання колоній і панування на світовому ринку. Протекціоністська зовнішньоторговельна політика багатьох європейських держав у XVI—XVII ст. була наслідком її широкої пропаганди економістами меркантилістського напряму.

Білет 21

Теорія вартості. Цінність у Сміта має два значення: корисність і можливість придбання інших предметів. Мінову, або природну вартісь, він визначає через працю. А.Сміт розглядає вартість як внутрішню властивість товару, яка притаманна йому від природи і визначає цінність даної речі для споживача, і, властивість придбати інші речі в обмін на дану.

Капітал у А. Сміта – це головна рушійна сила економічного процесу. Під капіталом він розуміє запас продукції (не використаний на споживання), що дає прибуток, або за допомогою якої завдяки праці створюються нові блага. Капітал поділяється на основний (машини, знаряддя праці, будівлі, “людський капітал”, тощо) і оборотний (гроші, запаси продовольства, сировини тощо). Великого значення він надавав нагромадженню капіталу, розглядаючи його як результат ощадливості. У ринковій економіці діє “економічна людина”. Це людина, яка, керуючись тільки власною вигодою, вступає в економічні відносини з іншими і завдяки цьому, свідомо не бажаючи, приносить користь іншим, суспільству в цілому.

Давід Рікардо видатний представник класичної політичної економії.

Основними положеннями методології дослідження Д. Рікардо були:

1. Система політекономії, уявлена як єдність, яка підпорядкована закону вартості;

2. Визнання об’єктивних економічних законів, які не залежать від волі та бажання людини;

3. Спроба знайти кількісне співвідношення між такими категоріями, як вартість, зарплата, прибуток, рента;

4. Дотримання абстрактного методу дослідження.

Теорія вартості. Він розрізняє споживчу вартість і мінову вартість. Корисність (споживна цінність), підкреслював він, не є мірилом мінової цінності, хоча вона, абсолютно необхідна для неї. У нього – все, що бере участь у виробництві, навіть знаряддя первісної людини, становить капітал. А звідси він робить висновок про правомірність прибутку на капітал, а решта цінності – йде на оплату праці.

Теорія грошей. Її теоретичні положення грунтувалися на положенні монометалізму. Д. Рікардо був прихильником кількісної теорії грошей, пов’язуючи зміну їх вартості з їх кількістю в обігу. Рікардо не бачив принципової різниці між паперовими й золотими грошима, вважаючи золото знаком вартості

Теорія порівняльних переваг. Цю теорію порівняльних витрат Д. Рікардо поклав в основу спеціалізації країн у зовнішній торгівлі. Він вперше показав, що зовнішня торгівля відрізняється від внутрішньої. Якщо внутрішня торгівля зумовлюється тенденцією вирівнювання норм прибутку, то зовнішня – “порівняльними витратами”.

Білет 22

Білет 23

Білет 24

Охарактеризуйте промисловий переворот 19 ст. його суть і значення для розвитку ринкового господарства. Дайте загальну характеристику форм господарства національних економік в країнах європейської цивілізації епохи вільної конкуренції.

Промисловий переворот, що почався в останній третині XVIII ст. і завершився в 60—80-х роках XIX ст., охопив Великобританію, США, Німеччину, Францію, інші європейські країни. Було сформовано аграрно-промислове господарство, створено економічні передумови для утвердження індустріальної цивілізації. Як наслідок процесів, пов'язаних з промисловим переворотом в капіталістичному суспільстві відбуваються зміни, пов'язані, по-перше, з централізацією капіталу, Капітали, нагромаджені в первісний період їх формування потребували конструктивного виходу: капітали нагромаджувалися не заради нагромадження чи збереження, а з метою розширення їх кількості і масштабу, заради одержання нових капіталів.

Процес нагромадження капіталів в 2-й половині 19 століття проявляється у вигляді централізації. Централізація капіталу означає зростання або збільшення його розміру шляхом об'єднання кількох самостійних капіталів або шляхом поглинання одним великим капіталом інших, менших за обсягом капіталів.

Паралельно централізації капіталу і виробництва відбувається і його концентрація. Концентрація капіталу являє собою збільшення обсягів індивідуальних капіталів переважно шляхом реінвестування прибутку або частини прибутку.
Реінвестування прибутку і додаткової вартості визначається також як процес капіталізації грошових нагромаджень (перетворення прибутку в капітал).

Важливим підсумком промислового перевороту було створення національних фінансово-кредитних систем, що забезпечували потреби індустріального розвитку. У Великобританії провідна роль залишалася за Англійським банком.

Кількість приватних банків зросла з 290 в 1797 p. до 650 в 1810 p. 3 1826 p. закон дозволяв утворювати акціонерні банки, у 1836 p. їх стало 70. Однак лише в 1854 p. вони були допущені в Розрахункову палату (1773 p.) і повністю брали участь в обігу грошей і кредиту. Зросло значення Фондової біржі. Це дало змогу залучити 100 млн ф. ст. у промислове виробництво. У 60-х роках XIX ст. у національну економіку англійські банки вкладали приблизно 50% інвестицій.

У кінці XVI — початку XIX століть у країнах Західної Європи відбулися суттєві зміни в духовно-культурній, політичній, госпо­дарській та соціальній підсистемах суспільства. Серцевиною цих змін стало формування приватної власності й ринкового госпо­дарства в країнах Європейської цивілізації.

Матеріальною основою формування ринкового господарства держав Західної цивілізації стала промислова революція. Вона виникла на ґрунті суттєвих змін, що мали місце в господарстві країн: швидка механізація виробництва, розвиток ткацької про­мисловості, застосування парової машини, впровадження виплав­ки заліза з використанням коксу, широка співпраця науки та ін­женерії з промисловим виробництвом тощо.

Класичне пояснення суті промислової революції дав К. Маркс. На його думку, це є перехід від ручного виробництва до машин­ного, коли мануфактура була замінена фабрикою. А з моменту налагодження процесу виробництва машин за допомогою машин розпочалася ера великої промисловості.

Почали виникати приватні (фермерські господарства, фабрики) та колективні (ассоціації та акціонерні то­вариства) капіталістичні утворення. До основних форм колектив­них підприємств належали: просте товариство)партнери якого несли відповідальність за борги підприємства лише часткою внесеного капіталу); командитне товариство(в якому повні чле­ни партнерства несли необмежену відповідальність за результа­ти його діяльності, а інші ризикували тільки сумами, які вони внесли в капітал товариства); акціонерні компанії(з обмеженою відповідальністю всіх акціонерів). Командитна форма підприєм­ств була особливо популярна в Європі, акціонерна — в Англії та США.

Утворюється національний ринок, який характеризується но­вими формами зв'язку між виробництвом і споживанням: крім особистого споживання сім'ї (родини) виникає промислове (по­пит фабрик).

Теорія М. Фрідмена.

Позитивний внесок монетаризму в економічну теорію, і передов­сім в теорію грошей, полягав у ретельному дослідженні механізму зворотного впливу грошового світу на товарний світ, монетарних інструментів і монетарної (грошової, валютної) політики на розви­ток економіки. Монетарні концепції стали основою грошово-кредитної політики, яка нині є найважливішим важелем державного регулювання.

Метод теоретичних досліджень Фрідмена можна назвати суб'єктивно-позитивістським, заснованим на емпіричних та ста­тистичних узагальненнях. Позитивізм теорії Фрідмена полягає в тім, що її цілком орієнтовано на практичне застосування. Суб'єктивізм Фрідмена проявляється в тім, що він ураховує дію психологічного в різних економічних ситуаціях.

Багато положень його теорії, було викладено у вигляді гіпотез, які доводяться на базі припущень, порівнянь та аналізу статичного в економічних явищах. Він використовує абстрактні визначення, дані ще класичною політекономією. Його монетаризм — це, власне, сукупність кількох неокласичних теорій, які мають самостійне значення, але об'єднуються кількісною теорією грошей, яку Фрід­мен розглядав не як теорію, а як загальний принцип аналізу.

Важливим принциповим підходом до дослідження механізмів розвитку сучасного капіталізму, за Фрідменом, є визнання необхід­ності економічної свободи, що зумовлює всі інші свободи в суспіль­стві. Основною та визначальною рисою ринкової системи залишається вільна конкуренція, яка має пронизувати всі сфери суспільного життя, щоб забезпечувати умови автоматичного саморегулювання економіки. Ідея економічної свободи реалізується, на думку Фрідмена, невтручанням держави в економіку та зменшенням тієї частки національного продукту, що становить доходи держави і є матері­альною основою державних «вмонтованих стабілізаторів».

Таким чином, монетаризм, продовжуючи традиції класичного ринкового лібералізму, відкинув гасла соціальної справедливості, у тім числі й підтримки повної зайнятості, як такі, що не можуть бути проблемою держави, оскільки їхня реалізація зв'язана з дестабілізацією економічних процесів. Натомість заходи щодо жорсткої грошової і стабільної фіскальної політики, підтримки бюджетної рівноваги та забезпечення законності і порядку моне­таризм визнав важливими умовами функціонування вільної ринкової економіки.

 

Білет 25

Дайте загальну характеристику процесу становлення світового господарства. Покажіть який вплив мала перша світова війна на розвиток господарства європейських країн та США. Версальська угода та її економічна суть.

Для економік країн, які брали в ній участь, набули потреби фронту. Держава не обмежувалася функціями замовника і покупця війсь­кової продукції. Масштабність воєнних дій і загострення еконо­мічних проблем змусили уряди країн, що воювали, перебрати на себе частину організаційних функцій та забезпечення взаємодії між приватними підприємствами, що обслуговували потреби фронту. Управління економікою з боку держави набуло форм кон­тролю й розподілу стратегічних ресурсів, продовольства, засобів транспорту і робочої сили.

Так, у США в 1917—1918 рр. створюється низка комітетів, відповідальних за розміщення державних замовлень та розподіл робочої сили, палива, сировини, транспортних засобів. Діяльність цих нових державних інститутів координувалася військово-промисловою радою. Аналогічна централізація була характерною і для Німеччини («військово-сировинні союзи»), Англії (міні­стерство військового постачання). Такі комітети мали право сек-веста будь-якої частки підприємства, яке не в змозі виконати вій­ськове замовлення, передання устаткування і машин іншим під­приємствам. Запровадження комітетів розширило військово-виробничі потужності Великої Британії шляхом будівництва 200 заводів за рахунок державної скарбниці.

Завершення війни спричинило неминучий процес повоєнної реконверсії економіки США, Великої Британії та Франції. На­приклад, Велика Британія розформувала майже всі створені під час війни органи контролю. Та попри те, що уряд організував розпродаж багатьох військових заводів, під контролем держави залишалося вчетверо більше підприємств, ніж до війни. Це було свідченням того, що до планів уряду не входила остаточна відмо­ва від державного регулювання економіки.

Версальський мирний договір був підписаний 1919р. Він складався з 440 статей та одного протоколу і з йото підписанням світова війна вважалася за­кінченою.

Версальський договір позбавляв Німеччину всіх колоній і сфер впливу за межами країни. Передбачалося її роззброєння, а кількісний склад німецької армії, що формувалася на основі вільного найму, мав складати не більш ніж 100 тис. чоловік. Різко обмежувався німецький військово-морський флот, за­боронялося мати підводні човни. Такі ж обмеження стосувалися і військової авіації. Німеччина позбавлялася права ввозити будь-яку сировину, придатну для виготовлення зброї. Країна оголошувалася відповідальною за розв'я­зання світової війни й завдані нею збитки. Це створювало законну основу для накладення на Німеччину репарацій для відшкодування усіх втрат, завданих союзникам.

Білет 26

Охарактеризуйте форми господарств на етапі утвердження мануфактурного виробництва в країнах Західної Європи та українських землях. Проаналізуйте особливості господарства суспільств Європейської цивілізації на етапі становлення централізованих імперій.

Подальша генеза ринкового господарства в країнах Європи та українських землях пов'язана з мануфактурним виробниц­твом як більш прогресивною й адекватною досягнутому рів­ню розвитку продуктивних сил формою організації вироб­ництва. Із сере­довища заможних майстрів, купців і дрібних фінансистів форму­ється прошарок мануфактурників — власників великих майсте­рень, не зайнятих фізичною працею, які є капіталістами. А дрібні ремісники поступово втрачають незалежність і право власності спочатку на вироби, а потім і на саме господарство та знаряддя виробництва. Паломництво, або «розсіяна» мануфактура, одер­жало особливо бурхливий розвиток там, де були слабкі цехові об­меження. А цехові майстри, збільшуючи масштаби свого вироб­ництва і ступінь поділу праці, створювали централізовані ману­фактури. Особливо ефективні мануфактури були в галузях із до­рогими, складними засобами виробництва і стійкого масового збу­ту: видобувній, збройній, суднобудівній, друкарській, ткацькій.

Взагалі, мануфактурне виробництво в Україні мало свої особливості. Основними видами мануфактур, що існували в українських землях, були кріпосна та капіталістична мануфактури.

До кріпосної мануфактури належать: вотчинна мануфактура (підприємство, базоване на примусовій праці, що в основному займається переробкою сировини, що виробляється в маєтку); посесійна мануфактура (передбачає умовне володіння, використовує примусову працю приписних робітників)

До капіталістичної мануфактури належали: купецька мануфактура (виникає в України в XVII ст., базується на вільнонайманій праці, як правило, належить представникам III стану — купцям); селянська мануфактура (підприємство, засноване забагатілим селянством);

Наприкінці XV ст. в Західній Європі утворюються перші централізовані монархії — Іспанія і Португалія, в яких ліквідо­вується феодальна роздробленість. Ліквідація феодальної роз­дробленості в інших європейських державах викликала економіч­не піднесення основних з них (Франції, Англії, Іспанії, Португа­лії, Нідерландів). Із подоланням роздробленості утворилася осно­ва для одновекторності владних і групових інтересів. Державна влада і торговельна буржуазія утворюють тісний союз, який знайшов відображення у політиці меркантилізму. Характер­ною ознакою економічної політики меркантилізму був яскраво виражений протекціонізм. Державна влада була зацікавлена у розвитку торгівлі та зміцненні позицій торговельної буржуазії, оскільки вони створювали можливості задовольняти дедалі біль­ші потреби у грошах для утримання армії й королівського двору, а власники торговельного капіталу були зацікавлені у сильній державній владі для ліквідації застарілих феодальних обмежень, охорони міжнародної торгівлі, завоювання колоній і панування на світовому ринку. Протекціоністська зовнішньоторговельна політика багатьох європейських держав у XVI—XVII ст. була наслідком її широкої пропаганди економістами меркантилістського напряму.

Білет 27

Теорія вартості. Цінність у Сміта має два значення: корисність і можливість придбання інших предметів. Мінову, або природну вартісь, він визначає через працю. А.Сміт розглядає вартість як внутрішню влас