Охарактеризуйте особливості господарського розвитку Давнього Риму доби республіки. Проаналізуйте економічну спадщину Катона Старшого, Варонна та Колумелли.

Римляни від самого початку були землеробами, переваж­но дрібними, для яких характерною була висока повага до осо­бистої власності. Народ Риму жив в умовах натурального господарства, в якому переважало землеробство. Ве­ликі землевласники зосереджували у своїх руках не лише сіль­ськогосподарське виробництво, а й переробку продукції сільського господарства, а також реалізацію готового продукту. Про­тилежності між містом і селом у господарському відношенні не існувало, міста населяли багаті сільські господарі з їхнім слу­гами, а також величезні маси пролетарів, які не мали ні землі, ані роботи.

Надзвичайно важливим моментом в економічній історії Риму стала розробка у 451—450 рр. до Р.Х. Законів XII таблиць, які зафіксували відносини особистої власності, вони також санкціонували розподіл рим­лян на вільних та рабів, патриціїв і плебеїв. Згадуються у Законах і боржники та лихварі, міститься також стаття, що обмежує лих­варський відсоток. Усе це говорить про певне посту­пове витіснення натурального господарства господарством гро­шовим. Підтверджують Закони й поступове обезземелення плеб­су, перехід землі у руки великих землевласників. Боротьба плеб­су з цими явищами дістала відображення в аграрному законі за яким землеволодіння обмежувалося 125 га. Вже у період між II ст. до Р.Х. та II ст. після Р.Х. економічний розвиток Риму характеризувався значними зрушеннями в бік то­варного господарства. Протягом цього періоду Рим досяг панування не лише у Серед­земномор'ї, а й на значній території відомого тоді світового про­стору. На території, що опинилася під владою Риму, встановлюється своєрідна система політичного та фінансового управління й еко­номічних відносин головного міста з імперською периферією. У республіканському Римі ще не існує спеціального апарату стягнення податків, збір їх здійснював­ся на основі відкупів, тобто продажу права на збір податків окремим приватним особам. Крім відкупників у провінціях діють приватні торговельні товариства, які орендували державні землі та копальні, брали підряди на забезпечення війська та постачання хліба у міста, передусім до Рима. Поширення набуває також лихварство, коли кредити надавалися провінціалам для погашення податків під дуже високий відсоток.

На руйнування дрібного та середнього господарства впливало також і поширення праці рабів як основних виробників великих господарств. Наприкінці І тис. до н.е. відбувається криза республі­канського устрою, перехід до імперії. Важли­вою ознакою цього періоду є перехід від сел. війська до найманої армії, яку очолював імператор.

Основним типом сільськогосподарського підприємства стає рабовласницька вілла (до 250 га), яка складалася з кількох маєтків, у яких виробляли різні продукти. Як правило, такі господарські одиниці спеціалізувалися на вирощуванні якоїсь однієї культури, яка орієнтувалася на ринок, але одночас­но в господарстві виробляли продукцію для власного спожи­вання. Господарський устрій такої вілли представлений у праці Катона Старшого (234—149 рр. до Р.Х.) «Землеробство», де він змальовує зразкове на його погляд господарство, яке функціо­нує за принципом: «Продавай якомога більше, купуй якомога менше».

Катон описує зразкове, на його думку, господарство, в якому вирощують оливи, виноград, зернові, утримують худобу. Щодо рабів, то він пропонує до мінімуму скоротити видатки на їх утримання. Також слід не допускати, щоб раб залишався без роботи. Отже, вілла Катона — це поєднання натурального господарства та товарного і спеціалізованого, орієнто­ваного на ринок. Зовсім інакше було організовано виробництво у великих гос­подарствах (понад 250 га) — латифундіях Такі господарства або спеціалізувалися на скотарстві, або ж землі в них віддавалися в оренду вільним орен­дарям — колонам. Плата за землю мала натуральний характер, а господарі звільнялися від витрат на придбання рабів, їх утриман­ня та організацію нагляду. Така система організації господарства дістала назву колонату. Але вже Варрон (116—27 рр. до Р.Х.) у трак­таті «Про сільське господарство» пропонує застосовувати методи стимулювання. Так, він пропонує дозволити рабам одружуватися, мати власність.Луцій Колумелла (І ст. до Р.Х.) у своїй 12-томній праці «Про сільське господарство» розглядає величезну кількість проблем, пов'язаних із сільським господарством, зок­рема й стосовно рабів та підвищення продуктивності їхньої пра­ці. Наприклад, він рекомендував здійснювати поділ праці серед рабів, а також використовувати не лише матеріальні, а й моральні способи заохочення рабів. До середини 2 століття головними постатями в господарстві стають землевласник і колон. Колон віддає власникові частину врожаю та виконує деякі трудові повинності.Колонат поступово перетворюється на систему відносин, які є швидше феодальними,ніж рабовласницькими.

Дайте загальну характеристику стану економіки України на момент проголошення незалежності. Охарактеризуйте перехід від командно-адміністративної до ринкової економіки та спроби його обґрунтування в економічній літературі.

Розпад СРСР був зафіксований 1 грудня 1991 р. Але першим кроком до незалежної держави — України було проголошення «Декларації про державний суверенітет України» (16 липня 1990 р.) та прийняття «Акту проголошення незалежності України» (24 серпня 1991 р.).

Не заперечуючи тих труднощів, які неминуче поставали перед країною в процесі її розбудови, увага зосереджувалася передусім на певних економічних перевагах, які вона мала— вигідному геополітичному розташуванні, значних природних багатствах, потужному трудовому й інтелектуальному потенціалі та матеріально-технічній базі. Проте, у спадок від СРСР молода незалежна держава отримала величезне нагромадження невирішених проблем, пов'язані насамперед із військово-промисловим комплексом, потужною складовою якого була українська економіка, паливно-енергетичним та металургійним комплексами, необхідністю подолання наслідків Чорнобильської катастрофи. За роки існування союзного народногосподарського комплексу було практично вичерпано продуктивний потенціал Донбасу. Зі здобуттям незалежності постало питання щодо реальних цін за нафту та газ для України; це спричинило різке зростання сукупних витрат виробництва та зниження сукупного нац. доходу.

Основою промислового сектора радянської України був військово-промисловий комплекс, в інтересах якого й розвивалася вся її промисловість. На багатьох підприємствах використовували техніку 1920—1930-х років, експлуатація якої вможливлювала вироблення низькоякісної продукції, що зумовлювало застосування витратних методів виробництва, не давало змоги вдосконалювати технологічні процеси в бік ресурсо- та енергозбереження, негативно впливало на екологічну ситуацію.

Величезні структурні диспропорції, що сформувалися в укр. економіці, призвели до катастрофічних наслідків в екології, до втрат природних і людських ресурсів. Для України характерним стало зменшення кількості населення працездатного віку.

«Основні напрями економічної політики в умовах незалежності», розглянуті наприкінці жовтня 1991 р. ВРУ, які передбачали структурну перебудову господарства України, конверсію оборонної промисловості, перерозподіл матеріальних і трудових ресурсів на користь виробництв, що виробляють споживчі товари для населення, а також переорієнтацію машинобудування на першочергове задоволення потреб агропромислового комплексу легкої та харчової промисловості тощо, здійснення яких мало відбуватися в процесі переходу від командно-адміністративної системи до ринкової.

Проблема трансформації директивної економіки на ринкову викликала доволі активну полеміку щодо шляхів та основних напрямів економічної політики перехідного етапу. Перший напрям виник під впливом ліберальної (монетаристської, або ортоліберальної) концепції, що сформувалася на основі скасування або суттєвого обмеження державного регулювання економіки, зокрема й структурної політики. Цей підхід базується на визнанні переваг ринкового механізму над економічною політикою держави. Другий напрям у підґрунті має кейнсіанську методологію з її теорією державного регулювання економіки. Вона цілком позитивно оцінює структурну політику, що її здійснює держава в напрямі трансформації національного господарства, що вможливлює формування теоретичних засад розробки відповідної структурної політики держави як альтернативи недосконалості ринку.

 

Білет 13